Для державного іспиту

1. Сутність, мета та значення планування діяльності підприємства

2. Об’єкт та предмет планування діяльності підприємства

3. Методичні підходи до планування господарської діяльності підприємства.

4. Методи планових розрахунків.

5. Принципи побудови системи планування.

6. Форми та види планування

7. Види планів.

8. Маркетингові дослідження у плануванні збуту продукції.

9. Планування реклами.

10. Планування збуту продукції.

11. Виробнича програма підприємства, її мета й основні завдання.

12. Виробнича програма у вартісному виразі: зміст та основні показники.

13. Формування плану виробництва продукції.

14. Зміст та завдання оперативно-календарного планування.

15. Особливості оперативно-календарного планування в одиничному виробництві.

16. Особливості оперативно-календарного планування у серійному виробництві.

17. Особливості оперативно-календарного планування у масовому виробництві.

18. Мета та завдання розробки плану матеріально-технічного забезпечення.

19. Планування потреби у матеріально-технічних ресурсах.

20. Види виробничої потужності.

21. Методика розрахунку виробничої потужності.

22. Планування потреби у персоналі.

23. Планування продуктивності праці.

24. Методика планування фонду оплати праці.

25. Особливості функціонування та склад підрозділів виробничої інфраструктури.

26. Мета, завдання та методи планування витрат.

27. Планування зниження собівартості продукції.

28. Зміст і завдання фінансового плану.

29. Методика фінансового планування і контролю на підприємстві.

30. Формування планів оновлення продукції, їх склад і завдання.

31. Завдання та завдання планування організаційно-технічного розвитку.

32. Сутність бізнес-плану, його призначення та склад.

1. Сутність, мета та значення планування діяльності підприємства

Планування як самостійна галузь знань та особлива сфера людської діяльності, являє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування і функціонування різних господарських систем.

Ціль науки планування як складової економічної науки – описати, обґрунтувати та передбачити процес і явища дійсності.

До факторів, що обумовлюють зростаючу роль науки планування в загальнополітичному, соціальному, економічному і культурному середовищі можна віднести:

- перехід до ринкових відносин та зміни методів господарювання, що потребує перебудови систем планування на всіх рівнях управління економікою;

- розвиток науково-технічного прогресу, зростання чисельності управлінських кадрів;

- зростання масштабів суспільного виробництва, ускладнення господарських зв’язків, розширення міжнародних зв’язків.

Планування — це одна зі складових частин управління, яка полягає в розробці і практичному втіленні планів, які визначають майбутній стан економічної системи, шляхи, засоби та способи його досягнення. Крім того, відокремлюється планування окремих видів ресурсів (наприклад, фінансове планування, соціальне планування). Планування в директивній формі притаманне централізовано керованій економіці, де керівну роль відіграють державніплани.

Основною метою планування є досягнення бажаного результату фінансово-господарської діяльності шляхом ретельного аналізу і прогнозування, заснованого на внутрішньої і зовнішньої інформації. В залежності від призначення результатом може бути сталий економічний розвиток галузі в цілому, забезпечень темпів зростання та структури галузі, залучення інвестицій, виробництво нових видів послуг, фінансове оздоровлення організації, складання бізнес-плану її реконструкції та розвитку і т. д. Мета складання планів повинна бути чітко визначена, результати, одержувані при досягненні цілі повинні бути вимірними, а задані обмеження і вимоги повинні бути реальними для їх виконання. Тобто, цілі повинні знаходитися в «області допустимих рішень» проекту.

Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначенні найкращих методів і способів їх досягнення при ефективному використанні всіх видів ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань, і встановленні їх взаємодії.

Значення планування полягає в тому, що заздалегідь визначаються шляхи, засоби й методи реалізації обраної стратегії діяльності підприємства. За відношенням до "стратегії" "планування на короткий термін" часу називають оперативним. Воно виступає у вигляді тактичних планів, основна ціль яких — оволодіння ефективним інструментом досягнення стратегічних цілей підприємства.

2. Об’єкт та предмет планування діяльності підприємства

Процес планування діяльності підприємства має багато складових: виробництво і реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність. Саме це і формує об’єкт планування діяльності підприємства.

Планування охоплює всі види діяльності підприємства. Форми й види планування залежать від конкретних об’єктів планування.

Об’єктами планування на підприємстві є всі напрями його діяльності:

- маркетингова;- інноваційна;- комерційна;- економічна;- соціальна;- виробнича;- екологічна.

Та чи інша діяльність підприємства може бути представлена як сукупність окремих функціональних процесів, кожен з яких також є об’єктом планування.

Предметом планування на підприємстві є його ресурси. У процесі планування встановлюються їх необхідність, оптимальна кількість, напрями та термін використання, режим споживання, засоби поповнення.

При плануванні розглядають такі групи ресурсів:- персонал;- виробничі фонди;- інвестиції;- інформацію;- час.

Основні напрямки планування персоналу на підприємстві: чисельність та структура; продуктивність праці (виробіток та трудомісткість); оплата праці; норми часу та виробітку; підготовка, перепідготовка кадрів; підвищення кваліфікації; стабільність кадрового складу; ефективність стимулювання.

При плануванні виробничих фондів виокремлюють основні й оборотні фонди. При плануванні основних виробничих фондів визначаються їх оптимальна величина, склад та структура, плануються заходи для підвищення інтенсивного й екстенсивного використання фондів, фондовіддача та фондомісткість; заходи щодо капітального ремонту і модернізації, виробнича потужність підприємства в цілому та окремих підрозділів, введення в дію нових виробничих потужностей, режими роботи та ремонту обладнання та ін.

При плануванні оборотних фондів визначаються номенклатура та величина запасів матеріально-технічних ресурсів, запасів незавершеного виробництва, напівфабрикатів власного виробництва, норми витрат товарно-матеріальних цінностей на виготовлення виробів та їх окремих елементів, ефективність використання матеріальних ресурсів, потреба в оборотних коштах та джерелах їх надходження.

Планування інвестицій передбачає визначення майбутніх обсягів та напрямів інвестування власних коштів. Залежно від характеру цінностей предметом планування є такі види інвестицій:

- реальні – довгострокові вкладення коштів у матеріальне виробництво;- фінансові – придбання цінних паперів та майнових прав;- інтелектуальні, що передбачають вкладення коштів у персонал (підготовку спеціалістів, придбання ліцензій, ноу-хау, наукові розробки).

Наявність інформаційних ресурсів є необхідною умовою ефективної діяльності підприємства. В умовах швидкої рухливості зовнішнього середовища особливе значення приділяють інформаційним технологіям. У планах передбачаються джерела та засоби отримання інформації, засоби обробки інформації, інформаційні потоки.

