Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Договір



Стаття 6 ЦК містить норми, що розвивають положення просвободу договору як одну із засад цивільного законодавства. З урахуванням загальних тенденцій підвищення ролі вільного волевиявлення суб'єктів цивільних відносин у ЦК спеціально визначене співвідношення актів цивільного законодавства і договорів.

Зокрема ЦК розрізняє укладення договорів, взагалі не передбачених актами цивільного законодавства, і договорів, передбачених такими актами.

Щодо договорів, взагалі не передбачених актами цивільного законодавства, важливим є те, що допускається укладення будь-якого договору, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому не має значення, згадується взагалі такий договір у законодавстві чи ні. Головне, щоб його положення відповідали засадам цивільного законодавства, зокрема зазначених у ст. З ЦК.

Отже, якщо договір не згадується в актах цивільного законодавства взагалі, особи мають право врегулювати свої відносини на власний розсуд. У таких випадках має місце подолання прогалин у законодавстві і договір виступає як джерело (форма) цивільного права. Наприклад, норми права можуть встановлюватися корпоративним договором, яким визначаються правила поведінки членів відповідної корпорації, а також осіб, котрі вступають з цією корпорацією у цивільні відносини.

Якщо договір згадується в актах законодавства, але регламентований ними не досить детально, сторони можуть врегулювати на власний розсуд ті свої відносини, які не врегульовані цими актами. Фактично тут також має місце подолання прогалин у законодавстві, а звідси випливає висновок, що окремі умови такого договору можуть створювати норми цивільного права.

Частина 3 ст.6 ЦК визначає співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між ними випливає з того, що зазначена норма передбачає ситуацію, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Отже, особам надається право вибору: використати вже існуючі норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд.

Водночас варто звернути увагу на те, що, хоча загальним правилом є право суб'єктів договору відступити від положень актів цивільного законодавства, але з нього існують винятки. До них належать такі ситуації: а) відступлення від положення акта цивільного законодавства прямо заборонене цим актом; б) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту; в) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з самої суті відносин між сторонами (наприклад, у договорі дарування не можна передбачити плату за подарунок, оскільки дарування за своєю сутністю є безоплатним).

3. Роль судової практики залежить від системи приватного права. У англо-американській системі вона належить до джерел (форм) цивільного права, в інших системах приватного права відіграє допоміжну роль.

Українська традиція приватного права належить до континентальних систем, і тому судовий прецедент офіційно не є джерелом цивільного права в Україні.

Водночас не можна недооцінювати значення судової практики, а роль її потребує спеціального розгляду.

Передусім слід звернути увагу на те, що поняття "судова практика" має декілька аспектів.

По-перше, під цим терміном розуміють керівні роз'яснення вищих судів щодо застосування цивільного законодавства. Такі роз'яснення містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України, а також листах Президії Вищого арбітражного (господарського) суду України. Вони приймаються на основі аналізу і узагальнення судової практики, даються в порядку судового тлумачення і є обов'язковими при вирішенні цивільних спорів у справах відповідної категорії.

Таким чином, виникає ситуація, коли, з одного боку, формально судовий прецедент не визнаний, але, з іншого — всі державні органи, насамперед суди, зобов'язані керуватися тлумаченням норм, яке дав Верховний Суд. У зв'язку з цим питання про природу керівних роз'яснень судів є спірним: одні автори вважають, що керівні роз'яснення Верховного Суду містять норми права, інші — це заперечують.

Для відповіді на зазначене запитання звернімося до встановлення суті керівних постанов Пленуму Верховного Суду України.

Повноваження Верховного Суду з цього питання визначені Законом України від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій України". Він передбачає, що Верховний Суд вивчає і узагальнює судову практику, аналізує судову статистику і дає керівні роз'яснення судам з питань застосування законодавства, які виникають при розгляді судових справ.

На відміну від попереднього Закону, прийнятого 5 червня 1981 р., де встановлювалося, що керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують закон, щодо якого дане роз'яснення (ст.40, 45), новий Закон "Про судоустрій України" не містить таких положень.

Проте важко уявити керівні роз'яснення, які не мали б обов'язкової сили. В іншому разі це вже будуть не керівні роз'яснення, а рекомендації, пропозиції тощо. Звідси випливає, що керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, формально не створюючи нових норм права, водночас фактично мають обов'язкову силу. Про обов'язковість цих роз'яснень свідчить вимога, згідно з якою у мотивувальній частині рішення у цивільній справі мають міститися в необхідних випадках посилання на відповідні керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду (абзац 4 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. №11 "Про судове рішення").

Таким чином, хоча формально постанови пленумів вищих судів покликані лише тлумачити і роз'яснювати сенс цивільного законодавства, але фактично вони є джерелами (формами) цивільного права.

По-друге, термін "судова практика" використовується для позначення багаторазового, уніфікованого розв'язання судами однієї і тієї ж категорії справ.

Судова практика, якщо тлумачити її як сукупність судових рішень, не є джерелом цивільного права. Кожен суддя, вирішуючи справу, в якій є судова практика, що склалася, водночас не зв'язаний висновками, зробленими іншими судами з подібної категорії справ. Він виносить рішення, грунтуючись на своєму внутрішньому переконанні, яке склалося внаслідок правової оцінки встановлених судом обставин справи.

Водночас судова практика, що складається таким чином, відображає тенденції тлумачення і застосування законодавства і може спричинити непрямий вплив на рішення в кожному окремому випадку. Тому вивчення і аналіз практики судів різних рівнів, що складається, безумовно, корисне для юриста, особливо для практикуючого.

Питання для самоперевірки

1. Поняття та структура цивільного законодавства?

2. Цивільний кодекс України?

3. Дія цивільного законодавства?

4. Аналогія права і аналогія закону?





Дата публикования: 2014-11-04; Прочитано: 237 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.006 с)...