Дайте загальну характеристику злочинів - Крадіжка (ст. 185 КК), Грабіж (ст. 186 КК), Розбій (ст. 187 КК)

Крадіжка (ст. 185 КК).

Крадіжка – це таємне викрадення чужого майна. Предметом цього злочину є чуже майно. На думку окремих дослідників конкретними предметами саме крадіжки можуть виступати: а) рухоме та нерухоме майно (подільне й неподільне, споживне й неспоживне, головне та належне, складне), а також тварини (тварини є особливим об’єктом цивільних прав і на них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом); б) речі з особливим правовим режимом (частково вилучені з цивільного обігу); в) валюта, цінні папери, інші валютні цінності, інші документи (квитки різних лотерей, телефонні картки тощо).

Об’єктивна сторона крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК) обов’язково включає такі ознаки:

1) дію (таємне, незаконне, безоплатне, поза волею власника ви­лучення чужого майна);

2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном;

3) причинний зв’язок між дією та наслідком;

4) спосіб учинення злочину, що характеризується таємністю.

Викрадення вважається таємним, якщо воно здійснюється:

1) за відсутності власника чи іншої особи;

2) у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;

3) у присутності власника чи іншої особи, але винний не усвідомлював цього моменту та вважав, що діє таємно від інших осіб (наприклад, дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, а на екрані телевізора охоронець бачить їх);

4) у присутності власника або іншої особи, що через свій фізіологіч­ний або психічний стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) чи інші обставини не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки;

5) у присутності інших осіб, на потурання яких він розраховує з певних підстав (родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчинен­ні злочину тощо), однак вчинюване за таких обставин викрадення пере­стає бути таємним, якщо такі особи дали підстави винному засумніва­тися щодо їх “мовчання” про його дії;

6) особою, що не була наділена певною правомочністю щодо ви­краденого майна, а за родом діяльності тільки мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Отже, крадіжка – це передусім викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Крадіжка є злочином із матеріальним складом.

Суб’єкт цього злочину – фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 185 КК) є вчинення його: 1) повторно (див. п. 1 примітки до ст. 185);2) за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 185 КК);3) у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК); 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК).

Грабіж (ст. 186 КК).

Грабіж – це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності, а якщо при грабежі застосовується насильство, а додатковими необхідними безпосередніми об’єк­тами – здоров’я, психічна чи фізична недоторканність людини. Предметом злочину є чуже майно.

Грабіж – це відкрите викрадення чужого майна. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони цього злочину (ч. 1 ст. 186 КК) є:

1) дія (відкрите, незаконне, безоплатне, поза волею власника ви­лучення чужого майна);

2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном;

3) причинний зв’язок між дією та наслідком;

4) спосіб вчинення злочину, що характеризується відкритістю.

Викрадення вважається відкритим, якщо воно:

– здійснюється в присутності власника чи іншої особи, та винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій;

– учиняється винним, який помиляється та вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені власником або іншою особою;

– були помічені власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжуються винним з метою заволодіння майном або його утримання.

Отож, вирішальне значення для визнання викрадення відкритим має суб’єктивне переконання винної особи. Якщо вона вважає, що діє таємно (сумлінно помиляючись), то хоч би в дійсності її дії і спостерігалися кимось, викрадення не можна визнати відкритим.

Грабіж є злочином із матеріальним складом. Він вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Суб’єктом цього злочину є фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.

Із суб’єктивної сторони грабіж характеризується наявністю у винної особи прямого умислу і корисливого мотиву.

Кваліфікованими видами грабежу є вчинення його:

1) із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого;

2) із погрозою застосування такого насильства;

3) повторно;

4) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст.186);

5) із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище;

6) із завданням злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186);

7) у великих розмірах (ч. 4 ст. 186);

8) в особливо великих розмірах;

9) організованою групою (ч. 5 ст. 186).

Розбій (ст. 187 КК).

Розбій як злочин проти власності – це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Цей злочин є найнебезпечнішим серед усіх посягань на власність.

Основним безпосереднім об’єктом розбою є врегульовані законом суспільні відносини власності, а його додатковими необхідними безпосередніми об’єктами – життя, здоров’я, психічна чи фізична недоторканність людини. Предметом злочину є чуже майно.

Об’єктивна сторона розбою (ч. 1 ст. 187 КК) полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, що зазнала нападу, або з по­грозою застосування такого насильства.

Небезпечне для життя чи здоров’я насильство (ст. 187, ч. 3 ст. 189 КК) – це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Погроза застосування насильства при розбої полягає в залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров’я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки).

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров’я чи не було, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186 КК або за відповідною частиною ст. 187 КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння будь-якого із цих наслідків.

Проблемним питанням при кваліфікації злочинів подекуди є відмінність розбою від насильницького грабежу. Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є:

а) спосіб посягання (грабіж – це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно);

б) характер фізичного і психічного насильства (під час грабежу для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або погрозу такого насильства, під час розбою – насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством);

в) момент закінчення злочину (грабіж є злочином із матеріальним складом і вважається закінченим із моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, тоді як розбій вважається закінченим з моменту нападу, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном).

Отже, розбій є закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном (усічений склад).

Суб’єктом розбою є фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.

Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і спеціальною метою заволодіння чужим майном.

Кваліфікуючими ознаками розбою (ч. 2 ст. 187 КК) є вчинення його:

1) за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК);

2) особою, що раніше вчинила розбій або бандитизм.

Особливо кваліфікуючі ознаки розбою – напад:

1) поєднаний із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 187 КК);

2) спрямований на заволодіння майном у великих розмірах;

3) спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах;

4) учинений організованою групою (див. ст. 28 КК);

5) поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК).