Плата за користування надрами

Стаття 262. Плата за користування надрами - загальнодержавний платіж, який справляється у вигляді:

- плати за користування надрами для видобування корисних копалин;

-плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.

Стаття 263. Плата за користування надрами для видобування корисних копалин

Платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб'єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об'єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами (далі - спеціальний дозвіл) в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об'єктах (ділянках) надр.

Об'єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній наданій у користування ділянці надр, що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що є результатом господарської діяльності з видобування корисних копалин у податковому (звітному) періоді, приведеної у відповідність із стандартом, встановленим галузевим законодавством.

До об'єкта оподаткування належать:

а) обсяг товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що є результатом господарської діяльності з видобування корисних копалин з надр на території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж платник суб'єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною;

б) обсяг товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що є результатом господарської діяльності з видобування корисних копалин з відходів (втрат, хвостів тощо) гірничого підприємства, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж платник суб'єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, якщо для її видобутку відповідно до законодавства необхідно отримати спеціальний дозвіл.

Базою оподаткування є вартість обсягів видобутих у податковому (звітному) періоді корисних копалин (мінеральної сировини), яка окремо обчислюється для кожного виду корисної копалини (мінеральної сировини) для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничодобувного підприємства).

Вартість відповідного виду видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини (мінеральної сировини) обчислюється платником для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничодобувного підприємства) за більшою з таких її величин:

-за фактичними цінами реалізації відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини);

-за розрахунковою вартістю відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), крім вуглеводневої сировини.

53. Характеристика елементів єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Можна виділити такі основні елементи соціального страхування:

- соціальне страхування, що фінансується за рахунок внесків, які зазвичай солідарно сплачують роботодавці та працівники, за можливої участі держави у формі внесків або дотацій за рахунок загальних податків;

- обов'язкова участь працівників із деякими винятками; внески акумулюються у спеціальних фондах за рахунок яких виплачується пенсія та допомога;

- надлишок коштів у фонді, які невикористані для виплати пенсій або допомоги, інвестуються для отримання додаткового доходу; особисте право на пенсію чи допомогу гарантується наявним обліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності;

- розмір внеску чи виплати часто залежить від того, який заробіток має застрахована особа.

ЄВС не входить до системи оподаткування і податкове законодавство не регулює порядок його нарахування, обчислення і сплати.

Повноваження щодо адміністрування ЄВС наділено на Пенсійний фонд України. Саме Пенсійний фонд здійснює збирання та ведення обліку ЄВС, а також веде Державний реєстр загальнообов’язкового державного соціального страхування. Інші соціальні фонди після введення ЄВС не розформувалися – вони займаються питаннями, пов’язаними з використанням їх коштів та проведенням у зв’язку з цим перевірок страхувальників.

Платниками ЄВС є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання; фізичні особи - підприємці; фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно; дипломатичні представництва і консульські установи України та інші. Також платниками ЄВС є застраховані особи - працівники - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють: на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб; у фізичних осіб-підприємців на умовах трудового договору; у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно та інші.

Нарахування і сплату ЄВС за застрахованих осіб (за найманих працівників, фізичних осіб, які виконують роботи і надають послуги за ЦП - договорами, одержувачів допомоги) здійснюють роботодавці за рахунок сум, на які ЄВС нараховано. Таким чином, саме страхувальник нараховує і сплачує ЄВС як за себе, так і за застрахованих осіб. Нарахування ЄВС здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування ЄВС. Її розмір становить п'ятнадцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Необхідність встановлення певної черговості виплат при визначенні максимальної величини встановлено тим, що згідно Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» встановлено різні розміри нарахування і утримання ЄВС для кожної складової бази нарахування: заробітна плата, винагороди за цивільно – правовими договорами, допомоги по тимчасовій втраті працездатності. Розподіл сум ЄВС між фондами державного соціального страхування теж залежить від того, яка саме виплата була базою для нарахування та утримання ЄВС.

ЄВС утримується із зарплати в розмірі 3,6%; з винагород за договорами за виконані роботи, надані послуги – 2,6%; з допомоги по тимчасовій втраті працездатності – 2%; із заробітної плати держслужбовців і науковців утримується 6,1%.

Розмір нарахувань ЄВС встановлено відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності, тобто існує 67-ми ступенева диференціація і становить для роботодавців від 36,76% до 49,7%.

Для допомоги з тимчасової втрати працездатності нарахування ЄВС становлять 33,2%. Бюджетні установи і організації сплачують ЄВС у розмірі 36,3% від фонду оплати праці.

Також існують і інші ставки. Для бюджетників розмір ЄВС, що нараховується, зафіксовано на рівні 36,3%, а роботодавці найманих робітників з числа льотних екіпажів нараховують 45,96%. Крім того, для підприємств, на яких працюють інваліди, передбачена ставка 8,41%.