Інформаційне суспільство. Єдиний інформаційний простір

Загальновідомий вислів Б. Гейтса “Хто володіє інформацією, той володіє світом” не є перебільшенням. Інформація завжди високо цінувалася, завжди була ціннім товаром. Особливо цінним товаром є інформація у сучасному світі, сучасному інформаційному суспільстві, одною з визначних рис якого є існування потужного ринку інформаційних систем та технологій.

Сучасне суспільство є свідком суттєвого підвищення ролі і місця інформації у житті особи, людства, держави, її постійному впливу на їх розвиток. Впровадження та використання сучасних інформаційних технологій впливає не тільки на матеріальне, а й на духовне життя людства, перетворює життя особи, суспільства, держави. Завдяки цьому процесу, цивілізація в цілому і кожний з нас знаходиться у стадії формування суспільства нового типу – інформаційного суспільства.

Початок формування інформаційного суспільства відноситься до другої половини ХХ століття. Його концепція розроблена в працях західних науковців О. Шпенглера, К. Кларка, Ф. Полака, Д. Белла, О. Тофлера та ін. Серед радянських вчених можна відмітити В.М. Глушкова, О.І. Ракітова, К.К. Коліна, М.М. Моісеєва. Вперше ідея інформаційного суспільства була сформульована в Японії на початку 70-х років ХХ століття. Винахід самого терміну “інформаційне суспільство” приписується професору Токійського технологічного інституту Ю. Хаяші.

Загальні визначення інформаційного суспільства були розроблені у звітах до японського уряду, які підготувало агентство економічного планування, інституту розробки та використання комп’ютерів і рада із структури промисловості. У цих звітах інформаційне суспільство – це суспільство, в якому процес комп’ютеризації дає людям доступ до надійних джерел інформації, позбавляє їх рутинної роботи, забезпечує високий рівень автоматизації виробництва.

Відповідно до визначення, поданого у 1993 році Комісією Європейського Союзу, інформаційне суспільство – це суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв’язку [102, с. 95].

Інформаційне суспільство не є альтернативою капіталізму або соціалізму, як не має альтернативи індустріальне суспільство, в рамках якого існують різні суспільно-економічні системи. Проте, сукупність соціально-політичних та економічних відносин, а також світоглядних та філософських поглядів, які сформовані під їх впливом, в значній мірі впливають на швидкість переходу до нової стадії цивілізації. Фактично кінець ХХ століття став тією межею, перейшовши яку суспільство трансформувалося з індустріального в інформаційне суспільство.

Таким чином, під час останньої (п’ятої) інформаційної революції виникло суспільство, в якому інформація і, особливо, знання як її найвища форма, займає особливе місце. Всі попередні інформаційні революції видозмінювали методи і засоби фіксації, розповсюдження та тиражування інформації. Це досягалось шляхом створення писемності, книгодрукування, телефону, телеграфу, радіо, телебачення, комп’ютерної техніки тощо. Проте всі ці засоби та методи фіксації та передачі інформації не торкалися процесу створення та змістовної переробки знань.

Інформаційне суспільство – особливе суспільство, не відоме історії. Воно має свої особливості і характеристики, серед яких І.Л. Бачило виділяє такі:

1). Формування, паралельно традиційним ринкам, ринку інформаційних технологій.

Протягом останніх декілька десятків років ринок інформаційних технологій є одним з тих, що найбільш динамічно розвивається. Він приносить щорічно мільярди доларів доходів своїм власникам. У щорічних списках самих багатих людей світу найчастіше зустрічаються особи, які створили свої капітали саме у сфері новітніх технологій, засобів масової інформації та індустрії розваг.

2). Переорієнтація економіки найбільш розвинутих в інформаційному відношенні держав.

Цей процес викликаний тим, що, у порівнянні з традиційною промисловістю, телевізійна, телекомунікаційна, комп’ютерна сфера швидше зростають, створюють нові робочі місця, домінують в економічному розвитку держав.

3). Широке розповсюдження надійної комп’ютерної техніки, наявність потужної, розгалуженої та доступної мережі зв’язку, яка дозволяє передавати значні за обсягом потоки інформації різного типу в режимі реального часу.

4). Збільшення інформаційних ресурсів та послуг загального та індивідуального доступу.

5). Наявність в суспільстві високої правової та інформаційної культури.

6). Збільшення залежності функціонування державних інституцій від інформаційної інфраструктури.

7). Формування єдиного світового інформаційного простору.

8). Зберігання єдиного інформаційного простору держав.

9). Забезпечення вимог інформаційної безпеки [62, с. 54 - 56].

Рух до інформаційного суспільства для будь-якої держави – поступовий, тривалий у часі, але неминучий процес. Україна у цьому процесі значно відстає від розвинутих країн, проте це надає їй можливість на прикладі інших зрозуміти роль держави у цілеспрямованому формуванні засад інформаційного впливу.

