Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
1. Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення: Закон України від 13 грудня 2001 р. // ОВУ. — 2002. — № 2. — Ст. 46.
Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 8 лютого 1995 р. // ВВРУ. — 1995. — № 12. — Ст. 81.
2. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 р. // ВВРУ. — 1999. — № 46-17. — Ст. 403.
3. ЦК УРСР 1964 року передбачав встановлення мінімуму компенсації моральної школи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Тема: Зобов’язання із заподіяння шкоди.
Лекція
План
1. Поняття й елементи зобов’язань із заподіяння шкоди.
2. Деліктна відповідальність: Поняття і зміст.
3. Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди. Відшкодування моральної шкоди.
4. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
5. Відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду.
Самостійне вивчення:
1. Відшкодування шкоди завданої малолітньою, неповнолітньою, недієздатною фізичною особою цивільна дієздатність якої обмежена.
2. Відшкодування шкоди завданої спільно кількома особами.
3. Обсяг відповідальності за завдану шкоду.
4. Особливості відшкодування шкоди завданої каліцтвом або смертю.
5. Відшкодування шкоди завданої внаслідок недоліків товарів, робіт.
1. Якщо інші інститути цивільного права встановлюють правові форми для формування нормальних правових відносин, інститут відшкодування шкоди с правовим оформленням реакції суспільства на процеси патологічні порушення приписів правової системи, що існує. Інститут відшкодування шкоди не виконує самостійної господарської функції, як, наприклад, інститути власності, договору, спадкування, він встановлює немов би норми допоміжні, які забезпечують безперешкодне виконання зазначеними інститутами їх призначення. Тому на нього покладено виконання спеціальної, відновної функції, що забезпечує приведення майнового положення потерпілого у стан, що Існував до правопорушення.
За зобов'язанням відшкодування шкоди особа, яка завдала шкоди неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий мас право на відшкодування завданої шкоди в повному обсязі.
Зобов'язання із відшкодування шкоди завдячують своїм походженням римській юриспруденції, тому їх традиційно називають деліктними і відповідно відповідальність за завдану шкоду — деліктною.
Правове регулювання зобов'язання здійснюється главою 82 ЦК та іншими актами.
2. Деліктні зобов'язання, як і інші цивільно-правові зобов'язання, виникають за наявності юридичних фактів, пов'язаних із завданням шкоди, тобто деліктом. Оскільки деліктні зобов'язання містять відповідальність за завдану шкоду, то підстави виникнення деліктного зобов'язання збігаються з підставами деліктної відповідальності.
Визначаючи заходи деліктної відповідальності, законодавець виходить із принципу генерального делікту, згідно з яким завдання шкоди однією особою іншій с підставою виникнення обов'язку відшкодувати завдану шкоду. Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець у ст. 1166 ЦК відносить: а) наявність шкоди; б) протиправну поведінку заподіююча шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; г) вину. Перераховані підстави визнають загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то йдеться про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини (ст. 1187 ЦК).
До підстав звільнення від деліктної відповідальностізаподіювача шкоди законодавець відносить казус (випадок), непереборну силу та умисел потерпілого.
Казус (випадок) — це завдання шкоди без умислу та необережності, тобто якщо особа не знала, не могла і не повинна була знати про можливість настання шкідливого результату.
Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності заподіювача шкоди за умови, що останній не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди.
Суб'єктами деліктного зобов'язання, як і будь-якого іншого цивільно-правового зобов'язання, с боржник і кредитор. Боржник — це особа, яка зобов'язана відшкодувати завдану шкоду, а кредитор — потерпілий.
Фізичну особу може бути визнано суб'єктом деліктного зобов'язання, відповідальним за завдану шкоду, за умови, що вона здатна відповідати за свої дії (вчинки) — деліктоздатна. Трапляються випадки, коли суб'єктом відповідальності за завдану шкоду в деліктних правовідносинах с не фізична особа — безпосередній заподіювач шкоди, а інша особа. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду за таких умов покладено на осіб, указаних в законі, які й є суб'єктами з її відшкодування (ст. 1178, 1184 і 1186 ЦК).
Суб'єктами деліктної відповідальності можуть бути й юридичні особи незалежно від їх виду. Особливість їх участі у цьому виді цивільних правовідносин полягає в тому, що вони несуть відповідальність за шкоду, завдану їх працівниками у зв'язку із виконанням останніми їхніх трудових функцій (ст. 1172 ЦК України).
Обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладено й на державу Україна, АРК, орган місцевого самоврядування у разі її завдання відповідними органами влади або їх посадовими (службовими) особами (ст. 1173, 1174, 1175, 1176 ЦК).
Другою стороною деліктного зобов'язання — кредитором — є потерпілий, тобто особа, якій діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди завдано шкоди. Потерпілими можуть бути будь-які суб'єкти цивільногоправа. Наприклад, фізична особа с потерпілим незалежно від її віку, стану здоров'я та інших обставин. У разі смерті потерпілого стороною деліктного зобов'язання є непрацездатні утриманці померлого або особи, які мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті (ст. 1200 ЦК).
Об'єктом деліктного зобов'язання є дії божника з відшкодування завданої шкоди у повному розмірі.
