Література. 1. Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпе­чення: Закон України від 13 грудня 2001 р

1. Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпе­чення: Закон України від 13 грудня 2001 р. // ОВУ. — 2002. — № 2. — Ст. 46.

Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 8 лютого 1995 р. // ВВРУ. — 1995. — № 12. — Ст. 81.

2. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втра­ту працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 р. // ВВРУ. — 1999. — № 46-17. — Ст. 403.

3. ЦК УРСР 1964 року передбачав встановлення мінімуму компенсації мо­ральної школи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Тема: Зобов’язання із заподіяння шкоди.

Лекція

План

1. Поняття й елементи зобов’язань із заподіяння шкоди.

2. Деліктна відповідальність: Поняття і зміст.

3. Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди. Відшкодування моральної шкоди.

4. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

5. Відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду.

Самостійне вивчення:

1. Відшкодування шкоди завданої малолітньою, неповнолітньою, недієздатною фізичною особою цивільна дієздатність якої обмежена.

2. Відшкодування шкоди завданої спільно кількома особами.

3. Обсяг відповідальності за завдану шкоду.

4. Особливості відшкодування шкоди завданої каліцтвом або смертю.

5. Відшкодування шкоди завданої внаслідок недоліків товарів, робіт.

1. Якщо інші інститути цивільного права встановлюють правові форми для формування нормальних правових відносин, інсти­тут відшкодування шкоди с правовим оформленням реакції сус­пільства на процеси патологічні порушення приписів пра­вової системи, що існує. Інститут відшкодування шкоди не ви­конує самостійної господарської функції, як, наприклад, інсти­тути власності, договору, спадкування, він встановлює немов би норми допоміжні, які забезпечують безперешкодне вико­нання зазначеними інститутами їх призначення. Тому на нього покладено виконання спеціальної, відновної функції, що забез­печує приведення майнового положення потерпілого у стан, що Існував до правопорушення.

За зобов'язанням відшкодування шкоди особа, яка за­вдала шкоди неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльніс­тю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, зобов'я­зана її відшкодувати, а потерпілий мас право на відшкодуван­ня завданої шкоди в повному обсязі.

Зобов'язання із відшкодування шкоди завдячують своїм по­ходженням римській юриспруденції, тому їх традиційно нази­вають деліктними і відповідно відповідальність за завдану шкоду — деліктною.

Правове регулювання зобов'язання здійснюється главою 82 ЦК та іншими актами.

2. Деліктні зобов'язання, як і інші цивільно-правові зобов'я­зання, виникають за наявності юридичних фактів, пов'язаних із завданням шкоди, тобто деліктом. Оскільки деліктні зобо­в'язання містять відповідальність за завдану шкоду, то підста­ви виникнення деліктного зобов'язання збігаються з підстава­ми деліктної відповідальності.

Визначаючи заходи деліктної відповідальності, законодавець виходить із принципу генерального делікту, згідно з яким зав­дання шкоди однією особою іншій с підставою виникнення обов'язку відшкодувати завдану шкоду. Відповідальність за зав­дану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець у ст. 1166 ЦК відносить: а) наявність шкоди; б) протиправну поведінку заподіююча шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; г) вину. Перераховані підстави визнають загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обме­жує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то йдеться про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джере­лом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалеж­но від наявності вини (ст. 1187 ЦК).

До підстав звільнення від деліктної відповідальностізапо­діювача шкоди законодавець відносить казус (випадок), непе­реборну силу та умисел потерпілого.

Казус (випадок) — це завдання шкоди без умислу та не­обережності, тобто якщо особа не знала, не могла і не повинна була знати про можливість настання шкідливого результату.

Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна зов­нішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності запо­діювача шкоди за умови, що останній не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди.

Суб'єктами деліктного зобов'язання, як і будь-якого іншо­го цивільно-правового зобов'язання, с боржник і кредитор. Борж­ник — це особа, яка зобов'язана відшкодувати завдану шкоду, а кредитор — потерпілий.

Фізичну особу може бути визнано суб'єктом деліктного зо­бов'язання, відповідальним за завдану шкоду, за умови, що вона здатна відповідати за свої дії (вчинки) — деліктоздатна. Трапляються випадки, коли суб'єктом відповідальності за зав­дану шкоду в деліктних правовідносинах с не фізична осо­ба — безпосередній заподіювач шкоди, а інша особа. Обов'я­зок відшкодувати завдану шкоду за таких умов покладено на осіб, указаних в законі, які й є суб'єктами з її відшкодування (ст. 1178, 1184 і 1186 ЦК).

Суб'єктами деліктної відповідальності можуть бути й юри­дичні особи незалежно від їх виду. Особливість їх участі у цьому виді цивільних правовідносин полягає в тому, що вони несуть відповідальність за шкоду, завдану їх працівниками у зв'язку із виконанням останніми їхніх трудових функцій (ст. 1172 ЦК України).

Обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладено й на державу Україна, АРК, орган місцевого самоврядування у разі її завдання відповідними органами влади або їх посадовими (службовими) особами (ст. 1173, 1174, 1175, 1176 ЦК).

Другою стороною деліктного зобов'язання — кредито­ром — є потерпілий, тобто особа, якій діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди завдано шкоди. Потерпілими можуть бути будь-які суб'єкти цивільногоправа. Наприклад, фізична особа с потерпілим незалежно від її віку, стану здоров'я та інших обставин. У разі смерті потерпілого стороною деліктного зобо­в'язання є непрацездатні утриманці померлого або особи, які мали на день його смерті право на одержання від нього утри­мання, а також дитина потерпілого, народжена після його смер­ті (ст. 1200 ЦК).

Об'єктом деліктного зобов'язання є дії божника з відшко­дування завданої шкоди у повному розмірі.

