ВВЕДЕНИЕ 5 страница. Можна виділити такі етапи імунної відповіді клітинного типу.

Можна виділити такі етапи імунної відповіді клітинного типу.

I. Макрофагальний етап (див. запит. 9.10).

II. Кооперація макрофагів з Т-лімфоцитами. Результатом такої кооперації є поява активованих Т-ефекторів.

III. Утворення клонів Т-ефекторів у результаті проліферації активованих Т-кілерів і Т-продуцентів лімфокінів. Т-кілери, що утворилися, специфічно взаємодіють з клітиною, що несе антиген, і знищують її. Виділені Т-продуцентами лімфокіни втягують у боротьбу з чужорідними об'єктами інші клітини: макрофаги, гранулоцити, 0- і В-лімфоцити.

-

9.12. Що таке імунологічна недостатність?

Імунологічна недостатність — це вроджений або набутий дефект імунної системи, що виявляється нездатністю організму повноцінно здійснювати реакції гуморального і (або) клітинного імунітету.

Імунологічна недостатність може бути первинною і вторинною.

9.13. Що таке первинна імунологічна недостатність? Які причини її викликають?

Первинною називають імунологічну недостатність, що виникає внаслідок уроджених дефектів імунної системи.

Причиною виникнення первинних імунодефіцитів можуть бути:

а) генні мутації. Дефектні гени, що утворилися, передаються або зчеплено зі статтю (1/3 відомих на сьогодні первинних імунодефіцитів), або аутосомно-рецесивно;

б) хромосомні мутації. Найчастіше до розвитку імунодефіцитів ведуть аномалії 14, 18, 20-ї пар хромосом і синдром Дауна. Імунологічна недостатність при цьому поєднується з іншими складними синдромами, що виникають внаслідок хромосомних аберацій;

в) внутрішньоутробні інфекції. Часто до виникнення імунологічної недостатності спричиняються вірус краснухи й цитомегаловірус, що викликають складні вади розвитку плода.

9.14. Як класифікують первинну імунологічну недостатність?

Залежно від рівня порушень і локалізації дефекту виділяють такі види первинних імунодефіцитів:

1) гуморальні, або В-клітинні;

2) клітинні, або Т-клітинні;

3) комбіновані.

9.15. Наведіть приклади первинних В-клітинних імунодефіцитів. Первинні В-імунодефіцити виникають у результаті порушення процесів утворення й диференціювання В-лімфоцитів. У цю групу входять:

а) агаммаглобулінемія Брутона. Спадковий дефект передається зчеплено з Х-хромо-сомою, тому виявляє себе практично тільки у хлопчиків. Порушується диференціювання клітин-попередників В-лімфоцитів. Тому в організмі відсутні В-лімфоци-ти, плазматичні клітини й імуноглобуліни. Т-система лімфоцитів не порушена;

б) загальний варіабельний імунодефіцит. Охоплює дуже багато форм. Загальним їх проявом є гіпогаммаглобулінсмія, що виникає досить пізно - у віці 25-30 років. Різноманітні генетичні дефекти порушують диференціювання В-лімфоцитів на різних стадіях дозрівання;

в) селективний дефіцит імуноглобулінів. Порушується утворення одного або кількох класів імуноглобулінів. Утворення ж інших класів антитіл може бути не порушене або навіть збільшене.

9.16. Наведіть приклади первинних Т-клітинних імунодефіцитів. Первинні Т-імунодефіцити виникають у результаті порушення процесів утворення й диференціювання Т-лімфоцитів. До таких недуг, зокрема, належать:

а) синдром ДіДжорджі -уроджена аплазія вилочкової залози. Є наслідком вад ембріонального розвитку і часто поєднується з "вовчою пащею", аномаліями дуги аорти, аплазією прищитоподібних залоз.

Порушується диференціювання клітин-попередників Т-лімфоцитів у ^-лімфоцити. Імунна відповідь клітинного типу неможлива. Гуморальна відповідь на тим-уснезалежні антигени зберігається;

б) синдром Незелофа - алІмфоцитоз. Генетичний дефект передається за аутосомно-рецесивним типом. Порушується перетворення Т₀~лімфоцитів у Т,-лімфоцити, унаслідок чого не можуть здійснюватися клітинні механізми імунної відповіді.

