Оптимізація термінів проведення гірничих виробок та оптимізація вартості гірничих робіт

Нормативи являють собою вимоги й кількісні показники розроблені у встановленому порядку, що й мають правове значення. Вони покликані на забезпечення високої якості і економічності проектних рішень.

На основі нормативних показників розраховують потужність виробництва енергетичних систем, пропускну здатність тс, визначають склад та обсяги будівель і споруджень відкритої розробки, які забезпечують безпечну роботу працюючих та ін..

Нормативна база складається з нормативних, оціночних показників і норм проектування.

Нормативний показник – це здатне числове значення, що визначає рівень, до якого повинен прагнути проектувальник при розробці проекту, нормативні показники одержані на основі прогресивних оціночних показників, виражається в натуральних і відноситься до одиниці продукції або площі.

У свою чергу, норми проектування одержують із числа нормативних показників або розрахунковим шляхом.

Оціночні показники являють собою числові значення, отримані собою в результаті проектних розрахунків.

Нормативи містять, зокрема гранично припущені значення (мінімальні і максимальні).

Організаційні документи – це акти загальнодержавного значення, що встановлюють комплекс правил, вимог, обов’язкових для виконання в певних областях.

Система нормативних документів у будівництві являє собою сукупність взаємозалежних документів для застосування на всіх етапах створення й експлуатації продукції.

Дана система повинна забезпечувати:

1. Безпеку, надійність, високі функціональні властивості продукції при її виробництві і використанні.

2. Раціональне використання природних і трудових ресурсів.

Єдина система конструкторської документації (ЕСКД) являє собою комплекс розробки, що встановлюють правила, оформлення і обігу конструкторської документації взагалі.

Структура й цифрові позначення нормативних документів періодично змінюється згідно СНИП 1.01.01.72 (основи положення) включили в частин:

· Організація, керування, економіка;

· Норми проектування;

· Організація, виробництво й приймання робіт;

· Комплексні норми;

· Норми витрат матеріальних і трудових ресурсів;

· Експлуатація й ремонт будинків, споруджень і конструкцій.

Кожна частина СНИП підрозділяється на глави або групи, які видаються самостійно. На початку проектування проектувальник повинен вирішити оптимізацію гірничих робіт.

ТЕМА 9. «Теоретичні основи планування. Планування техніко-економічних показників діяльності гірничого підприємства»

1. Планування виробничої потужності підприємства та його підрозділів.

2. Планування виробничої програми.

3. Планування чисельності персоналу та фонду заробітної плати (План по праці і зарплаті).

4. Планування матеріально-технічного забезпечення.

5. Планування собівартості, прибутку та рентабельності виробництва. 6. Фінансовий план. 7. Облік і аналіз результатів виробничо-господарської діяльності».

Виробнича діяльність підприємства як об’єкт планування

Теоретичні основи планування

1.ПЕРЕДМОВА Роль і місце планування в управлінні підприємством

Процес управління підприємством складається з багатьох функцій. До них відносяться: планування; організація; координація і регулювання; облік, контроль і аналіз; активізація і стимулювання. Функції управління завжди спрямовані на досягнення цілей управління. Оскільки ціль управління формується в рамках функції “планування-прогнозування”, можна сказати, що ця функція в системі функцій управління є центральною.

Сам процес планування проходить чотири етапи:

- розробку загальних цілей;

- визначення конкретних, деталізованих цілей на заданий період;

- визначення шляхів і засобів їх досягнення;

- контроль за досягненням поставлених цілей шляхом співставлення показників з фактичними і коригування цілей.

Управлінський процес планування характеризується певними специфічними рисами. По-перше, планування має дві сторони: соціально-економічну і організаційно-технічну. Організаційно-технічна обумовлюється кооперацією праці і залежить від рівня розвитку засобів і методів планування. Соціально-технічна – визначається соціально-економічними умовами суспільства. По-друге, планування як елемент управління носить інформаційний характер.

По-третє, планування на підприємстві виступає як один з найважливіших організаційних факторів інтенсифікації виробництва.

Планування як наука представляє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування і функціонування різних господарських систем. Роль науки планування, як і потреба в ній з боку суспільного виробництва, зростає, що обумовлено:

- ростом чисельності управлінських кадрів, що зумовлює посилення вимог до рівня організації їх роботи і підготовки;

- ростом масштабів суспільного виробництва, ускладненням господарських зв’язків, що обумовлює необхідність координації процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання;

- розширенням і ускладненням міжнародних зв’язків з виходом на зовнішні ринки залізорудної сировини;

- розвитком науково-технічного прогресу.

1.1Суть об’єктів і предмету планування на підприємстві

Об’єктом планування на підприємстві є його діяльність, під якою розуміють виконання ним своїх функцій. До основних видів діяльності підприємства відносять:

1. Господарська діяльність.

Головним завданням підприємства є господарська діяльність, що спрямована на отримання прибутку для задоволення соціальних і економічних інтересів власника майна і членів трудового колективу. Досягнення цієї мети можливе лише на основі виробництва і реалізації необхідної суспільству продукції і надання послуг. Господарська діяльність включає стадії: дослідження і розробки; виробництво; маркетинг; формування і використання ресурсів; просування кінцевої продукції.

