Витрати в туристичній діяльності

Існує два методи групування і включення витрат до собівартості реалізованих товарів, продукції та послуг: традиційний метод калькуляції собівартості та метод “директ-костінг”.

Традиційний метод враховує склад витрат виробництва і реалізації, що включаються до повної собівартості.

Метод “директ-костінг” представляє метод зрізаної (неповної) собівартості. За цим методом обліку і калькулювання витрати поділяються на змінні (залежать від обсягу виробництва) і постійні (не залежать від обсягу виробництва).

До постійних відносять такі витрати, сума яких у визначений період часу безпосередньо не залежить від обсягу і структури діяльності.

Діяльність туристичної фірми пов’язана з такими статтями постійних витрат:

- заробітна плата управлінського персоналу, у тому числі соціальні відрахування;

- оренда приміщень;

- оплата комунальних послуг;

- канцелярські витрати;

- витрати на послуги зв’язку (телефон, факс, інтернет і т.п.);

- витрати на ліцензування і сертифікацію;

- амортизація;

- інші управлінські витрати.

Сума постійних витрат характеризує ресурсний потенціал фірми. При незмінному обсязі діяльності протягом певного періоду обсяг постійних витрат не змінюється. Але при збільшенні потенціалу фірми, наприклад, при значному зростанні масштабів діяльності і розширенні штату співробітників, відкритті нових підрозділів, філій, постійні витрати також збільшуються. Ріст відбувається “ривками” як наслідок зміни ринкової ситуації.

Змінними є такі витрати, сума яких залежить від обсягу господарської діяльності. До змінних витрат туристичної фірми відносять:

- оплату послуг, що включаються до турпродукту (послуги готелю, транспорт, візове обслуговування та ін.);

- заробітну плату співробітників, що залежить від реалізації послуг (туристичних агентів);

- виплату комісійної винагороди туристичним агентам;

- маркетингові витрати.

Розподіл витрат на постійні і змінні є необхідними для аналізу і підвищення ефективності діяльності туристичних фірм. Так, сума і частка змінних витрат (у загальній сумі витрат) зростає при зменшенні завантаження матеріально-технічної бази, при скороченні реалізації послуг, що негативно позначається на фінансовому результаті.

Ціна типового туру на стадії планування включає такі основні складові:

· Ціна “нетто”, в тому числі:

- вартість окремих видів послуг, що склалася у конкретних виробників послуг;

- непрямі податки на окремі види послуг.

· Дохід (маржа) туристичної фірми, який поділяється на:

- поточні витрати туристичних фірм на розробку туристичних маршрутів, екскурсійних програм, програм обслуговування туристів у процесі реалізації туру;

- прибуток туроператора з урахуванням податкових платежів з прибутку;

- комісійна винагорода на користь турагента та інших посередників, які беруть участь в реалізації туру;

- сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів та туристичних груп.

- податок на додану вартість з маржинального доходу.

Рис 5.2. Відпускна вартість пакету туристичних послуг

Отже, при встановленні відпускної вартості пакету туристичних послуг і ціни туру використовується два варіанти цін (рис. 5.2):

Ціна – “нетто”, що характеризує “обмежену собівартість” турпродукту;

Ціна – “брутто”, тобто ціна пропозиції турпродукту на ринку.

Ціна – “нетто” відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі види послуг, що надаються туристам, включаючи податок на додану ватрість, готельний збір, митні збори, страхові платежі. Трансфер входить до вартості пакету послуг, бо він від самого початку забезпечує чітке обслуговування туристів.

Для визначення повної собівартості туру до ціни “нетто” додаються витрати туристичних фірм, пов’язані з організацію їхньої діяльності.

Ціна – “брутто” включає повну собівартість туру, прибуток туроператора, всі види його податкових платежів, комісійну винагороду турагентам та іншим посередникам, сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів і туристичних груп, суму ПДВ.

Усі складові вартості туру визначаються у національній грошовій одиниці (грн.), а у рекламних засобах можуть бути перерахованими в інші грошові одиниці (євро, дол. США).

Доданий прибуток (мар­жа) встановлюється фірмою у відсотках до ціни «нетто». Розмір маржі на вітчизняні туристичні продукти коливається в межах 15 - 30% від ціни «нетто» туру й залежить від багатьох факторів, але насамперед від кількості посередників, що беруть участь в реалізації туру. Що стосується великих підприємств («САМ», “Альбіон”), то вони мають багато дочірніх підприємств і посередників у різних містах України, але водно­час вони мають більше можливостей щодо зменшення умовно-постій­них витрат та здешевлення турів за рахунок значного обсягу операцій.

