Небанківські організаційні форми нагромадження капіталу: світовий досвід

Поряд з банками проблеми нагромадження капіталу вирішують небанківські фінансовий установи. При цьому світовий досвід розвитку небанківських фінансових установ має істотні відмінності від досвіду однойменних структур а Україні. Насамперед мова йде про ступінь спрямованості небанківських фінансових установ. За рубежем вона характеризує дійсно процес нагромадження капіталу для його наступного інвестування.

Серед небанківських фінансових установ ведуче місце займають інвестиційні компанії - структури, що акумулюють грошові кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів. Вперше інвестиційні компанії з'явилися в 60-х роках у Великобританії для вкладення грошей у цінні папери колоніальних компаній, однак поступово вони перетворилися у важіль нагромадження капіталу.

Інвестиційні компанія, купують, володіють і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал. Кількість цінних паперів однієї компанії в портфелі інвестиційної компанії, як правило, обмежується. Наприклад, у США воно не повиннео перевищувати 5% від загальної суми активів і давати не більше 10% загального числа голосів акціонерів компанії-емітента.

У залежності від методу формування пасивів інвестиційні компанії поділяються на дві групи: «закритого типу» і «відкритого типу». Перші мають фіксований акціонерний капітал і не підлягають погашенню до моменту ліквідації компаній. Інші мають капітал, що постійно змінюється, тому що їхні акції постійно купуються і продаються компаніями відповідно до ринкової вартості активів компаній. Продажна ціна таких акцій, як правило, має додаткову надбавку. Інвестиційні компанії крім власних коштів мають право в обмежених розмірах користуватися залученими джерелами. Компанії «відкритого типу» можуть залучати тільки банківський кредит, «закритого типу» — випускати також облігаційні позики.

Нагромадженням капіталу займаються також ощадні установи, основною функцією яких є залучення коштів населення. Ощадні установи мають різні назви — у Німеччині, Австрії, Голландії, Італії, Іспанії — ощадні каси, у Великобританії — довірчі-ощадні банки, у США — взаємо-ощадні банки. У Японії ощадні установи функціонують тільки у вигляді поштово-ощадних банків.

Поступово ощадні установи закріплюють за собою функції по інвестиційних і інших операціях, більш властивим банкам. У Франції ощадні установи традиційно вкладають акумульовані кошти в цінні папери держави. У розвинених країнах організаційно ощадні установи являють собою розвинені структури, у які входять низові ланки, головні регіональні та загальнодержавні інститути, а також лізингові компанії, інвестиційні фонди.

Заслуговують на увагу також такі організаційні форми нагромадження капіталу як фінансові компанії. Це кредитно-фінансові установи, що спеціалізуються на наданні окремих видів кредитів, у тому числі інвестиційних. При тому, що ці компанії спочатку з'явилися ще в середині XIX сторіччя, їхній розвиток співпав з періодом світової кризи 1929-1933р. Найбільше поширення вони одержали в США, Великобританії, Канаді.

У Великобританії фінансові компанії по своїй суті — це інвестиційні структури, що купують акції або облігації підприємств якої-небудь галузі.

У країнах, що розвиваються, фінансові компанії виникли до другої світової війни - в Латинській Америці, поширені в країнах Південно-Східної Азії, у 60 - 70-х рр. почали з'являтися в Африці. В окремих країнах фінансові компанії здійснюють операції з цінними паперами. У країнах, де відсутні інвестиційні банки, їхня діяльність передує створенню таких банків. Коло клієнтури фінансових компаній досить різноманітне, але по масштабах операцій і обсягам ресурсів вони поступаються банкам.

Американське походження мають такі форми нагромадження капіталу як взаємні фонди. Ці фонди продають акції і використовують отримані доходи для вкладення в короткострокові цінні папери. Доходи, принесені цими цінними паперами, передаються потім власникам акцій за мінусом невеликої суми на управлінські витрати фондів. Ці фонди мають відмінності і від банків, і від позико-ощадних інститутів. Їхні пасиви з технічної точки зору не є депозитами, вони не видають позичок. Однак з погляду акціонерів акція взаємного Фонду нічим не відрізняється від банківського депозиту.

На мікроекономічному рівні в країнах з розвиненою економікою природним є процес інтеграції банківського капіталу з промисловим і створення фінансово-промислових груп. Фінансово-промислові групи виступають організаційною оболонкою фінансового капіталу, закріплюють єдність виробничих, фінансових та інших інтересів цілого ряду компаній і банків. Розвинена економіка західних країн досягла сучасного рівня завдяки ефективному функціонуванню фінансового капіталу, органічному сполученню капіталу банків і промисловості. Активи, що контролюються 12 тис. найбільшими фінансово-промисловими групами світу, перевищують 23 трдн. дол. Головними напрямками діяльності цих груп є банки, телекомунікації, енергетичні галузі, виробництво продуктів харчування, торгівля, хімія, автомобілебудування.