3. За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК, шкода підлягає відшкодуванню: а) в повному обсязі — тобто відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упу­щена вигода (у разі завдання шкоди особою, яка є суб'єктом підприємницької діяльності); б) особою, яка безпосередньо зав­дала шкоду.

На відміну від загального правила, у випадках, визначених законом:

— обов'язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладе­
но на особу, яка не є її заподіювачем, наприклад, шкоду,
завдану малолітньою особою, відшкодовують її батьки
(усиновителі) або опікун чи інша фізична особа, яка на
правових підставах здійснює виховання малолітнього
(ст. 1178 ЦК);

розмір відшкодування може бути зменшено, наприклад, у
разі завдання шкоди фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК);

— розмір відшкодування може бути збільшено, наприклад, при завданні шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст. 1203, 1208 ЦК).

У ч. 1 ст. 1166 ЦК міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов'язкову підставу деліктної відповідальності. Питання протиправної поведінки ми вже розглянули у § 3 гл. З цього посібника, однак, порів­няно із загальними положеннями, протиправна поведінка в де­ліктних зобов'язаннях має свою особливість. Окрім традицій­них форм дії та бездіяльності, в деліктних зобов'язаннях про­типравна поведінка може Існувати і в формі рішенні відповід­ного органу влади. Окрім цього, в деліктних зобов'язаннях відповідальність настає також і за окремі правомірні діяння.

Законом визначено такі випадки, коли шкоди завдано пра­вомірними діями:

1) під час виконання фізичною особою своїх обов'язків;

2) під час здійснення фізичною особою права на самозахист;

3) у разі прийняття закону про припинення права власності на
певне майно;

4) у стані крайньої необхідності;

5) за згоди потерпілого, але за умови дотримання правових норм.

Яким вже зазначали, відшкодування моральної шкоди но­вий і водночас найдієвіший спосіб захисту цивільних прав. Відшкодування моральної шкоди має низку особливостей, які, насамперед, полягають у чітко визначених протиправних діяннях, до яких законодавець відносить:

• заподіяння каліцтва та іншого ушкодження здоров'я, що
призвело до фізичного болю та страждань фізичної особи;

• протиправну поведінку щодо фізичної особи, членів ЇЇ сім'ї
чи близьких родичів, яка призвела до душевних страждань
фізичної особи;

• знищення чи пошкодження майна фізичної особи, що при­
звело до її душевних страждань;

• приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репу­
тації фізичної і юридичної особи.

Особливість моральної шкоди полягає в тому, що вона мас немайновий характер та може полягати у фізичному болі та/або стражданнях фізичної особи, а також інших негатив­них наслідках немайнового характеру, які було спричинено внаслідок приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також інших проти­правних діянь.

Певна специфіка є у вині заподіювача. За загальним прави­лом, завдана моральна шкода відшкодовується за наявності вини заподіювача. Однак відшкодування моральної шкоди мо­же бути здійснено і незалежно від вини особи, шо заподіяла ЇЇ, у таких випадках:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, Іншим ушкодженням здо­ров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела під­вищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконно­го засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, не­ законного затримання, незаконного накладення адміністра­тивного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) якщо шкоди завдано фізичній або юридичній особі неза­конними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу держав­ної влади, органу влади АРК або органу місцевого само­врядування чи посадової або службової цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, а також унаслідок прийняття вказаними органами нормативно-правового акта, що було визнано незаконним і скасовано; 4) в інших випадках, встановлених законом.

Певні особливості має і порядок відшкодування моральної шкоди. За загальним правилом, моральну шкоду відшкодовує заподіювач на користь особи, що мас право вимагати такого відшкодування. Заподіювачем моральної шкоди може бути ор­ган державної влади, орган влади АРК, орган місцевого само­врядування, фізична або юридична особи. Однак у випадках, що прямо передбачено законом, заподіювач моральної шкоди та особа, що несе за неї відповідальність, можуть не збігатися, наприклад, за шкоду, завдану державними органами чи їх по­садовими особами, відповідальність несе держава Україна. Своєю чергою, особою, що має право вимагати відшкодування завданої їй моральної шкоди, як правило, є особа, якій таку шкоду завдано. При цьому, законом може бути встановлено відповідні обмеження щодо цих осіб, наприклад, органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування не мають права вимагати компенсації їм моральної шкоди у справах із захисту честі, гідності та ділової репутації (ст. 49 Закону України "Про інформацію").

На цьому тлі гостро постає питання відшкодування шкоди, яку завдано особі, що померла. Така моральна шкода відшко­дуванню не підлягає. Відшкодовується лише моральна шкода, яку було завдано смертю фізичної особи безпосередньо чоло­вікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновле­ним), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (п. 2 ст. 1168 ЦК). Від цього випадку слід відмежовувати на­дану законом можливість спадкоємця вимагати переходу права на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено су­дом спадкодавцеві за його життя (п. З ст. 1230 ЦК).

На практиці доволі часто виникають питання, що пов'язані з розміром відшкодування моральної шкоди. На жаль, ЦК зали­шає питання про встановлення розміру відшкодування моральної шкоди без належного правового врегулювання. Передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди, то законодавець зазначає, що його визначає суд залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. А це означає, що при встановлен­ні розміру такого відшкодування ані суд, ані сторони не мати­муть жодних законодавчих передумов для його визначення.

В Україні не тільки не встановлено чітких методик нараху­вання розміру моральної шкоди, а й навіть бодай нижньої чи верхньої межі, як орієнтирів, що і змушує суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховувати вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовуєть­ся незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуван­ню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

За загальним правилом, нарахований розмір моральної шкоди відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Наприклад, моральну шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути від­шкодовано шляхом здійснення щомісячних платежів.

