Клінічна фармакологія лікарських препаратів, які підвищують захисні властивості слизової оболонки шлунка та сприять її регенерації

До гастропротекторів відносять лікарські засоби, що підвищують резистентність слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки до впливу агресивних чинників. Гастропротективна дія може бути здійснена шляхом активації природних механізмів захисту слизової оболонки або створенням додаткового захисного бар'єру в ділянці ерозії або виразки.

Фармакологічні механізми захисту слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки наступні:

- підвищення стійкості клітин до впливу агресивних факторів (власне цитопротекція);

- підвищення секреції слизу і підвищення його стійкості до кислотно-пептичної агресії;

- стимуляція секреції клітинами слизової оболонки бікарбонатів;
підвищення стійкості капілярів до несприятливих вливів і нормалізація мікроциркуляції в слизовій оболонці;

- стимуляція регенерації клітин слизової оболонки;

- механічний захист дефектів слизової оболонки.

Виділяють 5 груп гастропротекторів: плівкоутворювальні - препарати колоїдного вісмуту (вісмуту трикалію дицитрат), сукральфат; адсорбенти і обволікуючі – сімалдрат; цитопротективні – мізопростол; стимулятори регенерації - метилурацил, пентоксил, етаден, нандролон, калію оротат, препарати, що містять АТФ, біогенні стимулятори (алое, сік каланхое, прополіс), олія обліпихи, олія шипшини, препарати коренів оману високого, креон, гастрофарм та ін.; стимулятори утворення слизу - препарати кореня солодки голої, сік капусти білокачанної та ін.

Препарати колоїдного вісмуту в кислому середовищі шлунка утворюють глікопротеїнвісмутовий комплекс, концентруючись переважно в діянці ерозій і виразок. Утворюється захисний бар'єр, що перешкоджає зворотній дифузії Н⁺, прискорючи тим самим загоєння уражень. Препарати вісмуту слабо впливають на агресивні фактори виразкоутворення, але попереджають ураження слизової оболонки шлунка хімічними подразниками (наприклад, етанолом, оцтовою кислотою). При застосуванні препаратів колоїдного вісмуту на 50% підвищується синтез ПГЕ₂ у слизовій оболонці шлунка або дванадцятипалій кишці.

При лікуванні виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки важливе значення має також пригнічуючий вплив препаратів вісмуту на Helicobacter pylori.

Біодоступність препаратів вісмуту дуже низька. При курсовому лікуванні концентрація вісмуту в плазмі крові досягає 50 мкг/л приблизно через 1 міс. При цьому концентрація препарату в шлунковому соку складає 100 мг/л. Вісмут, що всмоктався, концентрується в нирках і виділяється з сечею. Та частина дози, що не всмокталася, виводиться кишечником у вигляді сульфіду. Т_1/2 дорівнює 4-5 діб. При прийманні препаратів вісмуту іноді можлива поява болю голови, головокружіння, діареї. При концентрації в крові, що дорівнює 100 мкг/л, може розвинутися вісмутова енцефалопатія.

Препарати вісмуту погіршують всмоктування тетрациклінів, препаратів заліза, кальцію. Не рекомендується застосування вісмуту з саліцилатами, антикоагулянтами, протиподагричними засобами та антидіабетичними препаратами.

Сукральфат - комплексний препарат сульфатованих дисахарид, що містить алюміній. Біодоступність сукральфату низька (приблизно 2%), тобто при прийманні всередину він практично не всмоктується. У кислому середовищі шлунка сукральфат полімеризується; утворюється поліаніон, що міцно зв'язується з позитивно зарядженими радикалами білків слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки, особливо в ділянці ерозій і виразок (концентрація препарату в 5-7 разів вища, ніж у неуражених ділянках слизової оболонки). Захисний шар у шлунку зберігається до 8 год, у дванадцятипалій кишці - до 4 годин.

Сукральфат не має виражених антацидних властивостей, але приблизно на 30% гальмує пептичну активність шлункового соку. Він адсорбує жовчні кислоти, пепсин і підвищує синтез простагландинів.

Препарат гальмує всмоктування тетрациклінів, фенітоіну, дигітоксину, циметидину.

Побічні ефекти розвиваються рідко, препарат може викликати порушення стільця, сухість у роті, неприємні відчуття в шлунку, нудоту, почервоніння та свербіння шкіри.

Сукральфат не рекомендований для застосування вагітним, при порушенні функцій нирок і дітям до 4 років.

Мізопростол – це синтетичний аналог ПГЕ₂. Відомо, що гастропротективні властивості простагландинів парієтальних клітин пов'язані з їх здатністю попереджувати ураження слизової оболонки шлунка при впливі агресивних факторів, наприклад, нестероїдних протизапальних засобів, етанолу та ін.

Мізопростол зв'язується з рецепторами простагландинів парієтальних клітин, пригнічує базальну, стимульовану та нічну секрецію. Ефект препарату розвивається через 30 хвилин після приймання всередину та триває не менше 3 год. У дозі 50 мкг препарат має короткочасну дію, в дозі 200 мкг - сильнішу та тривалішу. Максимальна концентрація в крові досягається через 12 хвилин після приймання. 90% дози зв'язується з білками плазми крові. Т_1/2 дорівнює 20-40 хв. Препарат не кумулюється і виводиться нирками у основному у вигляді метаболітів.

Побічні ефекти - діарея, болі в животі, порушення менструального циклу, при прийомі під час вагітності - загроза її переривання.

Метилурацил - аналог піримідинових основ, стимулює синтез білка, прискорює регенерацію клітин, сприяє швидшому загоєнню виразок, опіків.

Препарати анаболічних гормонів (нандролон) стимулюють синтез білка, зменшують виведення сечовини, іонів калію, сірки, фосфору, викликають підвищення апетиту, збільшення маси тіла, прискорюють загоєння виразок, ран, опіків. Препарати показані для лікування виснажених виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки пацієнтів.

Солкосерил відноситься до біогенних стимуляторів. Це небілковий екстракт крові телят, прискорює регенерацію тканин при виразкових ураженнях, опіках, відмороженнях, пролежнях та ін.

Алое, сік каланхое, прополіс також відносять до біогенних стимуляторів.

Олія обліпихи, олія шипшини містять велику кількість каротинів, каротиноїдів, вітамінів С, Е, фолієвої кислоти та ін. Олія обліпихи має антиоксидантну дію.

Коріння оману високого містять ефірну олію, кристалічна частина якого (геленін) складається з суміші лактонів алантолактону, його ізо-і дигідроаналогів і алантонової кислоти. Препарат коренів оману (алантон) стимулює процеси регенерації тканин, у тому числі і виразкових поверхонь.

Корінь солодки голої містить велику кількість біологічно активних речовин, що володіють протизапальними властивостями і спазмолітичною дією.

Показання. Препарати цієї групи застосовують для профілактики і лікування ерозій та виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, при рефлюкс-езофагіті, гастриті, асоційованому з Helicobacter pylori (препарати вісмуту). Сукральфат показаний також при гіперфосфатемії у хворих з уремією, яким проводиться гемодіаліз.