Спеціальні заходи і засоби запобігання забруднення середо­вища

До таких заходів і засобів належать:

— очисні споруди;

— уловлювачі викидів в атмосферу;

— заводи з переробки сміття та залишків продуктів життєдіяль­ності людини;

— енергозберігаючі технології;

— використання маловідхідних технологій;

— виробництво біогазу та ін.

4.2. СОЦІАЛЬНІ ТА ПОЛІТИЧНІ НЕБЕЗПЕКИ 4.2.1. Загальні закономірності виникнення небезпек

Соціальний і політичний стан країни формує відповідне су­спільство і відносини в ньому. Безпека життєдіяльності впливає на стан суспільства як результат дії відповідних факторів життє­діяльності. Коли ці фактори зумовлюють негативні дії в житті суспільства, то вони виступають в ролі небезпек. Суть небезпек, які можуть бути соціальними, політичними та ін., полягає в тому, що вони відображають, як проблеми безпеки життєдіяльності адап­туються в суспільстві.

Таким чином, фактор небезпеки характеризує стан суспільства, з одного боку, а з іншого, — є змістом причини його переходу в стан з негативними наслідками.

За першим змістом фактор формує можливі шляхи впливу на суспільство (чи його частину). Фактично, це можливість здійснення управління фактором, а через нього — і управлінням суспільства з відповідних мотиваційних позицій.

За другим змістом має місце визначення фактора в ролі небезпе­ки, що потребує розробки передумов запобігання негативних наслідків.

— існування деградації самого суспільства;

— наявність (чи можливість) воєнного конфлікту;

— деградація національних відносин та ін.

2. Загроза розподілу суспільство — людина:

— наявність протиріч суспільство — людина;

— наявність протиріч суспільство — натовп;

— існування протиріч суспільство — партія;

— існування протиріч суспільство-система управління та ін.

3. Загроза виникнення конфлікту між окремими групами (ко­
лективами) суспільства:

— керівництво — колектив; •— колектив — людина;

— мешканці — мешканці;

— колектив — колектив;

— юрба — юрба.

Визначені види небезпек становлять передумови для комплексної системи їх вивчення: природи, виникнення, існування, дії (на люди­ну). В загальному вигляді це наведено на рис. 4.3, де людина являє собою об'єкт впливів, які формують характер її стану.

Наявність соціальних небезпек можна простежити на конкрет­них прикладах розвитку негараздів. На рис. 4.5 наведено приклад можливого стану суспільства в умовах дії закону (див. розділ 2) "на всіх всього не вистачить".

В умовах нестабільності суспільства, можливості виникнення конфліктів інформація відіграє важливу роль у справі підтримання злагоди в людських відносинах, а також в суспільстві. Значна частина інформації, яка пов'язана з безпекою життєдіяльності за своєю приро­дою, носить негативний характер. Тому треба дуже ретельно відноси­тися до змісту інформації і, головне виключити можливість попадан­ня в ЗМІ дезінформації, неперевірених фактів, перебільшених статис­тичних матеріалів та іншого. Все це може призвести до ускладнення взаємовідносин, поглиблення конфліктів і, як результат, небажаних негативних наслідків. У глобальному плані дезінформація сама по собі стає джерелом небезпек, які в суспільстві в багатьох випадках бувають тяжкими. Спростувати таку інформацію і виправити становище дуже тяжко. Як показали останні міжнародні конфлікти в Югославії, а та­кож в Чечні одночасно з будь-якими конфліктами йдуть "інформаційні війни". І перемога в конфлікті ще не означає перемогу в "інформаційній війні", що автоматично перед світовою спільнотою призводить до чут­тя глибокої кризи і моральної поразки.

Значні конфлікти в суспільстві з одночасним виникненням не­безпеки пов'язують з економічною діяльністю, особливо з її неста­більністю. Нестабільність такої діяльності в будь-який час розша­ровує суспільство в умовах падіння виробництва, зниження попитів ринку на продукцію, крах економічної системи. Тому до небезпеки слід віднести і розшарування суспільства в умовах кризи економіч­ної діяльності.

4.2.2. Соціальні небезпеки

В основу визначення соціальних небезпек, що викликані низь­ким духовним рівнем, кладуться цінності і компоненти суспіль­ства та людини.

Існують два ціннісні компоненти, співвідношення між якими характеризує стан суспільного життя.

