Вогнезахист будівельних конструкцій

Найменшу межу вогнестійкості мають металеві незахищені конструкції. Залежно від температурного режиму пожежі межа їх вогнестійкості має декілька хвилин – 0,1 - 0,3 год.

Для захисту цих конструкцій використовують:

l бетонування;

l облицювання цеглою, керамічними плитами;

l цементно-піщану й перлітову штукатурку;

l покриття азбестом і рідким склом;

l покриття, що спучується з утворенням пористих захисних прошарків, що мають високі теплоізоляційні властивості.

Вказані методи вогнезахисту металевих конструкцій дають можливість підвищити межу їх вогнестійкості до нормованих величин (0,5-3 год.).

Дерев’яні конструкції мають незначну теплопровідність, а їх вогнестійкість втрачається через обгорання конструкцій, а відтак зменшення площини перетину.

Вогнезахист дерев’яних конструкцій здійснюється шляхом:

l просочування антипіренами;

l створення термоодягу у вигляді штукатурки;

l облицювання вогнезахисним покриттям (червона цегла, пустотілі керамічні блоки);

l покриття листовим азбестоцементом, сухою гіпсовою або звичайною штукатуркою;

l поверхневої обробки деревини емаллю в 4 шари.

Дерев’яні конструкції, захищені вищенаведеними методами, набувають властивостей важкогорючих матеріалів і не займаються від малопотужних джерел.

Залізобетонні конструкції виконують свої функції в умовах пожежі до 1 год., іноді менше. Дія води при їх гасінні може спричинити вибух бетону й швидке руйнування конструкції. Для підвищення їх вогнестійкості:

l збільшують товщину конструкції;

l вибирають бетон з меншим коефіцієнтом теплопровідності;

l знижують статичні і динамічні навантаження;

l добирають в’яжучі матеріали і відповідні наповнювачі;

l збільшують товщину захисного шару бетону;

l добирають арматуру з більш високою критичною температурою.