9.17. Наведіть приклади комбінованих первинних імунодефіцитів. Комбіновані імунодефіцити виникають у результаті порушень перетворення

стовбурової клітини в клітину-попередницю лімфоцитопоезу або в результаті поєднання дефектів В- і Т-ліній лімфоцитів.

До цієї групи входять: а) важкий комбінований імунодефіцит (швейцарський тип). Генетичний дефект передається аутосомно-рецесивно або зчеплено з Х-хромосомою. Порушується утворення В- і Т-лімфоцитів, синтез імуноглобулінів. Хворі діти рідко досягають 2-річного віку;

б) синдром Луї-Барр. Характеризується поєднанням імунологічної недостатності з атаксією (порушеннями координації рухів) і телеангіектазією (ураженнями дрібних судин). Тривалість життя хворих рідко досягає 20-30 років;

в) синдром Віскотта-Олдрича. Імунологічна недостатність супроводжується розвитком екземи (уражень шкіри) і тромбоцитопенії. Як і в попередніх випадках, страждають гуморальні й клітинні механізми імунної відповіді. Тривалість життя хворих не перевищує 10 років.

9.18. Що таке вторинна імунологічна недостатність? Які причини її викликають?

Вторинною називають набуту імунологічну недостатність (син. — імунодепре-сивні стани).

Причинами її розвитку можуть бути екзогенні фактори фізичного (іонізуюче випромінювання), хімічного (речовини, що мають цитостатичну дію, - імунодепресан-ти) і біологічного походження (віруси).

Ендогенними факторами, що сприяють розвитку вторинних імунодефіцитів, є старіння й інтоксикації (при уремії, опіковій хворобі, злоякісних пухлинах).

9.19. Що таке синдром набутого імунодефіциту (СНІД)? Що є його причиною?

СШД— це інфекційне захворювання, що виникає в результаті ураження вірусом імунної й інших систем, унаслідок чого організм стає високосприйнятливим до вторинних інфекцій і злоякісних пухлин.

Причиною СНІДу є лімфотропний ретровірус- вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).

9.20. Який патогенез імунологічної недостатності у хворих на СНІД?

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) уражає клітини, які на поверхні плазматичної мембрани мають особливий білок CD4⁺. Цей білок виконує роль рецептора до білка-глікопротеїну вірусної оболонки gp-120.

Найбільш уразливими стосовно ВІЛ є СВ4-Т-лімфоцити. За своїми функціональними характеристиками вони належать до Т-хелперів.

Імунологічна недостатність в умовах СНІДу характеризується насамперед недостатністю Т-хелперів. В основі її розвитку лежать такі механізми:

1) руйнування Т-хелперів вірусними частками, що залишають клітини після репродукції;

2) утворення багатошарового нежиттєздатного синцитію, що складається з ураже- щ них вірусом Т-хелперів;

3) знищення заражених Т-хелперів цитотоксичними Т-лімфоцитами (Т-кілерами);

4) знищення Т-кілерами незаражених Т-хелперів, до поверхні яких приєдналися вірусні білки.

Наслідком недостатності Т-хелперів є: а) зменшення утворення антитіл В-лімфоцитами у відповідь на дію тимусзалежних антигенів;

б) порушення активації Т-кілерів;

в) порушення регуляції імунної відповіді у зв'язку зі зменшенням утворення лімфо-кінїв, зокрема інтерлейкіну-2.

9.21. Які механізми можуть лежати в основі розвитку набутих імунних порушень гуморального типу?

I. Порушення В-лімфоцитів (клітинний рівень).

1. Зменшення вмісту В-лімфоцитів:

а) порушення лімфоцитопоезу;

б) руйнування В-лімфоцитів (дія вірусів, аутоімунні реакції).

2. Якісні зміни В-лімфоцитів:

а) переродження в пухлинні клітини (лейкози, імунопроліферативні захворювання);

б) порушення перетворення В-лімфоцитів у плазматичні клітини.

3. Порушення кооперативних зв'язків:

а) пригнічення функції макрофагів;

б) зменшення Т-хелперних впливів;

в) збільшення Т-супресорних впливів.

