Тема 6. Фінансові послуги на валютному ринку 6. 1. Конверсійні операції на валютному ринку 3 страница

6.3.3. Основні форми міжнародних розрахунків
Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу та порядком документообороту. За строками виділяються негайні платежі – сконто і платежі в кредит – інстолмент. За порядком документообороту основними є інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки банківськими переказами за відкритими рахунками.
Негайний платіж виконується після одержання покупцем товару чи документів на нього. Якщо оплата відбувається не пізніше п’яти-десяти днів, то постачальник, звичайно, робить покупцеві знижку із ціни у розмірі близько 3 %. Ця знижка називається «сконто» (звідси і назва форми платежу). Термін «готівковий», який іноді вживається щодо цього платежу, не слід розуміти буквально. Він лише підкреслює швидкість здійснення операцій, але зовсім не характеризує зовнішньої форми платіжних засобів. Під платежем у кредит у міжнародній практиці розуміють тільки комерційний кредит, тобто кредит, який надають один одному експортер чи імпортер у вигляді відстрочки чи задатку. Оплата ж за рахунок одержаних від уряду чи банків позичок не вважається платежем у кредит, оскільки ім.портер платить негайно.
Інкасо – банківська операція, за допомогою якої банк, за дорученням свого клієнта, отримує згідно з розрахунковими документами належні йому грошові кошти від платника за відвантажені на його адресу товари (виконані роботи, надані послуги) i зараховує їх на його рахунок у банку. Спрощено інкасо можна визначити як доручення продавця (кредитора) своєму банку отримати вiд покупця (платника) безпосередньо чи через інший банк певну грошову суму або підтвердження, що цю суму буде сплачено у встановлений термін. Інкасова форма розрахунків вигідна покупцю тим, що банки захищають його права на товар до моменту оплати документів або акцепту. Недоліком інкасової форми розрахункiв є велика тривалість часу проходження документiв через банки, можливість відмови покупця оплатити представлені документи. На сьогодні інкасо скасовано для внутрішніх розрахункiв і використовується тільки при міжнародних розрахунках.
Акредитив є умовним грошовим зобов’язанням банку, що видається ним за дорученням покупця на користь продавця, за яким банк, що відкрив рахунок (банк-емiтент), може провести платежі продавцеві або дати повноваження іншому банку проводити такі платежi при наявності документiв, передбачених в акредитиві, та виконанні інших умов акредитива. Розрахунки за допомогою акредитива носять ще назву «розрахунки за системою ЛС» (англ. letter of credit – акредитив). Акредитиви поділяться на грошові та документальні. Грошовий акредитив – це іменний документ, адресований банком-емiтентом другому банку, що містить наказ про виплату грошей покупцю у визначений термін. Акредитиви бувають: відзивні, безвідзивні; підтверджені, непідтверджені; перевідні (трансферабельнi); револьверні (поновлені); покриті, непокриті. Відзивний акредитив – це акредитив, що може замінюватись або анульовуватись банком-емiтентом без попередньої згоди з продавцем при недотриманні умов, передбачених договором. Безвідзивний акредитив не може бути змiненим або анульованим без згоди продавця, на користь якого він відкритий. Підтверджені акредитиви – акредитиви, що отримали додаткову гарантію платежу з боку іншого банку. Перевідний (трансферабельний) акредитив може бути повністю чи частково використаний декількома господарчими суб’єктами (платниками). Револьверний (поновлений) акредитив застосовується в розрахунках за постійні короткі поставки, які здійснюються, як правило, за графіком, зафіксованим у контракті. Покриті (або депоновані) акредитиви – це акредитиви, при відкритті яких банк-емiтент перераховує власні кошти платникам (покупцям) або наданий йому кредит у розпорядження банку продавця на окремий балансовий рахунок «Акредитиви» на весь термін дії зобов’язання банку-емiтента. Існують різновиди акредитива – акредитиви з «червоною поміткою». Таким може бути будь-який вид акредитива, що передбачає видачу виконуючим банком продавцю авансів до відповідної суми. Вiдкриваючи акредитиви з «червоною помiткою», банк-емiтент зобов’язується відшкодувати виконуючому банку суми виплачених авансiв, навіть якщо відвантаження після цього не було проведено.
Інкасо в міжнародних розрахунках має такі особливості:
– документальний характер, тобто банки приймають на інкасо доручення експортерів за наявності комерційних документів;
– розрахункові документи акцептуються імпортером у попередньому порядку;
– широко застосовується кредит: експортеру – у вигляді дисконту векселя; імпортеру – у вигляді підтоварних позик.
У міжнародних розрахунках існує багато видів акредитиву, які відрізняються ступенем гарантії платежу. Зокрема, акредитиви можуть бути безвідзивні та відзивні, підтверджені та непідтверджені, покриті і непокриті тощо.
Безвідзивний акредитив – це тверде зобов’язання банку перед експортером, яке не може бути змінене чи анульоване достроково без згоди останнього. Відзивний же може бути в будь-який момент змінений чи анульований.
Підтвердженим є акредитив, за яким відповідальність за оплату несе ще один банк, у якому акредитив відкритий. Покритим називається акредитив, при відкритті якого імпортером переказується і сума валюти, що забезпечує платежі з акредитиву. Акредитиви можуть бути з розстрочкою платежу, коли експортеру виплачується лише частина належної суми (при продажу товарів у кредит).