3. За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК, шкода підлягає відшкодуванню: а) в повному обсязі — тобто відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена вигода (у разі завдання шкоди особою, яка є суб'єктом підприємницької діяльності); б) особою, яка безпосередньо завдала шкоду.
На відміну від загального правила, у випадках, визначених законом:
— обов'язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладе
но на особу, яка не є її заподіювачем, наприклад, шкоду,
завдану малолітньою особою, відшкодовують її батьки
(усиновителі) або опікун чи інша фізична особа, яка на
правових підставах здійснює виховання малолітнього
(ст. 1178 ЦК);
розмір відшкодування може бути зменшено, наприклад, у
разі завдання шкоди фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК);
— розмір відшкодування може бути збільшено, наприклад, при завданні шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст. 1203, 1208 ЦК).
У ч. 1 ст. 1166 ЦК міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов'язкову підставу деліктної відповідальності. Питання протиправної поведінки ми вже розглянули у § 3 гл. З цього посібника, однак, порівняно із загальними положеннями, протиправна поведінка в деліктних зобов'язаннях має свою особливість. Окрім традиційних форм дії та бездіяльності, в деліктних зобов'язаннях протиправна поведінка може Існувати і в формі рішенні відповідного органу влади. Окрім цього, в деліктних зобов'язаннях відповідальність настає також і за окремі правомірні діяння.
Законом визначено такі випадки, коли шкоди завдано правомірними діями:
1) під час виконання фізичною особою своїх обов'язків;
2) під час здійснення фізичною особою права на самозахист;
3) у разі прийняття закону про припинення права власності на
певне майно;
4) у стані крайньої необхідності;
5) за згоди потерпілого, але за умови дотримання правових норм.
Яким вже зазначали, відшкодування моральної шкоди новий і водночас найдієвіший спосіб захисту цивільних прав. Відшкодування моральної шкоди має низку особливостей, які, насамперед, полягають у чітко визначених протиправних діяннях, до яких законодавець відносить:
• заподіяння каліцтва та іншого ушкодження здоров'я, що
призвело до фізичного болю та страждань фізичної особи;
• протиправну поведінку щодо фізичної особи, членів ЇЇ сім'ї
чи близьких родичів, яка призвела до душевних страждань
фізичної особи;
• знищення чи пошкодження майна фізичної особи, що при
звело до її душевних страждань;
• приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репу
тації фізичної і юридичної особи.
Особливість моральної шкоди полягає в тому, що вона мас немайновий характер та може полягати у фізичному болі та/або стражданнях фізичної особи, а також інших негативних наслідках немайнового характеру, які було спричинено внаслідок приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також інших протиправних діянь.
Певна специфіка є у вині заподіювача. За загальним правилом, завдана моральна шкода відшкодовується за наявності вини заподіювача. Однак відшкодування моральної шкоди може бути здійснено і незалежно від вини особи, шо заподіяла ЇЇ, у таких випадках:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, Іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, не законного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) якщо шкоди завдано фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування чи посадової або службової цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, а також унаслідок прийняття вказаними органами нормативно-правового акта, що було визнано незаконним і скасовано; 4) в інших випадках, встановлених законом.
Певні особливості має і порядок відшкодування моральної шкоди. За загальним правилом, моральну шкоду відшкодовує заподіювач на користь особи, що мас право вимагати такого відшкодування. Заподіювачем моральної шкоди може бути орган державної влади, орган влади АРК, орган місцевого самоврядування, фізична або юридична особи. Однак у випадках, що прямо передбачено законом, заподіювач моральної шкоди та особа, що несе за неї відповідальність, можуть не збігатися, наприклад, за шкоду, завдану державними органами чи їх посадовими особами, відповідальність несе держава Україна. Своєю чергою, особою, що має право вимагати відшкодування завданої їй моральної шкоди, як правило, є особа, якій таку шкоду завдано. При цьому, законом може бути встановлено відповідні обмеження щодо цих осіб, наприклад, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не мають права вимагати компенсації їм моральної шкоди у справах із захисту честі, гідності та ділової репутації (ст. 49 Закону України "Про інформацію").
На цьому тлі гостро постає питання відшкодування шкоди, яку завдано особі, що померла. Така моральна шкода відшкодуванню не підлягає. Відшкодовується лише моральна шкода, яку було завдано смертю фізичної особи безпосередньо чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (п. 2 ст. 1168 ЦК). Від цього випадку слід відмежовувати надану законом можливість спадкоємця вимагати переходу права на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (п. З ст. 1230 ЦК).
На практиці доволі часто виникають питання, що пов'язані з розміром відшкодування моральної шкоди. На жаль, ЦК залишає питання про встановлення розміру відшкодування моральної шкоди без належного правового врегулювання. Передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди, то законодавець зазначає, що його визначає суд залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. А це означає, що при встановленні розміру такого відшкодування ані суд, ані сторони не матимуть жодних законодавчих передумов для його визначення.
В Україні не тільки не встановлено чітких методик нарахування розміру моральної шкоди, а й навіть бодай нижньої чи верхньої межі, як орієнтирів, що і змушує суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховувати вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
За загальним правилом, нарахований розмір моральної шкоди відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Наприклад, моральну шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодовано шляхом здійснення щомісячних платежів.