Україна має власну історію розвитку базових засад інформаційного суспільства, яка представлена результатами діяльності всесвітньо відомої школи кібернетики, засновником якої був видатний український вчений В.А.Глушков; сформованими на початку 90-х років минулого століття Концепцією та Національною програмою інформатизації; досягненнями у галузі створення різноманітних інформаційно-телекомунікаційних технологій, загальнодержавних інформаційно-аналітичних систем різного рівня та призначення.Враховуючи важливість питання, що розглядається, в Україні розроблена відповідна законодавча база, яка постійно оновлюється і доповнюється. Сьогодні у вітчизняному законодавстві виписані основні завдання щодо розвитку інформаційного суспільства до 2015 року.Так, у Законі України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” [49] відзначається, що одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток держави інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя.Розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх інформаційних технологій в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається одним з пріоритетних напрямів державної політики. 1.Основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні: прискорення розробки та впровадження новітніх конкурентоспроможних інформаційних технологій в усі сфери суспільного життя, зокрема в економіку України і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх інформаційних технологій у формуванні всебічно розвиненої особистості; розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція із світовою інфраструктурою; державна підтримка нових "електронних" секторів економіки (торгівлі, надання фінансових і банківських послуг тощо); створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля; збереження культурної спадщини України шляхом її електронного документування; державна підтримка використання новітніх інформаційних технологій засобами масової інформації; використання інформаційних технологій для вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами; досягнення ефективної участі всіх регіонів у процесах становлення інформаційного суспільства шляхом децентралізації та підтримки регіональних і місцевих ініціатив;захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту інформації про особу, підтримки демократичних інститутів та мінімізації ризику "інформаційної нерівності";вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин; покращення стану інформаційної безпеки в умовах використання новітніх інформаційних технологій. 2. Досягнення зазначених цілей дасть змогу: підвищити національну конкурентоспроможність за рахунок розвитку людського потенціалу, насамперед у високоінтелектуальних сферах праці, а також розширити експортний потенціал інформаційних технологій - індустрії України; поліпшити життєвий рівень населення завдяки економічному зростанню, забезпеченню прав і свобод людини, наданню рівного якісного доступу до інформації, освіти, послуг закладів охорони здоров'я та адміністративних послуг органів державної влади та органів місцевого самоврядування, створенню нових робочих місць і розширенню можливостей щодо працевлаштування населення, забезпеченню соціального захисту вразливих верств населення, зокрема людей, що потребують соціальної допомоги та реабілітації; сприяти становленню відкритого демократичного суспільства, яке гарантуватиме дотримання конституційних прав громадян щодо участі у суспільному житті, прийнятті відповідних рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування. 3. Основними напрямами розвитку інформаційного суспільства в Україні визначити: формування та впровадження правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, технологічних, методичних умов розвитку інформаційного суспільства в Україні з урахуванням світових тенденцій; всебічний розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури на засадах сприяння вітчизняному виробництву новітніх інформаційних технологій та інформаційно-телекомунікаційних систем, подолання технічної і технологічної залежності від зарубіжних виробників; забезпечення вільного доступу населення до телекомунікаційних послуг, зокрема до мережі Інтернет, інформаційних технологій та інформаційних ресурсів;збільшення різноманітності та кількості послуг населенню та бізнесу, що надаються за допомогою інформаційних технологій;створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів на основі врахування національних, світоглядних, політичних, економічних, культурних та інших аспектів розвитку України; надання кожній людині можливості для здобуття знань, умінь і навичок з використанням інформаційних технологій під час навчання, виховання та професійної підготовки; створення умов для забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності усіх верств населення, створення системи мотивацій щодо впровадження і використання інформаційних технологій для формування широкого попиту на такі технології в усіх сферах життя суспільства; забезпечення участі громадськості в побудові інформаційного суспільства, забезпечення конституційних прав людини, суспільства та держави в інформаційній сфері; розробку та впровадження системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства в Україні з внесенням відповідних змін у систему державних статистичних спостережень з узгодженням їх з міжнародними стандартами і методологією та щорічним їх оприлюдненням.Запровадження засад взаємодії учасників побудови інформаційного суспільства передбачає, що це суспільство розбудовується за умови співпраці і солідарності громадян, приватного сектору економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, відповідних об'єднань громадян, коли: органи державної влади визначають пріоритети розвитку, забезпечують їх досягнення і всебічну підтримку, координують та стимулюють виконання завдань, формують законодавчу базу і контролюють її виконання всіма учасниками побудови інформаційного суспільства; приватний сектор економіки, здебільшого, забезпечує впровадження та використання інформаційних технологій у всіх сферах життя, вдосконалює інформаційну інфраструктуру, надає інформаційні та комунікаційні послуги тощо; об'єднання громадян взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування і приватним сектором економіки у питаннях забезпечення справедливого та рівного доступу до інформаційних і комунікаційних послуг, формують громадську думку щодо пріоритетів та перспектив розвитку інформаційного суспільства;

держава, приватний сектор економіки та об'єднання громадян сприяють встановленню і розширенню взаємовигідних відносин з міжнародними організаціями, в тому числі з міжнародними фінансовими установами, які відіграють провідну роль у розвитку інформаційного суспільства та оцінці прогресу в цій сфері [49].

