Види: Вірус гепатиту В (Hepatitis B virus)

Морфологія. Власне віріон – частка Дейна – має сферичну форму і діаметр 42нм. Геном оточений капсидом, що містить 180 капсомерів. Цей нуклеокапсид розміром 28 нм має ікосаедричний тип симетрії і покритий зовнішньою білково-ліпідною оболонкою (суперкапсид) товщиною 7 нм.

Фізичні та хімічні властивості. Вірус гепатиту В володіє високою стійкістю. Вірус повністю інактивується при автоклаву ванні (120°С), при кип’ятінні протягом 30 хвилин, сухим жаром при температурі 180°С протягом 60 хвилин, при 60°С – протягом 10 годин. Стійкий в кислому середовищі протягом 18 годин, але руйнується в лужному. Вірус гине при обробленні H₂O₂ і при дії ультрафіолетовому опроміненні.

Геном занурений в капсид і представлений дволанцюговою кільцевою ДНК (1,6 МД). ДНК складається приблизно з 3200 нуклеотидів, але її «плюс»-ланцюг на 20-50% коротший «мінус»-ланцюга.

5’-кінці обох ланцюгів комплементарні і утворюють «липкі» послідовності довжиною 300 нуклеотидів, завдяки чому ланцюги замикаються в кільце. Кільцева ДНК може приймати лінійну форму.

«Мінус»-ланцюг ДНК HBV містить лише чотири гена (S,C,P та X), має чотири рамки зчитування. Ген S кодує синтез головного, середнього і великого білків оболонки. Ген С кодує синтез нуклеокапсидних білків (HBсAg і HBeAg)Ген Р – найбільший. Кодує ферменти, необхідні для реплікації вірусу (зворотну транскриптазу, домен ферменту РНК-ази Н, 5’-кінцевий білок «мінус»-ланцюга). Ген Х кодує білки, які регулюють експресію всіх вірусних генів

Реплікація. Синтез ДНК і збірка віріонів HBV відбувається в цитоплазмі гепатоцитів. Реплікація геномної ДНК відбувається через проміжну ланку – РНК, тобто з механізмом зворотної транскрипції.

1. Адсорбція на клітині.

2. Проникнення в клітину за допомогою механізму рецептор-опосередкованого ендоцитозу: облямована ямка → облямований пухирець → внутрішньоклітинна везикула → лізосома → вихід нуклеокапсиду і проникнення вірусного геному в ядро гепатоциту.

3. Внутрішньоклітинне розмноження.

В ході проникнення в клітину відбувається подовження (добудова) короткого («плюс») ланцюга ДНК, після чого в клітинних ядрах формується кільцева вірусна ДНК, що складається із 3200 bp. Вона функціонує як матриця для синтезу вірусної мРНК(на яких відбувається трансляція і синтез вірусних білків) і синтезу плюс-ланцюга РНК (3500 нуклеотиді, прегеном), яка служить матрицею для синтезу мінус-ланцюга ДНК. Плюс-ланцюг РНК (прегеном), новосинтезована вірусна РНК-залежна ДНК-полімераза (зворотна транскриптаза) і білок-затравка для синтезу мінус ланцюга ДНК збираються в комплекс із мажорним структурним поліпептидом серцевини вірусу і утворюють нуклеокапсид, який переноситься в цитоплазму. Тут і відбувається зворотна транскрипція прегеному. Всередині нуклеокапсиду синтезується мінус-ланцюг вірусної ДНК. В цьому процесі використовуються білкова затравка і РНК-матриця, яка поступово по мірі синтезу ДНК деградує під дією РНКази Н. На матриці мінус-ланцюга ДНК в кільцевій конформації синтезується плюс-ланцюг вірусної ДНК. Вірусна ДНК, тепер уже двохланцюгова, може існувати в клітині досить довго і повертатись в ядро для наступного циклу реплікації. Якщо нова вірусна частка не піддається подальшій реплікації, то сформований нуклеокапсид, проходячи через мембрану клітини, покривається суперкапсидом, відбруньковується від клітини, і в ньому одразу ж припиняється подовження короткого «плюс»-ланцюга ДНК. Ось чому довжина цього ланцюга непостійна.

Білки. Крім Суперкапсид HBV складається з головного,або основного, S-білку (92%), середнього М-білку (4%) і великого,або довгого, L-білку (1%).
Головний білок – p24/gp27, або основний білок (білок S), являється основним компонентом оболонки HBV. За відсутності інших оболонок білків він полімеризується і утворює сферичні частки діаметром 20 нм, які складаються із 100 поліпептидних молекул.