Планування будь-яких заходів пов’язане з визначенням часу на їх виконання, дати початку та закінчення. Також час як ресурс наявний при прийнятті будь-яких планових рішень. Час може розглядатися як мета та обмеження. Фактор часу наявний у всіх показниках, що характеризують діяльність підприємства.

Наявність предмета і об’єкта планування на підприємстві дозволяє сформувати систему показників планування. При формуванні конкретного показника беруть участь процес, підрозділ та комбінація ресурсів.

3. Методичні підходи до планування господарської діяльності підприємства.

Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різноманітних методів:

Ресурсний метод планування, що базується на урахуванні умов господарювання та наявних ресурсів і може застосовуватись за монопольного становища підприємства або за слабкої конкуренції.

Цільовий метод планування (за потребами) застосовується із посиленням конкурентної боротьби, коли початковим моментом планування стають потреби ринку, попит на продукцію (послуги). Підприємство самостійно визначає мету діяльності і для її досягнення формує відповідні плани.

· Проміжні та кінцеві значення планових показників визначають методами:

- екстраполяції – на підставі динаміки показників у минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану, буде збережено у майбутньому;

- інтерполяції – за яким підприємство встановлює мету для досягнення її у майбутньому і на цій підставі визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники.

· За способом розрахунку планових завдань виокремлюють такі методи:

- дослідно-статистичний (середніх показників) – передбачає для встановлення планових показників використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин;

- факторний – згідно з яким планові значення показників визначають на підставі розрахунків впливу найважливіших чинників;

- нормативний метод – суть якого полягає тому, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів.

· Погодження потреб із необхідними ресурсами забезпечується за допомогою:

- балансового методу – суть якого полягає в розробці спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких показуються усі напрямки використання ресурсів відповідно до потреб, в іншій надходження цих ресурсів;

- матричного методу – який є подальшим розвитком балансового методу і полягає в розробці моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами та показниками.

За сучасних умов господарювання на підприємствах треба розробляти не один, а кілька варіантів плану. Показники основних важливих розділів мають бути оптимізовані за допомогою економіко-математичного моделювання.

· За способом виконання розрахункових операцій виділяють:

- ручний;

- механізований;

- автоматизований методи планування.

· За формою подання планових показників вирізняють:

- табличний;

- лінійно-графічний;

- логіко-структурний методи планування.

Еще один вариант ответа на №3

Метод планирования - это способ проведения плановых расчетов, порядок и алгоритм обоснования показателей плана.

Основные методы планирования на предприятиях:

1. Балансовый метод, в основе которого лежит принцип равенства направлений и объемов использования ресурсов с источниками их поступления. Этот метод наиболее прост, доступен и нагляден, что позволяет широко использовать его в текущих и оперативных планах. Так, этим методом ведется расчет и взаимоувязка показателей планов в финансовом планировании предприятия (плана доходов и расходов, плана источников получения и направления использования инвестиционных ресурсов, плана денежных поступлений и выплат и др.). Основным результатом использования этого метода является сбалансированность возможностей и потребностей в ресурсах по времени и объему. При этом формируются условия действенного контроля за поступлением средств и их целевым использованием.

Балансовый метод применяется на всех стадиях разработки планов, прогнозов, программ. В связи с усилением роли прогнозов и планов, усложнением межотраслевых связей он приобретает все большее значение. На практике этот метод реализуется путем разработки системы балансов, которая включает материальные, трудовые и финансовые балансы.

Баланс - это система показателей, в которой одна часть, характеризующая ресурсы по источникам поступления, равна другой части, показывающей распределение (использование) по всем направлениям их расхода.

Материальные балансы различных видов продукции обычно разрабатываются в соответствующих физическим единицам измерениях (в тоннах, метрах, штуках и т. п.). Но ряд балансов составляется в сводном виде в условно-натуральном исчислении или в денежном выражении. К ним относятся продуктовый баланс, сводный баланс по расходным материалам и др.

Балансы могут разрабатываться в укрупненной и специфицированной номенклатуре продукции. По количеству охватываемых ресурсов различаются однопродуктовые и многопродуктовые балансы. Первые составляются для одного продукта, последние охватывают несколько продуктов. В зависимости от единицы измерения разрабатываются балансы натуральные, стоимостные и натурально-стоимостные.

Для обеспечения соответствия планируемых финансовых ресурсов с потребностями в них разрабатываются финансовые балансы. В них отражается образование и распределение доходов предприятий, а также денежных потоков, прибыли, инвестиций.

Балансы трудовых ресурсов необходимы для выявления потребности в дополнительных кадрах соответствующей квалификации, их переподготовки, сокращении и предусматривают сопоставление планового штатного расписания с фактическим наличием кадров по должностям, квалификации и другим параметрам.

2. Нормативный метод планирования предполагает использование в плановых расчетах абсолютных и относительных норм и нормативов. Эти нормы могут быть заданы для предприятия извне (нормативы отчислений в бюджет и внебюджетные фонды, использования трудовых ресурсов, санитарные нормы и правила, нормативы эксплуатации оборудования и др.) или разработаны и утверждены на предприятии (нормы выработки работниками, нормативы распределения чистой прибыли по направлениям, численности работников и др.). Различают текущие нормативы, используемые для обоснования текущих и оперативных планов и фиксирующие достигнутый уровень рационального использования ресурсов или распределения доходов и прибыли, и целевые (стратегические), в которых отражается идеальное будущее состояние предприятия, региона, страны (используются для обоснования долгосрочных планов). Нормативы могут быть абсолютные (нормативы численности работников по категориям, недельная норма рабочего времени и др.) и относительные (доля чистой прибыли, направляемой на выплату дивидендов, процент выплат в бюджет и внебюджетные фонды от показателей налогообложения).

Нормативы различают также по степени их обязательности при проведении плановых расчетов:

- директивные, которые в обязательном порядке присутствуют в плановых расчетах (налоговые выплаты, обязательные отчисления во внебюджетные фонды и др.);

- рекомендательные или ориентировочные, могут быть использованы для обоснования оптимальных путей развития.

Нормы и нормативы составляют часть всей экономической информации, характеризующей основные элементы производственного процесса, который предполагает взаимодействие труда человека, предметов и средств труда. В этой связи нормы и нормативы подразделяются на следующие группы:

- нормы затрат труда (нормы выработки, нормы времени- трудоемкость изделия, нормы обслуживания оборудования);

- нормы использования материальных ресурсов (нормы расхода сырья, основных и вспомогательных материалов, топлива, электроэнергии, нормы запасов сырья, топлива);

- нормы и нормативы использования основных производственных фондов (оборудования, транспортных средств) в натуральных показателях, а также в стоимостных (выпуск продукции на 1 руб. основных производственных фондов и др.).

