Поняття, ознаки та види суб'єктів господарських правовідносин

Тема 4:ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАЮВАННЯ

Лекція

1. Поняття, ознаки та види суб'єктів господарських правовідносин (господарського права).

2. Основи правового статусу суб'єктів господарювання.

3. Особливості правового статусу суб'єктів організаційно-господарських повноважень.

4. Суб'єкти некомерційної господарської діяльності.

5. Правове становище суб'єктів внутрішньогосподарських відносин.

Поняття, ознаки та види суб'єктів господарських правовідносин

(господарського права)

Згідно зі ст. 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Проте не всі перелічені категорії осіб є суб'єктами господарських правовідносин (господарського права). Такими суб'єктам є лише ті учасники відносин у сфері господарювання, яким притаманна сукупність необхідних для цього ознак (рис), а саме:

- безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг), що є предметом діяльності індивідуальних підприємців, підприємств різних організаційно-правових форм, виробничих кооперативів, інших господарських організацій основної ланки економіки, або управління господарською діяльністю, що притаманно для власників майна підприємств, господарських об'єднань, холдингових компаній, промислово-фінансових груп, господарських міністерств і відомств;

- створення {набуття статусу суб'єкта господарських відносин) у встановленому законом порядку, хоча порядок створення для різних суб'єктів

- господарських відносин різний залежно від виду (суб'єкт господарювання чи орган/організація господарського керівництва), організаційно-правової форми (унітарне підприємство, господарське товариство, виробничий кооператив), основного або виключного виду діяльності (комерційний банк, страхова компанія, фондова біржа, промислово-фінансова група та ін.); набуття статусу суб'єкта господарських відносин (що, як правило, є завершальною стадією процесу створення господарської організації) зазвичай пов'язується з їх державною реєстрацією; державна реєстрація може здійснюватися в загальному порядку (відповідно до положень ГК України - ст. 58, ЦК України - статті 50, 89, Закону України від 15.05.2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців") та/або в спеціальному порядку (передбачається Законом "Про банки і банківську діяльність" - статті 17-18, 22, Законом "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" - пункти 13-14 ч. 2 ст. 7; "Про інститути спільного інвестування (панові та корпоративні інвестиційні фонди)" - статті 8, 11; постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 р. № 781 "Про затвердження Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп" (п. 2) та ін.);

- наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб'єктом або покладеної та нього господарської діяльності чи управління такою діяльністю; таке майно може закріплюватися за суб'єктами господарського права на різних правових титулах: праві власності (господарські товариства, виробничі кооперативи), праві господарського відання (державне та комунальне комерційні підприємства), праві оперативного управління (казенне підприємство, комунальне некомерційне підприємство), праві користування (може застосовуватися з будь-яким з названих правових титулів; є характерною ознакою орендного підприємства);

- наявність господарської правосуб'єктності тобто визнаної державою за певним суб'єктом господарських відносин можливості бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень); обсяг господарської правосуб'єктності учасників господарських правовідносин фіксується в законі та в їх установчих документах і залежить від низки чинників (зокрема, від правового титулу майна, виду та характеру діяльності).

Суб'єкти господарського права (господарських правовідносин) - це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб'єктністю.

Суб'єкти господарського права надзвичайно різноманітні, тому їх класифікують, тобто поділяють на групи.

За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

• суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивіду альні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки та ін.);

Щодо господарюючих організацій, то вони підрозділяються на:

• суб'єкти підприємницької діяльності (комерційні організації), основною метою діяльності яких є одержання прибутку (підприємства і їхні об'єднання, господарчі товариства, виробничі кооперативи); Докладніше щодо правового статусу та основ господарювання даних осіб розглянемо в межах наступної теми.

• некомерційні (неприбуткові) організації, що не мають головною метою отримання прибутку і не розподіляють його між своїми засновниками (товарні біржі, споживчі кооперативи, торгово-промислові палати, саморегульовані організації професійних учасників ринку цінних паперів тощо).

Негосподарюючими є організації, створені не для здійснення або організації господарської діяльності, а для виконання іншої діяльності, фінансованої ззовні, оскільки її результати не виступають як товар і не забезпечують самооплатності. З метою рішення своїх основних задач негосподарські організації можуть брати участь і в господарських правовідносинах, стаючи тим самим суб'єктами господарського права.