В окремих випадках умови та порядок відшкодування мо­ральної шкоди може бути встановлено законом, наприклад, "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про державну підтримку засобів масової Інформації та соціальний захист журналістів", "Про порядок відшкодування шкоди, зав­даної громадянинові незаконними діями органів.

4. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з вико­ристанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для осіб, яку цю діяльність здійснюють, та інших осіб (ст. 1187 ЦК). Характерні ознаки джерела підвищеної небезпеки:

• неможливість повного контролю з боку людини;

• наявність шкідливих властивостей;

• велика ймовірність завдання шкоди.

У ч. 1 ст. 1187 ЦК закріплено тільки приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки: транспортні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійців­ських порід тощо. Вичерпний їх перелік навести неможливо у зв'язку з постійним розвитком науки та техніки. Через цю об­ставину суд, вирішуючи питання про можливість віднесення діяльності до джерела підвищеної небезпеки, з'ясовує наяв­ність його характерних ознак.

Зокрема, судова практика визнає джерелом підвищеної не­безпеки будь-яке застосування концентрованої енергії у таких випадках, коли енергію використано не в споживчих цілях, не в побуті, а на виробництві, на транспорті. Тому газопровід, електромережа в квартирі не визнаються джерелом підвищеної небезпеки, оскільки умови їх використання не створюють ніякої небезпеки для оточення.

Всі так звані засоби звичайного озброєння (танки, артиле­рія, ракети тощо) є джерелом підвищеної небезпеки.

Всіх домашніх тварин, хоча б вони і не й мали непокірний норов, не може бути віднесено до джерел підвищеної небезпе­ки, окрім службових собак та собак бійцівських порід. Однак дикі звірі є джерелом підвищеної небезпеки лише за умови їх перебування у володінні людини.

Іноді позитивний висновок і можливість застосування ст. 1187 ЦК можуть бути пов'язані не тільки з якісними, й кількісними критеріями. Наприклад, зберігання каністри з бен­зином в гаражі власника автомашини підвищеної небезпеки для оточення не створює. Однак зберігання горючих матеріа­лів у великих місткостях пов'язане з підвищеною небезпекою.

Судова практичне визнає діяльність зі зброєю джерелом підвищеної небезпеки. Однак діяльність з організації стрільб є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки зброя зосереджуєть­ся в одному місці, і тому, попри знання устрою і механізму дії зброї та проведення інструктажу щодо заходів безпеки, вини­кає велика ймовірність заподіяння шкоди третім особам.

Для більш системного розуміння джерел підвищеної небез­пеки їх можна поділити на:

• фізичні (механічні, електричні, теплові);

• фізико-хімічні;

• хімічні (отруйні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні);

• біологічні (зоологічні, мікробіологічні).

Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підви­щеної небезпеки, покладено на володіння джерела підвищеної небезпеки, тобто особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не визнається володільцем джерела і не несе відповідаль­ність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляла джере­лом в силу виконання своїх трудових обов’язків перед воло­дільцем джерела підвищеної небезпеки. Проте, якщо громадяну було заборонено управляти джерелом, а він без дозволу скористався ним в особистих цілях, то це діяння вважатиметь­ся неправомірним заволодінням і на громадянина буде покла­дено обов'язок відшкодовувати шкоду згідно зі ст. 1187 ЦК.

Щодо транспортних засобів ЦК передбачає два види най­му — найм транспортного засобу з екіпажем (ч. 2 ст. 798) та найм без екіпажу (ч. 1 ст. 798). Якщо в першому випадку від­повідальність за завдану шкоду покладено на наймодавця (ст. 805), то в другому — на наймача (ст. 804).

Володілець джерела підвищеної небезпеки не і суб'єктом відповідальності за шкоду, якщо доведе, що це джерело вибу­ло з його володіння внаслідок неправомірних дій інших осіб. Однак якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкоду, завдану діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодо­вують вони спільно, в частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 1187 ЦК).

Підставами відшкодування шкоди за цим деліктом є: а) на­явність шкоди; б) протиправна дія заподіювана шкоди; в) на­явність причинною зв'язку між протиправною дією та шко­дою. Вина заподіювана шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (незалежно від вини).

Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок;

• дії непереборної сили;

• умислу потерпілого.

У цьому разі ризик невідшкодування шкоди покладається на самого потерпілого.

Груба необережність потерпілого та матеріальне становище фізичної особи — володільця джерела підвищеної небезпеки є підставами для зменшення розміру відшкодування (ст. 1193 ЦК)- У разі завдання шкоди кількома джерелами підвищеної не­безпеки внаслідок їх взаємодії згідно зі ст. 1188 ЦК необхідно розрізняти завдання шкоди самим володільцям цих джерел та іншим особам.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодіїджерел підви­щеної небезпекиїх володільцям питання про її відшкодування вирішується за принципом вини. За правилами ч. 1 ст. 1188 ЦК, якщо шкоди завдано одній особі з вини іншої особи, то її відшкодовує винна особа; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини усіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшко­дування визначається у відповідній частці залежно від обста­вин, що мають істотне значення.

Положення ч. 2 ст. 1188 ЦК застосовуються у випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небез­пеки іншим особам. Тобто володільці цих джерел, які спільно завдали шкоди, несуть солідарну відповідальність незалежно від своєї вини (ст. 1190 ЦК).