II. Порушення імуноглобулінів (молекулярний рівень),

1. Порушення біосинтезу імуноглобулінів:

а) гальмування транскрипції;

б) пригнічення трансляції;

в) дефіцит амінокислот;

г) дефіцит енергії;

ґ) порушення посттрансляційної модифікації.

2. Посилення процесів розпаду антитіл — гіперкатаболізм імуноглобулінів:

а) утворення агрегатів імуноглобулінів;

б) утворення антитіл проти імуноглобулінів.

3. Втрата імуноглобулінів (наприклад, при нефротичному синдромі).

9.22. Які прояви характерні для імунних порушень гуморального типу?

Порушення цього типу виявляють себе зменшенням стійкості організму до первинних бактеріальних інфекцій, спричинюваних стафіло-, стрепто- і пневмококами, І в меншій мірі — ентерококами та грамнегативними бактеріями.

9.23. Які механізми можуть лежати в основі розвитку набутих імунних порушень клітинного типу?

1. Зменшення кількості Т-лімфоцитів:

а) порушення лімфоцитопоезу;

б) руйнування Т-лімфоцитів (СНІД, аутоімунні реакції).

2. Якісні зміни Т-лімфоцитів:

а) порушення цитотоксично сті;

б) порушення утворення лімфокінів.

З. Порушення кооперативних зв 'язків:

а) пригнічення функції макрофагів;

б) порушення утворення інтерлейкіну-2;

в) збільшення Т-супресорних впливів.

9.24. Які прояви характерні для імунних порушень клітинного типу?

1. Зменшення стійкості до вірусних, протозойних інфекцій і мікозів.

2. Збільшення частоти виникнення злоякісних пухлин.

3. Приживлення на тривалий час трансплантатів.

4. Аутоімунні реакції (дефіцит Т-супресорів).

9.25. Що таке імунологічна толерантність?

Імунологічна толерантність — це стан специфічної імунологічної ареактив-ності до даного антигену, обумовлений попереднім контактом із цим антигеном. При цьому здатність організму давати імунну відповідь на всі інші антигени збережена.

9.26. Які механізми можуть лежати в основі імунологічної толерантності?

1. Обумовлена антигеном елімінація або блокада антигенспецифічних клонів лімфоцитів (пасивна, "класична" імунологічна толерантність). Цей механізм складає основу природної імунологічної толерантності до власних антигенів.

2. Активація антигенспецифічних Т-супресорів (активна толерантність).

9.27. Якими методами можна отримати стан імунологічної толерантності?

З цією метою використовують введення:

а) антигену в організм плода в критичний період формування природної імунологічної толерантності до власних антигенів;

б) великих доз розчинного антигену (імунний параліч Фелтона);

в) гаптену, зв'язаного з неімунним носієм;

г) антигену на тлі штучно створеного імунодефіцитного стану;

ґ) антиідіотипових антитіл, тобто антитіл проти специфічних детермінант імуногло-булінів;

д) антигенспецифічних Т-супресорів, узятих від толерантного організму.

\ 9.28. Що таке реакція "трансплантат проти хазяїна "? За яких умов і вона виникає?

Реакція "трансплантат проти хазяїна" (гомологічна хвороба) — це імунна агресія пересаджених клітин донора, спрямована проти антигенних структур реципієнта. Для її виникнення потрібна низка умов, зокрема:

1) стан імунологічної недостатності у реципієнта (імунологічна незрілість у плода і новонароджених, первинні й вторинні імунодефіцити);

2) трансплантація імунокомпетентних клітин;

\ 3) антигенні відмінності між донором і реципієнтом.

Якщо створюються такі умови, то імунокомпетентні клітини (лімфоцити) донора нічим не обмежуються у своєму розвитку й починають реагувати на тканини хазяїна комплексом клітинних і гуморальних імунних реакцій.

9.29. Як можна здійснювати неспецифічну імуностимуляцію?

Існують такі методи підвищення активності імунної системи (імуносшимуляції):

а) введення в організм ад'ювантів або біологічних модифікаторів імунної відповіді. Ад 'юванти ~ це речовини, які підсилюють імуногснність антигену незалежно від його специфічності;

б) використання фармакологічних імуностимуляторів (левамізол, похідні вітаміну А, циметидин та ін.);

в) використання факторів вилочкової залози: тимопоетину, тимуліну, гуморального тимічного фактора, тимопептину тимозину;

г) введення лімфокінів та інших цитокінів (інтерлейкіну-1, інтерлейкіну-2, інтерферону);

ґ) замІсне пересадження червоного кісткового мозку, введення імуноглобулінів.