Великий білок – p39/gp42,або довгий білок (білок L), присутній у всіх трьох формах HBsAg. Він відіграє важливу роль в морфогенезі віріонів, рецепції на клітині та у вивільненні з клітини.

Середній білок – gp33/gp36, або білок M, також присутній у всіх трьох морфологічних формах HBsAg.

Крім того, наявні нуклеокапсидні білки, з 5’-кінцем довгого ланцюга ковалентно зв’язаний вірусоспецифічний білок, а в серцевині віріону знаходиться крім геномної ДНК вірусна ДНК-залежна ДНК-полімераза і протеїнкіназа, за допомогою якої фосфорилюється один мажорний (19К) поліпептид із часток нуклеокапсиду.

Антигени вірусу гепатиту В. У складі віріону є чотири основні антигени:

1. HBsAg – поверхневий (superficial), або розчинний (solube), або австралійський антиген. Поверхневий антиген – HBsAg – являється основним, найбільш активним імуногеном і викликає вироблення антитіл у високому титрі. До складу цього антигену входять білки суперкапсиду. Однак лише частина антигену використовується для побудови віріонів, антигени, що залишились, циркулюють в крові у вигляді самостійних часток. У зв’язку з цим HBs-Ag існує у вигляді трьох морфологічно різних варіантів: 1) представляє суперкапсид цілісного віріону; 2) у великій кількості зустрічається у вигляді часток діаметром 20 нм, які мають сферичну форму; 3) у вигляді ниток довжиною 230 нм.

Дві останні форми не мають інфекційних властивостей.

HBsAg знаходять в сироватці крові, слині, сечі, випорожненнях, грудному молоці, спермі і лікворі інфікованих осіб.

2. HBсAg – серцевинний антиген (cor-антиген). Розташований в нуклеокапсиді. Являється сильним імуногеном. В периферичній крові не виявлений, оскільки завжди оточений білком оболонки. Його можна виявити за допомогою оптичної імунофлюорисценції в ядрах гепатоцитів.

3. HBeAg – антиген е, локалізований в серцевині віріону і, на відміну від HDcAg, не лише присутній в складі віріону, але і циркулює в крові у вільному вигляді або у вигляді комплексу з антиантитілами анти-HBeAg.

4. HBxAg вивчений погано. Вважають, що він відіграє важливу роль в розвитку первинної гепатокарциноми, яка ускладнює протікання хронічних форм хвороби.

Епідемологія. Джерелом зараження вірусом гепатиту В являється лише людина. Всупереч колишнім уявленням про те, що зараження вірусом гепатиту В відбувається виключно парентеральним шляхом, тепер доведено, що він виявляється в різних секретах і екскретах: в слині, носоглоткових виділеннях, випорожненнях, слізній рідині, в спермі, менструальній крові і т.д. Таким чином, зараження відбувається не лише парентеральним шляхом, але і статевим, і вертикальним (від матері до дитини).

Патогенез і клініка. Вірус гематогенним шляхом заноситься безпосередньо в печінку. В патогенезі гепатиту важливу роль відіграють аутоімунні гуморальні і клітинні реакції. Вважається, що ураження гепатоцитів пов’язане не стільки з безпосередньою дією самого вірусу, скільки з імунологічними реакціями господаря, які виникають у зв’язку з модифікацією клітинної мембрани вірусними білками, які індукують появу аутоантитіл до клітин печінки. Тому хронічний гепатит і цироз печінки можна розглядати як аутоімунні захворювання.

Різноманіття патогенетичних форм даного захворювання (гостре, хронічне, персистентне) визначається антигенами збудника і характером його взаємодії з гепатоцитами, в результаті якого розвивається продуктивна або інтегративна інфекція, з однієї сторони, формою імунної відповіді і вираженістю імунологічних процесів – з іншої.

Інкубаційний період триває від 45 до 180 дні, в середньому складає 60-90 днів. Клінічні прояви гепатиту В характеризується великим різноманіттям;хвороба може протікати: в латентній формі, яка виявляється лише лабораторними методами, в типовій жовтушній формі і в злоякісній формі, яка закінчується летально.

Приймаючи до уваги високий рівень захворювання гепатитом В, а також, що в світі дуже багато носіїв HBV, за рекомендацією ВОЗ щеплення проти гепатиту В являються обов’язковими і повинні проводитись на першому році життя.

Для лікування гепатиту В (гострої і хронічної форми) використовують інтерферон та аміксин (для індукції його ендогенного синтезу). При лікуванні хронічного гепатиту В ефективний новий препарат ламівудин (синтетичний нуклеозид), який являється інгібітором зворотної транскриптази.