Певні особливостями має і порядок відшкодування ядерної шкоди. Відносини щодо цивільної відповідальності за ядерну шкоду регулюють Закони України "Про цивільну відповідаль­ність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", "Про ви­користання ядерної енергії та радіаційну безпеку" і Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду. Особливість правил про відшкодування ядерної шкоди полягає в тому, що для виникнення деліктної відповідальності необхід­на наявність тільки трьох підстав: а) ядерної шкоди; б) ядер­ного інциденту; в) причинного зв'язку між ядерною шкодою та ядерним інцидентом. Наявність вини особи, яка завдала ядерної шкоди, не вимагається. Суб'єктом відповідальності за завдану ядерну шкоду є оператор ядерної установки. На нього покладається відповідальність, якщо цю шкоду завдано ядер­ним інцидентом на ядерній установці, а також під час переве­зення ядерного матеріалу на ядерну установку оператора після прийняття ним від оператора іншої ядерної установки відпо­відальності за цей матеріал або під час його перевезення з ядерної установки оператора і відповідальність за який не прийняв інший оператор згідно з письмовою угодою. Відпо­відальність оператора за ядерну шкоду обмежується сумою, еквівалентною 50 мільйонам Спеціальних прав запозичення за кожний ядерний інцидент, де Спеціальні права запозичення означають розрахункову одиницю, визначену Міжнародним валютним фондом, яка використовується ним для здійснення власних операцій та угод. Якщо оператор не має майна, необ­хідного для відшкодування завданої ядерної шкоди, обов'язок її відшкодувати покладається на державу.

5.Цей вид деліктної відповідальності передбачено ст. 1176 ЦК, додаткове регулювання — Законом України "Про відшкоду­вання шкоди, завданої громадянинові незаконними діями орга­нів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду".

Порівняно із загальними умовами настання деліктної відпо­відальності, цей вид має цілу низку специфічних ознак. На­самперед, суб'єктом заподіювачем шкоди є правоохоронні та судові органи,до яких чинний ЦК відносить:

• органи дізнання, тобто органи, які наділені правом прово­дити слідчі дії, що є початковою формою досудового роз­слідування кримінальних справах (міліція, податкова міліція, органи безпеки, командири військових частин, з'єднань, на­
чальники військових установ, митні органи, начальники ви­
правно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв, органи державного пожежного нагляду, органи охорони державного кордону, капітани морських суден, що перебу­вають у далекому плаванні, у випадках, що передбачено
ст. 101 КПК України).

• органи попереднього (досудового) слідства, тобто органи,
наділені правом проводити досудове слідство у криміналь­них справах (слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки) у випадках, що передбачено ст. 102 КПК України;

• органи прокуратури, тобто органи, які визначені такими
відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (Генераль­на прокуратура України, прокуратури АРК, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, інші при­рівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури);

органи суду, тобто органи, на які покладено здійснення
функцій правосуддя (КСУ та суди загальної юрисдикції
(місцеві суди; апеляційні суди. Апеляційний суд України;
Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; ВСУ).
Діяльність органів суду регламентуються Законом України
"Про Конституційний Суд України", "Про судоустрій" то­
що. Однак суб'єктами за цим видом делікту с переважно
суди загальної юрисдикції.

Від імені вказаних органів безпосередньо діють їх посадові та службові особи. Проте, як І в попередньому делікті, особу заподіювана шкоди відмежовано від особи, яка несе відпо­відальність за завдання шкоди, оскільки посадові та службові особи правоохоронних та судових органів, діяннями яких без­посередньо завдано шкоди, вчиняють їх не лише від імені за­значених органів, а й від імені держави. І саме тому відповідаль­ність за завдану ними шкоду несе держава Україна.

Певну специфіку має протиправне діяння, яким може бути завдано шкоди у цьому делікті. Визначено вичерпний перелік протиправних діянь, що є умовою настання відповідальності:

• незаконне засудження;

• незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

• незаконне застосування як запобіжного заходу тримання
під вартою;

• незаконне застосування як запобіжного заходу підписки
про невиїзд;

• незаконне затримання;

• незаконне накладення адміністративного стягнення у вигля­ді арешту чи виправних робіт.

Якщо ж шкоди завдано фізичним чи юридичним особам внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконно­го рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідст­ва, прокуратури або суду, вона відшкодовується на загальних підставах.

Наявність протиправності як характерної ознаки вказаних вите діянь, мас бути підтверджено певною реабілітацією осо­би,шляхом постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також винесення відповідного акту про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Якщо ці діяння не підтверджено обставинами, що реабілітують особу, (напри­клад, кримінальну справу закрито на підставі закону про ам­ністію або акту помилування), то право на відшкодування зав­даної шкоди не виникає (ч. З ст. 1176 ЦК).

Не має право на відшкодування завданої шкоди також і фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудо­вого) слідства або судового розгляду шляхом самообмовипе­решкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла завданню їй шкоди (ч. 4 ст. 1176 ЦК), окрім випадків, якщо фізична особа вчинила самообмову внаслідок застосованих до неї фізичного чи психічного насилля, погроз, обману чи інших незаконних засобів, які доведено в належному порядку.

Істотною специфікою цього делікту є те, що шкода, яку зав­дано фізичним та юридичним особам за цим деліктом, відшко­довується незалежно від винипосадових і службових осіб цих органів.

Завдану ними шкоду відшкодовує держава Україна в особі відповідних фінансових органів за рахунок майна, в тому чис­лі грошових коштів, які належать їй на праві власності.

У разі, якщо держава відшкодувала шкоду, завдану посадо­вою чи службовою особою органу дізнання, попереднього (до­судового) слідства, прокуратури або суду, то вона наділяється правом зворотної вимоги до цієї посадової чи службової особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвину­вальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили (ч. З ст. 1191 ЦК).

1.За загальним правилом, відповідальність за шкоду, завдану малолітніми, покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють виховання неповнолітньої особи (ч. 1 ст. 1178 ЦК). Аналогічний порядок поширюється і на заклади, які за законом здійснюють щодо малолітніх функції опікуна (ч. З ст. 1178 ЦК).

Окрім цього, законодавець встановлює також і відповідаль­ність навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншо­го закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за малоліт­ньою особою, а також особи, яка здійснює нагляд за малоліт­ньою особою на підставі договору (ч. 2 ст. 1178 ЦК), за шко­ду, завдану малолітньою особою під час перебування під наглядом цих закладів чи осіб.

