Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Завершення Другої світової війни знаменувало початок нової хвилі радянізації західноукраїнських областей. Враховуючи аграрний характер економіки регіону, першочергова увага влади приділялася колективізації. На початку 1946 р. у Західній Україні налічувалося 158 колгоспів, 1948 р. – 1 762, 1949 р. – 6 098, 1950 р. – 7 190 (колгоспи об’єднували до 98 % селянських господарств). Звичними методами здійснення таких кардинальних змін стали тиск, терор, репресії, депортація.
Повернення командно-адміністративних методів управління викликало обурення серед населення. Головним противником таких змін стала ОУН-УПА. Вбачаючи у них головну загрозу реалізації ідей комунізму, влада розпочала боротьбу з місцевими проявами «буржуазного націоналізму». Для цього сюди надсилались численні військові формування (були переслані 5 бронепоїздів), підрозділи МВС, організовувалися загони самооборони. Запеклі бої між радянськими військами і бандерівцями точилися у всіх областях Західної України. Однак рішучість та організованість повстанців не давала можливості радянській владі швидко вирішити цю проблему. Активність УПА залишалась ще досить високою: так, за перше півріччя 1945 р. було здійснено 2 207 збройних акцій. У відповідь сталінський режим провів 9 238 каральних операцій, під час яких було вбито 34 тис. повстанців і 46 тис. захоплено в полон. Розуміючи, що УПА користується підтримкою місцевого населення, влада почала висилали до Сибіру сім’ї і навіть цілі села, кожного, хто був пов’язаний з опором. Усього протягом 1944-1953 pp. було депортовано понад 600 тис. осіб. Все це сприяло ліквідації оунівського підпілля й ослабленню УПА. Іншим серйозним ударом по УПА стало поширення колективізації, оскільки колгоспники перебували під суворим контролем, вони вже не могли постачати підпільникам провізію. На кінець 40-х рр. умови діяльності ОУН-УПА стали неймовірно складними. Враховуючи це, керівництво організації прийняло рішення про перехід до пропагандистської роботи та саботажу. Однак це були останні спроби. У 1950 р. оточений спецпідрозділами МВС-МДБ загинув головнокомандувач УПА Р. Шухевич. Його замінив полковник Василь Кук (Коваль). За відсутності підтримки західноєвропейських країн, посилення дії радянської репресивної системи та значних людських втрат у червні 1950 р. конференція ОУН прийняла рішення про децентралізацію УПА. Після цього уся боротьба підпілля була зведена до протистояння окремих загонів.
Витіснення підрозділів ОУН-УПА стало можливим не стільки завдяки концентрації значної кількості військових загонів, скільки систематичним репресіям та депортації населення. Проводячи їх, влада вирішувала два головні завдання: послаблення опору населення щодо колективізації та боротьба із «ворогами народу». Як результат, 7 січня 1944 р. вийшло розпорядження НКВС СРСР за підписом Л. Берії, згідно з яким «усіх виявлених пособників на території України заарештувати з конфіскацією майна і направити до Чорногорського спецтабору» (Красноярський край). Пізніше у березні 1944 р. з’явилося нове розпорядження НКВС СРСР, у якому зазначалося: «Сім’ї, у складі яких є оунівці, що перебували на нелегальному становищі, а також сім’ї засуджених оунівців взяти на облік і виселити до тилових областей Союзу». Для кращого контролю західноукраїнських територій у перші роки протистояння із ОУН-УПА М. Хрущовим було запропоновано навіть такий метод, як заручництво. Згідно з ним, на заможне селянство покладалися функції інформаторів про можливі акції підпільників. У разі невиконання цих повноважень інформатори та їхні сім’ї репресовувалися. Про значні масштаби цих акцій засвідчує той факт, що у доповідній записці МВС СРСР від 10 вересня 1947 р. згадується про виселення із західних областей України 25 тис. сімей активних націоналістів і 74 898 членів ОУН-УПА.
Найбільшою каральною акцією стала операція «Вісла», що мала три етапи.
І етап – «добровільне переселення» (вересень 1944 – серпень 1945 p.). У цей період по селах почали роботу комісії, створені з представників УРСР та Польщі, які проводили агітацію за переселення. До 1 березня 1945 р. в Україну із Закерзоння переселилася лише 81 тис. осіб.
II етап – «насильницька депортація» (вересень 1945 – серпень 1946 р.). Від другої половини 1945 р. добровільне переселення майже припинилось, і розпочався процес нелегального повернення українців додому. Відповіддю польської сторони на небажання українців залишити свої домівки та землі став терор. Акція насильницької депортації, що розпочалася у вересні 1945 p., закінчилася у серпні 1946 р. Внаслідок неї, до УРСР було переселено 482 тис. осіб – 96,8 % українського населення Закерзоння.
III етап – операція «Вісла» (квітень – липень 1947 p.). Формальним приводом для її початку стала загибель у березні 1947 р. у бою з формуваннями УПА заступника міністра оборони Польщі К. Свєрчевського. Одразу після цієї події польським керівництвом було прийнято рішення переселити українців і членів змішаних українсько-польських сімей з українських етнічних та прилеглих земель (Посяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя) на так звані повернуті західні та північні райони з обов’язковим розпорошенням серед польського населення. За польськими даними, депортовано було 140,5 тис. осіб, ув’язнено в концтаборі Явожно 3 800 осіб, вбито понад 650 осіб.
Не врятувалися від репресій і представники Української греко-католицької церкви (УГКЦ). До встановлення радянської влади в Західній Україні греко-католицька церква мала сильні позиції. За нею йшло понад 5 млн. віруючих. Проте зі смертю митрополита А. Шептицького на церкву було розгорнуто наступ. Намагаючись знайти спільну мову з пануючим режимом і уникнути кровопролиття, наступник Шептицького митрополит Й. Сліпий надіслав у грудні 1944 р. до Москви делегацію. Проте досягнуті домовленості були не тривалими. У середині березня 1945 р. з’явилася детальна інструкція ліквідації УГКЦ. В результаті її виконання 11 квітня 1945 р. органи держбезпеки заарештували всіх українських греко-католицьких єпископів на чолі з митрополитом Й. Сліпим та провели арешти духовенства – понад 2 тис. осіб.
Для остаточного підпорядкування духовної сфери населення Західної України за сприяння НКВС було створено ініціативну групу (Г. Костельник, М. Мельник, А. Пельвецький), що мала на меті розрив унії з Римом та возз’єднання греко-католицької церкви з Російською православною. 8-10 березня 1946 р. було скликано Собор у Львові в храмі св. Юра, у якому взяли участь 214 священиків і 19 світських осіб. Згідно з рішеннями цього зібрання, Брестська унія 1596 р. скасовувалася, а греко-католицька церква «возз’єднувалася» з Російською православною.
Терор, розгорнутий тоталітарним режимом щодо населення Західної України, призвів до того, що станом на 1 січня 1953 р. кількість українців-в’язнів у таборах ГУЛАГу збільшилася в 2,4 рази, а кількість оунівців досягла 175 тис. осіб.
Дата публикования: 2015-10-09; Прочитано: 674 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!