Поняття та види неправильної кримінально-правової кваліфікації

Тема 12. Зміна кримінально-правової кваліфікації.

План:

1. Поняття та види неправильної кримінально-правової кваліфікації.

2. Поняття і підстави зміни кримінально-правової кваліфікації.

3. Межі та порядок зміни кримінально-правової кваліфікації.

Поняття та види неправильної кримінально-правової кваліфікації.

Про поняття неправильної кримінально-правової кваліфікації можна говорити лише в аспекті зіставлення його з протилежним - поняттям правильної кваліфікації.

Правильна ж кваліфікація - це така, на до­сягнення якої спрямована вся діяльність компетентних органів держави, яка є ідеальною моделлю правозастосов-ної діяльності в галузі кримінального права.

Така діяльність базується на ряді припущень. Одне із них полягає в тому, що всі працівники відповідних органів знають і правиль­но його застосовують. Це припущення, в свою чергу, ба­зується на вимогах до слідчих, прокурорів, суддів щодо наявності юридичної освіти, певного стажу роботи за спеціальністю, досягнення встановленого віку і життєвого досвіду. У відповідних нормативно-правових актах задек­ларовані і високі моральні якості, якими повинні бути на­ділені особи, уповноважені на правозастосовну діяльність.

Викладене дає підстави визнати наявність презумпції правильності кримінально-правової кваліфікації. Вона означає:

1) кримінально-правова кваліфікація, викладена в чинному процесуальному документі, є правильною;

2) пізніше прийняті процесуальні документи, якими внесені зміни до кримінально-правової кваліфікації, ма­ють перевагу перед попередніми, хоча б ті й не були змінені чи скасовані (зокрема, винесення вироку не передбачає скасування постанов слідчого, обвинувального висновку);

3) зміни до процесуальних документів, їх скасування зовсім не обов'язково означають неправильності раніше даної кримінально-правової кваліфікації, оскільки мо­жуть бути обумовлені іншими причинами (процесуальни­ми порушеннями, змінами в законі, виявленням нових фактичних обставин справи тощо);

4) правильність кваліфікації може бути оспорена в ус­тановленому ус­тановленому законом порядку. До моменту внесення змін чи доповнень у відповідний процесуальний документ, ра­ніше дана кваліфікація вважається правильною.

Таким чином, презумпція правильності кримінально-правової кваліфікації, як і будь-яка презумпція, може бути піддана сумніву. Якщо буде доведена правильність іншо­го рішення, то, тим самим, неправильною повинна визна­ватися кваліфікація, дана в цій же справі раніше.

Неправильна кримінально-правова кваліфікація є різновидом
неправильного застосування кримнального закону.

Поняття неправильного застосування кримінальноного закону розробляється головним чином в кримінально-процесуально­му праві, оскільки воно виступає одним із так званих «ка­саційних приводів» - підстав для скасування або зміни вироку чи інших процесуальних документів.

Відповідно до ст. 371КПК України неправильне застосування криміналь­ного закону полягає у:

1) незастосуванні судом кримінального закону, який підлягає застосуванню;

2) застосуванні кримінального закону, який не підля­гає застосуванню;

3) неправильному тлумаченні закону, яке суперечить його точному змістові.

Є підстави вважати, що неправильне застосування кримінального закону, про яке йдеться в ст. 371 КПК, полягає у вирішенні питань матеріального кримінального права на підставі не тих кримінально-правових норм, які регламентують певні правові ситуації.

При цьому, неправильне застосування кримінального закону може полягати у:

- «підміні» статей КК (їх частин, пунктів). Маються на увазі випадки, коли замість статті, яка підлягає засто­суванню, робиться посилання на іншу статтю.

Наприклад, заподіяння шкоди в стані необхідної оборони оці­нюється як вчинене у стані крайньої необхідності і застосовуєть­ся ст. 39 КК замість ст. 36 КК; розбійний напад кваліфікується як вимагання, що тягне інкримінування не ст. 187 КК, а ст. 189 КК;

- «надлишковому» застосуванні статей КК. Тоді по­ряд зі статтями КК, які підлягають застосуванню, діяння оцінюється з використанням таких, які до даного випад­ку не мають відношення, не повинні інкримінуватися.