Протиправність діяння полягатиме в тому, що ці особи неналежно виконували покладений на них, згідно із законом чи договором, обов'язок здійснювати вихованнячи наглядза малолітнім.

Причому, якщо це стосується батьків, то відповідальність буде покладено на обох, незалежно від того, чи проживають вони разом, чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для них обох. Однак у разі, якщо батьки були позбавлені батьківських прав, то обов'язок відшкодовувати завдану шкоду за протиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще впродовж трьох років після позбавлення батьківських прав (ст. 1183 ЦК).

У ЦК вперше введено можливість покладення відповідаль­ності на фізичних осіб, які здійснюють виховання та/чи нагляд за малолітніми на правових підставах гувернантки, няні, дома­шні вчителі, репетитори тощо), зокрема, на підстави договору.

Законодавець визначає перелік юридичних осіб, які є відпо­відачем за шкоду, завдану малолітнім: навчальний заклад (на­приклад, школа та дитячий садок), заклад охорони здоров'я (наприклад, лікарня, поліклініка) чи інший заклад, що зобов'я­заний здійснювати нагляд за нею (наприклад, літній табір від­починку, приймальник-розподільник тощо), а також заклад, який за законом здійснює щодо малолітнього функції опікуна (наприклад, дитячий будинок, інтернат тощо). При цьому, про­типравним діянням цих юридичних осіб вважаться саме неви­конання чи неналежне виконання законного обов'язку здійс­нювати нагляд за малолітніми.

Вина усіх зазначених осіб, які несуть відповідальність за цей вид делікту, презюмується, тобто особа вважається вин­ною, якщо вона не доведе, що шкоди завдано не з її вини, тобто, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та/чи нагляду за ма­лолітньою особою.

Однак, якщо встановити вину конкретної особи неможливо, то всі винні в цьому заподіянні шкоди особи несуть дольову відповідальність. Розмір часток, у межах яких ці особи нести­муть відповідальність, визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду відповідно до частки вини кожного з них. Такий самий принцип дольової відповідальності встанов­лено законодавцем і у випадку, якщо шкоди завдано спільни­ми діями кількох малолітніх осіб.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), опікунів чи інших зобо­в'язаних осіб відшкодовувати шкоду, яку завдано малолітніми, не припиняється навіть у разі досягнення малолітніми повноліт­тя. Однак по досягненні повноліття особу може бути зобов'яза­но судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до 14 років життю або здоров'ю потерпіло­го, якщо вона має достатні для цього кошти, а зобов'язані до відшкодування особи є неплатоспроможними або померли.

Відшкодувавши шкоду, завдану малолітніми, жодна з фізич­них та юридичних осіб, які визнані зобов'язаними суб'єктами за цим видом делікту, не має права зворотної вимоги (регре­су) до малолітньої особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК).

За загальним правилом, неповнолітні особи є повністю дієздатними, тобто такими, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність. Однак якщо неповнолітня особа немає: майна, достатнього для відшкоду­вання завданої нею шкоди, то цю шкоду відшкодовують субсидіарно батьки (усиновлюаачі) або піклувальник, а у разі, якщо неповнолітня особа перебувала в закладі, який за зако­ном здійснює щодо неї функції піклувальника, то і цей заклад (ч. 2 ст. 1179 ЦК).

Субсидіарність цієї відповідальності полягає в тому, що ос­новна вимога про відшкодування завданої шкоди пред'являєть­ся до неповнолітнього, і лише якщо у неповнолітньої особи немає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, як співвідповідачів буде факультативно притягнуто до відповідальності вказаних осіб.

ІІротиправність поведінки вказаних осіб полягає в тому, що вони неналежно виконали покладений на них обов'язок ви­ховання та нагляду за неповнолітнім. При цьому, вина батьків (усиновлювачів), піклувальників та закладу, що виконує функ­ції піклувальника, за неналежне виховання та нагляд за непов­нолітнім презюмується, тобто вони відповідатимуть за завдану неповнолітнім шкоду, якщо не доведуть, що ЇЇ завдано не з їх­ньої вини.

На відміну від відшкодування шкоди, завданої малолітніми, субсидіарна відповідальність зобов'язаних за цим деліктом осіб прямо залежить від того, чи став неповнолітній повністю дієздатним. У разі, якщо а) неповнолітня особа, яка завдала шкоди, досягнула повноліття; б) неповнолітня особа, яка зав­дала шкоди, стане власником майна, достатнього для відшко­дування шкоди до досягнення повноліття, то зобов'язані особи звільняються від обов'язку додатково відшкодовувати завдану шкоду. Натомість, коли ж повної дієздатності непов­нолітній не набув, а йому надали, в порядку ст. 35 ЦК, то до уваги береться наявність згоди на це батьків (усиновителів) або піклувальників. Якщо такої згоди не було, то неповноліт­ній відшкодовує завдану ним шкоду самостійно на загальних підставах. Якщо ж батьки (усиновлювачі) або піклувальники дали свою згоду на набуття неповнолітнім повної цивільної дієздатності, то вони продовжують нести субсидіарну відпо­відальність за шкоду, завдану неповнолітнім, до досягнення ним повноліття.

Однак, у разі, якщо неповнолітня особа, яка набула повної цивільної дієздатності, не має майна, достатнього для відшко­дування завданої нею шкоди, цю шкоду відшкодовують у част­ці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьки (усиновлювачі) або піклувальник, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Відшкодувавши шкоду, завдану неповнолітньою особою, батьки (усиновлювачі), піклувальники, а також заклади, що здійснюють щодо неповнолітнього функції піклувальника по­збавляються права зворотної вимоги (регресу) до неповноліт­ньої особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК).

