Замовленим є умисне вбивство, яке вчиняється злочинцем за винагороду в інтересах третьої особи. 2 страница

5. Замовлене вбивство з корисливих спонукань особами, яким службова або суспільна діяльність потерпілого перешкоджала в досягненні злочинної мети.

У випадку вбивства чиновників держапарату, керівників підприємств і організацій, глав адміністрацій, депутатів різного рангу, представників правоохоронних і контролюючих органів і інших рівних їм по статусу осіб, правомірне висування версії про те, що воно могло бути зроблене у зв'язку зі здійсненням даними особами службової діяльності або виконанням громадського обов'язку.

Перелік можливих спонукальних мотивів, причин і обставин, що можуть служити підставою для висування подібної версії, є досить більшим і повністю залежить від тієї посади, що займав потерпілий, а також від кола його службових і суспільних обов'язків.

Найпоширенішим знаряддям, використовуваним злочинцями для вбивства даних осіб, є вогнепальна зброя (пістолети, значно рідше - автомати), а також саморобні вибухові пристрої, що приводяться в дію за допомогою радіосигналу. Найчастіше, вибухові пристрої залишаються біля дверей під'їзду (в урну для сміття, ховаються в траві, під деревами), рідше - під двері квартири. Для збільшення вражаючої дії вони начиняються металевими кульками, болтами, цвяхами, рубаною товстим металевим дротом.

У випадках убивства працівників правоохоронних органів (СБУ, МВС, прокуратури, судів, податкової міліції, митних служб) ініціаторами їхнього вчинення є, в основному, лідери злочинних угруповань, рідше - комерсанти.

І ті, і інші організовують убивства перед погрозою можливого викриття, зроблених ними раніше злочинів, а також з метою не допустити припинення їх незаконної комерційної діяльності, що приносить надзвичайні доходи.

Як потерпілі по провадженнях про вбивства за замовленням можуть виявляються особи, що мали у своїй власності приватизоване житло, домоволодіння, автотранспорт, коштовності й грошові заощадження, що зробили заповідальні розпорядження на користь родичів. Серед них часто зустрічаються алкоголіки, особи похилого віку, тяжко хворі, а також особи з неурегульованими сімейними відносинами. У переважній більшості випадків організатори їхнього вбивства проживали з потерпілими в одному населеному пункті, нерідко в одному мікрорайоні. А іноді в тому самому будинку або квартирі. Всі вони мали тісні відносини з потерпілим, будучи близькими родичами. Їхні взаємини напередодні вбивства характеризувалися як явно конфліктні, що було очевидним для багатьох із близького оточення. Побутові вбивства по найманню відрізняються тим, що вони погано сплановані й виконані непрофесійно. Убивцями в багатьох випадках використовуються ножі, різні пристосування для удушення, мисливські рушниці й куди рідше – бойова вогнепальна зброя.

Є випадки вчинення замовлених убивств відносно журналістів, що особливо спеціалізуються на кримінальній тематиці, ведучих власне; так зване "журналістське розслідування" фактів різних зловживань в органах державної влади, виявлених і невиявлених злочинів.

При розслідуванні убивств за замовленням проводяться наступні первісні слідчі (розшукові) дії.

Огляд місця події слідчий провадить із метою виявлення слідів злочину й інших речових доказів, з'ясування обстановки події й інших обставин, що мають значення для провадження.

Значення розглянутої слідчої (розшукової) дії визначається тим, що на місці події, як правило, залишаються численні й різноманітні за характером матеріальні наслідки у вигляді різних слідів і інших речових доказів, що несуть певну доказову інформацію, важливу для встановлення істини.

Місце події може являти собою більшу територію або комплекс службових, житлових і присадибних будов, кожна частина їх яким (горища, комори, підвали) повинна бути ретельно оглянута.

Огляд можна вести від центра місця події до периферії або від периферії до центра. Дуже важливо визначити границі огляду. Справа в тому, що використання злочинцями сучасних видів стрілецької зброї дозволяє їм вести стрілянину з більших дистанцій (горищ будинків, підвальних приміщень сходових площадок, розташованих напроти будинків, дахів). У таких випадках необхідно вжити заходів установленню позиції виконавця, тому що саме там може виявитися кинута зброя, гільзи, боєприпаси, кошти спостереження (біноклі, прилади нічного бачення), якісь особисті його речі, спорядження й зброя (маски, рукавички, носова хустка, боєприпаси), недокурки, залишки їжі і їхнє впакування, ємності з під напоїв, сліди життєдіяльності людського організму (слина, сеча, кал, сліди крові).

Особливість підготовки вбивства за замовленням укладається в тім, що перш ніж вчинити злочин злочинці вивчають місце майбутнього нападу, перевіряють можливість застосування того або іншого виду зброї конкретної ситуації, провадять пристрілювання, нерідко організують засідки, які можуть тривати не один день. На жаль процесі огляду місця події не вживають які-небудь дії спрямовані на забір зразків повітря із приміщень, у яких перебував убивця або одержання запахових слідів з тих предметів, з якими злочинець контактував або предметів, речей, що належали останньому.

Певна інформація про особистості виконавця й інших учасників злочинного задуму (організатора, посередника) може бути отримана в хід огляду трупа на предмет виявлення на ньому слідів пальців рук. Вони можуть утворитися в тих випадках, коли після вбивства приймалися міри до приховання трупа, пов'язані з вивозом або перетаскуванням його в інше місце. Найбільша ймовірність місцезнаходження слідів – це зап'ястя рук, область шиї, інші частини тіла, якщо він оголювався.

Доказове значення результатів огляду місця події значною мірою визначається повнотою й правильністю їхнього фіксування. Основним документом, у якому відображаються результати проведеного огляду місця події, є протокол огляду місця події.

Допит є одним із процесуальних способів одержання судових доказів. Для обвинувачуваного й підозрюваного право давати показання служить у той же час ефективними засобами судового захисту, однією з гарантій прав особистості.

По розглянутій категорії злочинів допит потерпілих можливий у випадках, коли мало місце замах на вбивство, а також по провадженнях про вбивство, у випадках, коли смерть потерпілого наступає через деякий час після заподіяння тілесних ушкоджень. З огляду на те, що стан таких потерпілих, яким заподіяні тілесні ушкодження з метою вбивства, важке й вони іноді виявляються в несвідомому стані, що може перемінятися проявом свідомості, слідчий повинен бути готовим до проведення негайного допиту до моменту приходу потерпілого у свідомість. Природно, що слідчий особисто не може перебувати поруч із потерпілим чекаючи такого моменту, тому він повинен забезпечити чергування оперативних працівників міліції поруч із потерпілим і доручити їм проведення допиту, визначивши коло питань, які підлягають встановленню, а саме:

· чи мали місце раніше погрози на адресу потерпілого; у чому виражалися; від кого й у зв'язку із чим вони надходили;

· чи бачив він що нападали й скільки їх було;

· чи знає він їх, можливо зустрічав раніше; якщо зустрічав, то коли, де й при яких обставинах;

· чи може він описати що нападали й пізнати.

У ході допитів очевидців необхідно з'ясувати наступні питання:

· коли й при яких обставинах він потрапив на місце події;

· чи був він знаком з потерпілим;

· що передувало вбивству;

· кількість що нападали;

· чим були озброєні вбивці;

· які дії кожного зі злочинців;

· поводження жертви безпосередньо перед нападом;

· чи робив потерпілий опір;

· чи не заволоділи злочинці якими-небудь речами, предметами, що належали жертві;

· чи залишилися на місці злочину які-небудь предмети, кинуті або загублені вбивцями (знаряддя злочину, автотранспорт, особисті речі, маски, рукавички, перуки);

· у якому напрямку й на якому транспортному засобі зникли злочинці;

· хто ще крім очевидця перебував безпосередньо перед убивством або після нього на місці злочину;

· чи вносилися в обстановку місця події які-небудь зміни й хто це зробив;

· чи висловлював потерпілий перед смертю які-небудь прохання, обіцянки.

На початковому етапі розслідування, відразу ж після огляду місці події необхідно допитати родичів і близьких потерпілого. У них з'ясовується докладна характеристика потерпілого, його спосіб життя, сфері діяльності, рід занять, розпорядок дня, коло знайомих і характер взаємин з ними, його поводження в період, що передував убивству, обставини останніх днів життя. Особлива увага необхідно приділити з'ясуванню обставин, які могли б пролити світло на можливі мотиви вбивства. Із цією метою уточнюється, чи не було в потерпілого конфліктів, якщо такі були, то з ким, на якому ґрунті. Якщо були погрози, то з'ясовується їхній характер, від кого й у якій формі вони надходили. Також з'ясовується, чи не було невдалих замахів або інших підозрілих випадків. Можливо, що потерпілий передбачав напад і у зв'язку із цим давав родичам які-небудь розпорядження, доручення, накази. Якщо такі мали місце, то докладно з'ясовується їхній характер, і чи вживали які-небудь дії по їхньому виконанню, реалізації. Слідчий при допиті повинен ураховувати емоційний стан цих осіб. Будучи під враженням убивства, вони можуть висловити припущення про осіб, яким смерть потерпілого була б вигідна.

Допит підозрюваного має різні сторони, різні аспекти. Задаючи обвинувачуваному питання, викриваючи його шляхом пред'явлення доказів, наявних у провадженні, слідчий крок за кроком з'ясовує обставини злочину, у результаті чого обвинувачуваний часто приходить до свідомості необхідності розкрити правду, розповісти, як був вчинений злочин, указати своїх співучасників. Одержувані в ході допиту показання обвинувачуваного є важливим процесуальним джерелом відомостей, необхідних для побудови версій, відшукання інших доказів, а також для розробки й вживання попереджувальних заходів. Тому головною метою допиту обвинувачуваного є одержання правдивих показань, як одного із процесуальних коштів відшукання істини.

У підозрюваного докладно з'ясовуються наступні питання:

· які відносини зв'язували його з жертвою;

· ступінь і давнина знайомства;

· наявність конфліктних ситуацій, що передували вбивству і їхньої причини;

· як і в якій сфері перетиналися його інтереси й інтереси потерпілого;

· причини відчуження майна або передачі кому-небудь великої суми грошей;

· с чим були зв'язані більші видатки;

· на які потреби витрачені гроші, отримані в банку, узяті в позику;

· які відносини зв'язують із передбачуваними посередниками й виконавцями (якщо такі встановлені).

Тактика допиту посередників залежить від обставин його встановлення, факту затримки виконавця. Беручи до уваги, що виконавець контактує в більшості випадків тільки з посередником і може не знати організатора, то в інтересах посередника давати правдиві й викривні показання відносно організатора. Зазначені протиріччя необхідно вміло використати при проведенні додаткового допиту посередника, при очних ставках з організатором.

При розслідуванні вбивств основною метою обшуку є відшукання й вилучення слідів злочину й речових доказів, трупів, знарядь злочинів. Особливо велике значення обшуку й виїмки при розслідуванні вбивств за замовленням.

Названі дії в цьому випадку спрямовані не тільки на виявлення об'єктів, що вказують на причетність особи, що відшукує, до вчинення злочину, але й установлення факту існування взаємин між учасниками злочинного задуму.

Обшук провадиться тільки при наявності достатніх підстав думати, що в даному місці або в даної особи перебувають розшукувані знаряддя злочину й інші предмети, які можуть мати значення для розслідування. Припущення слідчого повинні ґрунтуватися на певних даних, установлених у ході розслідування.

Достатніми даними для проведення обшуку є:

· коли особа захоплена на місці злочину або безпосередньо після його вчинення, що дає підставу думати, що в нього в будинку або в іншім місці перебувають предмети, що мають значення речових доказів, або документи й переписка, утримування яких має відношення до розслідування;

· коли очевидці й інші свідки вказують на дану особу як на злочинця або коли з показань свідка видно, що можна чекати виявлення шуканих предметів в особи, що обшукує;

· коли сліди з місця події привели до даного приміщення або іншого місця;

· коли проведенням інших слідчих (розшукових) дій або оперативним шляхом отримані дані, що свідчать, що в даному місці або в даної особи можуть бути виявлені розшукувані знаряддя злочину й інших предметів, що мають значення для розслідування.

Обшук може провадитися не тільки в підозрюваного, але й у свідка, потерпілого й обличчя, не допитаного, якщо є підстави думати, що шукані предмети можуть бути виявлені в даної особи.

Залежно від обставин розслідуваного провадження й характеру об'єктів, що обшукують, обшуки можуть бути трьох видів: 1) особистий обшук; 2) обшук житлових і нежитлових приміщень; 3) обшук на відкритій місцевості.

При підготовці до виїмки необхідно одержати точний опис групових і індивідуальних ознак предметів або документів, що підлягають вилученню, а також необхідну інформацію про місце їхнього зберігання. Така інформація може бути отримана від свідків, потерпілих й підозрюваних. При розслідуванні вбивств за замовленням необхідність у проведенні виїмки найчастіше виникає після допитів родичів потерпілого, його товаришів по службі або самого потерпілого, якщо він у ході нападу був тільки поранений або у випадках, коли смерть наступила не відразу. У ході допитів зазначеної категорії осіб слідчий може одержати інформацію про місце знаходження речей і предметів, що мають значення. Найчастіше виїмка проводиться за місцем проживання або роботи жертви, рідше у свідків.

У процесі розслідування злочинів нерідко виникає необхідність з'ясувати, чи мали місце певні факти, установлення яких вимагає спеціальних пізнань у науці, техніку, мистецтві або ремеслі.

Найбільше часто судово-слідчі органи призначають судово-медичну, психіатричну, бухгалтерську, автотехнічну й криміналістичну експертизи.

Проведення судово-медичної експертизи при розслідуванні вбивств є обов'язковим. Питання, які ставляться на вирішення судово-медичної експертизи, у кожному окремому випадку обумовлюють фактичними даними про обставини смерті потерпілого, отриманими при огляді місця події й інших слідчих (розшукових) дій. Типові питання:

· яка причина смерті; які ушкодження на трупі;

· у якій послідовності вони нанесені, які з них прижиттєві і які виявилися смертельними;

· скільки крові втратив потерпілий;

· як довго тривала кровотеча;

· чи міг потерпілий нанести сам собі ушкодження або вони заподіяні іншою особою;

· у якому положенні перебував потерпілий у момент вибуху;

· за скільки годин до настання смерті потерпілий приймав їжу і яку;

· чи є алкоголь (наркотики) у крові й ін.

Специфічні питання можуть бути поставлені відносно тілесних ушкоджень на трупі. Рішення ряду таких питань вимагає не тільки судово-медичних, але й інших спеціальних знань, зокрема, в області судової балістики, трасології, біології, токсикології й ін. Це, наприклад, питання про механізм утворення різних слідів і ідентифікації слідоутворюючого об'єкта, визначення виду й конкретного екземпляра вогнепальної зброї, вибухового пристрою за слідами ушкоджень на тілі, одязі, костях і ін.; походження волосся і їхньої приналежності; положення потерпілого і його поза в момент пострілу, вибуху й ін.

Об'єктом вивчення почеркознавства є як почерк, так і письмова мова, що відображають різні (технічну й значеннєву) сторони листа.

У слідчій і судовій практиці часто виникає необхідність у дослідженні документів - речових доказів. До них, зокрема, ставляться: фінансові документи - відомості, рахунку, прибуткові й видаткові касові ордери, накладні; приватні листи або записки, пов'язані зі злочинною діяльністю особи; анонімні листи загрозливого або наклепницького втримування, боргові розписки, заповіти померлих і т.п.

Під техніко-криміналістичною експертизою документів розуміються всі різновиди експертних досліджень, метою яких є встановлення способу виготовлення документа або нанесення тексту й знаків, виявлення підробок, вирішення питань про властивості матеріалів і інструментів, використовуваних для листа, і встановлення їхньої групової приналежності, спільності джерела походження або тотожності. Всі питання, розв'язувані вищевказаною експертизою, підрозділяються на ідентифікаційні, діагностичні й класифікаційні.

