Принципи податкового права

План

1. Предмет і метод податкового права.

2. Поняття податкового права як інституту фінансового права.

3. Принципи податкового права.

4. Поняття податково-правової норми та її ознаки.

5. Податкові правовідносини.

6. Система та джерела податкового права (с.р. Рішення Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини - як джерела податкового права).

Нормативні джерела: Конституція України, Податковий кодекс України, Бюджетний кодекс України, Закон України «Про міжнародні договори України», Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Закон України «Про Конституційний Суд України», Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (законодавчі акти у відповідній частині, що стосується змісту цієї лекції).

1. Предмет і метод податкового права

В основу поділу права будь-якої держави на окремі галузі покладенопредмет і метод правового регулювання.

Предметом податкового права є група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження коштів від платників до бюджетів у формі податків і зборів.

Суспільні відносини, що підпадають під предмет податкового права, можна класифікувати за такими групами, а саме, відносини зі:

- встановлення податків та зборів;

- стягнення податків, зборів;

- відносини, пов'язані зі здійсненням податкового контролю;

- відносини, пов'язані з відповідальністю за правопорушення у сфері оподаткування.

Ознаки відносин, що становлять предмет податкового права:

- складаються виключно у сфері фінансової діяльності держави на стадії формування державних і місцевих доходів;

- носять публічно-правовий характер, оскільки є формою реалізації публічних інтересів;

- це майнові відносини, оскільки їх об'єктом є майнові блага фізичних і юридичних осіб;

- є відносинами владного характеру, що обумовлено формою реалізації податкової норми, яка має імперативний характер, а тому однією зі сторін в податкових правовідносинах завжди виступає орган влади, наділений відповідними повноваженнями у сфері оподаткування (він має право видавати владні приписи, здійснювати контрольн діяльність);

- характеризуються однобічною спрямованістю фінансових ресурсів від платників податків до бюджетів і державних цільових фондів у формі обов'язкових платежів податкового характеру.

Для відмежування однієї галузі права від іншої недостатньо визначити лише предмет даної галузі. Додатковою ознакою відмежування однієї галузі від іншої є метод правового регулювання (сукупність прийомів і способів владного впливу держави на суспільні відносини).

Метод правового регулювання характеризує: правовий статус суб'єктів суспільних відносин і їх взаємовідносини між собою; порядок встановлення, зміни чи припинення взаємних прав і обов'язків учасників правовідносин; види й характер відповідальності за порушення норм права.

Основним методом податкового права є метод державно-владних приписів Метод, заснований на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій. При регулюванні податкових відносин даний метод набуває своєї специфіки, що полягає в конкретному змісті, а також у колі органів, уповноважених державою на влад ні дії. Так, характерною рисою методу податкового права виступає та обставина, що владні розпорядження стосуються кола платників, порядку, умов і розмірів платежів у бюджети чи позабюджетні фонди, цілей використання коштів і т. ін. Коло державних органів, уповноважених давати розпорядження учасникам податкових відносин, станов лять податкові (інші контролюючи) органи. Іншою рисою методу податкового права є широке застосування імперативних (тобто однознач них, що не припускають вибору) норм податкового права з метою формування бюджетів за рахунок доходів і майна платника податків.
Суб’єкти податкових правовідносин позбавлені вибору, що унеможливлює домовленість сторін з питань сплати податків і зборів.

Метод владних приписів у фінансовому праві діє на обидві сторони фінансових відносин. В інших галузях публічного права веління держави завжди стосуються підвладної сторони. Податкове право своїм впливом на відносини у сфері податкової діяльності захищає матеріальні інтереси і самої держави, й приватні інтереси, тобто діє на обидві сторони відносин.

До методів податкового права також належать: рекомендації, погодження, реординаційних зв’язків.

Специфіка „реординації” полягає в можливості здійснення зворотнього впливу між суб’єктами владних повноважень і невладними суб’єктами (керуючими і керованим суб’єктами).

Сутність методу реординаційних зв’язків полягає в тому, що з одного боку, підвладним суб’єктам надаються права вимагати від органів державної влади належної поведінки щодо реалізації покладених на таких суб’єктів прав і обов’язків.
З іншого боку, на органи державної влади покладаються чіткі обов’язки щодо виконання вищезазначених вимог.

Не зважаючи на певну диспозитивність наведених правовідносин, суб’єкти податкового права не мають права встановлювати податкові права та обов’язки, визначати їх зміст.