9.30. Які існують методи імуносупресії?

Пригнічення функції імунної системи (імуносупресїю) можна здійснювати за допомогою ряду методів.

1. Хірургічні методи:

а) видалення центральних і периферичних органів лімфоїдної тканини: тим-уса, селезінки, лімфатичних вузлів;

б) видалення рециркулюючих через кров і лімфу лімфоцитів шляхом створення хронічного дренажу грудної лімфатичної протоки;

в) плазмафарез - видалення із плазми крові імуноглобулінів та імунних комплексів.

2. Фізичні методи — дія рентгенівським або у-випромінюванням.

3. Хімічні впливи - застосування імунодепр є сайтів.

4. Імунологічні методи - введення імунних сироваток (антилімфоцитарних, антимо-ноцитарних, антиглобулінових).

10. Алергія

10.1. Що таке алергія?

Алергія — це імунна реакція організму, що супроводжується ушкодженням власних тканин. Це якісно змінена реакція організму на дію речовин антигенної природи, яка викликає різні структурні і функціональні порушення.

10.2. Що спільного і відмінного в поняттях "імунітет" і "алергія"?

Основу як алергії, так і імунітету становлять імунні реакції гуморального й клітинного типу, що забезпечують захист проти антигенів. Однак в умовах імунітету знищення антигену відбувається без ушкодження власних тканин, у той час як при алергії таке ушкодження завжди має місце.

10.3. Що таке алергени?

Алергени - це речовини антигенної природи, що викликають алергію. Залежно від будови алергени можуть бути повними й неповними (гаптени). Залежно від походження розрізняють екзогенні й ендогенні алергени.

1,0.4. Як класифікують екзогенні алергени?

I. За способом проникнення в організм розрізняють:

а) інгаляційні;

б) харчові;

в) контактні;

г) ін'єкційні алергени.

II. За походженням екзогенні алергени бувають:

а) рослинні;

б) тваринні;

в) інфекційні;

г) синтетичні.

Ш. Залежно від джерела надходження в організм виділяють алергени:

а) побутові (домашній пил);

б) промислові (бензол, формалін та ін.);

в) харчові;

г) лікарські;

ґ) пилкові (пилок рослин);

д) епідермальні (шерсть тварин).

70.5. Як класифікують ендогенні алергени?

Ендогенні алергени (аутоалергени) поділяють на дві групи. І. Природні. Такими є нормальні, незмінені білкові компоненти ряду органів і тканин: мозку, очей, статевих залоз, щитоподібної залози, внутрішнього вуха.

II. Набуті. Це власні білки організму, які змінили свою конформацію внаслідок дії на них факторів зовнішнього середовища. Залежно від природи цих факторів набуті ендоалергени можуть бути неінфекційними (опікові, холодові, променеві) та інфекційними.

10.6. Що таке інфекційні набуті ендоалергени?

Інфекційні набуті ендоалергени — це власні білки організму, змінені під дією інфекційних агентів або продуктів їх життєдіяльності. Вони бувають простими і комплексними (тканина-мікроб, тканина-токсин).

10.7. Поясніть факт існування природних ендоалергенів.

Природні ендоалергени — це компоненти так званих забар' єрних органів, що мають особливим образом улаштовані гістогематичні бар'єри, такі як гематоенцефалічний, гематоофтальмічний, гематотестикуяярний, гематотиреоїдний і гематокохлеарний.

Існування цих бар'єрів унеможливлює контакт імунокомпетентних клітин з антигенами тканин головного мозку, очей, сім'яників, щитоподібної залози, внутрішнього вуха в період ембріогенезу, коли відбувається становлення імунологічної толерантності до власних білків.

Неможливість такого контакту є причиною того,, що до антигенів зазначених вище забар'єрних органів не сформувалася імунологічна толерантність, тобто в організмі існують клони лімфоцитів, здатні давати імунну відповідь на зазначені антигени.

