Висновки. Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

(2 години)

Для курсантів 1 курсу факультетів підготовки фахівців для підрозділів КМ, МГБ, ПС та слухачів 2 курсу факультету ФЗН ОВС

Дніпропетровськ – 2015

Лекція підготовлена завідувачем кафедри філософії та політології, доктором філософських наук, професором Кузьменком В.В.

РЕЦЕНЗЕНТИ:

Шевцов С.В., завідувач кафедрою філософії Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара, доктор філософських наук.

Палагута В.І., завідувач кафедрою інженерної педагогіки Національної металургійної академії України, доктор філософських наук, професор.

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри філософії та політології 10 серпня 2015 р., протокол № 1.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

Вступ

1. Творчість Галілео Галілея – засновника природничо-наукових і філософських поглядів Нового часу

2. Френсіс Бекон – родоначальник наукового мислення Нового часу

3. Р. Декарт – основоположник перевороту в філософії і науці Нового часу

Висновки

Рекомендована література:

1. Бэкон Ф. Новый органон / Ф. Бэкон Соч.: В 2х т. Т.1. – М.: Мысль, 1978. – 480 с.

2. Глой К. Холистски-экологическая или механическая картина мира. Исторические типы рациональности. Соч. в 2-х Т. Т.2. / К. Глой – М.: ИФРАН, 1996. – 546 с.

3. Даркевич В. П. Народная культура средневековья / В. П. Даркевич. – М.: Наука, 1976. – 198 с.

4. Кун. Т. Структура научных революций / Т. Кун. – М.: Прогресс, 1977. – 120 с.

5. Лукасевич Я. Аристотелевская силлогистика с точки зрения современной формальной логики / Я. Лукасевич – М.: Изд. Иностранной литературы, 1959. – 311 с.

6. Лункевич В. В. От Гераклита до Дарвина / В. В. Лункевич. Соч. в 2-х т. Т. 1 – М.: Учпедгиз 1960.

7. Мейн С. В., Шрейдер Ю. А. Методологические аспекты теории классификации / С. В. Мейн, Ю. А. Шрейдер. // Вопросы философии. – М., 1976. – №12. – С.142 – 151.

8. Никифоровский В. А., Фрейман Л. С. Рождение новой математики / В.А.Никифоровский, Л. С. Фрейман. – М.: Наука, 1976. – 274 с.

9. Огурцов А. П. Дисциплинарная структура науки / А. П. Огурцов. – М.: Наука, 1988. – 255 с.

10. Огурцов А. П. Исторические типы дискуссий и становление классической науки // Роль дискуссии в развитии естествознания / А. П. Огурцов. – М.: Наука, 1986. – 324 с.

11. Рузавин Г. И. Философские проблемы оснований математики / Г.И.Рузавин. – М.: Наука, 1983. – 299 с.

Мета лекції:

· Ознайомити з системо загальнолюдських цінностей.

· Сформувати світогляд як складову побудови наукового знання.

· Розкрити роль філософії як основи юридичного знання.

· Розкрити зв’язки між дисциплінами, які носять деонтологічний характер.

· Ознайомити з методологією побудови наукового знання.

Вступ

Новий час – це період в історії філософії з XVII до середини XIX століття, протягом якого склалося класичне формулювання центральної проблеми західної філософії – тотожності буття та мислення. Новий час пройшов під прапором раціонального дискурсу, монополією на який володіла і володіє наука. Філософія намагалася з’ясувати, наскільки виправдані спроби науки стати пануючим світоглядом і потіснити релігію, мистецтво і навіть власне філософію. Таким чином, філософію Нового часу слід розуміти в першу чергу як осмислення основоположень наукового знання.

Новий час часто називають епохою наукової революції. Він знаменується значними відкриттями в різних областях природних наук, але головне місце займає механіка. У Новий час конструюється механістична картина світу.

У період формування науки Нового часу – експериментального математичного природознавства – було переосмислене поняття природи, змінилися уявлення про картину світу, яка проіснувала із незначними змінами майже два тисячоліття. Низка передумов таких змін були підготовлені вже пізнім середньовіччям. Уточнимо лише деякі з посилань, що призвели до перегляду підстав науки про природу:

1. Антична та середньовічна фізика виходили з поділу всього сущого на природне і штучне (артефакти).

2. Жорсткий розподіл був між небесним і земним, надмісячним і підмісячним світами: надмісячний був втіленням вічного порядку і незмінних рухів, у підмісячному панували непостійність і мінливість.

3. Не менш жорстко розрізнялися між собою дві гілки знання – математика і фізика. Предметом математики були ідеальні конструкції (ідеальні об’єкти); вона знаходила собі застосування, перш за все, в астрономії, що мала справу із найбільш близьким до ідеального надмісячним світом.

4. Найважливішим методологічним арсеналом стародавньої і середньовічної фізики було вчення про чотири причини, сформовані ще Арістотелем: формальну, цільову, діючу та матеріальну.

Починаючи з другої половини XVI століття, завдяки працям як філософів, так і фізиків (назвемо, наприклад, імена Г. Галілея, Р. Декарта, І. Ньютона, Г. В. Лейбниця та ін.), зникли жорсткі розділення між природним і штучним, з одного боку, небесним і земним світами – з іншого: було зняте жорстке розділення між математикою і фізикою (хоча, звичайно, певне зіставлення цих наук збереглося). Механіка виявилася ядром фізики. Цим була задана установка дослідження всіх природних явищ.

Філософія Нового часу зобов’язана своїми досягненнями, по-перше, поглибленому вивченню природи, по-друге, з’єднанню математики із природознавством. Відповідаючи на потреби наукового пізнання, філософія цього періоду поставила в центр осмислення проблему методу пізнання. Знань багато, але метод їх досягнення повинен бути єдиним, застосовним до будь-яких наук, у тому числі і до філософії. Уявлення про універсальний метод розділило філософські дослідження Нового часу на ряд напрямів, серед яких виділимо: раціоналізм, емпіризм, суб’єктивний ідеалізм, а також агностицизм.

У раціоналізмі зразком методів усіх наук, у тому числі й філософії, служать математичні методи, які дані поза досвідом і виходять з апріорних аксіом, на підставі яких робляться висновки.

Емпірики вважали експеримент єдиним джерелом знання. Апріорні вроджені знання повністю заперечуються. Душа людини – tabula rasa (чиста дошка), на яку природа наносить свої письмена. Свій метод емпірики, як і раціоналісти, вважали універсальним для всіх наук.

Виходячи з основного постулату суб’єктивного ідеалізму, висунутого його головним представником Дж. Берклі, «існувати – означає бути сприйманим». Яка-небудь об’єктивна реальність, що виражається різними видами понять – про окремі предмети, їх ознаки, їх об’єднання, властивості, не існує.

Основи позиції агностиків полягаютьу протиріччі: знання може бути тільки логічним, а предмети дослідження можуть бути узяті тільки з досвіду, який не піддається логічному аналізу. Досвід є потоком вражень, причини яких незбагненні. Причинно-наслідкові зв’язки формуються іманентно в розумі і не відповідають реальним, принаймні, про ступінь відповідності ми нічого не можемо знати. Тому навіть на питання чи «існує зовнішній світ?» Д. Юм відповідав: «Не знаю».