Пожвавлення культурно-освітнього руху

1. 19 жовтня 1848 р. у Львові відбувся перший з'їзд діячів української культури і науки (Собор руських учених).

Учасники з'їзду підтримали необхідність широкого впровадження в культурне і освітнє життя Західної України рідної мови.

2. Українська мова ставала мовою навчання в народних школах і як навчальний предмет у гімназіях.

3. У Львівському університеті було створено кафедру укра­їнської мови і літератури (її очолив Яків Головацький).

4. У 1848 р. в Коломиї було відкрито першу в Галичині українську читальню.

5. У 1849 р. у Львові на народні кошти було створено На­родний дім.

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

ОСВІТА

І. На українських землях, що входили до складу Російської імперії. Царизм проводив антиукраїнську політику.

Цій меті підпорядковувалася мережа освітніх закладів.

1803 р. — видано "Попередні правила народної освіти".

1804 р. — були видані "Статут університетів" та "Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам". Згідно з цими документами в Україні відкрилися чотири типи навчальних закладів.

1. Парафіяльні — для дітей найнижчих станів.

Вони відкривалися при церковних парафіях і були по­чатковими.

Навчання тривало 4—6 місяців в селах і до одного року в містах. Дітей навчали читати, писати, елементарних арифметичних дій, основ православної релігії.

Навчання проводилось російською мовою.

У ряді сіл діяли дяківські школи, які утримувалися на кошти батьків, діти у них навчалися українською мовою, читали буквар, часослов і псалтир, співали церковних пісень.

Для початкових шкіл характерна:

а) нестача підручників,

б) нестача приміщень;

в) низька матеріальна забезпеченість.

Навчальні заклади Волинської, Київської, Подільської губерній були віднесені до Віденського навчального округу і викладання велось польською мовою.

Після поразки польського повстання 1830-31 рр. туї було запроваджено навчання російською мовою.

Працювало лише 1300 початкових шкіл в яких навчало ся 67 тис. учнів.

Більшість населення України було неписьменним.

2. Повітові училища — це дво- і трикласні училища для дворян, купців, урядових службовців, ремісників. Розвиток ринкових відносин вимагав розширення мережі професійних закладів.

• 1804 р, — в Чернігові було відкрито перше в Україні ремісниче училище; у Полтаві — училище для підготовки службовців державних установ.

• 1827 р. — школа чистописів у Полтаві. В Одесі відкрили садівниче училище, у Харкові — землеробне учи­лище;

• 1323 р. — школа бджільництва на Чернігівщині;

• 1834 р. — училище торговельного мореплавства у Херсоні, яке готувало професійних моряків і суднобудівельників.

В Криму — училище виноробства й садівництва; у ряді міст — фельдшерські училища.

3. Губернські (гімназії) — навчалися діти дворян і чиновників.

З 1828 р. навчання тривало 7 років. В той час на Україні було 19 гімназій. Гімназії були відкриті в Одесі (2), Херсоні (2), Києві (2), Чернігові, Полтаві, Катеринославі та інших містах.

— Існували також приватні пансіонати, що працювали за програмою середніх навчальних закладів.

— Доньки дворян здобували освіту і виховувалися в інсти­тутах шляхетних дівчат, які діяли

у Харкові (засновано у 1812 р.), Полтаві (1817 р.), Одесі (1829 р.), Керчі (1836 р.), Києві (1838 р.).

Проміжне місце між гімназіями й університетами займали ліцеї, яких в Україні було два: Рішельєвський в Одесі (заснований у 1817 р.) Ніжинський (заснований у 1820 р. на кошти братів Безбородьків і перетворений у 1832 р. на гімназію вищих наук.) 1827 р. — указ імператора про заборону допуску в середні і вищі навчальні заклади вихідців з кріпосних селян.

4. Університети — для дворян.

1805 р. — зусиллями місцевого дворянства на чолі з Васи­лем Каразіним було засновано Харківський університет. Якщо у 1805 р. навчалося лише 65 студентів, то у 1855 р. — 492.

До середини XIX ст. університет підготував близько 3 тис. фахівців.

Василь Каразін — громадський діяч, економіст, поміщик-ліберал.

