Мал. 11 Схема розміщення болю в ділянцках живота в залежності від патологічного процесу

Іррадіюючий біль є відображенням больових відчуттів при інтенсивному вісцеральному імпульсі у вигляді зон підвищеної шкірної чутливості (зони Захар’їна-Геда). Частіше він є результатом запального процесу, ніж функціонального розладу. Іррадіація спостерігається як при парієнтальному, так і при вираженому вісцеральному болю.

За типом біль розрізняють:

- постійний (ниючий біль викликається подразненням нервових елементів, закладених в слизовій оболонці і підслизовому шарі при запальних процесах);

- періодичний (в певні години - наприклад, біль натщесерце, нічний та ін.) біль - внаслідок гіперсекреції шлункового соку, спазму воротаря;

- переймоподібний біль виникає при спастичних скороченнях гладкої мускулатури порожнистих органів (печінкова, кишкова коліки та ін.);

- сезонні болі, поява яких пов’язана з певною порою року (весна та осінь при виразковій хворобі);

- зв'язок больового синдрому з прийомом їжі (зменшення, збільшення, без змін), антацидних і спазмолітичних засобів, з хвилюванням та фізичним навантаженням.

Анемічний синдром – це стан, що характеризується зменшенням кількості еритроцитів (норма у чоловіків 4-5,1 х10¹²/л, у жінок 3,9-4,7 х10¹²/л) і зниженням вмісту гемоглобіну в одиниці об'єму крові (норма у чоловіків 130-160 г/л, у жінок - 120-140г/л).

Основною причиною розвитку анемічного синдрому при патології ШКТ є як дефіцит заліза та недостатність вітамінів, причетних до гемопоезу (В₁₂ та фолієвої кислоти), так і аутоімунний гемоліз еритроцитів.

Анемічний синдром спричиняють наступні захворювання ШКТ: хронічной атрофічний гастрит; гострий та хронічний ерозивні гастрити; виразкова хвороба шлунка та 12-типалої кишки, ускладнена кровотечею; запальні захворювання кишечника (хронічний ентерит, хронічний неспецифічний виразковий коліт); хронічний гепатит та цироз печінки; пухлини ШКТ.

Клінічно анемічний синдром проявляється постійною втомою, слабкістю, задишкою, болем в ділянці серця тощо, тому анемія має істотний вплив на якість життя хворих.

Дисбактеріоз– це якісна зміна нормального видового складу бактерій (мікробіозу) кишечника. Він виникає унаслідок порушення рівноваги кишкової мікрофлори через низку можливих причин: вживання антибактеріальних препаратів, зокрема антибіотиків, неправильного харчування, порушення функції імунітету тощо. При цьому відбувається порушення конкурентних взаємин нормальної мікрофлори кишечника, її місце часто займають патогенні мікроорганізми, наприклад, гриби кандида. Існує 4 стадії дисбактеріозу: І стадія характеризується помірним зменшенням чисельності облігатних бактерій у порожнині кишечника (симптоми відсутні); ІІ стадія характеризується критичним зниженням чисельності біфідобактерій та лактобактерій/лактобацил кишечника (облігатна мікрофлора). При цьому відзначається стрімкий розвиток популяції патогенних бактерій. На цій стадіі дисбактеріозу проявляються перші порушення роботи кишечника: пронос, біль у животі, метеоризм. ІІІ стадія характеризується запаленням стінок кишечника під впливом патогенної флори. На цьому етапі дисбактеріозу пронос має стійкий хронічний характер. У дітей може з'явитися затримка у розвитку. IV стадія передує гострій кишечній інфекції. На цьому етапі дисбактеріозу облігатна флора кишечника майже відсутня або присутня у малих кількостях. Переважна маса мікробів - умовно патогенні й патогенні бактерії та гриби. Виникає загальне виснаження організму, анемія, авітаміноз.