Стаття 62. Цивільний відповідач

Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

Права та обов'язки цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

Цивільний відповідач має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також мас право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього. Цивільний відповідач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує Ее копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень підозрюваному, обвинуваченому.

У кримінальному процесі майнову та моральну відповідальність за цивільним позовом несе особа, яка вчинила злочин, - підозрюваний обвинувачений. Проте у багатьох випадках ця відповідальність покладається не на підозрюваного обвинуваченого, а на інших осіб, які іменуються цивільними відповідачами.

Як цивільні відповідачі можуть бути притягнуті батьки, опікуни, піклувальники та інші особи, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну та моральну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому гл. 9 КПК.

Хто саме несе цивільну відповідальність у кримінальному провадженні, вирішується на основі чинного цивільного законодавства.

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами), або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами), або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.

Батьки зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, протягом трьох років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов'язків. Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, у якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах. Якщо шкода була завдана особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.

Особа може бути визнана неосудною тільки в судовому порядку.

Підстави відповідальності юридичної особи, передбачені в гл. 82 ЦК, можуть бути використані в кримінальному провадженні.

Для притягнення як цивільного відповідача закон не вимагає, аби особа, яка провадить розслідування кримінального провадження, суддя виносили постанову, а суд - ухвалу, для цього необхідно, щоб було заявлено позов, тобто з фактичного моменту заявлення позову.

Із цього моменту виникають права та обов'язки цивільного відповідача, передбачені ст. 42 КПК у частині заявленого позову.

Особа, яка провадить кримінальне провадження, прокурор та суд повинні роз'яснити цивільному відповідачу його процесуальні права та забезпечити можливість їх здійснення.

Випадки та порядок інформування цивільного відповідача про прийняті процесуальні рішення у кримінальному провадженні щодо цивільного позову та отримання їх копії у випадках та в порядку, встановлених КПК, передбачені у статтях 42,111,112 КПК.

18. Державна мова судочинства

Згідно зі ст.10 Конституції України державною мовою в Україні є українська. Саме цією мовою провадиться судочинство. Лише у винятках, якщо більшість населення володіє іншою мовою, судочинство може провадитись нею. При цьому особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користування рідною мовою і послугами перекладача та захисника, а слідчі та судові документи, які підлягають врученню обвинуваченому (обвинувальний висновок та вирок суду), перекладаються його рідною мовою, або іншою мовою, якою він володіє. У ст. 19 КПК визначається, що’ «судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання/знайомитися з уСіма-ма- теріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку,’встановленому цим Кодексом. Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє».
Серйозною проблемою є спілкування у кримінальному процесі з глухими, німими та глухонімими обвинуваченими, потерпілими, свідками, а також забезпечення їх права зрозуміти те, що відбувається в процесі, й бути «почутими». Відповідно до закону, пред’явлення обвинувачення глухим та німим, а також їх допит проводиться за правилами» ст.ст. 140-143 КПК. Стаття 169 КПК передбачає, що допит німого або глухого свідка провадиться за правилами ст. 167 КПК за участю особи, яка його розуміє. Виходячи зі змісту ст. б Закону України «Про мови», службові особи державнйх, громадських органів/установ і організацій повинні володіти українською і російською мовами, а в разі потреби — іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання їх службових обов’язків.
Принцип державної мови судочинства без будь-яких обмежень застосовується на всіх стадіях кримінального процесу. На органи дізнання, слідчого, прокурора та суд законом покладено обов’язок роз’яснити учасникам процесу, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство, їх права користуватися рідною мовою.
Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою проводиться судочинство, якщо вона не може добре розуміти цю мову і вільно розмовляти нею. Перекладач, який надається такій особі, повинен володіти мовою судочинства і мовою, якою говорить особа, що бере участь у справі, або якою складено документ. Він повинен перекладати всі показання, пояснення, думки, заяви, клопотання, запитання і відповіді промови, репліки, рішення повністю і точно.

Державною мовою судочинства є українська мова. Принцип державної мови судочинства забезпечує виховний вплив кримінального процесу, рівність усіх громадян перед законом та судом незалежно від їх національної приналежності, робить судочинство зрозумілим та доступним для місцевого населення, дозволяє широко залучати громадськість та ставити діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури та суду під контроль народу.