На виконання вищезазначених завдань спрямований план заходів, затверджений Розпорядженням кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 р. № 653-р., де зазначено, що необхідно:- ураховувати під час розроблення програм економічного та соціального розвитку питання щодо розвитку інформаційного суспільства;- підготувати пропозиції щодо утворення при Кабінеті Міністрів України міжгалузевої ради з питань розвитку інформаційного суспільства як консультативно-дорадчого органу у складі представників центральних органів виконавчої влади та за участю громадських організацій;- запровадити проведення засідань за круглим столом, семінарів, відеоконференцій за участю керівників органів державної влади, лідерів політичних партій, учених та представників бізнесу для обговорення питань розвитку інформаційного суспільства;- забезпечувати висвітлення через засоби масової інформації та Інтернет даних про стан виконання заходів з розвитку інформаційного суспільства в Україні;- сприяти створенню в засобах масової інформації тематичних рубрик та програм з питань розвитку інформаційного суспільства;- утворити при органах виконавчої влади громадські ради для проведення експертної та консультативної діяльності з питань розвитку інформаційного суспільства;- визначити у центральних та місцевих органах виконавчої влади відповідальну особу з питань розвитку інформаційного суспільства з числа заступників керівника;- покласти на структурні підрозділи з питань розвитку та впровадження інформаційних технологій обласних та районних держадміністрацій функції забезпечення розвитку інформаційного суспільства тощо [57].

До умов переміщення України на шляху до інформаційного суспільства можна віднести:

– впровадження високих технологій та конкурентного виробництва. Це означає, що розвиток інформаційної інфраструктури повинен бути порівняним з західним, що потребує збільшення капіталовкладень у інформаційні галузі економіки, науку, освіту, широке залучення іноземного капіталу, відповідна податкова підтримка держави тощо;

– збільшення сукупного доходу на душу населення, інформаційна прозорість для суспільства та громадян;

– незалежність засобів масової інформації, формування довіри населення до влади, економічної та соціальної політики держави;

– розвиток інформаційної підтримки освіти та науки;

– переорієнтація військового комплексу на створення і модернізацію засобів інформатики;

– поступова інтеграція інформаційного простору України у світовий інформаційний простір при збереженні національного інформаційного суверенітету [75, 88, 92, 94, 98].

Розвиток інформаційних технологій, створення інформаційного суспільства призвело до якісних змін не тільки у технічній, науковій сфері, а й у системі ознак держав. До них можна віднести:

– прозорість географічних і геополітичних кордонів держав у міжнародному інформаційному обміні;

– глобалізація інформаційних потоків та формування державою засобів і способів інформаційного обміну;

– розширення можливостей безпосереднього контакту між соціальними та політичними групами завдяки доступності комп’ютерних засобів і простоти роботи з ними;

– необхідність уніфікації національних інформаційних законодавств різних держав.

У часи загальної інформатизації та побудови інформаційного суспільства одною з суттєвих державоутворюючих ознак та обов’язковою умовою і характеристикою самого інформаційного суспільства є інформаційний простір.

І.Л. Бачило пропонує розуміти під єдиним інформаційним простором сукупність інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, яка дозволяє на основі загальних правил забезпечувати небезпечну інформаційну взаємодію держав, установ та громадян за умов їх рівних засад доступу до відкритих інформаційних ресурсів, а також максимально повне забезпечення їх інформаційних потреб на всій території держави за умов збереження інтересів на вхід у світовий інформаційний простір та збереження національного інформаційного суверенітету [62].

К.І. Беляков вважає, що сутність єдиного інформаційного простору можна повніше визначити через категорію єдиного інформаційно-правового простору, який являє собою систему організаційно та методично пов’язаних інформаційних ресурсів, які формуються державою та іншими учасниками інформаційних відносин [68].

Єдиний інформаційний простір є, з одного боку, необхідною ознакою успішного формування інформаційного суспільства, необхідною умовою входження у всесвітнє інформаційне суспільство, а з другого – виступає гарантом збереження інформаційного суверенітету держави.

Єдиний інформаційний простір характеризується:

– дією загальних правил для всіх суб’єктів інформаційної взаємодії у формуванні та розвитку єдиного інформаційного простору;

– забезпечення безпечної інформаційної взаємодії держав, установ та громадян;

– максимально повне задоволення їх інформаційних потреб;

– правова рівність на доступ суб’єктів інформаційних відносин до інформаційних ресурсів;

– збереження балансу інтересів на входження у світовий інформаційний простір та забезпечення національного суверенітету держави.