В окремих випадках умови та порядок відшкодування моральної шкоди може бути встановлено законом, наприклад, "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про державну підтримку засобів масової Інформації та соціальний захист журналістів", "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів.
4. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для осіб, яку цю діяльність здійснюють, та інших осіб (ст. 1187 ЦК). Характерні ознаки джерела підвищеної небезпеки:
• неможливість повного контролю з боку людини;
• наявність шкідливих властивостей;
• велика ймовірність завдання шкоди.
У ч. 1 ст. 1187 ЦК закріплено тільки приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки: транспортні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід тощо. Вичерпний їх перелік навести неможливо у зв'язку з постійним розвитком науки та техніки. Через цю обставину суд, вирішуючи питання про можливість віднесення діяльності до джерела підвищеної небезпеки, з'ясовує наявність його характерних ознак.
Зокрема, судова практика визнає джерелом підвищеної небезпеки будь-яке застосування концентрованої енергії у таких випадках, коли енергію використано не в споживчих цілях, не в побуті, а на виробництві, на транспорті. Тому газопровід, електромережа в квартирі не визнаються джерелом підвищеної небезпеки, оскільки умови їх використання не створюють ніякої небезпеки для оточення.
Всі так звані засоби звичайного озброєння (танки, артилерія, ракети тощо) є джерелом підвищеної небезпеки.
Всіх домашніх тварин, хоча б вони і не й мали непокірний норов, не може бути віднесено до джерел підвищеної небезпеки, окрім службових собак та собак бійцівських порід. Однак дикі звірі є джерелом підвищеної небезпеки лише за умови їх перебування у володінні людини.
Іноді позитивний висновок і можливість застосування ст. 1187 ЦК можуть бути пов'язані не тільки з якісними, й кількісними критеріями. Наприклад, зберігання каністри з бензином в гаражі власника автомашини підвищеної небезпеки для оточення не створює. Однак зберігання горючих матеріалів у великих місткостях пов'язане з підвищеною небезпекою.
Судова практичне визнає діяльність зі зброєю джерелом підвищеної небезпеки. Однак діяльність з організації стрільб є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки зброя зосереджується в одному місці, і тому, попри знання устрою і механізму дії зброї та проведення інструктажу щодо заходів безпеки, виникає велика ймовірність заподіяння шкоди третім особам.
Для більш системного розуміння джерел підвищеної небезпеки їх можна поділити на:
• фізичні (механічні, електричні, теплові);
• фізико-хімічні;
• хімічні (отруйні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні);
• біологічні (зоологічні, мікробіологічні).
Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладено на володіння джерела підвищеної небезпеки, тобто особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не визнається володільцем джерела і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляла джерелом в силу виконання своїх трудових обов’язків перед володільцем джерела підвищеної небезпеки. Проте, якщо громадяну було заборонено управляти джерелом, а він без дозволу скористався ним в особистих цілях, то це діяння вважатиметься неправомірним заволодінням і на громадянина буде покладено обов'язок відшкодовувати шкоду згідно зі ст. 1187 ЦК.
Щодо транспортних засобів ЦК передбачає два види найму — найм транспортного засобу з екіпажем (ч. 2 ст. 798) та найм без екіпажу (ч. 1 ст. 798). Якщо в першому випадку відповідальність за завдану шкоду покладено на наймодавця (ст. 805), то в другому — на наймача (ст. 804).
Володілець джерела підвищеної небезпеки не і суб'єктом відповідальності за шкоду, якщо доведе, що це джерело вибуло з його володіння внаслідок неправомірних дій інших осіб. Однак якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкоду, завдану діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовують вони спільно, в частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 1187 ЦК).
Підставами відшкодування шкоди за цим деліктом є: а) наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювана шкоди; в) наявність причинною зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювана шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (незалежно від вини).
Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок;
• дії непереборної сили;
• умислу потерпілого.
У цьому разі ризик невідшкодування шкоди покладається на самого потерпілого.
Груба необережність потерпілого та матеріальне становище фізичної особи — володільця джерела підвищеної небезпеки є підставами для зменшення розміру відшкодування (ст. 1193 ЦК)- У разі завдання шкоди кількома джерелами підвищеної небезпеки внаслідок їх взаємодії згідно зі ст. 1188 ЦК необхідно розрізняти завдання шкоди самим володільцям цих джерел та іншим особам.
У разі завдання шкоди внаслідок взаємодіїджерел підвищеної небезпекиїх володільцям питання про її відшкодування вирішується за принципом вини. За правилами ч. 1 ст. 1188 ЦК, якщо шкоди завдано одній особі з вини іншої особи, то її відшкодовує винна особа; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини усіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Положення ч. 2 ст. 1188 ЦК застосовуються у випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Тобто володільці цих джерел, які спільно завдали шкоди, несуть солідарну відповідальність незалежно від своєї вини (ст. 1190 ЦК).