Вони створюються, як правило, для задоволення соціально-культурних, наукових, духовних потреб або здійснення управлінських функцій і завжди є некомерційними суб'єктами господарського права.

Некомерційне господарювання – це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання і спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки, у видах діяльності, де забороняється підприємництво, а також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.

Негосподарюючі організації повинні створюватися в організаційно-правових формах, що не суперечать законодавству. Найбільш усталеними на практиці є такі організаційно-правові форми негосподарських організацій:

• об'єднання громадян – це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, союз, тощо) визнається політичною партією або громадською організацією. Правовою основою господарської діяльності об'єднань громадян в Україні є Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р.;

• релігійна організація – утворюється з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діє відповідно до своїх ієрархічної й інституційної структур, обирає, призначає і заміняє персонал відповідно до свого статуту (положення). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства, духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з зазначених вище релігійних організацій. Правове положення цих організацій, у тому числі їх господарсько-правовий статус закріплений у Законі України «Про свободу совісті і релігійні організації» від 23 квітня 1991 р.;

• благодійний чи інший некомерційний фонд – це організація, яка не має членства та створена для досягнення соціальних, благодійних, культурних, освітніх або інших суспільно корисних цілей шляхом використання майна, переданого засновниками в її власність. Правовий статус благодійних фондів регламенту і Закон України «Про благодійність та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р.;

• установа, у тому числі бюджетна, – не негосподарююча організація, створена власником для надання соціально-культурних послуг, здійснення управлінських або інших подібних функцій і фінансована ним цілком або частково (бібліотеки, музеї, лікарні, інколи вузи, академічні науково-дослідні інститути, органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, суди, органи прокуратури тощо), що викликає необхідність регулювання їхньої діяльності численними нормативно-правовими актами;

• негосподарююче об'єднання юридичних осіб (асоціація, союз).

Об'єднання громадян, більшість релігійних організацій і негосподарські об'єднання юридичних осіб побудовані на засадах членства, позбавленого, однак, через їхній безприбутковий статус майнового корпоративного елемента.

Некомерційні фонди й установи належать до організацій, не заснованих на членстві, тобто вони не мають у своєму складі інших осіб. При цьому всі названі вище різновиди негосподарюючих організацій, крім установ, можуть бути власниками майна, переданого засновниками (учасниками), і здобувати його у процесі діяльності. За установою майно, як правило, закріплюється за обмеженим речовим правом – правом оперативного управління.

Негосподарюючі організації можуть наділятися статусом юридичної особи, мати спеціальну господарську правосуб'єктність і використовувати наявне в них майно винятково для досягнення цілей, передбачених установчими документами.

Найчастіше в господарські відносини негосподарюючі організації вступають у процесі споживання результатів господарської діяльності інших суб'єктів, тобто при укладанні господарських договорів на придбання (постачання) для них визначеної продукції, виконання певних робіт або надання послуг. Але споживчими господарськими операціями далеко не вичерпується зміст їхньої господарської правосуб'єктності: якщо це дозволено установчими документами, вони самі можуть виробляти товари (підсобні господарства, навчально-виробничі майстерні тощо), виконувати роботи (наприклад, науково-дослідні і дослідно-конструкторські), надавати платні послуги (освітні, медичні, культурні тощо). Причому, оскільки така діяльність може бути організована і як підприємницька, то вона підлягає правовим нормам відповідного виду підприємницької діяльності, однак отриманий прибуток не підлягає розподілу між засновниками, а має витрачатися на основні цілі й розвиток матеріальної бази організації.

У чинному законодавстві практично немає обмежень для негосподарюючих організацій (крім політичних партій, органів державної влади) на придбання і реалізацію цінних паперів, участь у господарських товариствах, створення ними дочірніх підприємств, необхідних для досягнення статутних цілей.

Окремі види діяльності розглянуті юридичні особи можуть здійснювати тільки на підставі ліцензій відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. До таких видів діяльності належать: медична практика, надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними і вищими навчальними закладами, фізкультурно-оздоровча і спортивна діяльність.

