Базові уявлення дисципліни

Базовими уявленнями дисципліни "Безпека життєдіяльності" є знання про стан людини здебільшого у вигляді термінів і визна­чень. Зміни в стані людини формують зміни в середовищі (в широ­кому розумінні цього слова) як щодо позитивних, так і щодо нега­тивних явищ. Негативні явища в найгіршому вигляді можуть бути викликані катастрофами, аваріями, загибеллю людей та ін.

Небезпека — це процеси, явища, речі, які мають негативний вплив на життя і здоров'я людини. Небезпеки за характером можуть мати природне і антропогенне походження. Природні небезпеки обумов­лені стихійними явищами, кліматичними умовами, рельєфом місце­вості й ін.

У більшості випадків діяльність людини негативно впливає на довкілля. Людина, вирішуючи свої завдання матеріального забезпе­чення, безперервно завдає шкоди середовищу. Інтенсифікація діяль­ності людини підвищує рівень і кількість антропогенних небезпек у вигляді виникнення небезпечних та шкідливих факторів.

Всі види небезпек, які формуються в процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем, змінюють його стан. Середовище, за своїм характером, знаходиться в стані тривалої динамічної рівно­ваги і є складною саморегулюючою системою. При цьому сфери біологічної стійкості характеризуються достатньо вузькими межами змін небезпечних (у т. ч. травмуючих і шкідливих факторів) сере­довища.

Фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні (соціальні) факто­ри як небезпечні і шкідливі в процесі праці людини класифікує ГОСТ 12.0.003-74.

альне становище суспільства і його розвиток, тому система впливів на біосферу визначається також і соціально-економічними факто­рами середовища (в цьому випадку це середовище утворене суспіль­ством з відповідним рівнем його розвитку). Характер взаємовід­носин між визначеними об'єктами і факторами впливу наведено на рис. 2.3, (лівий верхній кут). Внаслідок людської діяльності орга­нізація біосистеми зазнала змін.

Ці зміни реалізуються у визначеному просторі за якийсь термін і формують стан безпеки (небезпеки), що, відповідно, впливає на лю­дину (Л₂) — стан людини в біосистемі у визначеному просторі за визначеним терміном, (рис. 2.3). Співвідношення між станом Л₁ і Л₂ дає змогу визначити варіанти стану людини і середовища залеж­но від рівня ГДК та ін.

Таким чином, слід визначити, що в процесі своєї діяльності люди­на постійно впливає на навколишнє середовище, суспільство, довкілля, середовище сільськогосподарського підприємства та ін. Результати таких впливів відображають відповідні небезпеки відносно людини, суспільства, довкілля, середовища сільськогосподарського підприєм­ства та ін. Дія таких небезпек проявляється через вплив конкретних небезпечних і шкідливих факторів. Небезпечні і шкідливі фактори впливають безпосередньо на об'єкт чи елемент середовища, на систе­му чи органи людини тощо.

На рис. 2.4 наведено структуру СЗБЖ. На схемі показано взаємо­дію підсистем за прямими і зворотними зв'язками.

Всі визначені підсистеми (1—8) тісно взаємопов'язані. Мож­ливість роботи системи базується на впровадженні цих зв'язків та повному використанні підсистем за своїм призначенням.

2.1.2. Забезпечення безпеки від дії небезпечних та шкідливих факторів

Основним завданням безпеки життєдіяльності є визначення і реалізація надійних засобів захисту і заходів, необхідних і достатніх для реалізації умов виживання. Розв'язання такого завдання мож­ливе тільки з позицій системного підходу, який реалізує одночасно комплексні розв'язки у всіх сферах матеріального виробництва і життєдіяльності суспільства.

Виконання поставлених завдань досягається на основі аналізу стану безпеки на трьох рівнях взаємодій.

1. На першому рівні розглядається існування і встановлення взає­модій в системі "природа — суспільство".

2. На другому — визначаються небезпеки, які мають місце при функціонуванні вищезгаданої системи.