Нормативный метод особенно актуален при разработке плана налоговых и других выплат, расчете плановых показателей по труду и заработной плате, обосновании инвестиционных проектов.

3. Метод экстраполяции (обоснование показателей "от достигнутого") предполагает определение будущего состояния предприятия на основе сложившихся в прошлом и настоящем темпов и пропорций. Этот метод предполагает перенос закономерностей и тенденций прошлого на будущее, что предопределяет использование этого метода при стабильном и предсказуемом изменении показателей в перспективе. Если предполагается, что темпы и пропорции достаточно устойчивы и их изменение в перспективе не предполагается, то речь идет о формальной экстраполяции на основе трендовой модели или средних темпов роста показателей. Если этот метод используется для формализации минимально допустимых или нежелательных тенденций, то речь идет о прогнозной экстраполяции (показатели, полученные этим методом, рассматриваются как предельно допустимые). Формализация изменения показателей на основе этого метода предполагает изучение статистических рядов в динамике (при этом ряд за прошлые годы должен быть не меньше периода, на который они экстраполируются), а также использование факторного анализа для определения степени зависимости одного показателя от других (рост прибыли в зависимости от роста выручки и т. д.).

При проведении расчетов на основе экстраполяции динамический ряд показателей приводится в сопоставимый вид с учетом коэффициента инфляции и структурных изменений, происходящих на предприятии (в организации).

4. Метод технико-экономических расчетов предполагает проводить обоснование плановых показателей на основе утвержденного (принятого) алгоритма. Этот метод используется, если показатели имеют определенную стабильность во времени и формируют базовые условия функционирования предприятия. Например, этим методом ведется расчет условно-постоянных затрат при текущем планировании (на 1 год или квартал). В частности, расчет размера арендной платы, коммунальных платежей, амортизационных отчислений и других затрат проводится на основе договоров или схемы расчета. Этот метод может использоваться во взаимосвязи с нормативным (алгоритм расчета с использованием утвержденных нормативов). Рассчитанные методом технико-экономических расчетов плановые показатели корректируются с учетом уровня инфляции в плановом периоде.

5. Программно-целевой метод используется при обосновании комплексных целевых программ, а также в стратегическом планировании. Этот метод предполагает структурирование цели до комплекса целевых показателей и нормативов, количественно описывающих идеальное (с учетом современного представления) состояние (развитие) объекта планирования в будущем. С помощью программно-целевого метода (комплексных целевых программ как результата использования этого метода) можно решать наиболее важные проблемы развития объекта планирования, если они не могут быть решены традиционными средствами планирования и управления.

Применение программно-целевого метода планирования вытекает из принципа приоритетного направления в экономике. Особая значимость широкому распространению программно-целевого метода стала придаваться лишь в последнее время. Разработка программ по наиболее важным научно-техническим, экономическим, социальным, экологическим проблемам стала одним из важнейших направлений совершенствования планирования и управления.

Разработка программ с использованием программно-целевого метода осуществляется в определенной последовательности:

- формируется перечень важнейших проблем. Выделяется определенная проблема, и выдается исходное задание на разработку программы для ее решения, в котором определяются цели программы, лимиты ресурсов, участники реализации программы и другая необходимая информация;

- уточняются количественные параметры, характеризующие цели программы и определяются задачи ее реализации по отдельным периодам;

- формируется состав заданий и комплекс мероприятий для реализации программы. По каждому из заданий разрабатываются последовательные этапы их выполнения;

- рассчитываются основные показатели и ресурсное обеспечение программы. Производится оценка полных затрат ресурсов (трудовых, сырьевых) и капитальных инвестиций на реализацию программы. Формируется перечень необходимых для реализации программы материальных ресурсов с указанием поставщиков и получателей, определяется экономический эффект;

- осуществляется оформление программных документов, согласование и утверждение программы.

6. Метод экспертной оценки базируется на рациональных доводах экспертов при высоком уровне неопределенности внешней среды и использовании косвенных данных о развитии объекта планирования. Применяется для определения спроса на те или иные услуги, товары; изменения цен на сырье, услуги сторонних организаций, при прогнозировании конкурентной ситуации на рынке и т. д. При этом целесообразно в прогнозах и планах показатели, определяемые этим методом, представлять в предельных величинах ("от и до"). Этот метод используется в основном в среднесрочном и долгосрочном прогнозировании и планировании.

Планирование этим методом осуществляется на основе суждения эксперта (группы экспертов) относительно поставленной задачи. Экспертом выступает квалифицированный специалист по конкретной проблеме, который может на основе косвенных данных сделать вывод об объекте планирования на основе собственного опыта, квалификации и интуиции.

7. Экономико-математическое моделирование экономических процессов, с помощью которых возможно получить информацию о будущем состоянии объекта планирования и путях достижения этого состояния. Экономико-математические модели подразделяются: на описательные (не содержащие управляемых переменных) и оптимизационные (на основе заданного критерия осуществляется поиск оптимального пути и средств достижения этого критерия); статические и динамические, в зависимости от используемого ряда данных и получаемых результатов; открытые, учитывающие воздействие внешней среды, и закрытые.

Выбор экономико-математической модели зависит от задачи прогнозирования или планирования, информационного обеспечения, репрезентативности и достоверности информации, периода планирования, стабильности внешней и внутренней среды и условий функционирования объекта планирования (их изменчивость в перспективе). Полученные результаты анализируются с точки зрения их адекватности поставленным задачам, а также вероятности их достижения. Обычно моделирование рекомендуется использовать как "консультирующее средство", так как упрощенное представление экономических процессов в моделях может привести к ошибкам в плановых показателях.

Модели могут быть представлены в виде зависимостей показателей и событий, сетевых моделей, графиков и систем с описанием их свойств и структур.

Проведение оптимизационных расчетов предполагает разработку экономико-математических моделей, состоящих из целевой функции и системы ограничений. Целевая функция, описывающая цель оптимизации, представляет собой зависимость показателя, по которому ведется оптимизация, от независимых переменных. Влияние каждой из переменных на величину целевой функции выражается коэффициентом - значением показателя, экстремум которого используется в качестве критерия оптимальности.

Связь экономико-математических методов с балансовым и нормативным методами ярко проявляется, например, при проведении оптимизационных расчетов, в процессе которых осуществляется балансовая увязка объема выпуска продукции, выполнения услуг с сырьевыми и другими ресурсами, технико-экономическими показателями. Для этого используются нормы расхода ресурсов и экономические нормативы.