За загальним правилом, відшкодування шкоди, завданої не­дієздатною фізичною особою, здійснюється опікуном або за­кладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею (психіат­ричні лікарні, диспансери, клініки, інтернати тощо).

Протиправним діянням, за яке настає відповідальність зо­бов'язаних суб'єктів, є невиконання покладеного на них обов'яз­ку здійснювати нагляд за недієздатним. Вина опікунів або за­кладу, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, презюмується, тобто вони відповідають за завдану недієздат­ним шкоду, якщо не доведуть, що шкоди було завдано не з їх вини.

Причому обов'язок відшкодувати шкоду опікуном або за­кладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздат­ним, не припиняється в разі поновлення недієздатної особи в цивільній дієздатності.

Відшкодувавши шкоду, завдану недієздатним, опікун та за­клад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, позбавляються зворотною права вимоги (регресу) до недієздат­ної особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК).

За загальним правилом, шкода, завдана фізичною особою, цивільну дієздатність якої обмежено, відшкодовується нею на загальних підставах.

Іноді фізичні особи, які є повністю деліктоздатними, можуть завдати шкоду в стані, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та/чи не могли керувати ними (дієздатна особа). Цей стан може бути наслідком тимчасової втрати свідомості, афек­ту, психічної чи іншої хвороби, сп'яніння тощо, У зв'язку з цим, в зазначених діях особи, як правило, немає вини, то, за загальним правилом, шкода, якої завдано фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та/чи не могла керувати ними, не відшкодовується (ч. 1 ст. 1186 ЦК). Однак з цього правила є певні винятки:

1) враховуючи матеріальне становище потерпілого та особи,
яка завдала шкоди, суд вправі постановити рішення про
відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному об­сязі;

2) якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе
до стану недієздатності в результаті вживання нею спиртних
напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, то
шкода відшкодовується на загальних підставах;

3) якщо недієздатність особи є наслідком психічного розладу
або недоумства, суд може постановити рішення про від­
шкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками,
повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією
особою, знали про це, але не вжили заходів щодо запо­бігання шкоді.

4. Виокремлення цього делікту зумовлено, насамперед, місцем та значенням благ, яким завдано шкоди, в системі соціальних пріоритетів. Адже життя та здоров'я людини визнано вищими соціальними цінностями. Саме це й зумовлює специфічність протиправності діяння. Річ у тім, що з огляду на важливість цих благ будь-яке діяння, яким заподіюється шкода життю та здоров'я фізичної особи, як правило, презюмується протиправ­ним, окрім випадків, які прямо передбачено взаконі, наприк­лад, необхідної оборони. Причому протиправним вважається та­кож заподіяння шкоди життю та здоров'ю внаслідок неналежно­го виконання договірних зобов'язань (ст. 1196 ЦК).

Щодо шкоди,то слід зазначити, що цим протиправним діянням фізичній особі заподіюється каліцтво чи інше ушкод­ження здоров'я або смерть.

Під поняттям смерть слід розуміти певний стан організму фізичної особи, який посвідчується висновком компетентного медичного органу і характеризується непоправними руйнівни­ми процесами центральної нервової системи та кори головно­го мозку, що наступали внаслідок припинення функціонування життєво важливих систем людини (судинно-кровоносної, дихальної, нервової).

Поняттям "каліцтво"охоплюється дві основні категорії: травма та професійне ушкодження здоров'я. Травмахарактери­зується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впли­вом на організм, внаслідок чого йому заподіюється фізичне ушкодження, наприклад, удар результатом якого є перелом кісток. Професійне захворювання — це таке ушкодження здоров’я, що передбачено чинним законодавством та стало ре­зультатом не одноразового, а, як правило, систематичного та тривалого впливу на організм людини шкідливих факторів, що є властиво для певного виду професії. Наприклад, хронічний бронхіт є професійним захворюванням осіб, які працюють на шахтах, рудниках, відкритих кар'єрах тощо.

Поняттям "інше ушкодження здоров'я" охоплюється будь-яке, непов'язане з каліцтвом, пошкодження здоров'я, що наста­ло внаслідок так званого загального захворювання.

Специфіка шкоди, яку завдано життю та здоров'ю полягає також і в тому, шо її не може бути відшкодовано в натурі та оцінено в грошовому еквіваленті. 1 тому, відшкодуванню під­лягатиме не зазначена шкода, а лише майнові втрати, яких за­знала фізична особа внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить заробіток (дохід), втрачений по­терпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загаль­ної працездатності, витрати, зумовлені необхідністю посилено­го харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, сторонньою догляду (ч. 1 ст. 1195 ЦК), а також видатки на поховання (ст. 1201 ЦК) та інші витрати.

Певні особливості має також і причинно-наслідковий зв'я­зок між протиправним діянням та завданою шкодою, який, як правило, має складний характер.

1 на сам кінець, щодо особливостей виназаподіювача шко­ди у цьому деліктному зобов'язанні. Як і за загальними прави­лами, вина заподіювача презюмується, аж допоки він не дове­де свою невинність. Однак у випадках, якщо цю шкоду завда­но незаконними діяннями органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, судових та правоохоронних органів, джерелом підвищеної небезпеки та в деяких інших випадках, що прямо передбачено законом, то во­на відшкодовується незалежно від вини особи, яка завдала цю шкоду.

Розглянемо тепер особливості відповідальності за цей де­лікт, залежно від благ, яким було завдано шкода.

У разі завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'яфізичній особі, відшкодування, за загальним прави­лом, відбувається за такою формулою:

Ршз = 3 + ДВ + МШ, де

Ршз — розмір шкоди, шо завдано здоров'ю;

З — заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати

чи зменшення професійної або загальної працездатності;

ДВ — додаткові витрати;

МШ — моральна шкода.