3. На третьому рівні визначаються небезпечні фактори, що фор­мують небезпеки і безпосередньо впливають на об'єкт (суспільство, людину, довкілля і т. ін.).

У загальному вигляді визначено три рівні пошуку, що складають системний підхід у здійсненні аналізу безпеки (див. рис. 2.5).

Відповідно до діючих небезпек, небезпечних та шкідливих фак­торів формується зміст СЗБЖ, яка утворюється з таких підсистем:

1) науково-методологічного забезпечення — вирішує питання теоретичних основ (їх елементів), що дають змогу сформувати уяв­лення про процеси, які мають місце в практиці встановлення без­пеки;

2) проектно-конструкторського та технологічного забезпечення — формує умови безпеки при проектуванні та експлуатації обладнання, системи машин та технологій сільськогосподарського виробництва;

3) організаційно-методичного забезпечення — формує оптимальні побудови форми організації виробничих процесів за принципами встановлення безпеки;

4) правового регулювання — формує передумови розробки зако­нодавчо обґрунтованих засобів і заходів безпеки та ін.;

5) комплексного контролю стану безпеки — дає можливість своє­часно впроваджувати заходи попередження, ліквідації небезпек і поліпшення стану безпеки;

6) інформаційного забезпечення — реалізує принципи накопи­чення, передавання, зберігання та дозування інформації;

7) кількісної оцінки і прогнозування — формує апарат і методи оцінки для визначення об'єктивного стану безпеки життєдіяльності;

8) оптимального управління — формує управлінський простір
методів та заходів, які у своїй сукупності сформують комфортні умови
життєдіяльності людини.

Комплексний підхід ґрунтується на всеохоплюючому розгляді і обліку впливів на людину, середовище. До середовищ в цьому разі належать: сільськогосподарські помешкання (суспільство, що меш­кає на цій території), територія (робочої зони) сільськогосподарських підприємств, довкілля та територія дії надзвичайних ситуацій.

2 4-295

При цьому необхідно розглядати три елементи, що формують без­пеку життєдіяльності:

— стан людини;

— стан середовища;

— характер взаємодій.

Розглядаючи системи впливів, треба використовувати відповідну систему небезпечних факторів, які впливають і формують стан лю­дини, а також механізми їх впливів на ці три елементи.

При цьому небезпечний фактор (за змістом) виконує роль уні­версального елемента, який дає змогу визначити вплив, стан, систему взаємодій і систему реалізації безпеки життєдіяльності. Суть взає­модій при забезпеченні безпеки людини подано на рис. 2.6, с 36.

2.2. ЗМІСТ ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ, ЩО ФОРМУЮТЬ СИСТЕМУ ЗНАНЬ ДИСЦИПЛІНИ "БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ"

2.2.1. Елементи теорії, що становлять зміст предметної сфери дисципліни

У попередніх розділах встановлено основні поняття дисципліни "Безпека життєдіяльності": "людина", "життя", "безпека" ("небез­пека"), "фактори" та ін. Між собою ці поняття за своїм змістом не мають видимого зв'язку. Однак такі зв'язки існують на смислово­му рівні. Перехід на смисловий рівень — це перехід від змісту сло­ва людського спілкування до уявлень певної системи професійної діяльності. В нашому випадку — це безпека життєдіяльності (існу­вання) людини. Перехід до розгляду понять на смисловому рівні дає змогу збільшити глибину опису явищ, що необхідно в практиці вста­новлення безпеки.

Наприклад, основними смисловими уявленнями понять "люди­на" і "життя" є те, що:

— "людина" виступає в ролі головного об'єкта, а також в ролі об'єкта, який потребує захисту;

— "життя" виступає як показник стану людини, а також як по­казник впливу небезпек.

За основу смислового розглядання взято пари:

— "людина — життя";

— "життя — небезпеки";

— "небезпеки — фактор";

— "фактор — людина".

Взаємодія кожної пари має визначений смисловий зв'язок. Пе­релічені пари створюють базове коло понять безпеки життєдіяль­ності. Встановлене співвідношення наведено на рис. 2.7, с 38.