8. Индикативный метод планирования предполагает использование нормативов-индикаторов, на основе которых определяются качественные характеристики развития предприятия и его положение во внешней среде. Нормативы-индикаторы носят характер границ устойчивого, экономически безопасного и надежного развития предприятия. Поэтому они определяются или в виде верхней границы (максимально допустимые потери рабочего времени или другие показатели), или нижней (минимальная загрузка гостиницы для обеспечения ее безубыточности, расчет порога рентабельности и т. д.). Нормативы-индикаторы очень важны при использовании системы "светофор", по которой осуществляется мониторинг достижения запланированных показателей. Эти нормативы могут быть в виде абсолютных величин (минимально допустимая сумма выручки) или относительных (доля рынка, занимаемая предприятием, и т. д.). Этот метод используется совместно с другими методами в комплексе (технико-экономических расчетов, нормативным).

4. Методи планових розрахунків.

Сьогодні в процесі планування широко використовуються різні методи та інструментарії розрахунків.

Термін “метод” походить від грецького “methodos”, що в перекладі означає “шлях до чогось”, тобто знання про те, якими способами, в якій послідовності потрібно розв’язувати ті чи інші завдання. В плануванні існуючі методи обчислення планових показників поєднано у три узагальнюючі групи: екстраполяції, пофакторні та нормативні.

В умовах командно-адміністративної системи управління вихідною одиницею при розробці планів була потреба народного господарства в промисловій продукції і наявність ресурсів для її забезпечення. За базу розрахунку приймався звітний рік, величина планових показників визначалось на основі їх динаміки, яка склалася у попередніх періодах. Цей метод, в основі якого лежать ресурси і динаміка минулих років називається екстраполяційним методом. На практиці його ще називають “плануванням від досягнутого рівня”. Процедура обчислення набуває дуже спрощеного характеру: фактично досягнута величина показника у базовому періоді коригується на середній відсоток її зміни. При цьому темпи зміни показника або приймаються такими, що склалися в минулому, або зменшуються чи збільшуються виходячи з досвіду або інтуїції. Цей метод по суті є простим і зручним у використанні, але він не враховує наслідків можливих змін. Сфера доцільного використання цього методу обмежується попередніми укрупненими розробками альтернативних варіантів планів. Цей метод використовують корпорації, які займають монопольне становище на ринку, оскільки конкуренти для них не є загрозою, вони встановлюють монопольно високі ціни і збільшують обсяги продажу товарів та знижуючи ціни, захоплюють нові ринки.

Більш обґрунтованим вважають пофакторний метод. Планові значення показників при цьому методі визначаються на основі впливу найважливіших чинників (факторів). На вітчизняних підприємствах пофакторні розрахунки завжди супроводжувались розробкою планів із підвищення продуктивності праці та зниження витрат на виробництво продукції.

Методично правильне визначення впливу факторів на планові показники, як зазначає О.О. Орлов, повинно відповідати таким вимогам:

- сукупний вплив окремих факторів у сумі повинен дорівнювати абсолютній величині змінного показника – тобто, якщо вплив деяких факторів не можна виявити, то весь розрахунок стає марним;

- при визначенні впливу окремих факторів на той чи інший показник необхідно чітко враховувати вплив кожного фактора окремо і вплив факторів один на одного [23].

При розрахунку за факторами, як правило, не враховується вплив “перехідної економіки” (теоретично цей вплив врахувати можна, практично неможливо), а при розрахунку за окремими факторами не враховується функціональна залежність між ними. Враховуючи і те, що підприємствам, які працюють в умовах ринку, цей розрахунок непотрібний, оскільки завдання щодо зниження собівартості продукції і підвищення продуктивності їм не встановлюється, використання цього методу планування є недоцільним.

Нормативний метод планування ґрунтується на використанні технічно обґрунтованих норм і нормативів, що виражають ступінь економічної ефективності виробництва та обліку, норм витрат праці, фінансових і матеріальних ресурсів. Цей метод планування передбачає розрахунок показників за нормами на початок планового періоду з наступною зміною норм в результаті впровадження організаційно-технічних заходів і формування на основі планових норм відповідних показників плану підприємства.

Для визначення ступеня обґрунтованості показників, застосовують спеціальні методи планування: економіко-математичне моделювання, балансовий метод, пробно-статистичний та матричний метод.

За допомогою спеціальних економіко-математичних моделей розробляється декілька варіантів плану, в яких найважливіші планові показники оптимізуються. Цей метод дає можливість знайти найбільш ефективні рішення і з багатьох варіантів вибрати найоптимальніший.

Балансовий метод застосовується для забезпечення погодження потреб і ресурсів. У практиці планування баланси розробляються для різних видів ресурсів: матеріальних, трудових, фінансових. Баланси складаються з двох частин: перша частина відображає усі напрямки витрат ресурсів відповідно до потреб, а інша – джерела надходження цих ресурсів.

Матричний метод планування являє собою побудову взаємозв’язків між виробничими підрозділами і показниками.

Пробно-статистичний метод передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки і середніх величин при встановленні планових показників. Недоліком цього методу є те, що він не враховує зміни ринкової кон’юнктури на момент планування.

5. Принципи побудови системи планування.

Принципові основи планування.

Загальною основою планування є система об’єктивних економічних законів, і передусім закон попиту і пропозиції. Крім цього, планування ґрунтується на вивченні середовища ринку, а також тенденцій і закономірностей розвитку об’єкта планування.

Розглянемо основні принципи планування.

1. Цільова спрямованість. Розрізняють п’ять видів цілей підприємства:

· господарсько-економічна, що обумовлена потребами забезпечення високої ефективності виробничої системи;

· виробничо-технологічна, що відображає основне функціональне призначення підприємства;

· науково-технічна, що передбачає постійне прискорення НТП, поліпшення якості продукції і розвиток технічної бази виробництва;

· соціальна, спрямована на вирішення соціальних питань: забезпечення матеріальних і духовних потреб працівників підприємства;

· екологічна – дотримання чистоти навколишнього середовища, відтворення ресурсів і випуск екологічно чистої продукції.

2. Принцип системності. Цей принцип вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, враховувало всі тенденції, зміни й зворотні зв’язки у ньому.

3. Принцип безперервності означає забезпечення:

· безперервної планової перспективи;

· взаємоузгодження довго -, середньо - і короткострокових планів;

· своєчасного коригування перспективних і поточних планів у разі зміни зовнішніх і внутрішніх умов господарювання.

4. Принцип оптимальності використання ресурсів означає, що підприємство, орієнтуючись на потреби, умови і кон’юнктуру ринку, має інтенсифікувати виробництво, упроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, ресурсозберігаючу технологію тощо.

5. Принцип збалансування означає, що між взаємозалежними розділами і показники плану має бути необхідна і достатня кількісна відповідність.