Наприклад, хуліганство, в ході якого заподіяно легкі тілесні ушкодження, кваліфікується за ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 125 КК;

- безпідставному застосуванні статей КК. Це, зокре­ма, має місце у тих випадках, коли скоєне повинно оціню­ватися на підставі норм інших галузей права.

Так, відчуження одним із подружжя майна, яке перебуває у їх спільній сумісній власності, оцінюється як діяння, передба­чене ст. 185 КК;

- «пропуску» статей КК - незастосуванні їх за наяв­ності до того підстав.

Наприклад, вбивство через необережність в процесі вчинення хуліганства не кваліфікується за ст. 119 КК, а оцінюється як скла­дова об'єктивної сторони злочину проти громадського порядку. Інший же варіант цього виду неправильного застосування кримі­нального закону може полягати у незастосуванні частини статті, яка передбачає кваліфікований чи особливо кваліфікований вид злочину й інкримінуванні лише простого виду злочину.

З викладеного випливає, що неправильне застосуван­ня кримінального закону стосується вирішення двох ос­новних питань, а саме, кваліфікації діяння та визначення його кримінально-правових наслідків.

Відповідно, вида­ми неправильного застосування кримінального закону (ви­діленими за етапами правозастосування, на яких допуще­на неправильність) виступають:

1) неправильна кримінально-правова кваліфікація;

Вона у свою чергу може бути поділена на такі два види:

- умисне, тобто це зловживання при застосуванні, зокрема зловживання у кваліфікації;

- необережне – помилки при застосування, в тому числі помилки у кваліфікації.

Помилка у кримінально-правовій кваліфікації - це вид помилки в застосуванні кримінального закону, який є наслідком ненавмисних упущень працівників правоза-стосовних органів і полягає в інкримінуванні особі по­рушень статей кримінального закону, які вона на­справді не допускала, або ж, навпаки незастосуванні статей, що передбачають фактично вчинене нею діян­ня, що зафіксовано у винесених пізніше процесуальних документах.

2) неправильне визначення кримінально-правових наслідків вчиненого діяння, зокрема, неправильне призна­чення покарання.

Наслідки неправильної кримінально-правової кваліфікації є «дзеркальними» до значення правильної кваліфікації.

Тут хотілосб ти звернути увагу на те, що в теорії кримінального права майже не при­ділялася увага парадоксу, який полягає у «корисних», «позитивних», бажаних для певних осіб наслідках поми­лок у кримінально-правовій кваліфікації. На такого роду наслідки звернув увагу в своїй дисертації Т. М. Марітчак.

Він відзначає, що діалектичний підхід до феномена помилок в кваліфікації злочинів показує, що будучи шкідливими для суспільних і державних інтересів, помил­ки водночас можуть бути бажаними, корисними, такими, що ведуть до позитивних результатів, з позицій окремих учасників процесу, інших осіб. Було б неправильним ігно­рувати цю обставину, акцентувати увагу на негативних на­слідках помилок. Тому серед наслідків помилок в кваліфі­кації злочинів можна виділити:

1) позитивні (для окремих осіб);

2) негативні.

Позитивними наслідками помилок в кваліфікації зло­чинів виступають ті наслідки, які:

- з позиції обвинуваченого, його захисника ведуть до інкримінування статті про менш тяжкий злочин;

- з позиції потерпілого ведуть до застосування норм про більш тяжкий злочин;

- з точки зору особи, яка проводить дізнання, веде досудове слідство, тягнуть за собою передачу справи до іншого органу і зменшення службового завантаження;

- з позиції керівників правоохоронних органів, ведуть до покращення статистичних показників. Крім того, роз­слідування особливо тяжких злочинів перебуває на конт­ролі у МВС України та Генеральній прокуратурі України. Тому кваліфікація злочину як такого, що не належить до категорії особливо тяжкого, дозволяє уникнути цього кон­тролю.

Наведені положення (їх перелік можна продовжити), по-перше, в певній мірі пояснюють, чому учасники про­цесу, керівники правоохоронних органів часто не зацікав­лені у виявленні та усуненні помилок; по-друге, показу­ють, що наслідки помилок в кваліфікації злочинів часто межують, а то й збігаються з наслідками зловживань при кваліфікації злочинів1.

Проте на перше місце слід таки поставити наслідки помилок в кримінально-правовій кваліфікації, які харак­теризують їх з позиції інтересів держави і суспільства. При такому підході аналізовані помилки завжди шкідливі і небажані.