2.2.2. Елементи теорії, що становлять логічні категорії безпеки життєдіяльності

Категорії є універсальною формою мислення і відображають за­гальні властивості й відношення об'єктивної дійсності і пізнання. Виходячи з того, що цілісність і єдність явищ матеріального світу, їх універсальні зв'язки і закономірний рух можуть бути відобра­жені тільки в системі логічних категорій (ЛК), у цьому розділі ви­користовуються ці можливості в межах конкретних питань безпе­ки життєдіяльності.

Смисл теоретичних основ на рівні розгляду ЛК полягає в тому, щоб за допомогою основних похідних і логічних категорій відтво­рити основні і похідні логічні категорії безпеки життєдіяльності. На базі поєднання всіх категорій скласти механізм визначення взаємодій компонентів дисципліни (науки), оцінки стану безпеки, розробки способів запобігання аваріям та травмам.

У попередньому розділі вже наводились деякі приклади викори­стання логічних категорій, які сприяють узагальненню та вилучен­ню інформації щодо понятійного рівня.

Цей розділ підпорядковано завданням, які вирішують проблеми систематизації логічних категорій у формуванні дисципліни "Без­пека життєдіяльності". Система логічних категорій покликана ста­ти обов'язковим інструментом під час аналізу стану безпеки, вста­новлення небезпечних та шкідливих факторів, розробки систем за­хисту життєдіяльності людини.

За допомогою логічних категорій основних, похідних та ін. мож­на створити відповідну систему безпеки.

Найбільш поширені у використанні дисципліни "Безпека жит­тєдіяльності" такі основні логічні категорії, як "життя", "час", "простір".

Зміст організації безпеки за основною логічною категорією ста­ну "життя" наведено в попередньому розділі.

Визначені основні логічні категорії становлять базу для форму­вання та інтерпретації основних і похідних логічних категорій без­пеки життєдіяльності.

У більшості випадків практики розгляду послідовного розвитку подій під час негараздів (травм, аварій, катастроф) і забезпечення безпеки для пояснень, необхідно використовувати основну логічну категорію "час" та її похідні категорії. З цього приводу завжди треба уявляти:

1) засіб уведення часу в описання ситуацій;

2) можливості упорядкування у часі стану різних об'єктів. Щодо першого пункту яскравим прикладом є зміст інструкцій з

охорони праці. В інструкціях загальна систематизація забезпечен­ня безпеки зорієнтована на засіб уведення часу в опис виробничих ситуацій. Встановлення безпеки кожен раз прив'язане до похідної категорії часу, що реалізується на тлі праці: "до початку роботи", "під час роботи", "під час аварійної ситуації" і "після виконання роботи" (такий зміст інструкції з охорони праці затверджено Держ-наглядом з охорони праці України).

Щодо другого пункту — можливість упорядкування у часі різних об'єктів реалізується в деяких випадках у два етапи. Наприклад, на першому етапі — через послідовність виконання операцій і їх еле­ментів в технологічних процесах. На другому — через відповідне співвідношення елементів і операцій технологічних процесів з пев­ними заборонами, які встановлюють безпеку в рамках послідовності здійснення виробничої діяльності. Це і є реалізація упорядкування в часі — стану небезпеки.

В безпеці життєдіяльності багато теоретичних понять і практич­них рішень використовують основну і похідну логічні категорії простору. Поняття простору є добре позначеною та легко ідентифі­кованою сферою. Уявлення цієї логічної категорії для опису кон­кретних ситуацій безпеки життєдіяльності вимагає відповідних ха­рактеристик. Або це будуть абсолютні (метричні) просторові харак­теристики, або — відносні, що якісно визначають відповідну взаємну орієнтацію об'єктів у просторі.

У першому випадку простір може орієнтуватися за ознаками координат чи відстані. У другому випадку характеристикою є термі­ни просторових відносин у вигляді "всередині", "зовні", "встановле­но на", "нанесено на", "поблизу", "впритул", "зверху" та ін.