2. Соціальна діяльність. Ця діяльність забезпечує умови для відтворення працівника і реалізації його інтересів. Сюди входить політика оплати праці, діяльність підприємства спрямована на забезпечення безпечних умов праці, підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів, покращення побутових умов працівників.

3. Екологічна діяльність. Екологічна діяльність підприємства спрямована на зниження і компенсацію негативного впливу його виробництва на природне середовище. Підприємство також несе відповідальність за недотримання вимог і норм щодо раціонального використання, відновлення і охорони земель, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також зобов’язане відшкодувати збитки, нанесені в результаті його діяльності.

У загальному вигляді планування можна визначити як процес прийняття рішень, які передують майбутній дії. Результатом планування є прийняття органом управління рішення про те, що повинно бути зроблено, де і яким чином. У процесі планування розглядаються і оцінюються альтернативні варіанти майбутньої дії і для реалізації вибирається найкращий. Рішення керівництва передається ієрархічними щаблями організації з тим, щоб керівники кожного нижчого рівня могли розробити свій план. Таким чином, планування представляє собою процес підготовки рішень про цілі, засоби і дії працівників підприємства шляхом цілеспрямованої порівняльної оцінки різних альтернативних варіантів дій в очікуваних умовах. Прийняття планових рішень завжди пов’язано з використанням ресурсів, а тому ресурси підприємства і є предметом планування. Отже, мета планування ресурсів – оптимізація їх використання.

Класифікація ресурсів може бути різною, але найчастіше в практиці планування виділяють такі групи ресурсів:

1. Трудові ресурси. На підприємстві предметом планування трудових ресурсів виступають наступні показники: чисельність і структура кадрів працюючих; продуктивність праці; оплата праці; потреба в робочій силі і підготовка кадрів; скорочення застосування ручної праці; кадровий резерв на висування; норми часу, виробітку, трудомісткість виробничої програми, тривалість виробничого циклу.

2. Виробничі засоби. Предметом планування основних виробничих засобів є показники: інтенсивне й екстенсивне використання засобів; фондоозброєність праці, фондовіддача і фондомісткість продукції; заходи з капітального ремонту і модернізації основних засобів; розміри і структура машинного парку; виробнича потужність підприємства і його структурних підрозділів; введення в дію виробничих потужностей і основних засобів; режим роботи гірничого обладнання і устаткування на окремих переділах технологічного циклу видобутку і переробки залізної руди.

До показників планування оборотних засобів і оборотних коштів відносять: номенклатуру і розміри запасів сировини, матеріалів, палива, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, тари, запасних частин для поточного ремонту основних засобів; номенклатура і величина запасів незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виробництва (матеріалів, деталей, вузлів, що знаходяться в процесі обробки або збирання); норми витрачання товаро-матеріальних цінностей (запасів) на виготовлення продукції і її складових елементів; ефективність використання матеріальних ресурсів; потреба в оборотних коштах, включаючи джерела її покриття; показники якості, надійності, довговічності, конкурентноздатності кінцевої звлізовмісткої продукції.

3. Інвестиції. Предметом планування є три типи інвестицій:

- реальні, під якими розуміють довгострокові вкладення коштів у матеріальне виробництво;

- фінансові – придбання цінних паперів і майнових прав;

- інтелектуальні, що передбачають вкладення коштів у підготовку спеціалістів, придбання ліцензій, “ноу-хау”, спільні наукові розробки. Об’єктами планування інвестиційної діяльності можуть бути: нові створювані і модернізуємі основні засоби, оборотні засоби, цінні папери, інтелектуальні цінності, науково-технічна продукція.

Принципи і методи планування

Планування повинне базуватись на визначених принципах, дотримання яких забезпечує виконання його функцій і завдань. Загальні принципи планування вперше були сформульовані А. Файолем а потім доповнені Р. Акофом. Ними виділялись:

1. Принцип єдності. Він припускає, що планування на підприємстві має системний характер і вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери його діяльності, тенденції, зміни і зворотні зв’язки в системі. Елементами планування на підприємстві є окремі підрозділи й окремі частини процесу планування. Взаємозв’язок між підрозділами здійснюється на рівні координації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів. Єдиний напрямок планової діяльності, спільність цілей усіх елементів підприємства стає можливим у рамках вертикальної єдності підрозділів, їх інтеграції.

2. Принцип безперервності. Його зміст полягає в тому, що: - процес планування на підприємстві повинен здійснюватись постійно, в рамках установленого циклу;- розроблені плани безперервно приходити на зміну один одному. Необхідність безперервності процесу планування обумовлюється невизначеністю зовнішнього середовища і наявністю непередбачуваних змін у ньому, що вимагає постійного коригування очікувань підприємства і відповідного виправлення і уточнення планів.

3. Принцип гнучкості взаємозалежний із принципом безперервності в наданні процесу планування властивості змінювати свою спрямованість у зв’язку з виникненням непередбачених обставин. Для його реалізації плани повинні складатись так, щоб у них можна було вносити зміни, погоджуючи їх зі змінами внутрішнього і зовнішнього середовища.

4. Принцип участі означає, що кожен працівник підприємства стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і функцій, які він виконує. Планування, засноване на принципі участі, називають партисипативним.

5. Принцип оптимальності використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства повинне орієнтуватись на потреби, умови і кон’юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів кращого використання предметів і знарядь праці, організації виробництва і т.п.

6. Принцип збалансованості планів. Це необхідне й досягнуте кількісне співвідношення між взаємозалежними розділами і показниками планів. Збалансованість є вихідною умовою обґрунтованості планів, реальності їх виконання оскільки ув’язує потребу ресурсів з їх наявністю.

Основними загальнонауковими методами планування є методи екстраполяції і інтерполяції. Екстраполяційний метод базується на врахуванні наявних ресурсів і припущення, що в майбутньому збережеться тенденція динаміки темпів і пропорцій, яка склалась в минулому, що дає можливість визначити стан об’єкта через певний період. Метод, при якому підприємства встановлюють мету для досягнення в майбутньому і, виходячи з неї, визначають тривалість планового періоду і проміжні планові показники, називають методом інтерполяції.

Для визначення ступеня обґрунтованості планових показників застосовують спеціальні методи планування. Пробно-статистичний метод - передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин при встановленні планових показників.

Балансовий метод – забезпечує узгодження потреб із необхідними ресурсами. Його суть зводиться до розробки спеціальних таблиць-балансів, де узгоджується потреба в ресурсах з джерелами їх надходження.

Матричний метод є розвитком балансового і є побудовою моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами і показниками.

Економіко-математичне моделювання дозволяє розробляти не один, а декілька варіантів плану. При цьому показники найважливіших його розділів повинні бути оптимізовані за допомогою економіко-математичних моделей.

Факторний метод планування. При цьому планові значення показників визначаються з урахуванням впливу найважливіших факторів, які обумовлюють зміну результативного показника. Нормативний метод планування передбачає розробку основних розділів плану на базі технічно обґрунтованих норм і нормативів.

Система планування на підприємстві

2.1. Форми планування і види планів

За змістом і формою прояву розрізняють такі види (форми) планування і види планів.

1. З точки зору обов’язковості планових завдань розрізняють директивне й індикативне планування. Директивне планування представляє собою процес прийняття рішень, які мають обов’язковий характер для об’єктів планування.

Індикативне планування представляє собою найбільш поширену форму державного планування макроекономічного розвитку. Завдання індикативного плану називаються індикаторами. Індикатори – це параметри, що характеризують стан і напрямки розвитку економіки і вироблені органами державного управління в ході формування соціально-економічної політики, що встановлюють заходи державного впливу на господарські процеси з метою досягнення зазначених параметрів. Індикативне планування застосовується і на мікрорівні. При цьому при складанні перспективних планів використовують індикативне планування, а в поточному плануванні – директивне.

2. В залежності від строку, на який складається план, і ступеня деталізації планових розрахунків прийнято розрізняти довгострокове (перспективне), середньострокове і короткострокове (поточне) планування.

Перспективне планування охоплює період понад 5 років. Такі плани покликані визначити довгострокову стратегію підприємства, включаючи соціальний, економічний, науково-технологічний розвиток. Середньострокове планування здійснюється на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування суміщається з поточним. В цьому випадку складається так званий перехідний п’ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану. Поточне планування охоплює період до 1 року, включаючи квартальне, місячне, декадне і добове планування.

3. За змістом планових рішень виділяють: стратегічне, тактичне й оперативно-календарне планування. Стратегічне планування, як правило, орієнтоване на довготривалу перспективу і визначає основні напрямки розвитку господарюючого суб’єкта. За допомогою стратегічного планування приймаються рішення про розширення діяльності у сфері бізнесу, створення нових сфер бізнесу, стимулювання процесу задоволення потреб споживачів, які зусилля необхідно прикласти для задоволення ринкового попиту, на яких ринках краще працювати, яку продукцію випускати або які послуги надавати, з яким партнером вести бізнес. Основна мета стратегічного планування полягає у створенні потенціалу для виживання підприємства в умовах динамічної зміни зовнішнього і внутрішнього середовища, що обумовлює невизначеність перспективи. В результаті стратегічного планування підприємство ставить перспективні цілі і виробляє засоби їх досягнення.

Тактичне планування. Якщо стратегічне планування можна розглядати як пошук нових можливостей для підприємства, то тактичне планування необхідно вважати процесом створення передумов для реалізації цих нових можливостей, а оперативно-календарне – процесом їх реалізації. В техніко-економічних планах відображаються заходи з розширення виробництва і підвищення його технічного рівня, оновлення і росту якості продукції, найбільш повного використання науково-технічних досягнень і т.п. В результаті тактичного планування складається план економічного і соціального розвитку фірми, що представляє комплексну програму виробничої, господарської і соціальної діяльності фірми на відповідний період.