2. Поняття податкового права як інституту фінансового права

На сьогодні існують три точки зору щодо місця податкового права в системі права як:

- самостійна галузь права. Її представниками є, зокрема: Д.В. Вінницький. Для підтвердження власної думки визначають про наявність: кодифікованого акту, нормативно-закріплених категорій та понять; окремого врегулювання питань податків в Конституції; специфічного методу правового регулювання;

- підгалузь фінансового права. Її представниками є Л.М. Доля, П.Т. Гега,
А.В. Бризгалін, В.М. Хропанюк. На підтвердження власної точки зору визначають норми підгалузі права регулюють групу близьких відносин визначеного виду, однорідність яких тягне за собою і правову єдність відповідних норм, об'єднаних в інститут, та загальну для них правову специфіку;

- інститут фінансового права (М.П. Кучерявенко, Н.Ю. Пришва, Н.І. Хімічева), хоча є відносно відокремленою частиною. Податкові правовідносини є частиною фінансових правовідносин. Вони виникають виключно на стадії мобілізації фондів коштів до бюджетів, при цьому входять виключно до обов’язкового методу мобілізації. Інші методи мобілізації фондів коштів, які притаманні фінансовому праву у податковому праві не використовуються.

Для виокремлення окремої галузі права слід виокремити новий вид суспільних відносин.

Підсумовуючи зазначимо, що податкове право - відмежований комплекс юридичних норм, які забезпечують цілісне регулювання різновиду відносин, пов’язаних з надходженням до бюджетів податків і зборів. Певна відмежованість його полягає в регулюванні визначеного, дуже специфічного виду суспільних відносин. Замкнутість, відмежованість його менш виражена, ніж у галузях, оскільки у взаємодії з іншими інститутами здійснюється загальне регулювання відносин, що становлять предмет фінансового права. Тому тільки у зв’язку з іншими інститутами податкове право забезпечує загальне галузеве регулювання.

З нашої точки зору, податкове право являє собою складний інститут фінансового права, який регулює основи дохідної частини бюджету. Складний характер інституту податкового права означає певну ієрархічну структуру. Ця структура включає самостійні базові інститути оподаткування (інститут оподаткування фізичних осіб; інститут місцевих податків і зборів інститут податкової відповідальності та ін.).

Податковому праву як інституту фінансового права властиві певні ознаки, зокрема:

- включає сукупність своєрідних фінансово-правових норм (у межах предмету фінансового права), що регулюють суспільні відносини щодо встановлення, справляння і стягнення податкових платежів, їх зміни і скасування;

- встановлює обов’язок юридичних і фізичних осіб по сплаті податків і зборів, а також регламентує процедуру обчислення і сплати податків і зборів, порядок здійснення податкового контролю і застосування заходів відповідальності за порушення податкового законодавства.

Водночас, за певних обставин, не можна говорити про податкове право однієї держави, слід враховувати положення законодавства інших держав (податкове право ЄС, міжнародне податкове право тощо).

Податкове право ЄС (європейське податкове право) – система юридичних норм, що складають частину Європейського права і застосовуються у сфері оподаткування на основі і відповідно до установчих договорів та загальних принципів права Європейських Співтовариств і Європейського Союзу. До установчих договорів, зокрема, договір про ЄС, що містить низку статей, які закріплюють правові прин- ципи регулювання податкових відносин. Ці статті є базовими для регламентів, директив і рішень Європейського Суду з податкових пи- тань, якими в кінцевому підсумку і визнача- ється правовий масив Європейського права у галузі оподаткування.

Міжнародне податкове право – багато вчених розглядають як інститут міжнародного фінансового права, що охоплює сукупність принципів і норм, що містяться у міжнародних договорах (угодах) і які виступають основою для розмежування податкової юрисдикції окремих держав з метою розв’язання основних проблем міжнародного оподаткування тощо.

До предмету міжнародного податкового права належать податкові відносини міждержавного рівня:

- відносини між державами з приводу укладання, виконання міжнародних податкових угод з метою розмежування податкової юрисдикції окремих держав;

- податкові відносини між державами і фізичними та юридичними особами іноземних держав, тобто ті відносини, що торкаються суверенітету інших держав;

- відносини публічного характеру між юр. та фізичн. особами різних держав (утримання податковим агентом податку з ін. особи у джерела виплати).

Принципи податкового права

Принципи податкового права - в юридичній літературі традиційно визначається як висхідні положення-ідеї, що лежать в основі податкової системи.

До принципів податкового права, то представники науки фінансового права виділяють наступні.

У правовій науці прийнято розпізнавати загально-правові (загальногалузеві) та специфічні (галузеві) принципи. Загальноправові принципи відображено та закріплено в усіх галузях права - в цивільному, адміністративному, фінансовому, кримінальному і т. д. До таких принципів належать, зорема, законність, заперечення зворотної сили закону. Принцип законності є, як відомо, загальним для всіх галузей права, в тому числі для фінансового, складовою частиною якого є податкове право.

