ШКТ та підшлункової залози

Вибір найефективнішого і найбезпечнішого препарату при патології ШКТ визначають наступні чинники: нозологічна форма захворювання; стан основних функцій ШКТ; наявність супутніх захворювань; частота виникнення і вираженість побічних ефектів; функціональний стан органів виведення та метаболізму.

Функціональна диспепсія має здатність самостійно минати, але для пригнічення кислотності препаратами вибору є інгібітори протонного насоса, блокатори H₂-рецепторів гістаміну та антациди.

Для лікування диспепсії неуточненого походження у молодих пацієнтів використовуються блокатори H₂-рецепторів гістаміну, але для літніх пацієнтів необхідна обережність, оскільки у них симптоматика диспепсії може бути обумовлена раком шлунка.

Вибираючи антацидний засіб, потрібно враховувати, що препарати у вигляді суспензії та гелю діють швидше таблетованих форм, але тривалість дії їх менша. Антациди, що містять сполуки алюмінію або магнію, полегшують симптоми при виразковій диспепсії і при гастроезофагеальному рефлюксі. Їх також іноді використовують при функціональній диспепсії.

Антациди, що містять магній, мають послаблюючий ефект, тому є препаратами вибору у пацієнтів, схильних до закрепів. Антациди, що містять алюміній, призначають пацієнтам зі схильністю до проносів.

Терапія інгібіторами протонного насоса і блокаторами H₂-рецепторів гістаміну може сприяти загоєнню НПЗП-індукованих виразок (особливо дуоденальних).

При хронічних гастритах типу В та виразковій хворобі антихелікобактерна терапія є терапією вибору. Ерадикацію H. pylori можна проводити в стадії загострення хвороби та у стадії ремісії. При загостренні неускладненої дуоденальної виразки у хворих без супутніх захворювань допустимо проводити тільки курс ерадикації H. pylori без подальшої монотерапії інгібітором протонного насоса, що скорочує терміни лікування і знижує його вартість. Мінімальна тривалість курсу лікування - 7 днів, доцільніше призначити лікування на 10 або 14 днів.

Лікування важких проявів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби на початку лікування проводиться інгібіторами протонного насоса, а потім терапію підбирають відповідно до тяжкості захворювання і відповіддю на проведену терапію.

До призначення проносного засобу важливо встановити наявність закрепу у пацієнта і його причину (визначити, чи порушення не є наслідком інших, невиявлених процесів). У цілому слід уникати проносних, за винятком тих випадків, коли натужування може призвести до загострення захворювання, наприклад стенокардії, або збільшує ризик кровотечі із прямої кишки при геморої. Проносні використовуються при закрепах, викликаних лікарськими засобами, для елімінації паразитів після протиглисної терапії і для очищення травного тракту перед проведенням хірургічних втручань і рентгенологічних процедур. Необхідність тривалого лікування закрепів зустрічається рідко, крім поодиноких випадків у людей похилого віку, препаратами вибору для яких будуть проносні препарати рослинного походження.

При гіпертонусі кишечника препаратами вибору будуть М-холінолітики, лікарські трави, що володіють спазмолітичною та протизапальною діями (ромашка, м'ята, календула); при зниженому тонусі кишечника - холіноміметики прямої і непрямої дії. При вираженій антиперистальтиці слід застосовувати церукал, еглоніл.

Раціональна терапія діареї визначається перш за все терапією основного захворювання. Вибір препарату залежить від виду діареї:

- при секреторній гострій бактерійній - антибактеріальні засоби з урахуванням чутливості збудника, ентерол (при неможливості призначити антибіотики);

- при секреторній гормональній (карциноїд, гастринома, медулярна карцинома щитоподібної залози) - аналоги соматостатину;

- при осмотичній - елімінаційна дієта при ферментопатіях, целіакії - відмова від послаблюючих з осмотичною дією;

- при моторній - інгібітори кишкової моторики (лоперамід);

- при ексудативній – протизапальні, в’яжучі препарати.