Розкрийте поняття та визначте види суб’єктів злочину

Якщо виходи з поняття “злочину”, закріпленого статтею 11 КК України, що “злочином є передбачене Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину”, то необхідно констатувати, що суб’єкт злочину відноситься до обов’язкових ознак (елементів) складу злочину.

У Кримінальному кодексі України закріплено поняття “суб’єкт злочину”. Стаття 18 КК передбачає, що “суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність”.

Отже, суб’єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов’язковими озна­ками: це особа фізична, осудна, що досягла певного віку.

Перш за все суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплено у статтях 6-8 КК, де прямо вказується, що нести кримінальну відповідальність можуть гро­мадяни України, іноземці та особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб’єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації тощо).

Як зазначено в ч. 1 ст. 18 КК, обов’язковою ознакою суб’єкта злочину є осудність особи. У ч. 1 ст. 19 КК вказано, що осудною визнається особа, яка під час учинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Таким чином, осудність – це психічний стан особи, який полягає у її здатності за станом психічного здоров’я, за рівнем соціально-психологічного розвитку і соціалізації, а також за віком усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними під час скоєння злочину і нести у зв’язку з цим кримінальну відповідальність.

Кримінальний закон виходить з того, що тільки осудна особа може вчинити злочин і тому може нести кримінальну відповідальність. Це обумовлено тим, що злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи.

Здатність особи під час учинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об’єктивних ознак злочину (об’єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних на­слідків). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов’язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємопов’язані і тільки в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Згідно з ч. 1 ст. 18 КК суб’єктом злочину може бути лише особа, яка до вчинення злочину досягла встановленого кримінальним законом віку. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Тому при розслідуванні і розгляді кримінальної справи дуже важливо встанови­ти точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тих же випад­ках, коли відсутні документи, що підтверджують вік, необхідне про­ведення судово-медичної експертизи.

Учинення суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла до вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про відсут­ність суб’єкта злочину, а отже, про відсутність складу злочину, вна­слідок чого виключається і кримінальна відповідальність.

У ч. 1 ст. 22 прямо зазначено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Цей вік прийнято називати загальним віком кримінальної відпо­відальності. У ч. 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримі­нальної відповідальності — чотирнадцять років — за окремі, прямо перелічені в законі, злочини.

У відповідності зі ст. 21 Конституції України всі громадяни рівні перед законом. Це не виключає певної форми нерівності перед законом на підставі приписів самого закону. Іншими словами, закон передбачає, що за деякі злочини відповідають лише ті особи, які, поряд з загальними ознаками суб’єкта злочину (досягнення віку настання кримінальної відповідальності і осудність) повинні володіти деякими додатковими ознаками, які характеризують особу винного в даному конкретному злочині.

Таким чином, поряд з поняттям загального суб’єкта Кримінальний кодекс передбачає і поняття спеціального суб’єкта. Частина 2 ст. 18 КК визначає, що спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути дише певна особа.

Отже, спеціальний суб’єкт – це особа, яка крім обов’язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб’єкта конкретного складу злочину.

Ознаки спеціального суб’єкта доповнюють загальне поняття суб’єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини)та інші. У більшості випадків ознаки спеціального суб’єкта прямо зазначені в законі.

Найбільш вдалою є класифікація спеціальних суб’єктів, в основу якої покладений поділ всіх ознак спеціального суб’єкта в діючому законодавстві на три великі групи:

1) ознаки, що характеризують соціальну роль і правове положення суб’єкта. Найчисленнішою є перша група. До неї відносяться такі ознаки: громадянство (громадянин держави – ст. 111 КК (Державна зрада);іноземний громадянин або особа без громадянства – ст. 114 КК (Шпигунство); службове положення особи (службова особа; директор, суддя, прокурор – ст. 271 КК (Порушення вимог законодавства про охорону праці); ст. 175 КК (Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат);ст.ст. 364-370 КК (Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг); ст. 371 КК (Завідомо незаконні затримання, привід або арешт); ст. 375 КК (Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови) та ін.; професія, рід діяльності, характер виконуваної роботи (працівник залізничного транспорту, лікар, працівник торгівлі або сфери обслуговування – ст. 276 КК (Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту); ст. 134 КК (Незаконне проведення аборту); ст. 140 КК (Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником); ст. 202 КК (порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю); ст. 225 КК (Обман покупців та замовників) та ін.); відношення до військової служби (військовослужбовець, військовозобов’язаний, призовник – ст. 335 КК (Ухилення від призову на строкову військову службу); ст. 337 КК (Ухилення від військового обліку або спеціальних зборів); Розділ ХІХ КК (Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини); участь у судовому процесі (свідок, експерт, перекладач – ст. 385 КК (Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків); засуджений чи взятий під варту – ст. 393 КК (Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти); наявність судимості – ст. 296 ч. 2 КК (Хуліганство, вчинене особою, раніше судимою за хуліганство).

2) Фізичні властивості суб’єкта. Другу групу об’єднують ознаки, які відносяться до: віку - ст. 304 КК (Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність); стан здоров’я, працездатність – ст. 133 КК (Зараження венеричною хворобою).

3) Взаємовідносини суб’єкта з потерпілим. До третьої групи відносяться ознаки, які характеризують або родинні відносини суб’єкта з потерпілим і іншими особами (батьки, діти, інші родичі – ст. 164 КК (Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей); ст. 166 КК (Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування), службові відносини – ст. 154 КК (Примушування до вступу в статевий зв’язок); або інші відносини (особа, від якої потерпілий залежить матеріально – ст. 120 КК (Доведення до самогубства); опікун – ст. 167 КК (Зловживання опікунськими правами).