Залежно від форм власності, та базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) суб'єкти господарського права. До перших (державних) належать державні та казенні підприємства, державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, господарські міністерства та відомства. До других (комунальних) належать комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. До третіх (колективних) - господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об'єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями До четвертих (приватних) - індивідуальні підприємці, приватні підприємства. До п'ятих (змішаних) - орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово-фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності.

• суб'єкти організаційно-господарських повноважень, які здійснюють управління господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності

До таких органів належать: 1) міністерства й відомства, що здійснюють галузеве та міжгалузеве управління (Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Антимонопольний комітет України тощо); 2) головні управління, управління, комітети, департаменти у складі місцевих рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій, що здійснюють управління економікою на місцевому рівні; 3) органи управління державними господарськими об’єднаннями, які діють у певній сфері промисловості, транспорту, зв’язку тощо.

Ці суб’єкти, на відміну від суб’єктів інших видів, не виготовляють і не реалізують товарів, не виконують робіт і не надають послуг. Їх участь у господарському процесі полягає у здійсненні управлінського впливу на діяльність суб’єктів господарювання через: розміщення серед них державних замовлень; установлення загальнообов’язкових правил і нормативів щодо господарської діяльності; реєстрацію суб’єктів господарювання та надання їм ліцензій на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; контроль за дотриманням суб’єк­тами господарювання встановлених правил і нормативів; застосування стягнень щодо учасників господарського процесу, які допускають правопорушення.

Суб’єктами господарювання, або суб’єктами господарського права, є юридичні або фізичні особи, які на основі юридич­но відокремленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством та їх статутом господарську діяль­ність і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна.

· Суб’єктами господарського права є також відособлені підрозділи підприємств (філіали, представництва, відділення тощо). Такі підрозділи створюються підприємствами для здійснення певних видів господарської діяльності та реєструються за їх місцезнаходженням у порядку, передбаченому для реєстрації підприємств. Вони діють згідно з положенням про них, затвердженим підприємством, і можуть відкривати в банках поточні й розрахункові рахунки. Підрозділи підприємства не реєструються як юридичні особи.

· Об’єднання підприємств — це господарське формування, створене шляхом об’єднання виробничої, наукової, комерційної та іншої діяльності двох або більше підприємств.

Об’єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до чинного законодавства мають право утворювати такі об’єд­нання.

Об’єднання діють на основі установчого договору та статуту, набувають статусу юридичної особи, можуть мати самостійний і зведений баланси, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Об’єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об’єднання.

Рішення про створення об’єднання обов’язково погоджується з Антимонопольним комітетом України, щоб не допустити надмірної монополізації певної сфери господарської діяльності. Підприємства, що створили об’єднання, зберігають права юридичної особи. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які його створили, а підприємство не відповідає за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчими документами.

За видом власності та порядком заснування об’єднання підприємств поділяються на недержавні та державні або комунальні. Недержавні об’єднання — це об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність. Вони діють на підставі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Державне або комунальне господарське об’єднання — це об’єднання підприємств, утворене державними або комунальними підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Державне або комунальне об’єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання.

Згідно із законодавством України підприємства можуть створювати об’єднання у таких організаційно-правових формах: 1) асоціація — договірне об’єднання, створене з метою координації господарської діяльності без права втручання у виробничу чи іншу господарську діяльність її учасників; 2) корпорація — договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів учасників, якому делеговано певні повноваження у сфері управління їх діяльністю; 3) консорціум — тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети (реалізація цільових програм, будівельних проектів тощо); 4) концерн — статутне об’єднання підприємств промисловості, наукових, транспортних організацій, банків тощо на основі певної фінансової залежності від одного підприємства чи їх групи.

Державне і комунальне господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від назви об’єднання (комбінат, трест тощо). У сфері страхування можуть утворюватись об’єднання страховиків (асоціації, спілки тощо) для координації діяльності юридичних осіб, які надають страхові послуги, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм. Ці об’єднання не можуть займатися власне страховою діяльністю.

Згідно із законодавством в Україні можуть створюватися й інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Останнім видом суб’єктів господарювання є фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарювання без створення приватного чи індивідуального підприємства (юридичної особи) через реєстрацію індивідуальної трудової діяльності й отримання патенту.