6. Принцип адекватності системи планування полягає в тому, що будь-які зміни в кон’юнктурі ринку, асортименті товарів, використанні тих або інших ресурсів, застосовуванні нової техніки і нових технологій повинні відображатися адекватно у всій системі планування.

6. Форми та види планування 7.Види планів.

У практиці планування можна виділити три напрямки планування: прогресивне, ретроградне і кругове.

Прогресивне планування (спосіб «знизу-вгору»). Планування здійснюється від нижчих рівнів підприємства до вищих.

Ретроградний метод («зверху-донизу»). Шляхом деталізації показників зверху донизу по ієрархії.

Круговий метод («зустрічне планування»). Він являє собою синтез вищерозглянутих методів.

Будь-яке підприємство здійснює складну господарську діяльність протягом досить тривалого часу. Звідси випливає, що система планів підприємства охоплює всі напрямки його господарської діяльності на різні проміжки часу.

Залежно від тривалості панового періоду, цілей та умов планування розрізняють 3 його види:

- стратегічне (перспективне);

- тактичне (середньострокове);

- поточне (оперативне).

На стратегічному рівні визначають довгострокові, розраховані на 10-15 років цілі підприємства, напрями його розвитку, враховуючи загальну ситуацію на ринку товарів і послуг, тенденції розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі, концепції та напрямки розвитку народного господарства в цілому. Встановлюються фінансові, матеріальні та інші ресурси, необхідні для досягнення вставлених цілей, обирається метод (стратегія) їх досягнення. Результати стратегічного панування оформлюються у вигляд концепцій та програм розвитку, протоколів намірів.

В основу при розробці стратегічного плану покладено:

- аналіз перспектив розвитку фірм, завданням якого є виявлення факторів, що впливають на розвиток відповідних тенденцій;

- аналіз конкурентних позицій продукції на різних ринках;

- вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різних напрямках діяльності та визначення з них пріоритетних з точки зору ефективності та забезпечення ресурсами;

- аналіз напрямів диверсифікації, пошук нових, більш ефективних видів діяльності, а також визначення результатів, що очікуються.

На тактичному рівні загальні цілі конкретизуються на період 2-5 років, і відповідно до поставлених завдань залучаються необхідні ресурси. Строк у 2-5 років зумовлений тим, що він співвідноситься із тривалістю проектування і освоєння нової техніки, технології, реконструкції та технічного переозброєння, розвитку комплексних завдань по соціальному розвитку підприємства.

При розробці та аналізі таких планів необхідно враховувати можливе знецінення грошей у майбутньому та прирівнювати майбутні гроші до сьогоднішніх. Метод порівняння різночасових грошей називається дисконтування і може бути відображений формулою:

,

де Дм – майбутня вартість сьогоднішніх грошей;

Дс – сьогоднішня вартість майбутніх грошей;

Е – постійна норма дисконту (дорівнює прийнятій нормі доходу на капітал або рівень інфляції);

t – час у місяцях або роках;

- коефіцієнт дисконтування.

Результати тактичного планування оформлюються, як правило, документом про економічний та соціальний розвиток підприємства. Плани реалізації конкретних підприємницьких проектів (плани реконструкції, впровадження нових технологій, створення підприємств тощо), які вимагають залучення інвестицій, розробляються у формі «Бізнес-планів».

На оперативному рівні вирішуються поточні завдання, які висуваються кон’юнктурою ринку. Відповідно розроблені плани конкретизуються на основі вивчення попиту на продукцію, намірів споживачів, виявлення додаткових резервів виробництва та реальної потреби в ресурсах і розробляються в межах року. Планові розрахунки проводяться, як правило, поквартально.

Документально поточні плани оформлюються у вигляді планів економічного та соціального розвитку підприємства, техпромфінплану або планів розвитку окремих напрямів господарської діяльності чи досягнення конкретних результатів. Безумовна вимога полягає в тому, що планування навіть нагальних завдань не повинно суперечити стратегічним та тактичним цілям підприємства.

Поведінка підприємства на ринку та його діяльність по забезпеченню виробництва продукції і надання послуг переважно зумовлюється власною господарською діяльністю. За напрямом такої діяльності розрізняють:

1) зовнішньо фірмове планування;

2) внутрішньовиробниче (внутрішньогосподарське) планування.

Зовнішньо фірмове планування є, по суті, одночасно стратегічним і тактичним.

Внутрішньовиробниче планування є, по суті, поточним і охоплює діяльність всього підприємства та його внутрішніх підрозділів (виробництв, цехів, дільниць, бригад, функціональних служб).

На основі вихідних даних планування, прямих замовлень споживачів продукції, маркетингових досліджень, даних служби матеріально-технічного забезпечення в процесі внутрішньогосподарського планування розробляється виробнича програма підприємства на плановий період, здійснюється економічне обґрунтування заходів по технічному та організаційному розвитку, проводиться розрахунок потреби в трудових та матеріальних ресурсах, визначаються економічні та соціальні результати діяльності підприємства на плановий період, встановлюються завдання по випуску продукції внутрішньогосподарським підрозділам та відповідна потреба в ресурсах, проводиться координація всіх виробничих підрозділах по виконанню плану, здійснюються оперативний контроль та регулювання процесу виробництва.

За змістом внутрішньгосподарське планування поділяють на:

- техніко-економічне;

- оперативне;

- соціального розвитку колективу.

Техніко-економічне планування (ТЕП) координує та контролює виробничо-господарську діяльність підприємства, його підрозділів, служб шляхом розробки планових економічних показників, які характеризують виробництво та реалізацію продукції, використання трудових, природних і матеріальних ресурсів, грошових засобів.

Оперативне планування виробництва (ОПВ) є логічним продовженням техніко-економічного планування, основне завдання якого полягає в забезпеченні рівномірного виконання плану та договірних зобов’язань по поставках продукції в повному обсязі і номенклатурі. В процесі ОПВ завдання по випуску продукції конкретизуються у часі і просторі шляхом розробки окремих завдань цехам, дільницям, робочим місцям, філіям підприємств у квартальному, місячному розрізі і доводиться до виконавців у ще коротші періоди.

Планування соціального розвитку колективу покликане покращити соціальне становище колективу, умови праці його робітників, зростання кваліфікації працюючих, задоволення побутових та соціально-культурних потреб робітників та їх сімей, в тому числі забезпечення побутовими приміщеннями, створення клубів, спортивних споруд, баз відпочинку і тісно пов’язане з ТЕП, бо саме підвищення показників ТЕП створює матеріальну основу соціального розвитку підприємства.

У методології управління сучасними провідними підприємствами сформувалась така система планів господарської діяльності:

1. План виробництва та реалізації продукції.

