Іменник

Використовуючи іменники у професійному мовленні, слід особливу увагу звертати на таке:

1. Категорія роду. На відміну від російської мови, деякі іменники, наприклад, біль, Сибір, степ, запис, посуд, продаж, накип, насип, нежить, живопис, кір, літопис, машинопис, напис, перекис, пил, полин, рукопис, висип, ступінь, ярмарок в українській мови належать до чоловічого роду; іменники криза, пара, теза, президія, тополя, філія, вугілля – відповідно до жіночого та середнього. Частина іменників мають варіантні родові форми: зал – зала, абрикос – абрикоса, жираф – жирафа, клавіш – клавіша (не плутати зі словами типу адрес – адреса, гарнітур – гарнітура, задум – задума, кар’єр – кар’єра, пар – пара, які не належать до родових варіантів, оскільки розрізняються за значеннями).

Рід невідмінюваних іменників установлюється так:

а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, цей кюре, ця леді, ця фрау;

б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: шимпанзе, поні, какаду. Але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця кенгуру;

в) назви неістот мають середній рід: комюніке, меню, журі, алібі;

г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Капрі (острів), ця Ай-Петрі (гора), це Гельсінкі (місто);

ґ) складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, який уходить до абревіатури в називному відмінку: цей НБУ (банк), це МЗС (міністерство), ця СБУ (служба).

Іменники – назви осіб за професією, посадою, званням на сьогодні здебільшого мають форму чоловічого роду: адвокат, гід, маркетолог, міністр, прокурор, мер, педагог, інженер, економіст, менеджер, ректор, професор, декан тощо. Указівка на особу жіночої статі міститься в контексті (викладач запросила, ректор підкреслила). У той же час в українській мові вільно функціонують у живому мовленні, у ЗМІ, фіксуються словниками такі слова, як учителька, викладачка, авторка, дисертантка, аспірантка, журналістка тощо. Такі назви наявні в терміносистемах, зокрема юридичній (позивачка, відповідачка, злодійка, крадійка і под.). Сучасний етап розвитку мови відзначається як стилістичною нейтралізацією фемінітивів, уже наявних у мові (директорка, інженерка, професорка), так і творенням нових одиниць або засвоєнням їх із мови західної діаспори (лідерка, режисерка, спікерка, прем’єрка, держсекретарка, прес-секретарка). На думку відомого мовознавця О. Пономарева, слід широко вживати жіночі відповідники до чоловічих назв професій, звань та посад, щоб не звужувати вияву природної для нашої мови категорії роду. Утім, для офіційно-ділового стилю дослідник залишає форми автор, діяч, журналіст, лікар, зауважуючи при цьому таке: «…хоч і тут, мабуть, настав час ламати традицію». Використання на позначення жінок іменників чоловічого роду є мовними сексизмом, а уявлення про те, що назви посад повинні вживатися виключно в чоловічому роді, належить до гендерних стереотипів, які слід долати.

2. Категорія числа. Більшість іменників мають паралельні числові форми однини й множини, але частина іменників уживається тільки в однині. Це збірні поняття (студентство, молодь, дітвора, рідня, листя, волосся, колосся), назви речовин (залізо, вода, вино, сталь), назви дій, якостей, почуттів (молотьба, сміливість, дружба), власні назви (Олена, Харків, Омельченко). У професійному мовленні речовинні іменники можуть вживатися у формі множини, позначаючи види, сорти: мінеральні води, добірні вина, чисті бензини, солі, смоли, клеї, лаки, пластмаси.

Лише у множині вживаються іменники-назви парних предметів (ножиці, сани, ворота), деякі збірні назви (шпалери, консерви, меблі), назви родин рослин і тварин (злакові, зонтичні, хребетні), назви станів, почуттів (лінощі, заздрощі, гордощі), деякі власні географічні назви (Черкаси, Альпи, Карпати).