Певні особливостями має і порядок відшкодування ядерної шкоди. Відносини щодо цивільної відповідальності за ядерну шкоду регулюють Закони України "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" і Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду. Особливість правил про відшкодування ядерної шкоди полягає в тому, що для виникнення деліктної відповідальності необхідна наявність тільки трьох підстав: а) ядерної шкоди; б) ядерного інциденту; в) причинного зв'язку між ядерною шкодою та ядерним інцидентом. Наявність вини особи, яка завдала ядерної шкоди, не вимагається. Суб'єктом відповідальності за завдану ядерну шкоду є оператор ядерної установки. На нього покладається відповідальність, якщо цю шкоду завдано ядерним інцидентом на ядерній установці, а також під час перевезення ядерного матеріалу на ядерну установку оператора після прийняття ним від оператора іншої ядерної установки відповідальності за цей матеріал або під час його перевезення з ядерної установки оператора і відповідальність за який не прийняв інший оператор згідно з письмовою угодою. Відповідальність оператора за ядерну шкоду обмежується сумою, еквівалентною 50 мільйонам Спеціальних прав запозичення за кожний ядерний інцидент, де Спеціальні права запозичення означають розрахункову одиницю, визначену Міжнародним валютним фондом, яка використовується ним для здійснення власних операцій та угод. Якщо оператор не має майна, необхідного для відшкодування завданої ядерної шкоди, обов'язок її відшкодувати покладається на державу.
5.Цей вид деліктної відповідальності передбачено ст. 1176 ЦК, додаткове регулювання — Законом України "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду".
Порівняно із загальними умовами настання деліктної відповідальності, цей вид має цілу низку специфічних ознак. Насамперед, суб'єктом заподіювачем шкоди є правоохоронні та судові органи,до яких чинний ЦК відносить:
• органи дізнання, тобто органи, які наділені правом проводити слідчі дії, що є початковою формою досудового розслідування кримінальних справах (міліція, податкова міліція, органи безпеки, командири військових частин, з'єднань, на
чальники військових установ, митні органи, начальники ви
правно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв, органи державного пожежного нагляду, органи охорони державного кордону, капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні, у випадках, що передбачено
ст. 101 КПК України).
• органи попереднього (досудового) слідства, тобто органи,
наділені правом проводити досудове слідство у кримінальних справах (слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки) у випадках, що передбачено ст. 102 КПК України;
• органи прокуратури, тобто органи, які визначені такими
відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (Генеральна прокуратура України, прокуратури АРК, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури);
органи суду, тобто органи, на які покладено здійснення
функцій правосуддя (КСУ та суди загальної юрисдикції
(місцеві суди; апеляційні суди. Апеляційний суд України;
Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; ВСУ).
Діяльність органів суду регламентуються Законом України
"Про Конституційний Суд України", "Про судоустрій" то
що. Однак суб'єктами за цим видом делікту с переважно
суди загальної юрисдикції.
Від імені вказаних органів безпосередньо діють їх посадові та службові особи. Проте, як І в попередньому делікті, особу заподіювана шкоди відмежовано від особи, яка несе відповідальність за завдання шкоди, оскільки посадові та службові особи правоохоронних та судових органів, діяннями яких безпосередньо завдано шкоди, вчиняють їх не лише від імені зазначених органів, а й від імені держави. І саме тому відповідальність за завдану ними шкоду несе держава Україна.
Певну специфіку має протиправне діяння, яким може бути завдано шкоди у цьому делікті. Визначено вичерпний перелік протиправних діянь, що є умовою настання відповідальності:
• незаконне засудження;
• незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;
• незаконне застосування як запобіжного заходу тримання
під вартою;
• незаконне застосування як запобіжного заходу підписки
про невиїзд;
• незаконне затримання;
• незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Якщо ж шкоди завдано фізичним чи юридичним особам внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, вона відшкодовується на загальних підставах.
Наявність протиправності як характерної ознаки вказаних вите діянь, мас бути підтверджено певною реабілітацією особи,шляхом постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також винесення відповідного акту про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Якщо ці діяння не підтверджено обставинами, що реабілітують особу, (наприклад, кримінальну справу закрито на підставі закону про амністію або акту помилування), то право на відшкодування завданої шкоди не виникає (ч. З ст. 1176 ЦК).
Не має право на відшкодування завданої шкоди також і фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмовиперешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла завданню їй шкоди (ч. 4 ст. 1176 ЦК), окрім випадків, якщо фізична особа вчинила самообмову внаслідок застосованих до неї фізичного чи психічного насилля, погроз, обману чи інших незаконних засобів, які доведено в належному порядку.
Істотною специфікою цього делікту є те, що шкода, яку завдано фізичним та юридичним особам за цим деліктом, відшкодовується незалежно від винипосадових і службових осіб цих органів.
Завдану ними шкоду відшкодовує держава Україна в особі відповідних фінансових органів за рахунок майна, в тому числі грошових коштів, які належать їй на праві власності.
У разі, якщо держава відшкодувала шкоду, завдану посадовою чи службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, то вона наділяється правом зворотної вимоги до цієї посадової чи службової особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили (ч. З ст. 1191 ЦК).
1.За загальним правилом, відповідальність за шкоду, завдану малолітніми, покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють виховання неповнолітньої особи (ч. 1 ст. 1178 ЦК). Аналогічний порядок поширюється і на заклади, які за законом здійснюють щодо малолітніх функції опікуна (ч. З ст. 1178 ЦК).