При визначенні розміру заробітку (доходу), який втратив потерпілий внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи перебуває особа на момент заподіяння їй шкоди у трудових відносинах. Якщо так, то розмір втраченого заробітку (дохо­ду), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу ), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійноїпрацездатності,як­що її немає — загальної працездатності(ч. 1 ст. 1197 ЦК).

Середньомісячний заробіток (дохід) слід обчислювати шля­хом поділу сукупного заробітку (доходу)за 12або за і остан­ні календарні місяці роботи на відповідну кількість місяців. Для обрахування середньомісячного заробітку (доходу) фізич­ної особи—підприємця та фізичної особи, яка самостійно за­безпечує себе роботою (адвокат, особа, що зайнята творчою діяльністю тощо), слід виходити з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, на підставі даних органу державної податкової служби, поділеного на 12 місяців. До су­купного заробітку (доходу) слід зараховувати всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи грома­дян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. Своєю чергою, не слід зарахувати до суми заробітку (доходу) однора­зові виплати, компенсацію за невикористану відпустку, вихід у допомогу, допомогу по вагітності та пологах тощо (ч. З сг. 1197 ЦК).

Окрім можливості визначити та відшкодувати реальний (затрачений середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого, встановлено також можливість вимагати відшкодувати також і її заробіток (дохід), який він міг би отримувати в майбут­ньому(ч. 4 ст. 1197 ЦК).

Якщо ж потерпілий на момент завдання йому шкоди не пра­цював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, а його бажанням, або виходячи з його заробітку до звільнення, або виходячи із звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості (ч. З ст. 1197 ЦК).

На розмір втраченого заробітку (доходу) впливає також і ступінь втрати професійної працездатності, а за її відсутно­сті — загальної працездатності. Втрата працездатності може бути тимчасовою, що посвідчується листком тимчасової пра­цездатності, ' або стійкою (тривалою), що посвідчується меди-ко-соціальною експертною комісією (далі — МСЕК).

На підставі рішення МСЕК встановлюється ступінь втрати професійної чи загальної працездатності особи, ступінь якого визначається у відсотках. Порядок відшкодування шкоди у разі втрати працездатності від нещасного випадку на виробницт­ві чи професійного захворювання встановлено спеціальним за­коном.

Однак визначену втрату заробітку (доходу) залежно від різ­них чинників може бути змінено як у бік зменшення, так і в бік збільшення.

Розмір втраченого заробітку (доходу) може бути зменшено:

• у разі грубої необережності потерпілого (ч. 2 ст. 1193 ЦК).
Якщо ж мав місце умисел потерпілого, завдана школа не
відшкодовується;

• залежно від матеріального становища потерпілого (ч. 4ст. 1193 ЦК);

• якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією,
що була в нього на момент вирішення питання про відшко­дування шкоди (ст. 1204 ЦК).

Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливо:

• Я договором (ч. 4 ст. 1195 ЦК);

• якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, що була у нього на момент вирішення питання про відшко­дування шкоди (ст. 1203 ЦК);

• у разі підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК);

• у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати
(ч. 2 ст. 1208 ЦК).

Певні особливості має визначення втраченого заробітку (доходу), який завдано внаслідок каліцтва чи іншого ушкод­ження здоров'я малолітнього або неповнолітнього. В цьому разі, якщо потерпілий не мав заробітку, то після досягнення малолітнім потерпілим 14 років (учнем — 18 років), він має право вимагати відшкодування шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру вста­новленої законом мінімальної заробітної плати (ч. 1 ст. 1199 ЦК). Якщо ж потерпілою особою буде неповнолітня особа, яка на момент ушкодження здоров'я мала заробіток, то в цьо­му разі завдану шкоду має бути відшкодовано їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом роз­міру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1199 ЦК).

Ще одним видом видатків, які має бути відшкодовано потер­пілому внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, є його додаткові витрати, які зумовлені необхідністю допомо­ги та догляду і тому в разі обгрунтованості та доведеності по­терпілий може вимагати додаткових витрат на:

• посилене харчування;

• санаторно-курортне лікування;

• придбання ліків;

• протезування;

• сторонній догляд.

Цей перелік не є вичерпним, і тому за необхідності може бути відшкодовано також і витрати на придбання спеціальних транспортних засобів, підготовку до іншої професії тощо. По­рядок відшкодування додаткових витрат у разі втрати праце­здатності від нещасного випадку на виробництві чи професій­ного захворювання встановлено спеціальним законом.

Ще однією особливістю відшкодування додаткових витрат є те, що при визначенні їх розміру вина потерпілого не врахо­вується(ч. З ст. 1193 ЦК).

Крім відшкодування втраченого заробітку (доходу) та додат­кових втрат особа, якій заподіяно каліцтво чи інше ушкоджен­ня здоров'я, має право вимагати відшкодування їй моральної шкоди(ст. 1168 ЦК).

У разі, якщо шкодузавдано смертю, то відшкодування від­бувається за такою формулою:

Ршс = (Сз х п) / (п + 1) + ВП + МШ, де

Ршс — розмір шкоди, що завдано внаслідок смерті особи;

Сз — середньомісячний заробіток;

л — кількість осіб, які перебували на утриманні померлого та

мають право на відшкодування шкоди, що завдано його смертю;

ВП — витрати на поховання;

МШ — моральна шкода.

Право на відшкодування шкоди, що завдано смертю особи, мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утри­мання, а також дитина потерпілого, народжена після його смер­ті (ч. 1 ст. 1200 ЦК).