Більшістю цих термінів оперує безпека життєдіяльності в тек­стах, що описують конструкції засобів, приладів захисту, правил та

5. Будь-яке перетворення природи викликає в глобальній сукуп­ності біосфери і в її великих шарах відповідну реакцію, що приво­дить до відносної незмінності еколого-економічного потенціалу ("пра­вило Тришкіного жупана"), збільшення якого можливе шляхом змінного підвищення енергетичних вкладень. Штучний підйом еколого-економічного потенціалу обмежений термодинамічною стій­кістю природних систем.

Примітка. Закон внутрішньої динамічної рівноваги — одне з вузлових положень в природокористуванні. Доки зміни середови­ща слабкі і їх розташування обмежене відносно невеликою площею, то вони або локалізуються, або "згасають" в ланцюзі ієрархії екоси­стем. Але як тільки зміни досягають істотних значень для великих екосистем, наприклад, відбуваються в масштабах басейнів великих річок, чи в розмірах, обмежених правилами одного чи десяти відсотків, вони приводять до істотних зрушень у цих великих природних утвореннях, а через них, відповідно до наслідку 2 з вищезгаданого закону, і в усій біосфері. Будучи відносно незворотними (3-й на­слідок), зміни в природі врешті-решт можуть бути нейтралізовані значними витратами з соціально-економічного погляду.

Зсув динамічної (квазістаціонарної) рівноваги стану природних систем за допомогою значних затрат енергії (наприклад, шляхом оранки та інших агротехнічних прийомів) порушує співвідношення екологічних компонентів, досягаючи збільшення корисної продукції (врожаю) чи стану середовища, сприятливого для життя і діяль­ності людини. Коли ці зсуви "згасають" в ієрархії природних си­стем і не викликають термодинамічного розладу у цій природній системі, то такий стан вважається нешкідливим. Однак, надмірна затрата енергії і матеріально-енергетичний розлад, що виникає як результат, призводять до зниження природно-ресурсного потенціа­лу аж до опустелювання території.

Закон константності (В.І. Вернадського). Кількість живої речовини біосфери (для певного геологічного періоду) є константа. Закон константності щільно пов'язаний із законом внутрішньої динамічної рівноваги, є його кількісним виразом для масштабів всієї біосфери. Відповідно до законів константи: будь-яка зміна кількості живої речовини в одному з регіонів біосфери неминуче тягне за собою таку ж за його розміром зміну в іншому будь-якому регіоні, але зі зворотним знаком. Полярні зміни можуть бути вико­ристані в процесах управління природою, однак слід ураховувати,

що не завжди має місце адекватна заміна. Звичайно високорозви-нені види і екосистеми витісняються іншими, що стоять на відносно низькому еволюційному (для екосистем сукцесійному) рівні, великі організми — меншими, а корисні для людини форми — менш ко­рисними, нейтральними чи навіть негативними. Наслідком закону константи є правило обов'язкового заповнення екологічних ніш, а побічно і принцип винятку.

Закон мінімуму (Ю. Лібіха) — основний закон: витривалість організму визначається найслабшою ланкою в ланцюгу його еколо­гічних потреб, таким чином життєві можливості лімітуються еко­логічними факторами, кількість і якість яких близькі до необхідно­го відносно організму чи екосистеми мінімуму. Подальше їх зни­ження веде до загибелі організму чи деструкції екосистеми.

Додаткове правило взаємодії факторів: організм у певній мірі здатний змінити дефіцитну речовину чи інший діючий фактор іншим, функційно ближчою речовиною чи фактором (наприклад, одну ре­човину — іншою, близькою за своєю функціональністю чи хімічним складом).

Примітки (до правила). Встановлення слабкої ланки ланцюга надзвичайно важливо в екологічному прогнозуванні, плануванні і експертизі проектів. Правило взаємодії факторів дає змогу раціо­нально замінити дефіцитні речовини і впливи на менш дефіцитні, що важливо в процесах експлуатації природних ресурсів.