На основі техніко-економічного плану встановлюються зв’язки між структурними підрозділами підприємства, науково обґрунтовані пропорції у виробництві, здійснюється розробка бюджетів (кошторисів) по основних видах діяльності, а також контроль за їх виконанням.

Оперативно-календарне планування (ОКП). ОКП є завершальним етапом в плануванні господарської діяльності підприємства. Його основне завдання полягає в конкретизації показників тактичного плану з метою організації щоденної планомірної і ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів.

У процесі ОКП виконуються такі планові функції:

- визначається час виконання окремих операцій з виробництва продукції в цілому шляхом встановлення строків передачі предметів праці цехами-постачальниками їх споживачам;

- здійснюється оперативна підготовка виробництва через замовлення і доставку на робочі місця матеріалів, запасних частин, інструментів, пристосувань;

- ведеться систематичний облік, контроль, аналіз і регулювання ходу виробничого процесу, з метою ліквідації його відхилення від планових графіків.

У кінцевому результаті ОКП дозволяє: скоротити перерви в русі сировини по окремим стадіям виробництва; забезпечити рівномірність і комплексність завантаження обладнання і площ і тим самим створити передумови для ритмічної та ефективної роботи гірничодобувного підприємства і його підрозділів. Специфіка ОКП тісно пов’язана з особливостями технології виробництва продукції, організації виробництва, праці і управління. З врахуванням цього прийнято виділяти типові системи ОКП: позамовну, покомплектну, подетальну. Відповідно виділяють типові етапи оперативного планування.

2.2. Організація внутрішньофірмового планування

План підприємства за своїм змістом представляє собою сукупність взаємопов’язаних заходів з підвищення прибутку за рахунок збільшення ефективності використання всіх застосовуваних ресурсів і реалізації продукції. Успішність і ефективність системи планування визначається значною мірою рівнем її організації, яка спрямована на планомірне поєднання основних елементів системи планування:

а) плановий персонал, сформований в організаційну структуру;

б) механізм планування;

в) процес обґрунтування, прийняття і реалізації планових рішень (процес планування);

г) засоби, що забезпечують процес планування (інформаційне, технічне, математико-програмне, організаційне і лінгвістичне забезпечення).

Вся система організації планування повинна бути спрямована на створення найбільш сприятливих умов для вдосконалення процесів виробництва і управління підприємством. Якщо теорія планування розкриває закономірності і принципи обґрунтування планових рішень, то організація планування досліджує процесно-структурний аспект.

Детальніше розглянемо механізм планування, під яким розуміють сукупність засобів і методів, за допомогою яких приймаються планові рішення і забезпечується їх реалізація. В загальному вигляді в механізм планування входять: апарат вироблення цілей і задач функціонування підприємства; функції планування; методи планування.

Система цілей підприємства залежить від п’яти компонентів: зовнішніх можливостей і обмежень підприємства, внутрішніх можливостей і обмежень, схильності до ризику. Внутрішні можливості і обмеження визначаються трудовими, фінансовими і матеріальними ресурсами; зовнішні – характером зовнішнього середовища, яке по відношенню до цілей можна структурувати на економічне, технологічне, правове і т.д.

Система цілей діяльності підприємства повинна задовольняти такі вимоги:

- вони повинні бути функціональними, щоб керівники різних рівнів могли легко трансформувати цілі, котрі ставляться на більш високому рівні, в задачі для нижчих рівнів;

- повинен бути встановлений часовий зв’язок між довгостроковими і короткостроковими цілями;

- цілі повинні періодично переглядатись, щоб внутрішні можливості відповідали наявним умовам;

- цілі повинні забезпечувати необхідну концентрацію ресурсів і зусиль; необхідно завжди ставити систему цілей, а не одну ціль;

- цілі повинні охоплювати всі сфери діяльності підприємства.

Дані вимоги можливо реалізувати, якщо на підприємстві є чіткий механізм планування цілей, в основі якого лежать такі напрямки діяльності:

- виділення лінійних і функціональних підрозділів, що відповідають за організаційне забезпечення цілей певного рівня;

- перевірка однорідності цілей кожного підрозділу підприємства, недопущення розриву зв’язку між цілями і задачами;

- раціональний розподіл прав і відповідальності на різних рівнях управління, виходячи з ієрархії системи цілей;

- встановлення послідовності і характеру робіт по досягненню кінцевих цілей підприємства;

- оцінка ефективності різних варіантів організаційних рішень;

- розробка системи оцінки і стимулювання праці, виходячи з конкретних результатів роботи підприємства.

Під функціями планування розуміють обособлені види праці, що породжуються розподілом праці всередині процесу планування, тобто всяка робота, всяка дія, що здійснюється в процесі формування плану і спрямована на зміну стану підприємства. До складу функцій планування можна включити наступні: зменшення складності; мотивація; прогнозування; забезпечення безпеки; оптимізація; координація і інтегрування; впорядкування; контроль; документування; виховання і навчання.

Під методом планування розуміють спосіб здійснення планування, тобто спосіб реалізації планової ідеї. Метод планування залежить від конкретної форми планування і включає два аспекти: напрям планування і засоби обґрунтування планових параметрів.

