Основні принципи забезпечення інформаційної безпеки

Забезпечення інформаційної безпеки — сукупність заходів, призначених для досягнення стану захищеності потреб особистостей, суспільства і держави в інформації [2,23,25,39,66].

Держава здійснює свої заходи через відповідні органи, а грома­дяни, суспільні організації і об'єднання, що мають відповідні пов­новаження, у відповідності із законодавством. В основу забезпечен­ня інформаційної безпеки держави повинні бути покладені наступні принципи:

• законність, дотримання балансу інтересів особистості, суспільства і держави;

• взаємна відповідальність суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки;

• інтеграція систем національної і міжнародної безпеки. Специфічними принципами забезпечення інформаційної безпеки

є:

• превентивний характер проведення її заходів по відношенню до заходів інших видів безпеки;

• адекватна інформованість об'єктів безпеки, в тому числі і міжнародних.

Превентивність (лат. praeventio від praevenio — попереджую) зумовлена властивою людині послідовністю виконання операцій, що складає будь-яку елементарну дію. Усе починається з приймання (добування) інформації, а закінчується активною дією — реакцією на одержану інформацію. Оскільки це справедливо по відношенню до будь-якого виду діяльності, то можна стверджувати, що даний принцип є загальним і його дія розповсюджується на всі сфери без­пеки особистості, суспільства та держави.

Адекватна інформованість об'єктів безпеки означає, що всі вони мають право володіти інформацією про явища і процеси, що їх цікавлять, обмежене тільки законодавче з метою охорони особистої, сімейної, професійної, комерційної та державної таємниці, а також; моралі.

Права та свободи суспільства в питаннях пошуку, володіння та розповсюдження інформації повинні регулюватися законодавчими

Частина, І Сучасні основи інформаційної безпеки держави

актами, які видаються щодо специфіки діяльності суспільних об'єд­нань та організацій або змісту інформації. Наприклад, адекватна ін-формованість суспільства про його матеріальні цінності досягається у сфері нормотворчості та правозастосування законодавства про за­хист комерційної таємниці. Права та свободи суспільства в духовній сфері повинні захищати законодавчі акти, які визначають порядок освіти та функціонування освітніх, просвітницьких, культурних, ре­лігійних організацій, а також; засобів масової інформації.

В основі прав і свобод держави у сфері її інформованості з пи­тань світової політики, економіки, науки, ресурсів, екології, оборони і т.ін. лежать діючі норми та принципи міждержавного права. Голов­ним слід вважати принцип рівної безпеки. Стосовно до інфор­маційної сфери можна говорити про його трансформацію в прин­цип адекватної інформованості держав світового співтова­риства, який передбачає право кожної держави на інформаційну безпеку, забезпечення інформаційної безпеки усіх членів співтова­риства в рівній мірі, врахування інтересів усіх сторін без будь-якої дискримінації, виключення односторонніх переваг, відмова від дій, що наносять шкоду іншій державі.

Законодавча база, яка визначає перелік відомостей, що віднесе­ні до державної таємниці, механізм та порядок її захисту повинні розроблюватися виходячи із наведеного принципу, а також; багато­сторонніх угод держав, які входять до міжнародної системи інфор­маційної безпеки. Формування останньої буде, очевидно, справою да­лекої перспективи, яка ознаменує собою вищий рівень прояву дові­ри та зацікавленості держав світового співтовариства в забезпеченні виконання на практиці принципу адекватної інформованості. Така система повинна стати підсистемою у системі колективної безпеки.