Тема 10. Мета – ознайомитись з валютною політикою НБУ, її метою і завданнями реалізації

Центральні банки

Мета – ознайомитись з валютною політикою НБУ, її метою і завданнями реалізації.

Лекція 7. Валютна політика та роль НБУ в її реалізації.

1.Формуваня та розвиток системи валютного регулювання в Україні.

2.Види валютної політики.

3.Мета та завдання поточної валютної політики.

4.Характеристика стратегічної валютної політики.

Перелік літератури:

1. Про Національний банк України: Закон від 20.05.99 №679-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №29. – Ст. 25.

2. Про банки і банківську діяльність: Закон від 7.12.01. зі зм. та доп., внес. ЗУ від 20.09.01 №2740 – ІІІ.

3. Коваленко Д. І./ Гроші та кредит: теорія і практика: Навч. посібн./ Д.І.Коваленко – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 352 с.

4.Гроші та кредит/ За ред. М.І.Алєксєєва.- Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2004. – 420с.

1.Формуваня та розвиток системи валютного регулювання в Україні.

Система валютного регулювання в Україні формувалась у складних і суперечливих соціально-економічних умовах. Вони характеризувались різким падінням обсягів виробництва, розривом традиційних господарських зв’язків між республіками СРСР та колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), гіперінфляцією, посиленням хаотичних процесів в економіці.

На практиці використання такої системи означало реальне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення її економічних передумов (конкурентоспроможної економіки, соціальних «амортизаторів», гнучкої системи цін, розвинутої банківської інфраструктури, помірних темпів інфляції тощо). Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на валютному ринку (нестача пропозиції), постійна девальвація національної валюти, доларизація внутрішнього обігу та бартеризація зовнішньоторгового обороту.

Нормативно-правові передумови управління валютною сферою в Україні як незалежній державі були закладені прийняттям 16 квітня 1991 р. Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Обов’язковому розподілу підлягала виручка в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх суб’єктів цієї діяльності.

У 1993 р. вводиться в дію Декрет Кабінету Міністрів України № 15 від 19 лютого «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цим Декретом визначаються основні принципи валютного регулювання в країні, порядок виконання валютних операцій, функції державних органів, що забезпечують валютне регулювання, а також права і обов’язки суб’єктів валютних відносин та їхню відповідальність за порушення валютного законодавства.

Згідно з Декретом, єдиним законним платіжним засобом на території України є валюта України. У зв’язку з цим усі надходження резидентам країни в іноземній валюті підлягають обов’язковому продажу через уповноважені банки.

У статті 8 Декрету «Валютний (обмінний) курс» визначається, що рівень валютного курсу встановлюється «Національним банком України на підставі результатів торгів валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України».

З жовтня 1994 р. розпочався новий етап розвитку валютного регулювання в Україні. Суть його полягала в подальшій лібералізації валютного ринку, встановленні єдиного обмінного курсу для готівкових розрахунків, у підготовці передумов для введення нової грошової одиниці — гривні. Підвалини цього етапу закладалися Указом Президента України від 22 серпня 1994 p., котрий виз начав правові рамки функціонування міжбанківського валютного ринку і передбачав у II півріччі 1994 р. забезпечити поступове зближення й уніфікацію офіційного і ринкового валютних курсів.

На цьому етапі розвитку валютного регулювання, що тривав до вересня 1996 p., основним напрямом валютної політики, передбаченим програмою економічних реформ Президента України, було здійснення заходів щодо поступової лібералізації та децентралізації валютного ринку України, а саме:

— створення умов, які щонайбільше наближали б курс національної валюти до його реального значення (розформування Тендерного комітету, визначення курсу українського карбованця на підставі відновлених торгів на УМВБ);

— забезпечення пріоритету національної валюти як платіжного засобу через поступове обмеження готівкового та безготівкового обігу іноземної валюти в Україні;

— здійснення децентралізації внутрішнього валютного ринку (створення незалежних валютних бірж у різних регіонах країни, зняття обмежень на здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку з купівлі-продажу іноземної валюти щодо поточних операцій);

— здійснення лібералізації внутрішнього валютного ринку (поступове скорочення обмежень щодо використання валюти та форми платежів).

Розвиток валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та певна стабілізація національної валюти створили передумови для того, щоб Україна в травні 1997 р. могла заявити про приєднання до статті VIII Статуту МВФ. Це означало, що з юридичного погляду в рамках світової валютної системи гривня стала вільно конвертованою валютою за поточними операціями.

2.Види валютної політики.

Відповідно до грошово-політичних цілей НБУ проводить поточну валютну політику та довгострокову або стратегічну (структурну) валютну політику.