Законність можна визначити як обов’язкове (неухильне) виконання вимог законів та основаних на них підза-конних актів органами державної влади і управління, органами самоврядування, посадовими особами, громадянами та їхніми об'єднаннями. Іншими словами, законність — це обов'язкове виконання вимог законодавства усіма суб'єктами права.
Принцип заперечення зворотної сили закону проявляється в тому, що закони, які приводять до зміни розмірів податкових платежів, зворотної сили не мають. На практиці це означає, що нещодавно прийнятий закон не поширюється на відносини, які виникли до його прийняття, а тому розмір податкових платежів необхідно обчислювати згідно з нещодавно прийнятим нормативним актом.

Галузеві принципи — це принципи, властиві для конкретної галузі права.

Зокрема для податкового права такі принципи закріплені в ст. 4 Податкового кодексу України:

- загальність оподаткування;

- рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

- невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

- презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

- фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

- соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

- економічність оподаткування; нейтральність оподаткування;

- стабільність;

- рівномірність та зручність сплати;

- єдиний підхід до встановлення податків та зборів.

До принципів міжнародного податкового права належать:

принцип суверенної рівності держав. На повазі даного принципу мають ґрунтуватись міжнародні податкові відносини. Будь-які дії держави у міжнародних податкових відносинах, зок­рема, не повинні бути націлені на порушення суверенітету інших держав, підривміжнародного співробітництва. Цей принцип пе­редбачає виключення можливості примушення будь-якої держа­ви до участі в міжнародних відносинах, а також нав'язування їй невигідних умов співробітництва, тощо.

принцип податкового суверенітету означає право кожної держави самостійно приймати норми, за допомогою яких визначається їх податкова юрисдикція; встановлювати будь-які податки на будь-які джерела доходу, які так чи інакше пов'язані з цією державою; а також визначати критерії та порядок оподатку­вання. При цьому вказане право є абсолютним, тобто ніхто не може посягнути на нього, ніхто, крім власне самої держави не може його обмежити.

4. Поняття податково-правової норми та її ознаки

Правова норма - правило поведінки, яку держава бажає бачити в тій чи іншій сфері суспільних відносин.

Податково-правові норми – це законодавчо закріплені, суворо регламентовані державою та забезпечені санкційними заходами примусу правила позитивної поведінки учасників податково-правових відносин при встановленні, введенні та справлянні податків і зборів до бюджетної системи, а також в процесі здійснення податкового контролю.

Ці норми містяться в різних нормативно-правових актах, що у своїй сукупності формують податкове законодавство.

Податково-правовим нормам характерні такі ознаки:

- законодавче закріплення;

- імперативність у формі категоричного припису;

- сувора регламентація державою;

- забезпечення санкційними заходами примусу;

- закріплення юридичних прав та обов’язків учасників податкових відносин, які виникають при встановленні, введенні та справлянні податків і зборів, а також в процесі здійснення податкового конт.

Важливе місце в теорії та практиці податкового права належить питанню класифікації податково-правових норм.

Зважаючи на характер поведінки суб’єктів податкових правовідносин їх класифікують як зобов’язуючі, забороняючі та уповноважуючі.

Із усієї сукупності податково-правових норм найбільшу їх кількість складають зобов’язуючі норми, які приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію коштів державою, причому усі їх приписи характеризуються виключною конкретністю.

Зобов’язуючі податково-правові норми містяться в усіх актах податкового законодавства. Так ст. 67 Конституції України зобов’язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Забороняючі податково-правові норми містять заборону здійснювати певні дії і приписують обов’язок учасників податкових правовідносин не чинити дій, що порушують або підривають податкову дисципліну. Так ст. 74 Конституції України не допускає проведення референдуму щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Зобов’язуючі і забороняючі норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

Дещо іншим змістовним наповненням представлені уповноважуючі норми, які визначають правила поведінки через регламентацію права на здійснення позитивних діянь, у передбачених податковим законодавством межах. Шляхом реалізації уповноважуючих податкових норм суб’єкти податкових відносин використовують повноваження на здійснення певних позитивних діянь.

За своїм внутрішнім змістом податково-правові норми умовно поділяються на матеріальні і процесуальні. Критерієм поділу податково-правових норм на ці групи, як і при поділі правових норм на галузеві норми права, є предмет правового регулювання.

При регулюванні податкових правовідносин основну роль відіграють матеріальні норми, а процесуальні – допоміжну, вони обслуговують матеріальні. Наголошується, що різниця між нормами матеріального та процесуального права полягає у тому, що перші відповідають на питання: “що?”, а другі – “як?”.

Що стосується розподілу норм за суб’єктом правотворчості, то залежно від органу, який видав ті чи інші юридичні норми, вони поділяються на норми закону, які володіють вищою юридичною силою, та підзаконні норми, які містяться у підзаконних нормативних актах та видаються на основі і для виконання законодавчих норм.

Залежно від сфери дії норми права поділяються на норми загальної дії, норми обмеженої дії, локальні норми.