2. План підвищення технічного рівня підприємства, його модернізації та реконструкції:

- план науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;

- план освоєння нових видів продукції (товарів, робіт, послуг);

- план технічного переобладнання, освоєння нових технологій;

- удосконалення організації та планування матеріально-технічного забезпечення;

- план підвищення продуктивності праці.

3. План удосконалення організаційної структури підприємства:

- управління кадрами;

- підвищення кваліфікації працівників;

- удосконалення системи оплати праці та матеріального стимулювання.

4. План по собівартості продукції.

5. План зовнішньоекономічних зв’язків.

6. Фінансовий та інвестиційний план.

7. Плани господарської діяльності окремих підрозділів, дочірньої кампанії та інших структурних одиниць.

8. План природоохоронних заходів.

9. Оцінка можливих ризиків діяльності підприємства.

Календарні плани виробництва складаються на основі відомостей про наявність замовлень, забезпеченості їх матеріальними ресурсами, міру завантаження виробничих потужностей та їх використання з урахуванням обумовлених стоків виконання кожного замовлення. В календарних виробництвах передбачають витрати на реконструкцію наявних потужностей, заміну обладнання, побудову нових підприємств, навчання персоналу, визначають виробниче навантаження підприємства. Виробниче навантаження – це обсяг виробництва, який формується згідно з календарним планом, що базується на замовлення споживачів і прогнозах реалізації продукції.

У плані по збуту продукції та наданню послуг включають показники по експорту продукції, наданню технічних послуг та обслуговуванню.

Оперативні плани реалізуються через систему бюджетів або фінансових планів, які складаються на рік або на більш коротких строк по кожному окремому підрозділу – центру прибутку, а потім консолідуються в єдиний бюджет або фінансовий план фірми. Бюджет формується на основі прогнозу збуту для досягнення намічених планом фінансових показників (наприклад, обсяг продажу, чистий прибуток, норма прибутку та інвестиційний капітал тощо).

У виробничому відділенні розробляються окремо план виробництва, план реалізації, план капіталовкладень, фінансовий план. Фінансовий план узагальнює підсумки інших видів плану.

Кожний розділ плану містить певний перелік показників. Склад планових показників методи їх розрахунку та механізм використання повинні сприяти гармонійному поєднанню інтересів працівників, найбільш повній реалізації резервів, в першу чергу за допомогою формування напружених планів та чітко кого виконання прийнятих зобов’язань.

Передусім необхідно постійно удосконалювати показники, що характеризують кінцеві результати: оскільки необхідної продукції може бути вироблено: з якими витратами та з якою ефективністю використання праці буде відбуватися задоволення цих потреб; який створений заділ для зростання виробництва в майбутньому. Серед таких показників є: продуктивність праці, матеріаломісткість, ефективність використання робочого часу, матеріальних ресурсів, основних фондів, капітальних вкладень. До кінцевих результатів діяльності підприємства також належать приріст його виробничих потужностей та фондів, що створює можливість для розширення виробництва.

Діяльність підприємств, галузей, регіонів може оцінюватись за різними показниками згідно з особливостями їх функцій в управлінні економікою. Необхідно також удосконалювати показники економічного стимулювання, через які встановлюється пряма залежність розмірів матеріального заохочення колективів і окремих робітників від рівня виконання планових завдань, покращення економічних параметрів діяльності підприємства.

8.Маркетингові дослідження у плануванні збуту продукції

В умовах ринку підприємству ніхто не гарантує збут, який повністю залежить, насамперед, від знань організацією реалій ринку, від відповідності її продукції потребам ринку, а також від використовуваних мір стимулювання збуту. Тому підприємство розробляє план збуту (план продажів), що допомагає йому успішно продавати свою продукцію. План збуту має велике значення для досягнення цілей загальної стратегії підприємства, тому що він наближений до інтересів кінцевого споживача. Цей план повинен формуватися відповідно до певної політики, що відображала б направлення планів збуту на багато років уперед і підкорялася цілям стратегії, як загальної, так і маркетингу. Для досягнення цього застосовуються спеціальні методи прогнозування, планування, координації дій, контролю, обліку й аналізу роботи зі збуту.

Фактори, що впливають на збутову політику підприємства, поділяють на три групи: фактори товару, положення підприємства й ринку.

До факторів товару, які впливають на збут, ставляться:

- відмінність ціни даного товару від ціни аналогічних товарів конкурентів (ціна може бути обмежуючим фактором для збуту);

- взаємозамінність товару іншими товарами;

- залежність від необхідного для його виробництва встаткування;

- непряма користь для покупця;

- рівень платоспроможного попиту на товар.

Фактори положення підприємства, що впливають на збут включають:

-загальне положення підприємства на ринку (сформований імідж, престиж підприємства з позиції самого підприємства й на думку споживачів і партнерів);

-фінансові кошти, які підприємство припускають виділити для проведення збутових заходів;

- загальна структура номенклатури продукції;

- гнучкість виробничої й збутової програми підприємства (можливості швидкого перемикання на випуск нової продукції).

До факторів ринку, що робить вплив на збут, ставляться:

- загальна місткість ринку, тип ринку (який розвивається, стабільний й ін.);

- розподіл ринку між конкурентами (частки ринку основних конкурентів);

- чинність конкурентної боротьби, позиція підприємства в конкуренції;

- еластичність попиту (вплив цінової політики на величину попиту);

- число посередників у процесі руху товарів від виробника до споживача.

Збутовий потенціал підприємства визначає його виробничу діяльність, зокрема виробничу програму. З іншого боку, розробка плану збуту є завершальним етапом складання виробничої програми. Крім того, план збуту є основою для складання планів для відділу постачання, відділу кадрів, економічного й фінансового відділів. Іноді план збуту складається одночасно із планом постачання, тому що другий характеризує матеріальну основу першого.

При плануванні збуту продукції необхідно:

- провести маркетингові дослідження;

- визначити етап життєвого циклу кожного товару (ЖЦТ), що впливає на обсяг його реалізації;

- визначити фактори й ступінь їхнього впливу на збут продукції.

Загальна мета ринкових досліджень складається у визначенні умов, при яких забезпечується найбільш повне задоволення попиту населення в товарах даного виду й створюються передумови для ефективного збуту виробленої продукції. У процесі досліджень ринку виявляють:

-розмір ринку конкретної продукції;

-сегмент, на якому спостерігається найбільший обсяг продажів продукції підприємства;

-споживачі;

-реакція споживачів на продукцію підприємства;

-конкуренти, стратегія й рівень конкурентоздатності їх продукції.