Перший ціннісній компонент — цінності культури суспільства. Другий ціннісний компонент — ціннісна орієнтація особистості. Зв'я­зок між цими двома крайніми компонентами культури — найваж­ливіший цементуючий і стимулюючий початок всього суспільного життя. І навпаки — порушення цього зв'язку визначає глибоку ду­ховну кризу. В сучасному суспільстві у поєднанні будь-яких складо­вих суспільного життя і в усвідомленості його цілісності велика роль належить інтелігенції. Вона виконує роль духовного і інтелектуаль­ного посередника в системі суспільних зв'язків. Але інтелігенція може справитися з цією роллю за умови, коли її усвідомлення не порушено, коли воно само засновується на відповідних посиланнях світогляд­ного характеру. Одна з цих особливостей сучасної духовної кризи інтелігенції є різкий поворот від атеїстичного світоусвідомлення до релігійного. І тому криза в світоглядній орієнтації інтелігенції теж є небезпекою соціального стану суспільства.

На фоні змінених орієнтирів суспільство потерпає від соціальних небезпек, які викликали зміни і втрати загальнолюдських цінностей і орієнтацій значної кількості населення.

Результатом зміни світу цінностей і орієнтирів частини суспіль­ства є бродяжництво, проституція, п'янство, алкоголізм, тютюнопалін-ня, наркоманія, захворювання на СНІД.

Визначені соціальні небезпеки формують в людському середо­вищі "групи ризику". "Групи ризику" впливають на стан суспіль­ства шляхом підвищення чисельності кримінальних злочинів, втя-

гування в свої лави все нових представників здорової частини су­спільства, впливу на стан здоров'я оточуючих їх людей, погіршують генофонд нації.

Вищезгадані негативні явища в суспільстві (бродяжництво, про­ституція та ін.) створюють негативне коло, причини якого, в більшості випадків, пов'язані між собою.

Насамперед слід зазначити наявність ряду моральних факторів, які розподіляють суспільство на робітників комерційних структур, сумісних підприємств та робітників державного сектору економі­ки. Неспіввідношення платні в обставинах низьких заробітків і не­регулярних виплат викликають незадоволення роботою у праців­ників державного сектору.

Загостреність обставин викликають також незадовільний стан умов праці, проживання і побуту. Вся сукупність обставин збільшує ступінь соціального напруження.

Це може стати передумовою виникнення страйку, а за розвит­ком відповідних негативних явищ і умов піти в своєму розвитку аж до повстання чи революції.

Такий розвиток подій завжди, навіть в ретельно організованих суспільних змінах, супроводжується виникненням стихійних угру­повань, які здійснюють свої плани наживи за рахунок мародерства і вандалізму серед населення, що в своєму подальшому розвитку закінчується тяжкими наслідками актів тероризму.

Необхідність усвідомлених знань розвитку соціальних небезпеч­них факторів пов'язана з розумінням — куди може привести су­купний їх розвиток і як може потерпіти населення від необачливих дій стихійного характеру.

Найбільше, від чого може потерпіти людина, це від помилок ро­зуміння свого становища в суспільстві. Щоб орієнтуватися в цьому світі, щоб його розуміти, людина повинна визначити, які її дії бу­дуть мати підтримку і схвалення, а які, навпаки, — будуть виклика­ти недовіру і непорозуміння з боку суспільства. Визначена для себе система спілкування з суспільством становить передумови подаль­шого прогнозу під час взаємодій з суспільством. Це вже робиться за набутим досвідом і становить систему самооцінки людини до своїх дій. Розуміння критеріїв самооцінки й оцінки вчинків інших лю­дей дається завдяки усвідомленню ціннісного і нормативного змісту культури.

Найбільш суттєва характеристика системи цінностей складаєть­ся з того, що якраз тут сконцентровані уявлення людей про смисл їх життя. Неадекватність системи оцінок, що застосовує людина, призводить до конфліктної ситуації її з суспільством. Неадекватність оцінок завжди викликає відповідну реакцію з боку людини — мо­рального та психологічного походження. Накопичення таких ре­акцій у людини сприяє відчуттю відповідного дискомфорту і не-прогнозованій поведінці.

4.2.3. Політичні небезпеки

Політичні небезпеки виникають як результат розвитку різних видів політичних конфліктів. В історії різних країн найбільш час­то мають місце конфлікти на міжнаціональному і міждержавному рівнях, як результат дяуховного гноблення, політичного тероризму, ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти, війни.

Динаміка і тенденції розвитку конфліктів на будь-якій основі визначаються цілим рядом факторів: ступенем складності причин і умов, що їх викликали; силою емоційних переживань учасників; ступенем рішучості сторін добиватися досягнення своїх цілей; ре­альними можливостями задоволення претензій сторін; наявністю матеріальних, фінансових, організаційних засобів у сторін; готовніс­тю учасників йти один одному назустріч; втручанням зовнішніх факторів та іншими. Суворо кажучи, не буває двох абсолютно одна­кових конфліктів. Однак, в будь-якому з них можна визначити ті чи інші типологічні риси.

