Історичні форми кримінального процесу

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО

Поняття і завдання кримінального процесу

Кримінальний процес -це врегульована крим.процесуальним законом діяльність органів досудового розслідування,прокуратури і суду за участю інших фізичних та юр.осіб,спрямована на рослідування кримінальних правопорушень,викриття осіб,які їх вчинили,здійснення правосуддя у кримінальному провадженні,а також на вирішення інших питань крим.провадження.

Завдання кримінального провадження сформульовано в ст.2 КПК України. Ними є:

1) Захист особи,суспільства та держави від кримінальних правопорушень;

2) Охорона прав,свобод та законних інтересів учасників крим.провадження;

3) Забезпечення швидкого,повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим,щоб кожний,хто вчинив кримінальне правопорушення,був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини,жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений,жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Вимога швидкості у крим.провадженні означає,що строки проведення досудового розслідування та судового розгляду повинні максимально наближатися до моменту вчинення кр.правопорушення (початку крим.провадження).

Вимога повноти проведеного досудового розслідування та судового розгляду означає,що мають бути встановлені всі обставини,які підлягають доказуванню у крим.провадженнф,визначені в ч.1 ст.91 КПК України.

Вимога неупередженості досудового розслідування та судового розгляду означає об’єктивне,безстороннє дослідження обставин крим.провадження,збирання як обвинувальних,так і виправдувальних доказів,встановлення усіх даних,які характеризують особу обвинуваченого.

Історичні форми кримінального процесу.

Розрізняють 3 історичні форми кримінального процесу:

1) Обвинувальну (змагальну). Початок крим.провадження та весь його подальший перебіг визначаються діями та ініціативою обвинувача (потерпілого) та залежить від нього. Обвинувальний процес зводиться в основному до розгляду в судовому засіданні,рослідування ж майже не ведеться.

Ознаки цієї форми: наявність крим.-правового спору;діяльність сторін з різними за змістом інтересами; залежність вироку суду від результату змагання сторін.

2) Інквізиційну (слідчо-розшукову). Здійснення крим.провадження значною мірою перейшло від сторін до суду; катування при цій формі вважалося звичайним засобом отримання показань і застосовувалось не тільки до свідків-рабів,а й до вільних громадян.

Ознаки цієї форми: застосування переважно,імперативного методу правового регулювання крим.-процесуальних відносин; функції обвинувачення,захисту та вирішення справи зосереджено в одному державному органі; визначення обвинуваченим своєї вини має перевагу над іншими доказами; суд має право змінювати обвинувачення;відсутність змагальності;таємність провадження.

3) Змішану(континентальну). Передбачено проведення розслідування,яке здійснювали поліція та слідчий суддя,який входив до складу суду і формально не залежав від прокурора. Кримінальне переслідування обвинуваченого перед слідчим-суддею здійснював прокурор.

Історично ці форми послідовно змінювалися одна одною. Водночас вои продовжують співіснувати у сучасному суспільстві. Поєднання історичному типу та історичної форми крим.процесу називається видом кримінального процесу.

3. Предмет доказування в кримінальному процесі. Особливості предмету доказування в справах про злочин неповнолітніх.

Предмет доказування (ст. 91 КПК України) – це сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, які потрібно встановити по кожному кримінальному провадженню і які мають правове значення для правильного його вирішення по суті.

У відповідності із ст. 91 КПК України у кримінальному проваджені підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Тому обставини, які включені законом до предмета доказування, повинні бути встановлені і під час провадження у справах про злочини неповнолітніх.

Однією з особливостей провадження в справах про злочини неповнолітніх є розширення меж предмета доказування, тобто включення до нього більш широких, ніж у справах дорослих осіб, груп обставин, які мають бути встановлені під час провадження розслідування та судового розгляду. Передбачені ці обставини у законі з урахуванням віку, інтелектуальних і фізичних особливостей неповнолітніх. Згідно зі ст. 433 КПК України, до предмета доказування у справі про злочин неповнолітнього необхідно включити:

- вік неповнолітнього;

- стан його здоров´я та загального розвитку;

- характеристику особи неповнолітнього;

- умови його життя та виховання;

- обставини, що негативно впливали на виховання;

- наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Невстановлення вказаних обставин унеможливлює встановлення дійсних обставин справи і свідчить про істотну неповноту провадження у справі. Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолітніх» вказує: якщо органи досудового слідства належним чином не виконали вимоги ст. 433 КПК України, суд залежно від конкретних обставин повертає справу на додаткове розслідування.