Окрім цього, законодавець встановлює також і відповідальність навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою, а також особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору (ч. 2 ст. 1178 ЦК), за шкоду, завдану малолітньою особою під час перебування під наглядом цих закладів чи осіб.
Протиправність діяння полягатиме в тому, що ці особи неналежно виконували покладений на них, згідно із законом чи договором, обов'язок здійснювати вихованнячи наглядза малолітнім.
Причому, якщо це стосується батьків, то відповідальність буде покладено на обох, незалежно від того, чи проживають вони разом, чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для них обох. Однак у разі, якщо батьки були позбавлені батьківських прав, то обов'язок відшкодовувати завдану шкоду за протиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще впродовж трьох років після позбавлення батьківських прав (ст. 1183 ЦК).
У ЦК вперше введено можливість покладення відповідальності на фізичних осіб, які здійснюють виховання та/чи нагляд за малолітніми на правових підставах гувернантки, няні, домашні вчителі, репетитори тощо), зокрема, на підстави договору.
Законодавець визначає перелік юридичних осіб, які є відповідачем за шкоду, завдану малолітнім: навчальний заклад (наприклад, школа та дитячий садок), заклад охорони здоров'я (наприклад, лікарня, поліклініка) чи інший заклад, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею (наприклад, літній табір відпочинку, приймальник-розподільник тощо), а також заклад, який за законом здійснює щодо малолітнього функції опікуна (наприклад, дитячий будинок, інтернат тощо). При цьому, протиправним діянням цих юридичних осіб вважаться саме невиконання чи неналежне виконання законного обов'язку здійснювати нагляд за малолітніми.
Вина усіх зазначених осіб, які несуть відповідальність за цей вид делікту, презюмується, тобто особа вважається винною, якщо вона не доведе, що шкоди завдано не з її вини, тобто, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та/чи нагляду за малолітньою особою.
Однак, якщо встановити вину конкретної особи неможливо, то всі винні в цьому заподіянні шкоди особи несуть дольову відповідальність. Розмір часток, у межах яких ці особи нестимуть відповідальність, визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду відповідно до частки вини кожного з них. Такий самий принцип дольової відповідальності встановлено законодавцем і у випадку, якщо шкоди завдано спільними діями кількох малолітніх осіб.
Обов'язок батьків (усиновлювачів), опікунів чи інших зобов'язаних осіб відшкодовувати шкоду, яку завдано малолітніми, не припиняється навіть у разі досягнення малолітніми повноліття. Однак по досягненні повноліття особу може бути зобов'язано судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до 14 років життю або здоров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а зобов'язані до відшкодування особи є неплатоспроможними або померли.
Відшкодувавши шкоду, завдану малолітніми, жодна з фізичних та юридичних осіб, які визнані зобов'язаними суб'єктами за цим видом делікту, не має права зворотної вимоги (регресу) до малолітньої особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК).
За загальним правилом, неповнолітні особи є повністю дієздатними, тобто такими, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність. Однак якщо неповнолітня особа немає: майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, то цю шкоду відшкодовують субсидіарно батьки (усиновлюаачі) або піклувальник, а у разі, якщо неповнолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, то і цей заклад (ч. 2 ст. 1179 ЦК).
Субсидіарність цієї відповідальності полягає в тому, що основна вимога про відшкодування завданої шкоди пред'являється до неповнолітнього, і лише якщо у неповнолітньої особи немає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, як співвідповідачів буде факультативно притягнуто до відповідальності вказаних осіб.
ІІротиправність поведінки вказаних осіб полягає в тому, що вони неналежно виконали покладений на них обов'язок виховання та нагляду за неповнолітнім. При цьому, вина батьків (усиновлювачів), піклувальників та закладу, що виконує функції піклувальника, за неналежне виховання та нагляд за неповнолітнім презюмується, тобто вони відповідатимуть за завдану неповнолітнім шкоду, якщо не доведуть, що ЇЇ завдано не з їхньої вини.
На відміну від відшкодування шкоди, завданої малолітніми, субсидіарна відповідальність зобов'язаних за цим деліктом осіб прямо залежить від того, чи став неповнолітній повністю дієздатним. У разі, якщо а) неповнолітня особа, яка завдала шкоди, досягнула повноліття; б) неповнолітня особа, яка завдала шкоди, стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди до досягнення повноліття, то зобов'язані особи звільняються від обов'язку додатково відшкодовувати завдану шкоду. Натомість, коли ж повної дієздатності неповнолітній не набув, а йому надали, в порядку ст. 35 ЦК, то до уваги береться наявність згоди на це батьків (усиновителів) або піклувальників. Якщо такої згоди не було, то неповнолітній відшкодовує завдану ним шкоду самостійно на загальних підставах. Якщо ж батьки (усиновлювачі) або піклувальники дали свою згоду на набуття неповнолітнім повної цивільної дієздатності, то вони продовжують нести субсидіарну відповідальність за шкоду, завдану неповнолітнім, до досягнення ним повноліття.