Коло непрацездатних осіб, які були на утриманні померло­го потерпілого або мали на день його смерті право на одер­жання від нього утримання, а також строк, упродовж якого вони мають право отримувати відповідне відшкодування шко­ди, визначаються таким чином:

• дитині, — до досягнення нею 18 років, а у разі, якщо ди­тина є учнем або студентом, — до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років;

• чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досяглипенсійною віку, —довічно;

• Інваліду, якого потерпіти зобов'язаний був утримувати, — впродовж строку його Інвалідності;

• одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя
чи іншому з членові сім'ї незалежно від віку і працездатно­сті, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: діть­ми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досяг­нення останніми 14 років;

• іншим непрацездатним особам, які були на утриманні по­терпілого, — 5 років після його смерті.

Зазначеним особам у продовж вказаного строку відшкодо­вується шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриман­ні, але не мають права на відшкодування шкоди. Середньо­місячний заробіток (дохід) потерпілого розраховується за ана­логічними правилами, які встановлено для відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, су­ми, що належали йому за договором довічного утримання (до­гляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував (ч. 2 ст. 1200 ЦК).

Окрім розміру середньомісячного заробітку (доходу) потер­пілого особи, яким завдано шкоди смертю годувальника, ма­ють право вимагати відшкодування моральної шкоди, що пов'я­зана зі смертю годувальника (ч. 2 ст. 1168 ЦК) та витрат на поховання та па спорудження надгробного пам'ятника особі, яка зробила ці витрати (ст. 1201 ЦК). Зазначені витрати не за­раховується до суми відшкодування шкоди та відшкодовується окремо.

Визначений сукупний розмір відшкодування не може бути зменшено навіть у разі, якщо заподіянню смерті сприяла вина потерпілого (ч. З ст. 1193 ЦК). 1 лише залежно від матеріаль­ного становища потерпілого (крім випадків, коли шкоди завда­но вчиненням злочину) суд може зменшити розмір відшкоду­вання шкоди, яку завдано фізичною особою (ч. 4 ст. 1193 ЦК).

Збільшення розміру відшкодування шкоди, яку завдано смертю годувальника, може відбуватись у випадках: а) підви­щення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК); б) збільшення роз­міру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК) тощо.

Визначений кінцевий розмір відшкодування, обчислений для кожної з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому пере­рахункові, крім випадків: а) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; б) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого (ч. 4 ст. 1200 ЦК України).

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкод­женням здоров'я або смертю потерпілого, за загальним пра­вилом, здійснюється щомісячними платежами (ч. І ст. 1202 ЦК). Проте за наявності обставин, що мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачено од­норазово, але не більш ніж за 3 роки наперед (абз. 2 ч. 1 ст. 1202 ЦК).

Певну специфіку має також і порядок відшкодування шко­ди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смер­тю, за яким зобов'язаним суб'єктом є юридична особа, яка припиняє свою діяльність шляхом ліквідації. В цьому випадку платежі, належні потерпілому або особам, які мають право на отримання такого відшкодування внаслідок смерті годувальни­ка, має бути капіталізовано (тобто узагальнено в єдину суму за весь прогнозований строк виплат) для виплати їх потерпіло­му або зазначеним особам.

5. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок конс­труктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків то­варів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої ін­формації про них, підлягає відшкодуванню продавцем, виготов­лювачем товару, виконавцем робіт (послуг) (ст. 1209 ЦК).

Правове регулювання здійснюється § 3 гл. 82 ЦК, Законом України "Про захист прав споживачів" та іншими актами.

Протиправна поведінка може полягати: а) в порушенні вимог щодо якості товарів, робіт (послуг), тобто внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недо­ліків товарів, робіт (послуг); б) у наданні недостовірної недостатньої інформації про товари, роботи (послуги). Необхідною підставою є встановлення причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою. Тобто слід довес­ти, що шкода є результатом конструктивного, технологічного, рецептурного та іншого недоліку, неналежної якості підрядних робіт (послуг) тощо.

За цим деліктом відповідальність настає незалежно від вини.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню в повному обсязі (ст. 1166 та 1210 ЦК). Способи відшкодування шкоди, завданої майну (а натурі або відшкодування завданих збитків), визначаються за правила­ми ст. 1192 ЦК. Шкода, завдана життю або здоров'ю фізичної особи, завжди відшкодовується в грошовій формі.

У ч. 2 ст. 1209 ЦК передбачено випадки звільнення продав­ця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг) від обо­в'язку відшкодування завданої шкоди: а) дія непереборної си­ли; б) порушення потерпілим правил користування або збе­рігання товару (результатів робіт, послуг).

Обов'язок довести наявність підстав звільнення від відшкодування шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) по­кладається на продавця, виготовлювача товару, виконавця ро­біт (послуг).

Виконавець не може бути звільнений від відповідальності з тих підстав, наприклад, що рівень його наукових знань не дав йому змоги виявити особливі властивості речі, яку він прийняв від споживача для виконання роботи або надання послуг. Та­кож продавець не звільняється від відповідальності у разі не­отримання від виготовлювача (імпортера) інформації про товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 1210 ЦК потерпілий має право пред'явити вимогу про відшкодування шкоди як до продавця товару, так і до виготовлювача.

Право на відшкодування шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) належить фізичним і юридичним особам, неза­лежно від того, чи перебували вони в договірних відносинах із продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (по­слуг), і зберігається протягом встановленого строку придатно­сті, а якщо його не встановлено, — протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги).

Підлягає відшкодуванню шкода, незалежно від моменту її завдання: а) якщо виготовлювач не встановив строку придат­ності товару, роботи (послуг) на порушення вимог закону; б) якщо виготовлювач встановив строк придатності, однак не по­передив споживача про необхідні дії після спливу строку при­датності та про можливі наслідки в разі невиконання цих дій.

Питання для самоперевірки

1. Поняття й елементи зобов’язань із заподіяння шкоди?

2. Деліктна відповідальність: Поняття і зміст?

3. Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди. Відшкодування моральної шкоди?

4. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки?

5. Відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду?