Вимоги до тексту документа

Під час набору текстів потрібно врахувати численні типографічні традиції, які утвердилися задовго до появи комп’ютерів.

Пробіл обов’язково потрібно ставити:

· після коми, крапки, двокрапки, крапки з комою, тире, знака оклику, знака питання, три крапки, закриваючої дужки та лапок;

· до відкриваючої дужки, лапок і три крапки на початку речення;

· до і після довгого тире.

Не ставиться пробіл між дужкою чи лапками та будь-якими розділовими знаками, крім довгого тире.

Нерозривний пробіл ставиться:

· між ініціалами та прізвищем;

· після географічних скорочень (м. Київ);

· між знаками номера і параграфа, а також числами, які до них відносяться;

· усередині таких скорочень: і т. д., і т. п.;

· між внутрішньотекстовими пунктами і інформацією, яка йде після них, наприклад: 1) підручник з морфології;

· між числами і одиницями виміру, датами тощо;

· між класами багатозначних чисел, починаючи з п’ятизначних.

Виділенням називають зміну графічного оформлення невеликого уривка тексту (слова, словосполучення, речення чи кількох речень) стосовно основного тексту. Вони допомагають зробити логічний наголос на окремих словах чи групах слів, у тому числі термінах, привернути увагу до головного компонента повідомлення. Виділення поділяються на шрифтові та нешрифтові. До шрифтових належать такі способи:

1. ВЕЛИКІ ЛІТЕРИ – виділяють окремі слова;

2. Розрядка, ущільнення – оформлюються окремі слова і короткі фрази.

3. Підкреслення – виділення окремих слів і фраз. Лінію підкреслення починають під першою і закінчують під останньою літерою слова, включаючи лапки і дужки; розділовий знак, що стоїть після підкреслюваного фрагмента, не підкреслюють. Ціле речення підкреслюється суцільною рискою, починаючи від першого слова й закінчуючи останньою літерою речення.

4. Курсивне, товсте, товсте курсивне накреслення – виділяють слова, речення, частини тексту.

5. Більший або менший від основного кегль.

6. Колір.

Нешрифтові виконуються відступами (зверху, знизу, лівосторонні, правосторонні, комбіновані), лінійками, рамками, кольоровим фоном.

Значна кількість документів містить уніфіковані, формалізовані тексти. Для них характерним є встановлення раціональної одноманітності, причому основна маса такого роду текстів функціонує у сфері управління.

Уніфікація текстів документів має давню історію і багаті традиції. Перший досвід уніфікації текстів офіційних документів належить ще до періоду існування давніх держав Межиріччя, до І-ІІ тис. до н.е. Вже тоді поступове зростання числа документів потребувало використання їхньої єдиної структури. Зокрема, текст купчої будувався за такою схемою: назва об’єкта, ім’я суб’єкта та позначення дії суб’єкта. При цьому писарі орієнтувалися на спеціальний методичний посібник, створений ще в ХVШ-ХІХ ст. до н.е., який містив найбільш часто використовувані, типові фрази і звороти мови.

Основна мета уніфікації – удосконалення управлінської документації, прискорення прийняття оптимальних управлінських рішень, а значить, підвищення в цілому ефективності всього процесу управління.

Існують передумови, необхідні для уніфікації текстів документів:

· Значна кількість однотипних виробничих і управлінських операцій. Процес управління складається з однотипних функцій, документування яких супроводжується появою безлічі однотипних документів, які у свою чергу породжують стійкі, повторювані мовні конструкції. У результаті число мовних засобів управлінських документів обмежене (дві третини слів і висловів у них повторюються).

· Лексика управлінських документів залежить від законодавчих і нормативних актів органів влади та управління і пов'язана з необхідністю перенесення в документи точних юридичних формулювань.

· Офіційні, службові документи насичені спеціальною термінологією.

· Характерна нейтральна лексика.

· Тексти окремих груп документів мають типову структуру.

Основним методом уніфікації текстів службових документів є виділення постійної і змінної інформації. До постійної належить та, що містить сутність управлінської ситуації, є загальною темою документа, відомою автору і адресату. Змінна інформація конкретизує тему, позначену постійною частиною документа. Сам метод має два різновиди – уніфікацію змісту і формальну уніфікацію.

Види уніфікації і стандартизації службових документів:

1. Стандартизація мовних одиниць, законодавче закріплення їх у ДСТУ (терміни діловодства, галузеві терміни, найменування об'єктів, виробів, лексичні і графічні скорочення);

2. Розробка єдиних форм представлення текстів документів (напр., уніфіковані тексти з постійною інформацією на бланках);

3. Формалізація мовних засобів (тобто обмежене використання елементів природної мови за рахунок уживання штучних мовних засобів: кодів, умовних позначень, графічних елементів тощо);

4. Рубрикація, тобто членування тексту на окремі складові частини і графічне їх відмежування.

Сьогодні існують такі типи уніфікованих текстів:

Трафарет – форма представлення уніфікованого тексту, що містить постійну інформацію і пробіли, призначені для заповнення їх змінною інформацією, що характеризує конкретну ситуацію.

Анкета – форма представлення уніфікованого тексту, що дає характеристику одного об'єкта за певними ознаками.

Таблиця – форма представлення уніфікованого тексту, яка містить інформацію, що є характеристикою декількох об'єктів за низкою ознак.

Зв'язний типовий текст (типовий зразок) – текст, зміст якого незмінно повторюється в низці документів, що виключає можливість виділення в ньому постійної і змінної інформації (службові листи, правила, положення, статути, розпорядчі документи).

Поєднання форм представлення уніфікованих текстів – зв’язний текст з таблицею чи анкетою.