Однак, у разі, якщо неповнолітня особа, яка набула повної цивільної дієздатності, не має майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, цю шкоду відшкодовують у частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьки (усиновлювачі) або піклувальник, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Відшкодувавши шкоду, завдану неповнолітньою особою, батьки (усиновлювачі), піклувальники, а також заклади, що здійснюють щодо неповнолітнього функції піклувальника позбавляються права зворотної вимоги (регресу) до неповнолітньої особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК).
За загальним правилом, відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізичною особою, здійснюється опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею (психіатричні лікарні, диспансери, клініки, інтернати тощо).
Протиправним діянням, за яке настає відповідальність зобов'язаних суб'єктів, є невиконання покладеного на них обов'язку здійснювати нагляд за недієздатним. Вина опікунів або закладу, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, презюмується, тобто вони відповідають за завдану недієздатним шкоду, якщо не доведуть, що шкоди було завдано не з їх вини.
Причому обов'язок відшкодувати шкоду опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, не припиняється в разі поновлення недієздатної особи в цивільній дієздатності.
Відшкодувавши шкоду, завдану недієздатним, опікун та заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, позбавляються зворотною права вимоги (регресу) до недієздатної особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК).
За загальним правилом, шкода, завдана фізичною особою, цивільну дієздатність якої обмежено, відшкодовується нею на загальних підставах.
Іноді фізичні особи, які є повністю деліктоздатними, можуть завдати шкоду в стані, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та/чи не могли керувати ними (дієздатна особа). Цей стан може бути наслідком тимчасової втрати свідомості, афекту, психічної чи іншої хвороби, сп'яніння тощо, У зв'язку з цим, в зазначених діях особи, як правило, немає вини, то, за загальним правилом, шкода, якої завдано фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та/чи не могла керувати ними, не відшкодовується (ч. 1 ст. 1186 ЦК). Однак з цього правила є певні винятки:
1) враховуючи матеріальне становище потерпілого та особи,
яка завдала шкоди, суд вправі постановити рішення про
відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі;
2) якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе
до стану недієздатності в результаті вживання нею спиртних
напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, то
шкода відшкодовується на загальних підставах;
3) якщо недієздатність особи є наслідком психічного розладу
або недоумства, суд може постановити рішення про від
шкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками,
повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією
особою, знали про це, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.
4. Виокремлення цього делікту зумовлено, насамперед, місцем та значенням благ, яким завдано шкоди, в системі соціальних пріоритетів. Адже життя та здоров'я людини визнано вищими соціальними цінностями. Саме це й зумовлює специфічність протиправності діяння. Річ у тім, що з огляду на важливість цих благ будь-яке діяння, яким заподіюється шкода життю та здоров'я фізичної особи, як правило, презюмується протиправним, окрім випадків, які прямо передбачено взаконі, наприклад, необхідної оборони. Причому протиправним вважається також заподіяння шкоди життю та здоров'ю внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань (ст. 1196 ЦК).
Щодо шкоди,то слід зазначити, що цим протиправним діянням фізичній особі заподіюється каліцтво чи інше ушкодження здоров'я або смерть.
Під поняттям смерть слід розуміти певний стан організму фізичної особи, який посвідчується висновком компетентного медичного органу і характеризується непоправними руйнівними процесами центральної нервової системи та кори головного мозку, що наступали внаслідок припинення функціонування життєво важливих систем людини (судинно-кровоносної, дихальної, нервової).
Поняттям "каліцтво"охоплюється дві основні категорії: травма та професійне ушкодження здоров'я. Травмахарактеризується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому заподіюється фізичне ушкодження, наприклад, удар результатом якого є перелом кісток. Професійне захворювання — це таке ушкодження здоров’я, що передбачено чинним законодавством та стало результатом не одноразового, а, як правило, систематичного та тривалого впливу на організм людини шкідливих факторів, що є властиво для певного виду професії. Наприклад, хронічний бронхіт є професійним захворюванням осіб, які працюють на шахтах, рудниках, відкритих кар'єрах тощо.
Поняттям "інше ушкодження здоров'я" охоплюється будь-яке, непов'язане з каліцтвом, пошкодження здоров'я, що настало внаслідок так званого загального захворювання.
Специфіка шкоди, яку завдано життю та здоров'ю полягає також і в тому, шо її не може бути відшкодовано в натурі та оцінено в грошовому еквіваленті. 1 тому, відшкодуванню підлягатиме не зазначена шкода, а лише майнові втрати, яких зазнала фізична особа внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, витрати, зумовлені необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, сторонньою догляду (ч. 1 ст. 1195 ЦК), а також видатки на поховання (ст. 1201 ЦК) та інші витрати.
Певні особливості має також і причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням та завданою шкодою, який, як правило, має складний характер.
1 на сам кінець, щодо особливостей виназаподіювача шкоди у цьому деліктному зобов'язанні. Як і за загальними правилами, вина заподіювача презюмується, аж допоки він не доведе свою невинність. Однак у випадках, якщо цю шкоду завдано незаконними діяннями органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, судових та правоохоронних органів, джерелом підвищеної небезпеки та в деяких інших випадках, що прямо передбачено законом, то вона відшкодовується незалежно від вини особи, яка завдала цю шкоду.