В умовах патології, коли порушується цілісність спеціалізованих гістогематич-них бар'єрів, лімфоцити можуть проникати в забар'єрні тканини і взаємодіяти з нормальними їх компонентами, ініціюючи комплекс клітинних і гуморальних імунних реакцій, - розвивається аутоалергія.

10.8. Як класифікують алергічні реакції?

I. За походженням алергенів:

1) алергічні реакції, що спричиняються екзогенними алергенами;

2) аутоалергічні реакції.

II. За клінічними ознаками (класифікація Кука):

1) алергічні реакції негайного типу;

2) алергічні реакції уповільненого типу.

III. За характером і місцем взаємодії алергену з ефекторами імунної системи (класифікація Кумбса і Джслла):

I тип - анафілактичні реакції;

II тип - цитотоксичні реакції;

III тип - імунокомплексні реакції;

IV тип - гіперчутливість уповільненого типу.

IV. За патогенезом:

1) алергічні реакції гуморального типу (І, II і III типи реакцій за Кумбсом і Джеллом);

2) алергічні реакції клітинного типу (IV тип реакцій за Кумбсом і Джеллом).

10.9. Що таке алергічні реакції негайного й уповільненого типу?

Алергічні реакції негайного типу виникають відразу ж або через 15—20 хв. після контакту алергену із сенсибілізованим організмом. Такими реакціями є анафілактичний шок, бронхіальна астма, алергія на пилок рослин та ін.

Алергічні реакції уповільненого типу виявляють себе через 24-48 год. після контакту алергену із сенсибілізованим організмом. Прикладом таких реакцій можуть І бути туберкулінова проба, реакція відторгнення трансплантата.

10.10. Які стадії виділяють у патогенезі алергічних реакцій?

I. Імунологічна стадія.

II. Патохімічна стадія.

III. Патофізіологічна стадія (стадія клінічних проявів).

10.11. Який період часу охоплює імунологічна стадія алергічних реакцій? У чому її сутність?

Імунологічна стадія — це період часу від першого контакту алергену з організмом до взаємодії цього ж алергену, звичайно при повторному надходженні його в і організм, з ефекторами імунної системи (антитілами або Т-лімфоцитами). Сутність імунологічної стадії полягає в сенсибілізації організму.

10.12. Що таке сенсибілізація? Які існують її варіанти?

Сенсибілізація - це стан підвищеної чутливості організму до певного антигену, її основу становлять два послідовних процеси:

1) активація антигенспецифічних лімфоцитів, їх проліферація й утворення антитіл або сенсибілізованих Т-ефекторів;

2) розподіл антитіл або Т-ефекторів в організмі.

Сенсибілізація може бути активною і пасивною.

При активній організм самостійно утворює антитіла або сенсибілізовані Т-ефектори.

Пасивна сенсибілізація виникає тоді, коли в організм уводять ззовні специфічні до даного антигену готові антитіла або сенсибілізовані Т-ефектори.

10.13. У чому сутність патохімічної стадії алергічних реакцій?

Патохімічна стадія — це період часу від початку взаємодії алергену з ефектора→ ми імунної системи (антитілами або Т-лімфоцитами) до появи біологічно активних речовин — медіаторів алергічних реакцій.

Сутність цієї стадії полягає в утворенні, вивільненні або активації зазначених медіаторів.

10.14. Чим характеризується патофізіологічна стадія алергічних реакцій?

Патофізіологічна стадія — це період часу від початку дії медіаторів алергічних реакцій на клітинні й тканинні структури організму до появи клінічних ознак.

її сутність - розвиток комплексу структурних і функціональних порушень в І організмі.

10.15. У чому сутність алергічних реакцій І типу (анафілактичних) за класифікацією Кумбса іДжєлла?

Гуморальні антитіла фіксуються на поверхні клітин (головним чином тканинних базофілів), антиген перебуває у вільному стані. Реакція антиген-антиті-ло відбувається на поверхні цих клітин (рис. 26).

Рис. 26. Алергічні реакції І типу: ТЕ — тканинний базофіп; AT— антитіло; АГ - антиген

10.16. Що таке анафілаксія? Які існують її

ВИДИ?

Анафілаксія — це стан зниженої стійкості до дії антигену, що настає в результаті імунізації.

Відкрили це явище Портьє і Ріше в 1902 p., визначивши анафілаксію як стан підвищеної чутливості до повторного парентерального введення білка.