У практиці планування можна виділити три напрямки планування:

а) прогресивне планування (спосіб “знизу вверх”);

б) ретроградний метод (“зверху вниз”);

в) круговий метод (зустрічне планування).

Як доцільна діяльність людей процес планування має свою технологію, що представляє послідовність робіт при складанні плану. Процес планування складається з таких етапів:

Визначення цілі планування.

Аналіз проблеми. На цьому етапі визначається вихідна ситуація на момент розробки плану і формується кінцева ситуація.

Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів рішення проблеми шукається потрібна дія.

Прогнозування. На цьому етапі формується уява про розвиток запланованої ситуації.

Оцінка. Тут проводяться оптимізаційні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.

Прийняття планового рішення. Вибирається і оформляється єдине планове рішення.

3.Виробниче планування на підприємстві гірничорудної галузі промисловості

План виробництва й реалізації продукції, як для промислового, так і для видобувного підприємства визначає його виробничу програму і є провідним розділом у плануванні діяльності. План виробництва й реалізації продукції - центральний розділ плану діяльності всього підприємства в цілому. При розрахунках плану реалізації продукції враховуються її залишки на складах гірничого підприємства на початок і кінець планованого періоду, а також відвантажена продукція, за яку не прведені розрахунки з покупцями. Усі інші розділи розробляються на основі цього плану.

Планування виробництва видобувного підприємства зазвичай повине забезпечувати збільшення видобутку руди, поліпшення його структури, підвищення якості продукції, найбільш повне задоволення попиту потенційних споживачів, можливо й більш повне використання виробничої потужності підприємства. План видобутку залізної руди виражається в тоннах на майбутній період. Розробка плану виробництва й реалізації продукції починається зі складання виробничої програми кар'єру у натуральному вираженні. Річна виробнича програма підприємства розробляється на основі уточнення й конкретизації відповідних показників перспективного плану промислового підприємства. Під виробничою програмою кар'єру розуміється річний план видобутку корисної копалини. Плановий обсяг видобутку корисної копалини визначається виходячи із планів розвитку гірничих робіт, а також на основі виробничих потужностей, що щорічно уточнюються й затверджуються у встановленому порядку.

Вихідними даними для розробки виробничої програми залізорудного підприємства є:

- дослідження внутрішнього і зовнішнього ринку залізорудної сировини з метою визначення попиту на кінцеву залізовмістку продукцію свого підприємства і потенційної можливості заключення контрактів на її поставку;

- дані маркшейдерських робіт; потужність кар’єрів по гірничій масі (сирій руді і розкриву).

Дослідження ринку - це систематичний і об'єктивний підхід до збору маркетингової інформації - яка, будучи обробленою, проаналізованою й інтерпретованою, допомагає визначити проблеми й можливості, які допоможуть прийняти більш об'єктивне рішення з найменшим ризиком. На основі такої інформації вирішується питання, яка кінцева залізорудна продукція найбільш конкурентоспроможна і скільки її потенційно можна реалізувати. Далі перед розробкою плану проводяться маркшейдерські та геологічні (розвідувальні) роботи, які обумовлюють обсяг гірничих робіт на плановий період. При складанні річної програми повині бути враховані певні вимоги щодо повного забезпечення матеріальними, трудовими й фінансовими ресурсами, відповідності виробничих можливостей гірничорудного підприємства з визначенням максимальної потужності вузьких місць та їх пропускної здатності, а також врахування його спеціалізації.

Основними вихідними розрахунками, які виконуються при розробці плану виробництва, є розрахунки очікуваного виконання плану поточного (базисного) року, розрахунки величини виробничої потужності й коефіцієнта її використання, розрахунки величини трудомісткості виробничої програми й коефіцієнта змінності використання гірничого устаткування при видобутку і переробці залізної руди. Після визначення планової величини обсягу виробництва розраховується темп росту обсягу виробництва. Для визначення темпу росту товарна продукція оцінюється в незмінних цінах.

Розрахунки, що обґрунтовують виробничу програму залізорудного підприємства, проводять на основі показників виробничих потужностей і її використання по відношенню до проектних можливостей. Планування використання виробничої потужності є найважливішою складовою частиною формування плану виробництва й реалізації продукції. Воно ведеться з метою: обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю підприємства, пошуку резервів кращого використання основних засобів, визначення додаткової потреби в устаткуванні й виробничих площах. Під виробничою потужністю цеху, ділянки, підприємства розуміється максимально можливий річний випуск якісної продукції (або видобутку, переробки сировини) у номенклатурі й асортиментах, що передбачаються планом, при повному використанні наявного виробничого устаткування й площ із урахуванням застосування передової технології, організації виробництва й праці умовах на певному етапі розробки родовища корисної копалини. Виробнича потужність ГЗКа розраховується в тих же одиницях, що й виробнича програма комбінату, і визначається по потужності провідних фабрик, цехів, дільниць або агрегатів з урахуванням заходів по ліквідації «вузьких місць». Провідними вважаються ті цехи, ділянки й агрегати, у яких виконуються основні технологічні операції по виготовленню продукції, зосереджена більша частина основних засобів, що вимагають найбільших витрат живої праці. При розрахунках виробничої потужності підприємства (цеху) ураховується все основне виробниче встаткування, закріплене за підприємством (цехом), включаючи бездіяльне, і устаткування, яке повинне бути введене в дію цього року. У розрахунки не включається резервне устаткування, устаткування допоміжних підрозділів, якщо його кількість не перевищує встановлених нормативів.

