Формування української нації

Формування української нації прийшлося на період роз­витку ринкових відносин (кінець XVIII—XIX ст.).

Прискорило цей процес скасування кріпосного права в 1861 р., що зумовило зміни в соціальній структурі населен­ня України:

• поява вільного селянина;

• виникнення українського робітничого класу;

• збільшення кадрів національної інтелігенції;

• зародження українського середнього класу;

• поява серед українців великих підприємців.

Нація — це стала група людей, об'єднаних спільними походженням та історією, мовою і культурою, територією й економікою, самосвідомістю й певними інтересами.

Чисельність населення України в межах Російської імперії збільшилася з 313,4 тис. душ у 1863 р. до 23,4 млн. у 1897 р.

На західноукраїнських землях за той же час — від 3,9 млн. до 5,9 млн. душ. Частка українців:

1858 р. — 79,8%,

1897—1900 рр. — 79,6%

майже на одному рівні.

Це стало можливим унаслідок природного приросту, який компенсував виїзд українців в інші регіони Російської імперії та збільшення чисельності національних меншин.

Кількість українців у різних регіонах України:

у Криму — 11,6%, Бессарабії — 34,6%,

Харківській губернії — 80,6%,

Полтавській губернії — 98%.

Українська нація формувалася як сільська. У 1897 р. сільське населення України, що перебувала під владою Російської імперії, становило 84%, на західноукраїнських землях — 95,5% усіх жителів.

Селянство зберігало основні національні риси в мові, побуті, культурі, національній свідомості.

В Україні жили й представники інших національних меншин:

росіяни складали 11,7% населення (під владою Росій­ської імперії);

поляки — 6% усіх жителів (під владою Росії);

євреї — 8% усіх жителів і 33% всього міського населення;

німці — 1 млн. душ;

румуни — 500 тис;

Кримські татари — 500 тис; болгари — 200 тис.;

греки — 140 тис.;

вірмени — 50 тис;.

чехи — 38 тис. душ та ін.

Відродженню національної свідомості сприяло:

1) формування загальноукраїнських економічних зв'язків;

2) зростання чисельності української інтелігенції.

У 1897 р. із загальної кількості інтелігенції Росії на Україну припадало:

учителів — 22%;

медичних працівників — 19%;

адвокатів і нотаріусів — 22,5%;

діячів науки, літератури і мистецтва — 13,6%.

Змінився соціальний склад інтелігенції.

Раніше вона формувалася переважно з вихідців дворян, тепер більше стало вихідців із різночинців — духовенства, купецтва, інтелігенції, службовців, підприємців, заможних селян і робітників.

Що уповільнювало процес становлення української нації:

• відсутність власної держави;

• Україна була переділена між Російською імперією та

Австро-Угорською монархією;

• Україна була внутрішньою колонією Російської імперії;

• русифікація або полонізація значної кількості міст України.