Розглянемо тепер особливості відповідальності за цей делікт, залежно від благ, яким було завдано шкода.
У разі завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'яфізичній особі, відшкодування, за загальним правилом, відбувається за такою формулою:
Ршз = 3 + ДВ + МШ, де
Ршз — розмір шкоди, шо завдано здоров'ю;
З — заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати
чи зменшення професійної або загальної працездатності;
ДВ — додаткові витрати;
МШ — моральна шкода.
При визначенні розміру заробітку (доходу), який втратив потерпілий внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи перебуває особа на момент заподіяння їй шкоди у трудових відносинах. Якщо так, то розмір втраченого заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу ), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійноїпрацездатності,якщо її немає — загальної працездатності(ч. 1 ст. 1197 ЦК).
Середньомісячний заробіток (дохід) слід обчислювати шляхом поділу сукупного заробітку (доходу)за 12або за і останні календарні місяці роботи на відповідну кількість місяців. Для обрахування середньомісячного заробітку (доходу) фізичної особи—підприємця та фізичної особи, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокат, особа, що зайнята творчою діяльністю тощо), слід виходити з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, на підставі даних органу державної податкової служби, поділеного на 12 місяців. До сукупного заробітку (доходу) слід зараховувати всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. Своєю чергою, не слід зарахувати до суми заробітку (доходу) одноразові виплати, компенсацію за невикористану відпустку, вихід у допомогу, допомогу по вагітності та пологах тощо (ч. З сг. 1197 ЦК).
Окрім можливості визначити та відшкодувати реальний (затрачений середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого, встановлено також можливість вимагати відшкодувати також і її заробіток (дохід), який він міг би отримувати в майбутньому(ч. 4 ст. 1197 ЦК).
Якщо ж потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, а його бажанням, або виходячи з його заробітку до звільнення, або виходячи із звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості (ч. З ст. 1197 ЦК).
На розмір втраченого заробітку (доходу) впливає також і ступінь втрати професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності. Втрата працездатності може бути тимчасовою, що посвідчується листком тимчасової працездатності, ' або стійкою (тривалою), що посвідчується меди-ко-соціальною експертною комісією (далі — МСЕК).
На підставі рішення МСЕК встановлюється ступінь втрати професійної чи загальної працездатності особи, ступінь якого визначається у відсотках. Порядок відшкодування шкоди у разі втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлено спеціальним законом.
Однак визначену втрату заробітку (доходу) залежно від різних чинників може бути змінено як у бік зменшення, так і в бік збільшення.
Розмір втраченого заробітку (доходу) може бути зменшено:
• у разі грубої необережності потерпілого (ч. 2 ст. 1193 ЦК).
Якщо ж мав місце умисел потерпілого, завдана школа не
відшкодовується;
• залежно від матеріального становища потерпілого (ч. 4ст. 1193 ЦК);
• якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією,
що була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1204 ЦК).
Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливо:
• Я договором (ч. 4 ст. 1195 ЦК);
• якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, що була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК);
• у разі підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК);
• у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати
(ч. 2 ст. 1208 ЦК).
Певні особливості має визначення втраченого заробітку (доходу), який завдано внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я малолітнього або неповнолітнього. В цьому разі, якщо потерпілий не мав заробітку, то після досягнення малолітнім потерпілим 14 років (учнем — 18 років), він має право вимагати відшкодування шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати (ч. 1 ст. 1199 ЦК). Якщо ж потерпілою особою буде неповнолітня особа, яка на момент ушкодження здоров'я мала заробіток, то в цьому разі завдану шкоду має бути відшкодовано їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1199 ЦК).
Ще одним видом видатків, які має бути відшкодовано потерпілому внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, є його додаткові витрати, які зумовлені необхідністю допомоги та догляду і тому в разі обгрунтованості та доведеності потерпілий може вимагати додаткових витрат на:
• посилене харчування;
• санаторно-курортне лікування;
• придбання ліків;
• протезування;
• сторонній догляд.
Цей перелік не є вичерпним, і тому за необхідності може бути відшкодовано також і витрати на придбання спеціальних транспортних засобів, підготовку до іншої професії тощо. Порядок відшкодування додаткових витрат у разі втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлено спеціальним законом.
Ще однією особливістю відшкодування додаткових витрат є те, що при визначенні їх розміру вина потерпілого не враховується(ч. З ст. 1193 ЦК).
Крім відшкодування втраченого заробітку (доходу) та додаткових втрат особа, якій заподіяно каліцтво чи інше ушкодження здоров'я, має право вимагати відшкодування їй моральної шкоди(ст. 1168 ЦК).
У разі, якщо шкодузавдано смертю, то відшкодування відбувається за такою формулою:
Ршс = (Сз х п) / (п + 1) + ВП + МШ, де
Ршс — розмір шкоди, що завдано внаслідок смерті особи;
Сз — середньомісячний заробіток;
л — кількість осіб, які перебували на утриманні померлого та
мають право на відшкодування шкоди, що завдано його смертю;
ВП — витрати на поховання;
МШ — моральна шкода.