У планових розрахунках використовується показник с ередньорічної виробничої потужності підприємства (з урахуванням кількость заходів, пов'язаних відповідно з введенням і вибуттям потужності), який обчислюється за формулою:

,

де - вхідна виробнича потужність; - введена протягом року виробнича потужність; - виведена протягом року виробнича потужність; t - кількість повних місяців, протягом яких функціонувала введена потужність; n – кількість повних місяців впродовж яких вибула потужність- період, протягом якого потужності, що вибувають, не використовуються (від вибуття до кінця року). Виробнича потужність провідного цеху і групи технічного устаткування: , або ,

де П_у – продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру і -тої продукції за годину;

Т_р – річний фонд часу роботи устаткування;

m – середньорічна кількість устаткування;

t_i – трудомісткість виробництва одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуги), годин.

У масовому виробництві виробнича потужність розраховується щодо окремих робочих місць, потокових ліній:

,

де - кількість одиниць провідного устаткування на дільниці (лінії);

- трудомісткість виготовлення продукції в даній групі устаткування дільниці (норма часу виготовлення продукції на провідній групі устаткування); - продуктивність одного типу устаткування; - річний ефективний фонд часу роботи устаткування; - коефіцієнт виконання норм часу.

За вихіднувиробничу потужність беруть потужність підприємства на кінець планового періоду з урахуванням вибуття та вводу потужностей унаслідок капітального ремонту, проведення організаційно-технічних заходів, модернізації обладнання тощо. ,

де – вхідна виробнича потужність; – виробнича потужність, що вводиться;

– виведена за плановий період виробнича потужність.

Коефіцієнт використання виробничої потужності підприємств: ,

де ВП_max – виробнича потужність підприємства (mах випуск продукції за рік при повному використанні основних засобів, які є на підприємстві);

Q_p – загальна кількість випущеної продукції за розрахунковий період.

У загальному виді виробнича потужність устаткування може бути виражена залежністю П_вир=N_тТ_ф, де N_т — технічна норма продуктивності агрегату в одиницю часу фактичної роботи; T_ф--фактичний час дії агрегату протягом року.

Розрахунок фактичного часу дії агрегату:

Т_ф = {[Т_к –(t_св + t_вих + t_к.р + t _п.з.р + t_п.зм] t_доб } (100 — t_п.пр)/100,

де Т_к — календарний час, доб; t_св— святкові дні; t_вих — вихідні дні; t_к.р — час капітальних ремонтів, діб; t _п.з.р — час планово-запобіжних ремонтів, діб; t_доб — тривалість робочого часу в добі, год; t_п.пр-поточні простої, % до номінального часу; t_п.зм- час перерв між змінами, год.

При розрахунках потужності устаткування, цеху, комбінату річний фонд часу використання встаткування ухвалюється відповідно до режиму роботи ГЗК. Календарним називається час, протягом якого устаткування значиться в складі основних засобів. Номінальним, або робочим, називається час використання устаткування у виробництві відповідно до прийнятого режиму його роботи. Фактичним називається час, протягом якого здійснюється технологічний процес обробки (видобутку і переробки) предмета праці (залізорудної сировини). Як правило, виробнича потужність визначається виходячи з річного обсягу видобутку руди (річна потужність). З розвитком виробництва величина виробничої потужності може збільшуватися в результаті розширення парку гірничого устаткування, поліпшення його складу, і технології видобутку залізорудної сировини. Разом з тим є фактори, що зменшують величину виробничої потужності. Головний з них – погіршення гірничо-геологічних умов видобутку руди з ростом глибини кар’єрів, що призводить до суттєвого зростання витрат гірничого виробництва, а також зниження попиту та вимушена зміна цінової політики. Виробнича потужність кар'єру встановлюється відповідно до виробничих можливостей по видобувним і розкривним роботам. Під виробничими можливостями по видобувним роботам розуміється максимально можлива виробнича потужність кар'єру, що визначається безпосередньо по продуктивності видобувних екскаваторів. Можливість забезпечення такої продуктивності перевіряється по пропускній здатності кар'єрного й зовнішнього транспорту, а також по прийомній здатності відвальних тупиків. Розрахунки проводяться з урахуванням необхідних резервів, величина яких ухвалюється відповідно до норм технологічного проектування, що діють у даній гірничодобувній галузі промисловості для розробки родовищ корисних копалин відкритим способом.

Залежно від кількості й продуктивності видобувних екскаваторів річна виробнича потужність кар'єру визначається з вираження: ВП_кар= Р_е п_зм Т_р Ne,

де Р_е — змінна продуктивність екскаватора, т; п_зм — число робочих змін у добу; Т_р — число робочих днів у році; Ne- число видобувних екскаваторів.

