Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Київська художня школа започаткува-
лася при лаврських іконописних май-
стернях, де працювали художники ви-
сокого професійного рівня. Прізвищ
багатьох із них не збереглось, з усієї
когорти історія залишила одне Алімпій. У Києво-Печерському
патерику говориться, що він добре ізвик хитрості іконей, ікони пи-
сать хитр бе зело. Йому приписуються початки художньої школи.
З ХVІІІ ст. у Лаврі постійно працює художня школа. Навчання
художників-іконописців ведеться за найкращими європейськими мето-
диками, тобто малювання з оригіналів кужбушків, а також з нату-
ри. Ця школа орієнтувалася на релігійний живопис.
В Україні починає формуватися професійна мистецька освіта. Для
навчання світському образотворчому мистецтву в Києві засновуються
тимчасові класи живопису, малювання та креслення, які утримувалися
на благодійні внески. На базі Товариств заохочення красних мистецтв
створюються школи, що пізніше теж були реорганізовані в художні учи-
лища. Перше з них було організоване в Одесі в 1889 р. і підпорядко-
вувалося Петербурзькій Академії мистецтв. В Одеському художньому
училищі працювали К. Костанді, П. Волокидін, Т. Фраєрман та ін. На
базі Київської рисувальної школи М. Мурашка в 1901 р. було відкри-
то художнє училище, яке переходить у відання Петербурзької Академії
мистецтв. Організаторами та першими викладачами були перший рек-
тор училища академік Петербурзької Академії мистецтв В. Ніколаєв,
художники В. Менк, Х. Платонов, М. Пимоненко, В. Орловський,
І. Селезньов та ін.
В училищі працювали відділи живопису та архітектури, їх виклада-
чами були Ф. Кричевський, О. Мурашко, М. Бойчук, М. Козик та ін.
Вихованці училища стали провідними художниками України та Європи
і зробили гідний внесок у розвиток образотворчого мистецтва. Це
О. Архипенко, М. Донцов, І. Кавалерідзе, А. Петрицький, І. Падал-
ка, В. Седляр та багато інших.
У Харкові працювала приватна школа М. Раєвської-Іванової, де
початкову художню освіту здобуло багато молоді. Напередодні 1917 р.
на базі цієї школи відкрилося художньо-промислове училище, що пра-
цювало за програмою, розробленою в Петербурзькій Академії мистецтв.
У звязку з розвитком народних промислів постала потреба у підго-
товці професійних майстрів декоративно-прикладного мистецтва. У цьо-
му важливу роль відіграла Миргородська художньо-промислова школа
ім. М. Гоголя. Вона була обладнана з урахуванням найвищих вимог того
часу; тут було створено музей та велику бібліотеку. Роботи кращих
учнів завжди були бажаними і популярними на різноманітних вистав-
ках як в Україні, так і поза її межами. Одним із провідних фахових
викладачів у школі був відомий український художник О. Сластіон.
Училища підготували міцне підгрунтя для становлення української на-
ціональної художньої школи.
На початку ХХ ст. продовжує розвиватись
образотворче мистецтво. Особливий вплив
мало Товариство пересувних художніх виста-
вок, які своїм творчим кредо ставили правдиво
ОБРАЗОТВОРЧЕ
МИСТЕЦТВО
ПОЧАТКУ ХХ СТ.
показувати життя і побут різних верств трудового люду. Серед членів
Товариства було багато відомих українських митців, які поділяли їх твор-
чу платформу: М. Кузнецов, І. Похитонов, К. Костанді, О. Мурашко,
Й. Нілус, Т. Дворников, С. Світославський, О. Розмаріцин, дійсні чле-
ни та члени-експоненти П. Мартинович, П. Левченко, С. Кишинів-
ський, С. Костенко, С. Колесников та ін.
Українська тематика була популярною у творчості російських худож-
ників, вихідців з України, на них істотно вплинув творчий доробок
Т. Шевченка як художника і поета.
Українське мистецтво представляли провідні митці реалістичного
демократичного напрямку М. Пимоненко, О. Світославський, С. Ва-
сильківський, В. Костанді, П. Левченко, О. Сластіон, Ф. Красицький,
О. Мурашко та ін.
Визначний майстер побутового жанру М. Пимоненко звертається до
тем і сюжетів із життя і побуту українського народу та висвітлення со-
ціальних проблем того часу. Особливої популярності набули його твори
Весілля в Київській губернії, Ярмарок, Додому, Гопак, Зби-
рання сіна та тематичні картини соціального змісту Жертва фанатиз-
му, Конокрад, Проводи рекрутів, На Далекій Схід та ін.
Під впливом відомого художника академічного спрямування акаде-
міка В. Орловського, який присвятив багато творів Україні, Сіно-
кіс, Жнива, Перепочинок чумаків та інші розвивалася творчість
С. Світославського, І. Похітонова, С. Васильківського та П. Левченка.
