Фінансова безпека у сфері кредитування

У сучасних умовах кредит став інструментом, без якого бізнес і особливо функціонування товарного виробництва не­можливі взагалі, одже банківське кредитування є активною банківською операцією, успішне здійснення якої гарантує до­сягнення певної мети як кредитором, так і позичальником. По-перше, вдале розміщення кредитною організацією (бан­ком) залучених грошових коштів є запорукою одержання нею доходу у вигляді відсотків за користування сумою кредиту. По-друге, за рахунок коштів, що надаються у кредит зацікав­леним особам (позичальникам), фінансуються окремі галузі, що цього потребують. Таким чином, банківське кредитування за умови його успішного проведення забезпечує фінансовий ус­піх кредитній організації, господарюючому суб’єкту-пози-чальнику і державі загалом.

Банківське кредитування юридичних і фізичних осіб базу­ється на відповідних принципах і правилах, що характерні ли­ше цьому виду банківської діяльності, зважаючи на його особ­ливість. Мова йде, по-перше, про ті умови, що за імперативною вимогою закону повинні міститись у договорі між кредитною організацією і позичальником, а по-друге, про техніко-юридичні питання, що пов’язані з наданням кредиту позичальнику. Свідоме нехтування цими підходами до безпеки кредитних від­носин призводить до зловживань й інших негативних тенден­цій, що виникають у фінансово-кредитній системі та й еконо­міці загалом. А відтак загальні інтереси підприємців, банкірів та страхових компаній повинні бути стимулом щодо забезпе­чення безпеки кожного з них; більше того, вони мають стати центральною ланкою, яка визначає ключові позиції структури управління фінансовими ризиками у банківській діяльності, страхуванні, гарантійному забезпеченні зниження ризиків у біз­несі загалом.

Таким чином, йдеться про формування системи організа­ційних заходів забезпечення безпеки кредитування. Спини­мося коротко на їх характеристиці.

Організація та здійснення контролю за якістю кредитного портфеля та факторами ризику, що покладаються на керів­ництво банку, становлять основний напрям внутрішньобанківської діяльності. Основним змістом внутрішньобанківського контролю є організаційні заходи системи управління фактора­ми ризику, а також прогнозування ефективності діяльності фінансово-кредитної політики банку. Тобто контроль існую­чих ризиків і прогнозування на цій основі майбутніх становить основний зміст внутрішньобанківської системи безпеки банку.

Складність і гострота розглядуваних питань пояснюються й тим, що кредитний портфель містить у собі результат не ли­ше пасивних, а й активних операцій, а тому від банку вимага­ється особливий підхід до кредитування, з урахуванням того, що саме плата за кредитні кошти є зазвичай основним джере­лом його прибутку. Власне від того, як вдало будуть розміщені залучені кошти залежатиме ефективність діяльності банку, а отже, – і його фінансова безпека.

Тобто перед керівництвом банку постає нагальна потреба розробити систему аналізу щодо пошуку оптимальних управ­лінських рішень з кредитними коштами, а відтак і рішень що­до мінімізації ризиків із ними. Така аналітична система має включати в себе низку заходів, зокрема:

1. Аналіз кредитної діяльності комерційного банку, що передбачає:

—аналіз ефективності (рентабельності) аналітичних сис­тем банку щодо управління кредитними ризиками, з ура­хуванням структури і видів кредитних ризиків кредит­ного портфеля відповідного банку;

—аналіз й оцінювання перспектив кредитного ризику, задля формування резервів для покриття фактичних і потен­ційних збитків;

—оцінювання вартості кредитного портфеля та зіставлення прогнозованого рівня рентабельності зі ступенем кредит­ного ризику;

—розрахунок ступеня та вивчення особливостей і типу кон­центрації ризиків кредитного портфеля.

Як бачимо, складові аналітичної системи дають змогу про­аналізувати й реально підійти до аналізу й оцінювання існую­чих кредитних ризиків у кредитному портфелі відповідного банку, що, у свою чергу, забезпечить мінімізацію можливих збитків.

2. Оцінка й прогнозування допустимих ризиків банківського кредитування, що передбачає:

—виявлення й аналіз кількісних кредитних чинників, що характеризують відповідний рівень кредитного ризику;

вивчення й оцінювання організації контролю за чинниками ризику кожного окремо взятого кредиту;

6.4. Фінансова безпека у сфері кредитування

У сучасних умовах кредит став інструментом, без якого бізнес і особливо функціонування товарного виробництва не­можливі взагалі, одже банківське кредитування є активною банківською операцією, успішне здійснення якої гарантує до­сягнення певної мети як кредитором, так і позичальником. По-перше, вдале розміщення кредитною організацією (бан­ком) залучених грошових коштів є запорукою одержання нею доходу у вигляді відсотків за користування сумою кредиту. По-друге, за рахунок коштів, що надаються у кредит зацікав­леним особам (позичальникам), фінансуються окремі галузі, що цього потребують. Таким чином, банківське кредитування за умови його успішного проведення забезпечує фінансовий ус­піх кредитній організації, господарюючому суб’єкту-пози-чальнику і державі загалом.