Особлива увага приділяється аналізу динаміки й структури споживчого попиту, його прогнозуванню. Попит показує кількість товарів, які споживачі готові й у стані придбати по діючих ринкових цінах протягом певного періоду часу. Для підприємства попит визначає обсяг продукції, що вони можуть продати на ринку тепер й, отже, повинні зробити в планованому періоді.

При вивченні попиту на продукцію досліджуються:

-загальна місткість ринку протягом планового періоду (Q)

Q = nqp,

де n – кількість покупців товару;

q – середня кількість покупок одного покупця;

p – середня ціна товару.

- ємність територіального ринку, де перебуває підприємство;

- результати ринкового тестування, що проводиться з метою вивчення можливостей реалізації нового товару;

- результати аналізу даних про реалізації продукції в попередні роки.

Постійне дослідження ринку необхідно проводити маркетинговим службам всіх підприємств. Для більш повного задоволення потреб потенційних споживачів, для розширення й освоєння нових ринків збуту, а також для залучення клієнтів підприємств-конкурентів до своїх товарів необхідно розширювати асортимент продукції, що випускається. Відповідність номенклатури й асортиментів продукції запитам споживачів є найважливішим чинником, що визначає рівень і рентабельність продажів.

Обсяги збуту продукції широкого вжитку плануються на основі: договорів і замовлень на продукцію, що випускається а також даних про попит на неї. Планування збуту продукції виробничого призначення, життєвий цикл якої більш тривалий, має свої особливості у зв'язку з тим, що менше значення має чуттєвість до ринку. План збуту такої продукції розробляється на підставі державних замовлень, портфеля інших замовлень на продукцію.

При плануванні збуту продукції необхідно визначити періоди життєвого циклу даної продукції. Це викликано тим, що обсяг реалізації продукції й, відповідно, одержуваний прибуток залежать від етапу життєвого циклу товару.

Для рішення завдань реалізації продукції підприємство передбачає у плані збуту й інші маркетингові завдання, у тому числі:

-забезпечення регулярності, швидкості і якості поставок продукції;

-одержання повторних замовлень;

-пошук довгострокових контактів;

-використання активних каналів збуту;

-застосування ефективного ціноутворення.

Застосування маркетингових досліджень дозволяє не тільки виявити попит на товари підприємства, але й забезпечити обґрунтованість планів виробництва й збуту продукції.

Планування реклами.

Для реалізації маркетингових цілей застосовують такі види реклами:

/ інформаційна - застосовується переважно для створення попиту на етапі виведення нового товару на ринок;

/ переконуюча - проводиться на етапі зростання життєвого циклу товару для того, щоб переконати споживачів у перевазі певної марки товару і сприяти збільшенню обсягу продажу. Часто набуває форми порівняльної реклами;

/ нагадуюча - використовується на етапі зрілості для того, щоб змусити споживача згадати про товар;

/ підсилююча - після купівлі запевняє покупців товару у правильності вибору; / престижна - створює певний імідж фірми.

Характер реклами (перші чотири види) визначаються етапом життєвого циклу, на якому перебуває товар. Серед інших факторів, які впливають на планування реклами, - конкуренція на ринку, законодавче регулювання рекламної діяльності, тип товару, особливості цільової аудиторії та ін.

Процес планування реклами може бути представлений як послідовність семи етапів (рис. 7.4), суть кожного з яких розглядається нижче:

o ідентифікація цільового ринку;

o визначення цілей реклами;

o складання бюджету реклами;

o розробка рекламного звернення;

o вибір носіїв реклами;

o складання графіка виходу реклами; 9 оцінювання ефективності реклами.

Рис. 7.4. Процес планування реклами

Ідентифікація цільового ринку

Прийняття рішень щодо реклами - рекламне звернення, вибір носіїв реклами, базується на тому, хто є цільовою аудиторією. При цьому враховуються соціально-демографічні характеристики, чинники поведінки споживачів, психографічні чинники, про які йшлося у підрозділі 2.4.

Наприклад, цільовою аудиторією можуть бути молоді, амбітні чоловіки, прихильники динамічного стилю життя (реклама годинників Swatch); особи, які користуються послугами авіакомпаній у ділових і приватних поїздках (престижна реклама авіакомпанії); потенційні учасники каналів збуту - дистиб'ютори, дилери (реклама, адресантом якої є фірма-виробник соків, а метою - розширення збутової мережі в регіонах України).

Визначення цілей реклами

Реклама як складник одного з елементів маркетингу-просування товарів, має сприяти досягненню маркетингових цілей.

Наприклад, якщо маркетингова ціль визначена як "збільшення обсягу продажу товарів", то одним із заходів, що сприятиме цьому, може бути зниження цін. А мета рекламної кампанії за цих умов - поінформувати потенційних споживачів про розпродаж товарів (де, коли відбувається розпродаж, які знижки пропонуються).

Цілі реклами просування можна розділити на дві групи: економічні та позаекономічні, рис. 7.5.

Економічні цілі, спрямовані на збільшення доходу та прибутку як результат проведення рекламної кампанії, визначаються показниками:

/ рекламний дохід - зміна збуту товару, обумовлена рекламою;

/ рекламний прибуток - різниця між рекламним доходом і витратами на рекламу.

До комунікативних, або позаекономічних, цілей реклами як засобу маркетингових комунікацій, спрямованих на досягнення певної реакції споживачів, можна віднести:

/ інформування про новий товар, його параметри, про нову торгову марку, про фірму, певну подію, зниження цін, про те, де можна купити товар та ін.;

/ умовляння - формування прихильності до торгової марки, вплив на звички, пов'язані зі споживанням продукту (чистити зуби двічі на день, жувати жувальну гумку щоразу після їжі); викликання бажання наслідувати приклад тих, хто є споживачами товару (екстравагантна дама, уособлення розкішного життя, яке в рекламі асоціюється з ИатаеНо - "білосніжною ідеєю від РЕЯНЕНО";

/ нагадування - підтримування в пам'яті споживачів інформації про товар у період між купівлями; нагадування, де можна купити товар; про те, що в місці X ціни на нього найнижчі тощо;

/ позиціювання І репозиціювання торгової марки;

/ підтримування прихильності споживачів до торгової марки;

/ створення та підтримування іміджу фірми (фірма-новатор, фірма, яка дбає про вирішення екологічних проблем), а також "відлаштовування від конкурентів", термін, який, незважаючи на майже жаргонний стиль, зайняв свою позицію в ієрархії цілей реклами.

Планування збуту продукції.

План збуту продукції – це обсяг продукції і послуг, який визначається попитом у процесі дослідження ринку й буде реалізований у плановому році.

У будь-якому плані збуту, як правило, вказується кількість продукції кожного виду, а також робіт і послуг, які будуть реалізовані в запланованому періоді.