1. Ідентифікаційні дослідження проводяться з метою ототожнення:

· конкретних технічних коштів, використовуваних для виготовлення документів або їхніх фрагментів;

· цілого по його частинах;

· матеріалів, використаних для виготовлення документа;

· виконавця машинописного документа.

2. Діагностичні дослідження спрямовані на встановлення:

· способу виготовлення документа або його фрагментів, факту й способу зміни первісного змісту документа;

· первісного змісту документа;

· давнини виготовлення документа, у тому числі хронологічної послідовності нанесення пересічних штрихів;

· джерела походження документа за ознаками, що характеризує умови зберігання або використання.

При розслідуванні й судовому розгляді проваджень, пов'язаних із застосуванням вогнепальної зброї, важливу роль грає такий вид криміналістичної експертизи, як судово-балістична. Судову балістику можна визначити як цілком сформовану галузь криміналістичної техніки, утримуванням якої є вивчення закономірностей пострілу й дії зброї й на підставі цього розробка науково-технічних методів і коштів виявлення, фіксації й дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів до нього, стріляних куль, дробу, картечі й пижів, слідів пострілу і явищ, що супроводжують постріл, з метою розслідування й попередження злочинів.

На вирішення судово-балістичної експертизи слідчим (судом) можуть бути поставлені завдання:

1) ідентифікаційного характеру - визначення видової, групової приналежності об'єктів дослідження, індивідуально конкретної тотожності й цілого по частині;

2) не ідентифікаційного (діагностичного) характеру – установлення стану об'єктів і обставин їхнього використання.

Найбільш широкі можливості в рішенні діагностичних завдань дають методики механоскопічних і транспортно-трасологічних експертиз. Досліджуючи сліди й транспортні засоби, експерти встановлюють їхнє взаємне розташування в момент зіткнення, напрямок руху, місце наїзду або зіткнення. При дослідженні замикаючих пристроїв і слідів знарядь злому визначаються етапи, послідовність, напрямок їхньої взаємодії й ін.

Предметом дактилоскопічної експертизи є встановлення на основі спеціальних пізнань особи, що оставили відбитки пальців на місці події, а також часу, умов слідоутворення. За допомогою експертизи слідів рук, іменованої дактилоскопічної, вдається розв'язати наступні питання: чи є на представлених об'єктах відбитки папілярних ліній, і чи придатні вони для ідентифікації особи; чи не залишені відбитки папілярних ліній конкретною особою (особами); якою рукою і якими пальцями залишені сліди на місці події; що можна сказати про будову кисті руки по сліду, що залишила особа; чи належать сліди одній людині або декільком; як давно вони залишені.

Загальні положення методики експертизи колючо-ріжучих предметів, і зокрема прийоми обігу з досліджуваними об'єктами, стадії дослідження, що становлять експертний висновок, застосовуваний термінологія й ін. повною мірою відповідають загальним положенням методики виробництва інших видів криміналістичних експертиз. На вирішення експертизи ставляться наступні основні питання:

· чи є даний предмет холодною зброєю;

· до якого виду зброї цей предмет відноситься;

· яким способом він виготовлений.

На завершальному етапі розслідування головне завдання - ухвалити правильне, обґрунтоване рішення про подальший напрям кримінального провадження. Ухваленню цього рішення передує його підготовка, що полягає в підбитті підсумків розслідування, аналізі зібраних доказів, ознайомленні учасників процесу з матеріалами провадження і розгляді їх клопотань про виробництво додаткових слідчих (розшукових) дій і оцінку їх результатів.

Тема 6. Розслідування незаконного позбавлення волі (лекція – 2 год.)

Способи та механізми вчинення злочинів, пов’язаних з незаконним позбавленням волі.

Особливості взаємодії слідчих апаратів та оперативних підрозділів при виявленні злочинних організацій, що спеціалізуються на скоєнні злочинів.

Документування діяльності злочинних організацій, використання його результатів, форми реалізації.

Проаналізувавши матеріали оперативної і слідчої практики, а також, беручи до уваги рівні організованої злочинності, визначені в криміналістичній літературі, залежно від суб'єкта вчинення можна запропонувати класифікувати вимагання таким чином:

1. Просте вимагання, що чиниться окремою особою.