Заслуговують на увагу наукові розвідки і збирацька діяльність С. Ва-
сильківського. Він був залюблений у декоративно-прикладне мистецт-
во Слобожанщини. Разом із М. Самокишем підготував і видав альбо-
ми Український орнамент та З української старовини. В останньо-
му оспівується героїка українського народу доби козаччини.
Початок сторіччя став періодом формування мистецтвознавчої науки,
поштовх їй дали мистецько-критичні статті М. Мурашка та його книга
Спогади старого вчителя. Помітну роль відіграли мистецькі виступи
в пресі Є. Кузьміна. У звязку з реставраційними роботами в Ки-
рилівській церкві, памятці ХІІ ст., та розписами Володимирського
собору професор А. Прахов проводить велику дослідницьку роботу.
О. Овицький 1914 р. пише і видає першу монографію про Тараса
Шевченка-художника. М. Біляшівський, М. Макаренко, Д. Яворниць-
кий присвячують свої наукові роботи проблемам розвитку народного
мистецтва. Починаючи з 1907 р. у Києві побачили світ мистецтвознавчі
видання В мире искусства (19071910), Искусство и печатное дело
(19091910), Искусство (19111912), Искусство Южной России
(19121914), а в Галичині виходили журнали Часопис, Будучність,
які редагував І. Труш, а з 1905 р. під спільною редакцією С. Людке-
вича та І. Труша виходив Артистичний вісник.
Завдяки діяльності Товариства в Україні пожвавлюється виставоч-
на робота, щороку влаштовується до 1015 вернісажів, які обєднують
місцевих художників. Окрім морального задоволення митці одержували
і матеріальне; велика частина експонованих творів продавалася, що-
правда, це було як позитивним, так і негативним явищем тематику
почав диктувати споживач, і художники працювали на догоду невибаг-
ливим смакам.
Наприкінці першого десятиріччя ХХ ст. в українське мистецтво
входять модерні течії європейського мистецтва модерн, еклектика,
декоративізм, а також формальні спрямування експресіонізм, кубізм,
абстракціонізм та конструктивізм. Проте якщо в стилі модерн реалі-
стичні форми були домінуючими, то в модерністських напрямках іде
деградування форми, а відповідно й змісту.
Революційна хвиля 19051907 рр. зумовила розвиток графічного
мистецтва, зокрема сатири. Так, українські митці забезпечували сати-
ричними малюнками як російські, так і українські видання. Варто відзна-
чити малюнки М. Фармаковського, Й. Нілуса, В. Заузе, М. Соломо-
нова, М. Липського та ін.
Особливо великий внесок зробив раціональний Г. Нарбут, який
сформувався під впливом творчості І. Білібіна та художників Мира
искусств. Червоною ниткою через його творчий шлях пройшла україн-
ська тематика, узагальнена і трансформована через кращі досягнення
української геральдики та книжкового мистецтва. Повернувшись в Ук-
раїну після 1917 р., він стає засновником, першим ректором і професо-
ром Української Академії мистецтв першої вищої художньої школи
України.
Прогресивним явищем у художньому житті України були спроби
створити монументи національним героям, діячам культури і мистецтв.
Велику активність в організації і спорудженні памятника Т. Шев-
ченкові в Києві виявили прогресивні діячі І. Рєпін, Д. Яворницький,
М. Коцюбинський, Б. Грінченко, М. Лисенко, В. Леонтович та ін. На
конкурс було представлено 64 проекти, проте незважаючи на високо-
змістовні і високохудожні роботи М. Гаврилка, Ф. Балавенського,
М. Паращука питання встановлення памятника Кобзареві узгоджу-
валося до 1910 р. і залишилося відкритим аж до радянського часу.
Жінки в Україні одержували серед-
ню освіту в жіночих гімназіях і про-
гімназіях, єпархіальних школах (учи-
НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ
ДЛЯ ЖІНОК
лищах). У жіночих гімназіях, які зявились у 60-х роках ХІХ ст., було
7 основних класів та 8-й педагогічний. Більшість гімназій були при-
ватними. Наприкінці 50-х років ХІХ ст. існувало 5 державних середніх
навчальних закладів для жінок.
Професійну освіту жінки могли дістати лише в учительських семі-
наріях.
Поряд з привілейованими чоловічими навчальними закладами
відкриваються жіночі інститути шляхетних дівчат у Харкові
(1812), Полтаві (1817), Одесі (1829), Керчі (1835), Києві (1838).
У 90-х роках ХІХ ст. в Україні діяло 77 жіночих гімназій та 5 інсти-
тутів шляхетних дівчат.
Фахівців вищої ланки готували вищі жіночі курси в Києві (1878
1889, з 1905), Одесі (з 1906), Харкові (1913).
Дата публикования: 2015-09-18; Прочитано: 188 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!