Банківське кредитування юридичних і фізичних осіб базу­ється на відповідних принципах і правилах, що характерні ли­ше цьому виду банківської діяльності, зважаючи на його особ­ливість. Мова йде, по-перше, про ті умови, що за імперативною вимогою закону повинні міститись у договорі між кредитною організацією і позичальником, а по-друге, про техніко-юридичні питання, що пов’язані з наданням кредиту позичальнику. Свідоме нехтування цими підходами до безпеки кредитних від­носин призводить до зловживань й інших негативних тенден­цій, що виникають у фінансово-кредитній системі та й еконо­міці загалом. А відтак загальні інтереси підприємців, банкірів та страхових компаній повинні бути стимулом щодо забезпе­чення безпеки кожного з них; більше того, вони мають стати центральною ланкою, яка визначає ключові позиції структури управління фінансовими ризиками у банківській діяльності, страхуванні, гарантійному забезпеченні зниження ризиків у біз­несі загалом.

Таким чином, йдеться про формування системи організа­ційних заходів забезпечення безпеки кредитування. Спини­мося коротко на їх характеристиці.

Організація та здійснення контролю за якістю кредитного портфеля та факторами ризику,що покладаються на керів­ництво банку, становлять основний напрям внутрішньобанківської діяльності. Основним змістом внутрішньобанківського контролю є організаційні заходи системи управління фактора­ми ризику, а також прогнозування ефективності діяльності фінансово-кредитної політики банку. Тобто контроль існую­чих ризиків і прогнозування на цій основі майбутніх становить основний зміст внутрішньобанківської системи безпеки банку.

Складність і гострота розглядуваних питань пояснюються й тим, що кредитний портфель містить у собі результат не ли­ше пасивних, а й активних операцій, а тому від банку вимага­ється особливий підхід до кредитування, з урахуванням того, що саме плата за кредитні кошти є зазвичай основним джере­лом його прибутку. Власне від того, як вдало будуть розміщені залучені кошти залежатиме ефективність діяльності банку, а отже, – і його фінансова безпека.

Тобто перед керівництвом банку постає нагальна потреба розробити систему аналізу щодо пошуку оптимальних управ­лінських рішень з кредитними коштами, а відтак і рішень що­до мінімізації ризиків із ними. Така аналітична система має включати в себе низку заходів, зокрема:

1. Аналіз кредитної діяльності комерційного банку, що передбачає:

— аналіз ефективності (рентабельності) аналітичних сис­тем банку щодо управління кредитними ризиками, з ура­хуванням структури і видів кредитних ризиків кредит­ного портфеля відповідного банку;

— аналіз й оцінювання перспектив кредитного ризику, задля формування резервів для покриття фактичних і потен­ційних збитків;

— оцінювання вартості кредитного портфеля та зіставлення прогнозованого рівня рентабельності зі ступенем кредит­ного ризику;

— розрахунок ступеня та вивчення особливостей і типу кон­центрації ризиків кредитного портфеля.

Як бачимо, складові аналітичної системи дають змогу про­аналізувати й реально підійти до аналізу й оцінювання існую­чих кредитних ризиків у кредитному портфелі відповідного банку, що, у свою чергу, забезпечить мінімізацію можливих збитків.

2. Оцінка й прогнозування допустимих ризиків банківського кредитування,що передбачає:

— виявлення й аналіз кількісних кредитних чинників, що характеризують відповідний рівень кредитного ризику;

— вивчення й оцінювання організації контролю за чинниками ризику кожного окремо взятого кредиту;

— аналіз рівня забезпечення та гарантування повернення кредитів і рівня їх захисту через заставу, страхування чи резервування страхових фондів;

— виявлення й оцінювання зростаючих однотипних ризиків, із метою недопущення погіршення якості кредитного портфеля у процесі концентрації відповідних видів кре­дитів, викликаної сезонністю виробництва, а також по­літичною чи соціальною стабільністю в державі;

— вивчення фінансових можливостей третіх осіб (поручите­лів) щодо можливого виконання ними гарантійних зо­бов’язань.

Таким чином, виявлення й аналіз ступеня кредитних ризи­ків активних операцій (кредитування) дає змогу оцінити якіс­ні та кількісні чинники платоспроможності кожного окремо та загалом усіх позичальників.

Як зазначає вітчизняний дослідник В. М. Попович, внутрішньобанківський процес управління кредитними ризиками має чотири основні стадії:

— робота банку з організації надання кредиту; на цій стадії відповідні службовці банку оцінюють, затверджують та доку­ментально відображають кредитний ризик, визначають його категорії;

— розгляд кредитного ризику, що передбачає опрацюван­ня рівня достовірності прогнозу з урахуванням ступеня ризику від моменту надання кредиту до його повного повернення;

— нагляд за боржниками щодо конкретних угод, а також – за ризикованими кредитами і рівнем їх концентрації стосовно кожної категорії ризиків;

– контроль за процесом погашення заборгованості.