Як і соціальні конфлікти так і політичні дії можна кваліфікува­ти за різними основами: за причинами, що їх народили; за складом конфліктуючих сторін — міжособові, внутрішньогрупові, міжгру-пові, міжкласові, міжнаціональні, міжнародні; за динамікою розвит­ку — що гостро протікають, швидко розвиваються, загострюються, згасають, розростаються, хронічні; за формою дії сторін — з вико­ристанням насильства чи за його відсутності; за соціальними чи політичними цілями та їх наслідками.

Конфлікти, які розвиваються за напрямком перетворень со­ціально-політичних відносин, поділяють суспільство на неприми­римі сторони, що борються одна з іншою до поразки однієї з них. В таких умовах більшість попередніх політичних інститутів буде порушена, а основним методом боротьби стає фізичне насильство з

обох боків. Існує загроза (небезпека) розпаду і самого суспільства, в якому непримиримо зіштовхуються основні соціальні групи. Таке суспільство може зберігатися тільки в тому випадку, коли правля­ча політична група здатна знайти адекватні механізми регулюван­ня існуючого конфлікту.

Як форма соціально-політичного конфлікту, війна супроводжує всю історію розвитку світового суспільства. Наша епоха теж не є виключенням, її обличчя визначається озброєними сутичками, в тому числі двома світовими війнами. Взагалі, за останні п'ять з полови­ною тисяч років в світі відбулось приблизно 14,5 тисяч великих і малих війн, в ході яких загинуло, померло від голоду та епідемій більш як 3,6 мільярда людей.

Аналіз будь-якої війни передбачає розглядання ряду питань, се­ред яких основними є:

— суттєвість війни як феномена політики;

— озброєні сили як фактор політики;

— типи військових конфліктів;

— політичні наслідки військових конфліктів;

— можливості запобігання війни і повного усунення її з життя суспільства.

Одночасно з виникненням політичних форм організації суспільно­го життя з'являються і спеціалізовані органи для ведення війни — озброєні загони людей. їх функцією стає боротьба як проти зовніш­нього ворога, так і проти внутрішніх угруповань, що роблять спробу скинути існуючу владу. Через деякий час ці органи спеціалізуються, утворюючи важливіші частини державного апарату. Найбільш уні­версальна їх назва — армія чи озброєні сили. В існуванні держави армія розглядається як орган, що призначений для проведення по­літики засобами озброєного насильства.

Спираючись на здібності армії до ведення війни, держава вико­ристовує її як інструмент зовнішньої і внутрішньої політики. В зв'язку з цим закономірно постає питання про співвідношення між громадянською і військовою частинами керуючої політичної групи держави.

Домінування громадянської над військовою частиною не завжди забезпечується автоматично. Для цього вимагається наявність ряду умов, серед яких обов'язково є такі.

1. Очевидність легітимності існуючої системи влади і, перш за все, визнання її як законну самими військовими;

2. Достатнє забезпечення державою як корпоративних інтересів самої армії, так і інтересів національної оборони;

3. Рівень виховання командних кадрів армії в дусі визнання функціонального розподілу ролей між громадським і військовим апаратами.

Армія як частина держапарату є важливішим інструментом полі­тики. В цьому зв'язку представляється за необхідне участь армії в політиці. Але, з іншого боку, перевага "військових" над "громадян­ською" частиною у владі держави приносить автоматично напруже­ність в стосунках з іншими державами, а також між національнос­тями в багатонаціональній державі. Тому забезпечення рівноваги між "військовими" і "громадянськими" угрупованнями у владі є одним з найважливіших напрямків досягнення злагоди в суспільстві країни.

Крім визначених складових державної політики щодо запобі­гання виникнення конфліктних ситуацій є:

— управління конфліктними ситуаціями;

— відбудова гнучкої державної політики на рівні країна — ре­гіони;

— адресна допомога тим, хто потребує захисту і підтримки;

— участь у міжнародних утвореннях, що допомагають запобігати національним негараздам;

— формування фондів, що підтримують державну політику в сфері запобігання і подолання конфліктних ситуацій.

На теперішній час країна в своїй економічній діяльності перехо­дить до нового багатоукладного господарства. Тому нові форми діяль­ності, за якими працює значна кількість населення, також потребу­ють створення відповідного захисту. Забезпечення безпеки еконо­мічної діяльності потребує:

— чіткого законодавства;

— встановлення відповідних механізмів реалізації цього законо­давства;

— використання досвіду наслідків "роботи" цього законодавства для забезпечення його удосконалення;

— створення відповідної інфраструктури для її функціонування і реалізації державної політики "на місцях".