Обмеження річної виробничої потужності кар'єру (у м³) по гірничій масі за умовами роботи транспорту визначається по формулі: ВПр_г.м= п_зм Т_р сума m Р_і

де Р_і, — пропускна здатність кожного вантажопотоку з кар'єру, м³/зміну; m — кількість вантажопотоків.

Фактори, що впливають на ступінь використання виробничої потужності, поділяються на:- зовнішні (потреба у продукції, діяльність конкурентів, ступінь забезпечення робітничими кадрами); внутрішні (удосконалення організації виробництва, праці й управління, мотивація, дисципліна). Заходи, пов’язані з ними, спрямовані в основному на використання резервів, мають організаційний характер і не вимагають великих капітальних вкладень в основне виробництво.

Крім розрахунків по провідних цехах і дільницях, визначається технологічна спроможність виробничих ланок підприємства. Ценеобхідно для виявлення невідповідності виробничих потуж­ностей окремих підрозділів прийнятій потужності по даних провідних цехів, дільниць, а також для забезпечення технологічної пропорційності між взаємопов'язаними виробничими ланками.

З метою більш повної ув’язки проекту виробничої програми і виробничої потужності підприємства розробляється баланс виробничої потужності. Розрахунок балансу виробничих потужностей здійснюється для кожного виду профілюючої продукції за такою структурою:

Розділ 1. Потужність на початок періоду:- назва продукції;- одиниця виміру;

- потужність по проекту чи розрахунку;- потужність на кінець базового року.

Розділ 2. Збільшення потужності в плановому році:- приріст потужності, всього: в т.ч. за рахунок: а) введення в дію нових і розширення діючих; б) реконструкції; в) переозброєння і організаційно-технічних заходів; з них: - за рахунок зміни режиму роботи, збільшення змінності годин роботи;- за рахунок зміни номенклатури продукції і зменшення трудомісткості;

г) отримання в лізинг, оренду від інших господарюючих суб’єктів.

Розділ 3. Зменшення потужності в плановому році:- вибуття потужності, всього: в т.ч. за рахунок: а) зміни номенклатури продукції чи збільшення трудомісткості; б) зміни режиму роботи, зменшення змінності годин роботи; в) вибуття внаслідок зносу, вичерпання запасів; г) передачі в лізинг, оренду іншим господарюючим суб’єктам. Розділ 4. Потужність на кінець планового періоду:- потужність на кінець року;-середньорічна потужність в плановому році; випуск продукції чи кількість переробленої сировини в плановому році; коефіцієнт використання середньорічної потужності в плановому році.

Після досягнення балансу між виробничою потужністю і проектом програми дається економічна оцінка проекту плану виробництва. На практиці це здійснюється за допомогою визначення точки беззбитковості. Для цього робиться укрупнений розрахунок постійних і змінних витрат, сукупного доходу від реалізації продукції і прибутку, і за ними розраховується критичний об’єм, з яким порівнюється плановий об’єм виробництва.

Після комплексного аналізу проект виробничої програми затверджується і доводиться до структурних підрозділів підприємства. Структурні підрозділи на основі виробничої програми підприємства розробляють плани виробництва цехів, дільниць і інших підрозділів, після чого оцінюють свою готовність до виконання виробничої програми. Затверджений варіант виробничої програми оформляється по прийнятій формі.

Крім загальної кількості товарної руди, у план виробництва включається кількість залізорудного концентрату (агломерату чи обкотишів), що необхідно відправити на експорт за довгостроковими контрактами. Цей обсяг розраховується також, виходячи з внутрішніх потреб підприємства (концентрат як залізорудна сировина для отримання агломерату і обкотишів), переваг замовників, які визначаються за допомогою маркетингових досліджень, кількості укладених договорів на поставку залізорудної продукції, й резервів на складах готової продукції і у разі необхідності (при плануванні тривалих зупинок виробництва на ремонтні роботи, модернізацію чи реконструкцію основних цехів по видобутку і переробці руди).

План видобутку залізної руди прямо пов'язаний із планом по праці й заробітній платі на гірничо-збагачувальному комбінаті, планами виробничих витрат по основним і допоміжним структурним підрозділам, а також фінансовим і інвестиційним планами.

Порядок планування видобутку залізної руди на кар’єрах гірничо-збагачувальних комбінатів на рік: спочатку маркетинговий відділ (відділ збуту та зовнішньоекономічних зв’язків) проводить дослідження внутрішнього і зовнішнього ринку залізорудної сировини та розглядає перспективи заключення контрактів на поставку кінцевої продукції певного обсягу, враховуючи виробничі можливості основних цехів ГЗК.

1. У маркшейдерському відділі рудника ведуться розрахунки виходячи з фактичної наявності готових до виймання, підготовлених і розкритих запасів сирої руди на кожному горизонті по відношенню до нормативних (по нормам технологічного проектування для підприємств з відкритим способом видобутку) і розраховується фронт видобутку руди, у тому числі активний, і виробництва розкривних робіт на кар’єрі з (з урахуванням потужність шарів покладу для селективного виймання руди і т.д.) при дотриманні запланованого коефіцієнта розкриву згідно проекту розробки родовища, складаються відповідні нормативно-технічні документи. Ці дані становлять основу документа «План видобутку залізної руди на рік». Даний документ роздруковується, затверджується й передаються в технічний відділ комбінату.