Право на відшкодування шкоди, що завдано смертю особи, мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті (ч. 1 ст. 1200 ЦК).
Коло непрацездатних осіб, які були на утриманні померлого потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також строк, упродовж якого вони мають право отримувати відповідне відшкодування шкоди, визначаються таким чином:
• дитині, — до досягнення нею 18 років, а у разі, якщо дитина є учнем або студентом, — до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років;
• чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досяглипенсійною віку, —довічно;
• Інваліду, якого потерпіти зобов'язаний був утримувати, — впродовж строку його Інвалідності;
• одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя
чи іншому з членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення останніми 14 років;
• іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — 5 років після його смерті.
Зазначеним особам у продовж вказаного строку відшкодовується шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого розраховується за аналогічними правилами, які встановлено для відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував (ч. 2 ст. 1200 ЦК).
Окрім розміру середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого особи, яким завдано шкоди смертю годувальника, мають право вимагати відшкодування моральної шкоди, що пов'язана зі смертю годувальника (ч. 2 ст. 1168 ЦК) та витрат на поховання та па спорудження надгробного пам'ятника особі, яка зробила ці витрати (ст. 1201 ЦК). Зазначені витрати не зараховується до суми відшкодування шкоди та відшкодовується окремо.
Визначений сукупний розмір відшкодування не може бути зменшено навіть у разі, якщо заподіянню смерті сприяла вина потерпілого (ч. З ст. 1193 ЦК). 1 лише залежно від матеріального становища потерпілого (крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, яку завдано фізичною особою (ч. 4 ст. 1193 ЦК).
Збільшення розміру відшкодування шкоди, яку завдано смертю годувальника, може відбуватись у випадках: а) підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК); б) збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК) тощо.
Визначений кінцевий розмір відшкодування, обчислений для кожної з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім випадків: а) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; б) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого (ч. 4 ст. 1200 ЦК України).
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, за загальним правилом, здійснюється щомісячними платежами (ч. І ст. 1202 ЦК). Проте за наявності обставин, що мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачено одноразово, але не більш ніж за 3 роки наперед (абз. 2 ч. 1 ст. 1202 ЦК).
Певну специфіку має також і порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, за яким зобов'язаним суб'єктом є юридична особа, яка припиняє свою діяльність шляхом ліквідації. В цьому випадку платежі, належні потерпілому або особам, які мають право на отримання такого відшкодування внаслідок смерті годувальника, має бути капіталізовано (тобто узагальнено в єдину суму за весь прогнозований строк виплат) для виплати їх потерпілому або зазначеним особам.
5. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них, підлягає відшкодуванню продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг) (ст. 1209 ЦК).
Правове регулювання здійснюється § 3 гл. 82 ЦК, Законом України "Про захист прав споживачів" та іншими актами.
Протиправна поведінка може полягати: а) в порушенні вимог щодо якості товарів, робіт (послуг), тобто внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг); б) у наданні недостовірної недостатньої інформації про товари, роботи (послуги). Необхідною підставою є встановлення причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою. Тобто слід довести, що шкода є результатом конструктивного, технологічного, рецептурного та іншого недоліку, неналежної якості підрядних робіт (послуг) тощо.
За цим деліктом відповідальність настає незалежно від вини.
Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню в повному обсязі (ст. 1166 та 1210 ЦК). Способи відшкодування шкоди, завданої майну (а натурі або відшкодування завданих збитків), визначаються за правилами ст. 1192 ЦК. Шкода, завдана життю або здоров'ю фізичної особи, завжди відшкодовується в грошовій формі.
У ч. 2 ст. 1209 ЦК передбачено випадки звільнення продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг) від обов'язку відшкодування завданої шкоди: а) дія непереборної сили; б) порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг).
Обов'язок довести наявність підстав звільнення від відшкодування шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) покладається на продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг).
Виконавець не може бути звільнений від відповідальності з тих підстав, наприклад, що рівень його наукових знань не дав йому змоги виявити особливі властивості речі, яку він прийняв від споживача для виконання роботи або надання послуг. Також продавець не звільняється від відповідальності у разі неотримання від виготовлювача (імпортера) інформації про товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 1210 ЦК потерпілий має право пред'явити вимогу про відшкодування шкоди як до продавця товару, так і до виготовлювача.
Право на відшкодування шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) належить фізичним і юридичним особам, незалежно від того, чи перебували вони в договірних відносинах із продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг), і зберігається протягом встановленого строку придатності, а якщо його не встановлено, — протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги).
Підлягає відшкодуванню шкода, незалежно від моменту її завдання: а) якщо виготовлювач не встановив строку придатності товару, роботи (послуг) на порушення вимог закону; б) якщо виготовлювач встановив строк придатності, однак не попередив споживача про необхідні дії після спливу строку придатності та про можливі наслідки в разі невиконання цих дій.
Питання для самоперевірки
1. Поняття й елементи зобов’язань із заподіяння шкоди?
2. Деліктна відповідальність: Поняття і зміст?
3. Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди. Відшкодування моральної шкоди?
4. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки?
5. Відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду?
Дата публикования: 2014-11-04; Прочитано: 821 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!