Сьогодні анафілаксію відносять до І типу алергічних реакцій за класифікацією Кумбса і Джелла.

Виділяють генералізовані (загальні) і місцеві анафілактичні реакції. До перших належить анафілактичний шок, до других - феномен Овері.

10.17. Як в експерименті можна відтворити анафілактичний шок?

Морській свинці внутрішньовенно вводять І О"⁶ мл (0,07 мкг білка) кінської сироватки (сенсибілізуюча доза). Через 10-21 добу внутрішньовенно вводять ту ж сироватку в дозі, у 10 разів вищій за попередню. Цю дозу називають завершальною. Через 10-15 хв. після повторного введення сироватки настає смерть від анафілактичного шоку, який у морських свинок виявляється головним чином спазмом бронхіол.

В інших видів тварин смерть настає в результаті спазму сфінктерів печінкових вен (собаки), спазму легеневих артерій (кролі), а у людини, як і у морських свинок, унаслідок генералізованого спазму бронхіол і розвитку гострої недостатності зовнішнього дихання.

10.18. Що таке феномен Овері? Як його відтворюють в експерименті?

Феномен Овері - це місцева анафілактична реакція. Існує два варіанти його відтворення: активний і пасивний.

Активний варіант. Сенсибілізованій морській свинці внутрішньо шкірно вводять завершальну дозу антигену разом з високомолекулярним барвником (синім Еванса). У результаті в місці введення антигену збільшується проникність судин шкіри і утворюється велика синя пляма.

Пасивний варіант. Несенсибілізованій морській свинці в шкіру вводять одночасно сироватку, що містить антитіла проти антигену, сам антиген і барвник (синій Еванса). Результат той самий.

10.19. Наведіть приклади клінічних форм алергічних реакцій І типу (анафілактичних).

Анафілактичний шок, бронхіальна астма, полінози (алергія на пилок рослин), кропив'янка, алергічний нежить, ангіоневротичний набряк (набряк Квінке).

10.20. Що відбувається під час імунологічної стадії алергічних реакцій І типу?

Антигени, здатні викликати алергічні реакції І типу, є тимусзалежними. Тому при першому надходженні їх в організм відбуваються такі процеси:

1) поглинання, переробка й презентація антигену макрофагами;

2) активація відповідних антигенспецифічних Т-хелперів;

3) активація клонів антигенспецифічних В-лімфоцитів, їх бласттрансформація й перетворення на плазматичні клітини;

4) утворення плазматичними клітинами цитофільних антитіл— реагінів. Реагіни представлені двома групами імуноглобулінів - IgE та IgG₄;

5) поширення реагінів в організмі й фіксація їх на поверхні клітин, головним чином тканинних базофілів і базофілів крові.

Утворення реагінів і поширення їх в організмі з фіксацією на поверхні тканинних базофілів становлять сутність сенсибілізації організму до даного антигену. Мінімальна тривалість періоду сенсибілізації - 5-7 діб;

6) взаємодія антигену з фіксованими на поверхні клітин реагінами. Така реакція ан-тиген+антитіло відбувається при повторному надходженні антигену у вже сенсибілізований організм.

10.21. Чим характеризується патохімічна стадія алергічних реакцій

І типу?

Розрізняють класичний і додатковий механізми патохімічної стадії анафілактичних реакцій.

Сутність класичного механізму полягає в дегрануляції тканинних базофілів, на поверхні яких відбувається реакція антиген+антитіло. У результаті вивільнюються так звані первинні медіатори анафілактичних реакцій. Вони визначають хід подій у перші півгодини після повторного надходження антигену, тобто ранню фазу анафілактичної реакції.

У результаті дегрануляції тканинних базофілів у навкружну тканину виділяються:

а) гістамін (у деяких видів тварин, але не у людини, ще й серотонін);

б) гепарин;

в) повільно реагуюча субстанція анафілаксії (належить до лейкотрієнів);

г) фактор еміграції еозинофілів; ґ) фактор еміграції нейтрофілів;

д) фактор агрегації тромбоцитів;

є) ферменти (нейтральні й кислі протеази).