При формуванні цін на вітчизняні, іноземні та закордонні тури механізм ціноутворення набирає певної специфіки. Так, при калькулю­ванні ціни закордонного туру ціна пакету послуг має валютне вираження, а частина витрат (деякі види страхування, консульський збір, транс­портні тарифи — частково) встановлюється у національній валюті. Всі ці витрати зводять за діючим валютним курсом до загальної ціни туру в іноземній валюті, (найчастіше у дол. США). Слід відзначити, що на сучасному етапі при реалізації закордонних турів через інфляційні процеси, що відбуваються, туристична фірма може зазнати певних збитків при одержанні оплати туру в національній валюті, оскільки за час між оплатою туру споживачем і конвертацією туристичною фірмою отриманих гривень в іноземну валюту для розра­хунку з фірмою, що приймає, може відбутися падіння курсу гривні.

Такий збиток для української туристичної фірми найбільш імовірний, коли оплата туру здійснюється за безготівковим розрахунком через банк, що подовжує термін надходження грошей. Тому туроператор до своєї остаточної ціни часто додає певну валютну надбавку, що у біль­шості нині діючих фірм оцінюється в розмірі до 5% від ціни пакету послуг.

Типова структура непрямих умовно-постійних адміністративних, комерційних та інших загальних витрат вітчизняних туристичних фірм на виробництво і реалізацію туристичної продукції (Вп) включає такі складові

Вп = Воп + Всз + Вр + Взб + Він

де Воп.— витрати на оплату праці працівників адміністративного апарату тур- фірми — ЗО - 35%;

Всз. — відрахування на соціальні заходи — 12 - 15%;

Вр. — витрати на рекламу — близько 20%;

Взб. — витрати на інші заходи щодо стимулювання збуту — близько 10%;

Він. — усі інші витрати, в т. ч. оренда офісу, комунальні послуги, опа­лення, банківські послуги, амортизаційні відрахування та ін. — близько 20%.

Отже, понад дві третини умовно-постійних витрат турфірм — це витрати на рекламу та на оплату праці працівників адміністративного апарату з відрахуваннями на соціальні заходи.

Інколи сума умовно-постійних витрат турфірм розподіляється між різними турами рівними частками, але такий метод розподілу витрат не можна вважати виправданим, тому що асортимент турів, які реалізує підприємство, суттєво відрізняється за ціною «нетто», за інтенсивністю продажу та іншими факторами. Некоректний розподіл умовно-постій­них витрат спричиняє помилки у планових розрахунках цін на тури, валового прибутку та інших показників діяльності на наступний період. Більш об'єктивним та економічно виправданим є метод розподілу умовно-постійних витрат пропорційно до маржинального доходу, що входить до ціни пропозиції туру та обумовлюється туристичними угодами й контрактами.

При розробці ціни на туристичний продукт, який реалізувався через посередників, враховують загальний розмір комісійної винагороди посередників.

Практика туристичного бізнесу розрізняє такі види комі­сійних винагород:

Комісійна винагорода туроператорів, що розробляють програми турів та реалізують їх самостійно або через посередників — 15 - 30% від ціни «нетто».

Роздрібна комісійна винагорода, що виплачується турагентам, які реалізують тури — 5 - 10% від ціни «нетто».

Комісійна винагорода інших посередників між туристом та готелем, екскурсійним бюро, розважальним закладом тощо — від 5% до 15% від ціни «нетто», з врахуванням обсягу реалізації послуг.

У закордонній практиці страхові компанії за продаж послуг по комплексному туристичному страхуванню виплачують агенту комісійні, що дають до 40 % загальної величини його винагороди.

Ціна турпакету на одного туриста визначається за формулою:

, де:

Ц - ціна турпакету для одного туриста, грн.;

С - вартість основних послуг за умовами туру, грн.;

Д - вартість додаткових послуг, включених до ваучера за ба­жанням туриста, грн.;

П - податки та інші види обов'язкових сплат;

Пр - прибуток туроператора, грн.;

З - знижки, що надаються туроператором туристу з окремих видів послуг тур пакету, грн.;

Ч - чисельність туристів в групі;

О - кількість супроводжуючих осіб;

«+/-» К - комісійна винагорода турагента.

Комісійні можуть бути відразу включені до ціни, за якою туроператор продає турпакет посереднику (турагенту). В цьому випадку, обраховуючи ціну турпакету, комісійні (К) у формулі віднімають. У випадку, коли туроператор дозволяє посереднику (турагенту) самостійно начислити собі комісійні, комісійні (К) при обрахунку ціни турпакету додають.