При рівномірних поставках обсяг продажу на плановий період можна визначити як добуток середньодобового випуску продукції на період часу за наступною формулою:

,

деО(зб) - запланований обсяг збуту продукції, грн.;

О(с) - середньодобовий випуск (обсяг) продаж, грн.;

ЧТ(пер) - запланований період збуту (днів, місяць, квартал, рік).

При нерівномірному чи нестабільному виробництві, наприклад, при сезонних коливаннях виробництва, план збуту, як правило, складається на кожен місяць. В річний план збуту продукції підприємства включають наступні види товарів і робіт: обсяг реалізації продукції на внутрішньому ринку, розмір напівфабрикатів і комплектуючих виробів, власного виробництва, величина експортних поставок товарів, нормативи запасів готової продукції, обсяги робіт і послуг виробничого характеру у ринкових цінах.

План обсягу продажів може мати наступну структуру:

Розділ 1. Дослідження кон’юнктури ринку.

аналіз продаж за попередній період;

сегментація ринку;

вибір цільового ринку;

прогноз розвитку ринку.

Розділ 2. Планування асортименту.

формування структури асортименту;

планування освоєння нових виробів.

Розділ 3. Оцінка конкурентноздатності.

Розділ 4. Планування ціни.

Розділ 5. Прогнозування великими групами.

В процесі аналізу продаж розраховуються і аналізуються наступні показники:

абсолютний приріст обсягу продаж в натуральному і вартісному виразі;

зміна номенклатури (асортименту) продукції;

індивідуальний індекс фізичного обсягу реалізованої продукції, як відношення кількості даного виду продукції, реалізованої в звітному році до кількості продукції, реалізованої в базовому періоді;

коефіцієнт відповідності асортименту продукції структурі потреб в ній;

загальний вартісний індекс продажів;

залишок нереалізованої продукції;

відмова покупців від раніше укладених договорів;

повернення продукції споживачами в зв’язку з низькою якістю;

рентабельність продажу;

рентабельність обороту, як питома вага прибутку в доході підприємства від реалізації продукції, на товарному ринку по відпускних цінах підприємства.

При плануванні ціни на продукцію в процесі обґрунтування обсягу продажу можуть застосовуватись наступні альтернативні основні методи ціноутворення:

на основі витрат;

з орієнтацією на рівень конкуренції;

параметричні (ті, що залежать від характеристики товару та його якості).

План збуту продукції визначається, виходячи з обсягу товарної продукції з урахуванням зміни нереалізованих залишків на початок і кінець розрахункового періоду.

До залишку нереалізованої продукції включають:

запаси готової продукції на складі постачальника;

товари, відвантажені споживачам, але не оплачені ним.

Залишок готової продукції на складі на початок планового періоду визначається за даними на кінець звітного року (перепланованого), на кінець планового – за нормативом власних обігових коштів на плановий період. Але оскільки у складі обігових коштів продукція рахується за плановою виробничою собівартістю, то для включення в розрахунок залишків її необхідно перевести у вартість за гуртовими цінами за допомогою коефіцієнта, який визначається відношенням товарної продукції в планових цінах до її виробничої собівартості. Якщо ж норматив готової продукції на складі встановлюється у днях, то відношення добового випуску у вартісному виразі на норматив продукції на складі у днях.

Залишки відвантаженої, але не сплаченої на початок планового періоду продукції визначаються за даними на кінець звітного періоду, на кінець планового періоду – розраховуються на основі встановленого за фактичними даними минулих періодів співвідношення між залишками відвантаженої продукції, але не сплаченої, і залишками готової продукції на складі.

Після розрахунку всіх показників, з яких складається обсяг збуту, визначається план реалізації (збуту) продукції підприємства за такою формулою:

,

Де РП – плановий обсяг реалізації (збуту), грн.

ТП – плановий обсяг товарної продукції, грн.;

НРП(н) – залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду, грн.;

НРП(к) – залишки нереалізованої продукції на кінець планового періоду, грн.

План обсягу збуту продукції визначається у діючих цінах на час складання плану. Фактичний обсяг реалізованої продукції визначається:

за фактично діючими цінами протягом звітного періоду, це необхідно для розрахунку валового прибутку від реалізації продукції;

за плановими цінами – для оцінки виконання плану збуту продукції.

Умовно етапи розробки плану збуту можна відобразити алгоритмом розробки плану

Рис. 4.4. Алгоритм планування збуту продукції

На першому етапі на основі планових показників виробництва визначаються обсяги потреб в ресурсах і їх основні постачальники. При недостатності тих чи інших ресурсів необхідно узгодити план виробництва і збуту продукції з урахуванням фінансово-економічних і матеріально-технічних пріоритетів.

Другий етап розробки плану збуту передбачає розробку програми руху потоків виробів по всьому розподільчому ланцюгу: від виробничих підрозділів підприємства до торгових центрів кінцевого продажу чи навіть до окремих споживачів продукції. Ця стадія пов’язана з плануванням потреби у складських приміщеннях і транспортних засобах. При дефіциті останніх, при необхідності переглядаються вже намічені програми товарорухів.

На заключному етапі розробки плану збуту складається програма масових переміщень товарів, оптимізується схема розміщення складських приміщень і транспортних потоків, складаються календарні плани-графіки підготовки товарів для відвантаження і поставок.

Важливою характеристикою ефективності розроблених планів збуту можуть служити витрати збуту, які коливаються у зарубіжних фірмах в залежності від виду продукції і умов поставок в межах від 2 до 20% загального обсягу продажу товарів.

На вітчизняних підприємствах витрати, пов’язані зі збутом продукції, плануються і визначаються фактично за звітний період у статті “витрати на збут”. Вони розраховуються на плановий період і включаються у кошторис витрат.

На конкретну продукцію витрати на збут відносяться по-різному, залежно від того, які це витрати: прямі чи непрямі. Прямі витрати можна віднести безпосередньо на окремі вироби (витрати на тару, рекламу, транспортування у зазначений район ринку). Непрямі витрати (комісійні виплати організаціям збуту, дослідження ринку та виявлення потреби у продукції, проведення ярмарків, презентація товару та інші маркетингові витрати) при калькулюванні собівартості окремих виробів розподіляються між виробами пропорційно виробничій собівартості.

Значну частину у непрямих витратах на збут займають комісійні виплати організаціям збуту, їхня величина залежить від каналів збуту продукції.

Із метою зниження цін на товари підприємства скорочують канали збуту, реалізують свою продукцію у фірмових магазинах підприємства.

Політика стимулювання збуту проводиться стосовно тих товарів, на які можна підвищити попит, є надія збільшити обсяг збуту і прибуток підприємства.