2. У технічному відділі рудоуправління кар’єрів (гірничо-збагачувального комбінату) проводяться розрахунки норм витрати матеріалів, енергії, максимальної кількості видобутку руди на основі погоризонтних планів рудних уступів з урахуванням об’ємних та якісних характеристик залізної руди певних різновидів в окремих екскаваторних вибоях (вміст корисного компонента - заліза магнітного і загального, вихід і витяг при збагаченні руди, вміст шкідливих домішок –перш за все сірка (до 0,1 %) і фосфор)і т.д., і разом з висотою уступів, розмірами робочих площадок, ухилами кар’єрних шляхів, міцністю порід по шкалі проф. Протодьяконова, буримістю, щільністю та обводненістю масиву враховуєтьсяться при розробці «Паспорта буро вибухових робіт», а також паспортів екскаваторних вибоїв (для різних типів і видів екскаваторів) в комбінації з колісним (автомобільним або залізничим) транспортом. Крім того, при формуванні вихідних кар’єрних рудопотоків з оптимальним вмістом корисного компонента (заліза магнітного приблизно 24 %) для подальшої переробки на дробарнозбагачувальних фабриках у разі використання циклічно-потокової технології (ЦПТ) враховується максимальна продуктивність дробарки крупного дроблення (зазвичай ККД-1500/180) та експлуатаційні можливості транспортування гірничої маси конвейєрними трактами, а також наявність і обсяги сирої руди на внутрішньокар’єрних перевантажувальних пунктах, у тому числі на тимчасово неробочих бортах кар’єру і поверхневих (резервних) усереднювальних складів бажано з запасами відносно багатої руди.

3. У планово-економічному відділі (ПЕВ) розраховується планована собівартість видобутку і переробки руди на даний рік (місяць), враховуючи всі статті витрат. На підставі цих даних відділ заповнює «План собівартості продукції» (планована кількість усіх витрат окремо). Далі цей документ передається в матеріальну бухгалтерію. Вона розраховує вартість витрат за планом, а також витрати матеріалів, сировини, запасних частин і їх вартість по факту. Даний документом підписується головним бухгалтером, підтверджується заступником директора по комерційно-фінансовим питанням. Копію повертають у ПЕВ.

4. На підставі даних маркшейдерського, геологічного й технічного відділів, а також планованої собівартості з урахуванням витратного коефіцієнта переробки руди у концентрат, у планово-економічному відділі, розробляється калькуляції видобутку і переробки залізної руди на місяць по кар’єрам і фабрикам й доводиться до окремих основних і допоміжних підрозділів (начальникам гірничо-транспортного цеху (ГТЦ), управління залізничного транспорту (УЗТ), ЦПТ, дробарної фабрики, шламового господарства, головному енергетику, головному механіку, відділу технічного контролю (ВТК), рудовипробувальній станції, хімлабораторії та іншим) при обов'язковому дотриманні умов безпеки виробництва і необхідних технологічних вимог. «План видобутку та переробки залізної руди на поточний рік» передається начальникам кар’єрів і переробних фабрик (РЗФ, АФ, ФОК) та доводиться до відома іншим підрозділам.

5. Далі в ПЕВ проводиться розміщення чисельності працівників. Плановий відділ заповнює стовпці «Планова чисельність» і «Коефіцієнт облікового складу». Потім цей документ передається у відділ нормування праці й заробітної плати. У цьому відділі заповнюють «Чисельність по нормах» на окремих технологічних процесах видобутку і переробки руди та погоджують із директором (гірничим інженером рудника (комбіната)) по виробництві. Далі передають інформацію начальникам окремих дільниць (бурових, екскаваторних - видобувних, розкривних та відвальних), яка заповнюють колонки, що залишилися й наприкінці місяця, після затвердження начальником кар’єра, вона повертається в плановий відділ.

6. Щодоби з ВТК у планово-економічний відділ надходять відомості про видобуток і переробку залізної руди.

7. На підставі відомості про видобуток і переробку руди по окремим технологічним переділам у планово-економічному відділі розраховується фактичні результати виробничо-господарської діяльності за місяць. У плановому відділі аналізують звітну документацію, на підставі плану й факту щомісяця, квартала, року та розраховують можливу економію витрат виробництва за рахунок впровадження певних організаційно-технічних заходів на окремих технологічних переділах та допоміжних роботах.

8. Основною галузевою особливістю гірничорудних підприємств, яку необхідно враховувати в процесі планування, є значна питома вага умовно-постійних витрат у собівартості видобутку залізної руди, тому основним фактором її зниження є максимізація обсягів реалізації кінцевої залізовмісткої продукції на основі дотримання оптимальних витрат виробництва з урахуванням ефективного використання гірничотранспортного устаткування в складних гірнчо-геологічних умовах його експлуатації. Виходячи із цього розроблювальні плани на гірничодобувних підприємствах повинні бути орієнтовані на даний фактор.