Значення продуктів дегрануляції тканинних базофілів полягає в тому, що вони безпосередньо діють на клітини-мішені (гладкі м'язи судин, бронхів, матки, кишок,

ендотеліоцити) і втягують в алергічну реакцію інші популяції клітин (еозинофіли, нейтрофіли, тромбоцити).

10.22. Яку дію має гістамін в умовах розвитку анафілактичних реакцій?

Ефекти гістаміну в тканинах пов'язані з Н,- і Н₂-рецепторами. У низьких концентраціях гістамін стимулює в основному H_t-, у високих — Н₂-рецептори.

Основні прояви анафілактичних реакцій зумовлені дією гістаміну на Н,-рецеп-тори. Унаслідок цього виникають такі зміни:

1) скорочення гладких м'язів бронхів, матки, кишок;

2) розширення артеріол;

3) підвищення проникності судинної стінки, в основному на рівні венул;

4) подразнення нервових закінчень (свербіж, біль);

5) збільшення утворення й виділення слизу у верхніх дихальних шляхах.

Дія гістаміну на Н₂-рецептори, навпаки, викликає згасання анафілактичних реакцій. Цьому сприяє гальмування дальшої дегрануляції тканинних базофілів, пригнічення активності лімфоцитів, активація Т-супресорів.

10.23. Які існують механізми, що обмежують патохімічну стадію анафілактичних реакцій?

1. Активація гістаміном Н,-рецепторів (див. запит. 10.22).

2. Надходження в тканину еозинофілів, які вивільнюють інгібітор дегрануляції тканинних базофілів і ферменти (гістаміназу, арилсульфатазу, фосфоліпазу D), що руйнують первинні медіатори анафілактичних реакцій.

3. Гістамінопексія - зв'язування гістаміну білками сироватки крові.

10.24. У чому сутність додаткового механізму патохімічної стадії анафілактичних реакцій?

Цей механізм пов'язаний з активацією не тканинних базофілів, а інших клітин, що мають на своїй поверхні низькоафінні (з низькою спорідненістю) рецептори для фіксації реагінів. Це макрофаги, нейтрофіли, еозинофіли, тромбоцити. їхню активацію викликають великі завершальні дози антигену й продукти дегрануляції тканинних базофілів. Активовані клітини крові вивільнюють речовини, що отримали назву вторинних медіаторів анафілактичних реакцій. Вони обумовлюють розвиток пізньої фази реакцій І типу, ознаки якої виявляються через 6-12 год. і пов'язані з інфільтрацією тканин макрофагами, нейтрофілами й еозинофілами.

/ 0.25. Які місцеві клінічні прояви характерні для анафілактичних реакцій? Який механізм їхнього розвитку?

Місцеві прояви анафілактичних реакцій пов'язані з дією біологічно активних речовин - продуктів дегрануляції тканинних базофілів. Ці речовини викликають: а) спазм гладких м'язів бронхів - напади ядухи (бронхіальна астма). Розвиваються в результаті дії повільно реагуючої субстанції анафілаксії й гістаміну;

б) алергічний нежить, фарингіт, ларингіт, трахеїт. Ці прояви виникають як наслідок підвищеного утворення й виділення слизу у верхніх дихальних шляхах;

в) спазм гладкої мускулатури кишок - проноси (діарея); w..

г) розширення артеріол - почервоніння, алергічний висип на шкірі, кон 'юнктивіт; ґ) підвищення проникності стінок судин - розвиток місцевих набряків;

д) подразнення нервових закінчень - свербіж, біль.

10.26. Назвіть основні механізми розвитку клінічних проявів анафілактичного шоку.

Імунні й патохімічні механізми анафілактичних реакцій в кінцевому підсумку призводять до розвитку функціональних змін, які становлять сутність патофізіологічної стадії алергічної реакції, яка виявляє себе розвитком анафілактичного шоку (рис. 27).

Рис. 27. Схема патогенезу анафілактичного шоку

Головними в цей період є такі процеси. І. Порушення загальної гемодинаміки, що виявляють себе насамперед падінням артеріального тиску. В основі цих порушень лежать:

а) генералізоване розширення артеріол і пов'язане з цим падіння загального периферичного опору;

б) генералізоване підвищення проникності судин, що призводить до виходу рідини з судин у тканини і зменшення об'єму циркулюючої крові.