2. Вимагання, що чиниться злочинною групою, яка виникає за попередньою змовою про спільне вчинення злочинів без певного лідера.

3. Вимагання, що чиниться організованою злочинною групою з чітким розподілом ролей, із суворою стійкістю.

4. Вимагання, як один з видів злочинного промислу, що вчиняються організованими злочинними формуваннями, тобто стійкими, ієрархічно організованими об'єднаннями осіб, не менше як з двох ступінчастою системою управління, створеними для систематичного вчинення корисливих злочинів і володіючими (або прагнучими володіти) системою захисту за допомогою корумпованих зв'язків.

На наш погляд, лише для вимагання третьої і четвертої груп характерний поєднання з незаконним позбавленням волі потерпілих і подальшою вимогою викупу за їх визволення, що буде об'єктом нашого подальшого дослідження.

Відповідно до чинного на території України кримінального законодавства незаконне позбавлення волі полягає в різноманітних прийомах і способах, які використовуються з метою перешкодити особі в праві вибору місця перебування. Злочин може бути вчинений як шляхом активної дії, так і шляхом бездіяльності. Так, коли потерпілий перебуває в приміщенні, зачиненому по його згоді, незаконне позбавлення волі може виразитися у відмові зробити дії по його визволенню. Також незаконне позбавлення волі може виражатися в затриманні потерпілого в тому місці, в якому він не бажає знаходитися, або в приміщенні його в таке місце, звідки вихід для нього не є вільним.

На наш погляд, таке формулювання незаконного позбавлення волі включає таке поняття як «викрадання людини» і власне «незаконне позбавлення волі». При цьому, узявши за основу поняття, що міститься в кримінальному законодавстві Російської Федерації, під викраданням людини варто розуміти відкрите або таємне захоплення живої особи, яка крім своєї волі переміщається з місця його постійного або тимчасового перебування в інше, за розсудом викрадачів місце, де воно з певною метою насильницьки утримується, незаконне позбавлення волі ж не пов'язане з переміщенням потерпілого в інше місце (він утримується в місці захоплення). Незаконне позбавлення волі і викрадення, як правило, здійснюються скритно, при мінімальній кількості очевидців, відомості про осіб, що вчинили викрадення у будь-якому випадку не розголошуються, місцезнаходження викраденого і сам факт пред'явлення до його близьких вимог утримуються в таємниці від яких-небудь органів державної влади; більш того, ці особи попереджаються про тяжкі наслідки для викраденої особи у разі їх звернення по допомогу в правоохоронні органи.

Слід також зупинитися на відмінності поняття «незаконного позбавлення волі» від поняття «узяття заручників». Захоплення заручників широко афішується і здійснюється демонстративно. Злочинці часто розголошують відомості про себе, пред'являють вимоги, як умови звільнення заручників (відкрито і в ультимативній формі), які можуть бути звернені не лише до фізичних осіб, але і до представників органів державної влади і управління.

Для осіб, що вчинили злочин, що полягає в незаконному позбавленні волі, вирішальне значення має вибір жертви. При захопленні заручників особа заручників злочинців не цікавить, ними можуть бути випадкові обличчя.

Наукова розробка методики розслідування вимагання, позв'язаного з незаконним позбавленням волі, можлива лише на базі виявлених і вивчених криміналістичних особливостей їх вчинення, тобто їх криміналістичної характеристики. Поки в криміналістиці не розроблена вичерпна характеристика даного виду вимагання.

Нам представляється, що на основі думок, що містяться в юридичній літературі, криміналістична характеристика вимагань, пов'язаних з викраденням людей, в змістовному аспекті певною мірою аналогічна криміналістичній характеристиці взагалі – під нею можна розуміти сукупність рис (ознак), властивих даному виду злочинів і що мають криміналістичне значення для його розкриття і розслідування.