Поточна валютна політика — це сукупність заходів, спрямованих на щоденне, оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, функціонування валютного ринку та ринку золота, в тому числі за допомогою дисконтної та девізної політики, зокрема валютної інтервенції, валютних обмежень, валютного субсидування та диверсифікації валютних обмежень.

Поточна валютна політика здійснюється на основі щоденних операцій на валютному та фінансовому ринку, а також за допомогою застосування контролюючих та регламентуючих важелів впливу на сферу валютних операцій. Тобто повсякденний рух валютних цінностей між учасниками економічних процесів є об’єктом регулятивного впливу поточної валютної політики держави. Важливим елементом проведення поточної валютної політики є таргетування валютного курсу.

Центральний банк країни, яка щільно інтегрована у світогосподарські зв’язки і, крім того, має значну частку експорту та імпорту у ВВП, може розглядати рівень зовнішньої купівельної спроможності національних грошей (валютний курс) як проміжний орієнтир монетарної політики. Це означатиме, що стан зовнішнього сектора економіки є як джерелом, так і об’єктом впливу на вектор монетарної політики. Коливання зовнішньої купівельної спроможності національних грошей багато в чому впливають на стан не тільки реального, а й фінансового сектора. Крім того, валютний ринок відображає ту активність кредитних інститутів, яка не пов’язана з кредитуванням економіки. Тобто надлишкова ліквідність банківської системи спрямовується на валютні спекуляції, які можуть дестабілізувати платіжний баланс країни. Тому НБУ часто обирає за один з проміжних орієнтирів валютний курс, намагаючись нівелювати вплив на нього тих процесів, що не пов’язані з тенденціями світової економіки чи тенденціями в реальному секторі національного господарства.

Стратегічна або структурна валютна політика охоплює досить тривалий період та передбачає проведення довгострокових заходів структурного характеру щодо послідовної зміни валютного механізму, а саме: реструктуризацію платіжного балансу країни, зміни у сфері розрахунків в іноземній валюті, запровадження конвертованості валюти тощо. До довгострокової валютної політики включають політику щодо участі в міжнародних організаціях валютно-фінансового співробітництва, оскільки членство країни в цих організаціях потребує прийняття певних зобов’язань щодо вектора та характеру валютної політики.

3.Мета та завдання поточної валютної політики.

Головним завданням поточної валютної політики є забезпечення нормального функціонування національної валютної системи, уникнення стійкого від’ємного сальдо платіжного балансу країни, узгодження інтересів експортерів та імпортерів.

Основна мета проведення поточної валютної політики:

— підвищити ефективність зовнішньоекономічних зв’язків через проведення політики курсоутворення;

— забезпечити стабільність у сфері обміну, що опосередковується використанням іноземної валюти;

— підвищити ліквідність національних грошей (це поняття не тотожне з міжнародною ліквідністю країни);

— підтримати збалансованість статей платіжного балансу.

Поточна валютна політика також передбачає:

— поточне регулювання системи валютних обмежень і системи економічних нормативів (зокрема проведення операцій на страховому ринку, фондовому та інших сегментах фінансового ринку);

— створення сприятливих умов для інвестування національної економіки;

— оперативне регулювання кон’юнктури валютного ринку за допомогою інтервенцій для зменшення спекулятивного тиску на валютний ринок;

— вдосконалення організаційно-правової структури валютного ринку;

— здійснення жорсткого контролю за операціями з переміщення капіталу резидентами й нерезидентами на валютному ринку;

— вдосконалення контролю за експортно-імпортними операціями;

— вдосконалення міждержавних розрахунків і опрацювання можливостей різноманітних форм інтеграції;

— вдосконалення механізму курсоутворення відповідно до структурних змін в економіці;

— проведення валютно-курсової політики, яка ґрунтується на цільових орієнтирах сфери грошово-кредитних відносин.

4.Характеристика стратегічної валютної політики.

Важливим критерієм відмінності структурної валютної полі тики від поточної є реформістський характер заходів у довгостроковій перспективі, що спрямовуються на заміну чи реновацію ключових компонентів валютної системи. До них відносять:

— порядок міжнародних розрахунків;

— режим валютних курсів;

— політику щодо золотовалютних резервів;

— режим конвертованості валют;

— участь у міжнародних організаціях тощо.

Об’єктивними факторами структурної політики є посилення економічної взаємозалежності національних господарств, зміни їх місця і ролі у світо господарських відносинах, сталість інтересів їхніх суб’єктів. Довгострокова валютна політика як сукупність заходів, спрямованих на здійснення тривалих структурних змін у світовій валютній системі, впливає на поточну політику.