Злочини проти здоров’я особи. Система злочинів проти здоров’я особи

Злочини проти життя та здоров’я особи – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що посягають на життя й здоров’я особи, руйнують і спотворюють ці найцінніші блага, а також наражають на небезпеку заподіяння їм шкоди.

Здоров’я особи – це стан людського організму, при якому нормально функціонують усі його органи та тканини.

Обєктом даного злочину є здоров’я особи.

Обов’язкові чи факультативні безпосередні об’єкти (наприклад, воля, честь і гідність особи, встановлений законодавством порядок надання громадянам медичної допомоги тощо).

З об’єктивної сторони аналізовані злочини характеризуються переважно трьома обов’язковими ознаками: 1) суспільно небезпечним діянням; 2) суспільно небезпечними наслідками; 3) причиновим зв’язком між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Суб’єктами цих злочинів можуть бути фізичні осудні особи, які досягли 14-річного (статті 115–117, 121 і 122 КК) або 16-річного (решта статей) віку.

Із суб’єктивної сторони ці злочини характеризуються як умисною (наприклад, умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, погроза вбивством), так і необережною (наприклад, убивство через необережність, необережне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження) формами вини. Деякі злочини можуть вчинятися зі складною (змішаною) формою вини (наприклад, доведення до самогубства, зараження вірусом імунодефіциту людини чи вірусом іншої невиліковної хвороби, ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані).

Злочини проти здоров’я особи:

1)тілесні ушкодження (статті 121–125 і 128 КК);

2)завдання фізичних або моральних страждань (статті 126 і 127 КК);

3)зараження соціальними хворобами (статті 130 і 133 КК);

Тілесні ушкодження за ступенем тяжкості (легкі, середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження)

Об'єктом є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини з приводу здоров'я людини.

З об'єктивної сторони злочин характеризується: а) діянням; б) суспільно небезпечними наслідками у вигляді тяжкого тілесного ушкодження; в) причинним зв'язком між зазначеним діянням і наслідками.

Суб'єктом злочину є фізична, осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла віку 14 років.

Суб'єктивна сторона складу злочину, передбаченого характеризується наявністю вини у формі умислу.

Тяжким тілесним ушкодженням вважається втрата будь-якого органу або втрата його функцій.

Середньої тяжкості тілесне ушкодження — це умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або незначну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Легкого тілесного ушкодження-це умисне ушкодження,яке не спричиняє короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності.

Завдання фізичних або моральних страждань –це є побої і мордування

Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров’я особи.

З об’єктивної сторони злочин (ч. 1 ст. 126 КК) характеризується активними діями: 1) завданням удару; 2) завданням побоїв; 3) вчиненням інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Злочин є закінченим з моменту завдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій.

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона передбачає встановлення вини у формі умислу (прямого чи непрямого).

Зараження соціальними хворобами.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров’я особи, а додатковим обов’язковим чи факультативним – суспільні відносини, що охороняють життя особи.

Об’єктивної сторони, яка полягає: 1) у свідомому поставленні іншої особи у небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.

Суб’єкт злочину є фізична осудна особа з 16-річного віку, що хворіє на невиліковну інфекційну хворобу (ВІЛ включно) та знає про це.

Суб’єктивна сторона злочину передбачає наявність: непрямого умислу чи злочинної самовпевненості; злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості;прямого чи непрямого умислу.