З урахуванням специфічних особливостей, з нашої точки зору, в криміналістичну характеристику вимагання, пов'язаного з незаконним позбавленням волі, доцільно включити:

- характеристику предмету кримінального інтересу і посягання;

- характеристику способів вчинення вимагання даного виду (включаючи разом із способами підготовки, вчинення і приховання слідів злочини, такі, як способи вчинення незаконного позбавлення волі);

- характеристику обстановки вчинення вимагання, пов'язаного з незаконним позбавленням волі (місце, час, умови);

- характеристику як самого організованого злочинного формування (групи) (рівень, структура і т.п.), так і особи його членів, відповідно їхнього місця в ієрархічній структурі;

- характеристику потерпілих.

Запропонована класифікація і структура криміналістичної характеристики вимагання, пов'язаного з незаконним позбавленням волі, може послужити, зокрема, основою для проведення нами подальших криміналістичних досліджень, а також визначення особливостей методики виявлення і розслідування даного виду злочинів.

Основним спонукальним мотивом у провадженнях про вимагання, пов'язані з незаконним позбавленням волі, є користь, прагнення до незаконного збагачення.

Предмет вимагання по вказаних провадженнях дуже різноманітний. Вимагаєтся все, що може мати хоч якусь цінність: гроші (у будь-якій валюті), коштовності, цінні папери, дорогі предмети масового попиту, коштовні промислові вироби і сировина, антикваріат, передові технології і дефіцитна виробнича техніка. Предметом вимагання в таких випадках можуть бути і документи на право володіння тією або іншою фірмою, і продукти інтелектуальної діяльності, комп'ютерні програми, комп'ютерна інформація. Все частіше стали фігурувати земельні ділянки, будівлі і споруди, засоби виробництва, ювелірні вироби, що мають художню і історичну цінність, документи, вартості грошей, що є еквівалентом, кримінальні послуги.

Крім того, оперативна практика свідчить, що предметом злочинних інтересів стають і посади з високими повноваженнями в органах державної влади, управління, правоохоронних системи, що в свою чергу впливає на формування і використання нових способів вчинення вимагання, пов'язаного з незаконним позбавленням волі.

У системі структурних елементів, що розкривають зміст криміналістичної характеристики вимагання, що супроводжується незаконним позбавленням волі, особливе місце відводиться способу здійсненню злочину. У криміналістичних дослідженнях проблемі вивчення способів вчинення вимагання приділено значну увагу. Проте, про особливості способів вчинення вимагання з незаконним позбавленням волі не сказано фактично нічого.

Спосіб вчинення вимагання, що супроводжується з незаконним позбавленням волі, на наш погляд, є сукупність мотивованих, цілеспрямованих і необхідних дій, обумовлених обстановкою і засобами вчинення вимагання і викрадення людини для отримання прибутків.

Отже, криміналістичне поняття способу вчинення злочину включає наступні структурні елементи:

- спосіб підготовки;

- спосіб вчинення;

- спосіб приховання.

Для ретельного дослідження питання вчинення злочину при вивченні і в практичній діяльності підлягають з'ясуванню всі можливі в даному випадку дії, спрямовані на підготовку, вчинення і приховання злочинної діяльності. Проте, як показує аналіз слідчої практики, даному напряму приділяється слабка увага. Слідчим, в більшості випадків, при розслідуванні вимагання, що супроводжується незаконним позбавленням волі, досліджується лише питання, що стосується обставин вчинення даного злочину. Вони концентрують увагу тільки на обставинах, які є важливими з погляду кримінально-правової оцінки. Дії ж, спрямовані на підготовку і приховання слідів даного злочину, як правило, не є злочинними. Проте, вони мають велике криміналістичне значення, оскільки є носіями інформації про сліди злочину, особи злочинців, особи потерпілого і інших обставинах, що мають значення для правильного вирішення у справі.

Основними елементами підготовчого етапу до вчинення вимагання, пов'язаного з незаконним позбавленням волі, є:

- прийняття рішення про вчинення такого злочину;

- вибір конкретного об'єкта злочинного посягання;

- визначення необхідної кількості виконавців з числа організованої злочинної групи (формування);

- виявлення приводів для вчинення злочину;

- вивчення обстановки, в якій злочинцям належить діяти;

- вибір способу викрадення і подальшого пред'явлення вимог про викуп;