Закон нерівномірності розвитку систем, чи закон різноча­сового розвитку (змін) підсистем у великих системах: системи одного рівня ієрархії (як правило, підсистеми — більш високого рівня організації) звичайно розвиваються не синхронно: в той час, як одні з них досягли більш високого рівня розвитку, інші ще зали­шаються в менш розвиненому стані. Наприклад, еволюційний рівень розвитку видів різний, екосистеми суші мають різну еволюційну та історичну давність формування, суспільно-економічний розвиток народів і держав у різних частинах планети нерівномірний та ін. Значення закону для природокористування полягає в тому, що він "забороняє" абсолютну одноманітність (як і закон необхідної різно­манітності), створену людиною в просторі (наприклад, суцільна оранка, таким чином рівномірне граничне сукцесійне омолоджування еко­систем на великому просторі), а в галузі управління виробництвом "потребує" нерівномірної уваги до його різних сторін, в тому числі

нерівномірного капіталовкладення з метою підвищення ефектив­ності роботи.

Закон розвитку природної системи за рахунок навколиш­нього середовища. Будь-яка природна система може розвиватися тільки за рахунок використання матеріально-енергетичних та інфор­маційних можливостей навколишнього середовища. Закон є на­слідком основ термодинаміки. Він має надзвичайне теоретичне і практичне значення завдяки основним своїм наслідкам:

1) абсолютно безвідходного виробництва не може бути (бо це рівнозначно створенню вічного двигуна);

2) будь-яка більш високоорганізована біотична система (напри­клад, вид живого), використовуючи і змінюючи середовище, створює потенціальну загрозу для більш низькоорганізованих систем (зав­дяки цьому в земній біосфері неможливе повторне відродження жит­тя — воно буде знищене існуючими організмами);

3) біосфера землі як система розвивається за рахунок ресурсів планети, але опосередковано за рахунок і під управлінським впли­вом космічних систем (перш за все Сонця).

Примітки. Відповідно до першого наслідку ми можемо розрахо­вувати тільки на маловідходне виробництво, тому першим етапом розвитку технології має бути їх мала ресурсомісткість (як на вході, так і на виході — економність і незначні відходи); другим етапом буде утворення циклічного виробництва (відходи одних виробництв можуть стати сировиною для інших); третім — організація розумно­го депонування (захоронения) неминучих залишків і нейтралізація неусунутих енергетичних відходів (всі три етапи можуть бути одно­часними). Уявлення, що біосфера працює за принципами безвідход­ності, помилкове, тому що в ній завжди накопичуються речовини, які вибувають з екологічного обігу і формують осадові породи.

Відповідно до другого наслідку цього закону вплив людини на природу потребує заходів з нейтралізації цих впливів, тому що вони можуть стати руйнівними і, згідно з правилом співвідношення умов середовища і генетичної визначеності організму, загрожує і самій людині. У зв'язку з цим охорона природи — одна з обов'язкових складових соціально-економічного розвитку високорозвиненого су­спільства.

Третій наслідок закону має особливе значення для довгостроко­вого прогнозування. Його треба враховувати при розгляді всіх про­цесів, які відбуваються на Землі. Однак, необхідно усвідомити, що

космічний вплив коригується земними процесами і встановлення прямих зв'язків має вірогідний характер. Наприклад, в роки висо­кої сонячної активності не обов'язково проявляється весь аспект явищ, що спостерігався в попередній цикл тієї ж активності світи­ла. Вони тільки можуть виникнути.

Закон зниження енергетичної активності природокористу­вання: з розвитком історичного часу, під час вилучення з природ­них систем корисної продукції на її одиницю в середньому зроста­ють енергетичні витрати. Збільшуються і енергетичні витрати на одну людину.

Закон обмеженості ресурсів ("на всіх не вистачить"). Цього формулювання немає в аксіомах-прислів'ях, що становлять закони Б. Коммонера. Але цей закон відображає загальну системну зако­номірність.