1834 р. — у Києві відкрито університет святого Володи­мира.

У 1842 р. він одержав нове приміщення. Якщо в Київському університеті у 1834 р. навчалося 62 студенти, то у 1855 р. — 808.

Діяла ще Київська духовна академія, яка була створена на базі Києво-Могилянської академії у 1819 р.

НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ПІД ВЛАДОЮ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

На західноукраїнських землях діяли трикласні початкові І школи, які після революції 1848—1849 рр. стали чотири­класними, бо учні вивчали й основи сільськогосподарських практичних знань у галузі землеробства, садівництва, го­родництва, бджільництва і шовківництва. Навчання прово­дилось українською мовою. Всього навчалося лише 14% дітей шкільного віку.

Після революції 1848—1849 рр. у багатьох містах і селах почали працювати недільні школи-читальні для доро­слих. Навчання у них велось українською мовою. У Гали­чині їх налічувалося 60, на Закарпатті — 9.

У 40—50 рр. XIX ст. у східній Галичині існувало 8 гімназій, у Північній Буковині — одна, а Закарпатті — 9.

З вищих навчальних закладів працювали:

1. Львівський університет (1661 р.)

2. З 1817 р. у Львові працювала Реальна (торговельна), а з 1844 р. — Технічна академія.

Більшість навчальних предметів викладалися польською, німецькою, латинською мовами. Студентів-українців було мало.

3. У Закарпатті — не було жодного вищого навчального закладу.

4. У Північній Буковині діяв Чернівецький ліцей, який го­тував кадри духовенства.

У 1817 р. у Львові створена культурно-освітня установа — Оссолінеум (Львівський інститут Оссолінських). Засновником був М. Оссолінський — польський просвітитель, бібліограф, літературознавець та історик.

Інститут мав два відділи, бібліотеку і музей. Інститут Оссолінських був просвітницьким центром того часу.

НАУКА

1. "Історія русів"	Історія — найбільш популярний в першій половиш XIX ст. історико-публіцистичний твір, автор якого невідомий. У творі викладено події історії України від періоду життя стародавніх слов'ян до ліквідації царизмом "Гетьманщини". Автор твору показує героїчне минуле українського народу, який, борючись з іноземними загарбниками, — татаро-монгольськими, польськими, литовськими, російськими — відстоював свою рідну землю.
2. Дмитро Бантиш-Каменський (1788—1850)	— написав чотиритомну "Историю Малой России", яка вийшла у 1822 р. Автор обстоює право України на автономне козацьке самоврядування.
3. Михайло Іванович Костомаров (1817—1885)	— видатний український історик, автор відомих праць з історії України: "Богдан Хмельницький", "Руїна", з історії Росії — "Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей". М. Костомаров відомий і як письменник-романтик. Написав історичні драми: "Сава Чалий", "Переяславська ніч", видав збірки "Українські балади", "Вітка" та ін. В його творчості — велика любов до України, до її славного мину­лого. На сторінках харківського альманаху "Молодик" М. Костомаров вказував, що писати твори потрібно, орієнтуючись на інтереси народних мас, уважно вивчати духовну культуру українського народу, вести народознавчі дослідження.
4. Микола Андрійович Маркевич (1804—1860)	— український історик, письменник, народознавець. Автор однієї з узагаль­нюючих праць з історії України, п'ятитомної "Історії Малоросії", яка вийшла у 1842 — 1843 рр. Автор висловлюється за державну незалежність України. М. Маркевич зібрав велику колекцію документів з історії України XVII — XVIII ст. Надрукував збірку "Українські мелодії".
5. Михайло Олександ­рович Максимович (1804—1873)	— видатний український історик, при­родознавець, ботанік, фізіолог, фольк­лорист, етнограф людина всебічних енциклопедичних знань. Написав цікаву історичну драму "Звідки пішла Руська земля за розповіддю Нестерової повісті і за іншими старовинними письменами руськими". М. Максимович — автор ряду праць з історії гайдамацького руху та ін., укладач популярних збірників народних пісень.
6. А. Скальський	— український історик, зібрав багато архівних матеріалів. У 1841 році написав знамениту працю "История Новой Сечи или последнего коша Запорожского".