Управління кредитними ризиками, на думку вченого, вклю­чає банківські підходи і засоби контролю за кредитною діяль­ністю і складається з:

— кредитної стратегії, що охоплює кредитну політику та процедуру надання кредитів;

— організації роботи персоналу щодо виконання кредит­них функцій;

— внутрішньобанківського контрольного супроводу за на­даними кредитами;

– обліку кредитів і управлінських систем звітності.

Варто розрізняти поняття «процедура надання кредитів» (кредитний механізм) і «кредитна політика банку».

Процедура надання кредитів становить певну сукупність принципів, організаційних форм, методів і правил, що їх регу­люють норми чинного законодавства і забезпечують потрібні умови для реалізації кредитних відносин між позичальником і банком.

Кредитна політика банку – це система його фінансово-кре­дитних заходів, що спрямовані на досягнення певної економіч­ної мети. Кредитна політика спирається на відповідні інституційні підрозділи банку та його діючий кредитний механізм.

Задля успішної діяльності банку його політика та кредит­ний механізм мають охоплювати всі етапи управління, пов’язані з кредитною діяльністю, а саме: попередню перевір­ку позичальника, встановлення гарантованості повернення кредиту, прийняття рішення, підписання договору, банків­ський нагляд, пролонгація терміну повернення кредиту тощо.

Тобто мова йде про пошук таких умов кредитних відносин, які б гарантували можливість користування кредитними по­слугами банку максимальній кількості суб’єктів господарю­вання та громадян, а з іншого – гарантували б банку своєчас­не повернення кредитів зі сплатою визначених кредитним договором відсотків. Однак реальне життя далеке від ідеального, адже існує безліч різноманітних ризиків, що викликають за­грозу кредитним відносинам, насамперед банку. Зважаючи на це, розглянемо основні способи зниження кредитних ризиків.

1. Вибір з-поміж застосовуваних банком видів й режимів кредитування – залежно від рівня надійності позичальника, гаранта та застави кредиту. Запорукою успіху банку щодо кредитування є запровадження в Україні кредитної історії пози­чальника, що дає змогу операційним працівникам банку пере­вірити максимальну кількість питань без відволікання сил служби безпеки банку. Тому залежно від рівня надійності по­зичальника чи від інших чинників обирається той вид і той режим кредитування, який дає змогу банку бути цілком поін­формованим щодо стану справ позичальника стосовно ефектив­ності та цільового використання ним кредитних коштів.

Обмеження (лімітування) витрат позичальником кре­дитних коштів, що передбачає складання й узгодження бан­ком і позичальником графіка визначення етапів отримання і витрачання кредитних коштів та лімітування сум з урахуванням етапів і можливостей їх засвоєння. Узгоджений графік має враховувати потребу кредитних коштів, але й, разом із тим, гарантувати поінформованість банку про ефективність використаних позичальником коштів. Така система контролю забезпе­чується відкриттям кредитної лінії, за якої позичальнику надається частина обумовленої суми кредиту. Це може пояснюватися бажанням банку бути в курсі фінансових справ пози­чальника, вимагаючи від нього звіту про використані кошти, або ж за обставин, коли сам позичальник наполягає на такій схемі освоєння кредиту, пояснюючи це періодичністю потреби в цих коштах. У кожному випадку обидві сторони кредитного договору мають можливість скоротити витрати часу на прове­дення переговорів, перевірки гарантій, зменшити витрати нота­ріальних послуг, які мали б місце при укладанні кожної окремої угоди.

3. Диверсифікація кредитних коштів, що передбачає їх розосередження між позичальниками, які представляють різні сфери економіки. Беручи до уваги залежність окремих галузей економіки (сезонність, кліматичні умови, політичні та соціаль­ні кризи, криміналізація суспільства тощо), банку доцільно розміщувати кредитні ресурси серед якомога ширшого кола суб’єктів різних галузей, забезпечуючи в такий спосіб змен­шення ступеня ризику неповернення кредитів. Саме тому Національний банк України зобов’язав комерційні банки пові­домляти його (НБУ) про надання позичальнику кредиту в роз­мірі, що перевищує 10% власного капіталу («великі кредити»), причому жоден із виданих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банків. Загальний же обсяг наданих кре­дитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

4. Страхування кредитних операцій, що передбачає фор­мування страхових фондів безпосередньо банком, або ж укла­дання договорів страхування зі спеціалізованими страховими компаніями. Страхування кредитних ризиків набуває остан­нім часом чималого поширення, викликаного розвитком рин­ку кредитних послуг. Завдяки страхуванню стає можливим захистити від різноманітних ризиків інтереси продавця про­дукції (комерційний кредит) при відстроченні платежу чи інтереси банку-кредитора (банківський кредит) на випадок неплатоспроможності боржника чи несплати боргу з інших причин.