6.3.4. Валютні клірингові розрахунки. Розрахунки за допомогою блок-рахунків
Міжнародні платіжні угоди визначають системи взаємних платежів, компенсацію своїх банків щодо ведення розрахунків на інших умовах, що випливають з національного валютного законодавства кожної країни. Зокрема, цими угодами передбачається одна з двох систем платежів – за допомогою вільно конвертованої валюти у повному обсязі або через валютний кліринг.
Валютний кліринг у міжнародних розрахунках має обов’язковий характер. Суть його полягає у взаємному заліку зустрічних вимог і зобов’язань, що випливають з рівності товарних поставок і надання послуг. Міждержавними угодами визначаються:
– банки, уповноважені вести клірингові рахунки;
– обсяг клірингу (всі платежі за товарооборотом чи їх частина);
– валюта клірингу;
– технічний кредит – граничне сальдо заборгованості за кліринговим рахунком;
– порядок погашення сальдо за клірингом – без конверсії, з обмеженою або повною конверсією сальдо в іншу валюту.
Валютна блокада – заморожування в банках валютних цінностей іноземних держав та громадян. Валюта, яка знаходиться на блокованих рахунках, може бути використана тільки у даній країні. Інші країни у відповідь також здійснюють валютну блокаду. У результаті це призводить до такої форми валютних обмежень, як двосторонні валютні кліринги. Ця форма може використовуватися і без попереднього блокування рахунків.
З 1950 – 1958 рр. уперше в історії функціонував багатосторонній валютний кліринг – Європейський платіжний союз (ЄПС). У ньому брали участь 17 країн Західної Європи. Він був створений з ініціативи США, які намагалися ліквідувати бар’єри, що перешкоджали експансії американського капіталу. Розрахунки в ЄПС здійснювалися у міжнародній розрахунковій одиниці – епуніті, золотий вміст якої дорівнював золотому вмісту долара.
Розвинені країни світу з 60-х років перейшли до системи платежів у вільно конвертованій валюті у повному обсязі. Розрахунки за клірингом використовують країни зі значними валютними обмеженнями та неконвертованою валютою.
Суттєвий вплив на організацію міжнародних розрахунків мають норми валютного законодавства кожної держави, насамперед ті, що стосуються валютних обмежень. Такі норми можуть передбачати:
– блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;
– продаж експортером валютної виручки повністю або частково центральному банку;
– обмеження продажу іноземної валюти імпортерам;
– заборону продажу товарів за кордоном за національну валюту;
– множинність валютних курсів тощо.
Усі ці обмеження негативно впливають на організацію міжнародних розрахунків у цілому, хоч і визначаються специфічними об’єктивними умовами економічного розвитку відповідних країн.
Валютні обмеження – це система нормативних правил, які встановлюються в законодавчому та адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з іноземною та національною валютами, золотом та іншими валютними коштами на ринку і передбачають обов’язкову здачу їх казначейству.
Валютні обмеження використовуються для врівноваження платіжного балансу, регулювання курсу національної валюти та стримання відпливу офіційних золотовалютних резервів. В умовах валютних обмежень широко практикується офіційне встановлення кількох валютних курсів. Це використовується як один із засобів стимулювання експорту та обмеження імпорту товарів, а також регулювання надходжень та використання інвалюти за іншими каналами.
Як відомо, занижений курс національної валюти робить експорт товарів вигіднішим, бо експортер, реалізуючи їх за світовими цінами, в обмін на інвалюту одержує більше національної валюти. Занижений курс останньої дає можливість використати валютний демпінг як засіб підвищення конкурентоспроможності експортера. Завищений курс національної валюти позитивно впливає на імпорт товарів і негативно – на їх експорт. Тому держави деференціюють валютні курси за групами товарів та цільовим використанням валюти. Вперше така форма валютних обмежень стала використовуватися після світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. Напередодні другої світової війни Німеччина застосовувала близько 60 валютних курсів щодо американського долара.
У післявоєнні роки практично всі країни практикували валютні обмеження, за винятком США, Швейцарії та деяких країн Латинської Америки. Лише з кінця 50-х років країни Західної Європи частково скасували валютні обмеження, але при погіршенні валютно-фінансового становища періодично запроваджуються окремі їх форми. Нині 60 % країн-членів МВФ використовують ті чи інші форми валютних обмежень у поточних операціях платіжного балансу та понад 70 % – у русі капіталів та кредитів.
Відсутність будь-яких валютних обмежень означає введення повної конвертованості валюти, тобто ступінь конвертованості обернено пропорційний розміру та жорсткості запроваджених у країні валютних обмежень.

Питання для контролю
1. Поняття конверсії валюти.
2. Угоди агентів валютного ринку щодо обміну обумовлених сум грошової одиниці однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на певну дату – це …
3. Конверсійні операції поділяються на дві групи:
а) операції типу спот або поточні конверсійні операції;
б) форвардні конверсійні операції;
в) операції репо;
г) правильної відповіді немає.
4. Особливості організації ринку спот.
5. Міжнародний ринок поточних конверсійних операцій називається:
а) спот-ринком;
б) валютним ринком;
в) форвард-ринком;
г) правильної відповіді немає.
6. Цiна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни або міжнародним платіжним засобом (СДР, євро) – це…
а) спот-курс;
б) валютний курс;
в) спред (spread);
г) правильної відповіді немає.
7. У банківській практиці прийнято наступні позначення курсів валют: наприклад, курс долара США до німецької марки позначають USD/DEM. У даному позначенні зліва ставиться…, а справа –…

а) база котировки (базова валюта);
б) валюта котировки (валюта, що котирується);
в) базове число;
г) правильної відповіді немає.
8. Останні цифри написання валютного курсу називаються:
а) процентними пунктами (poins);
б) піпсами (pips);
в) на дилерському жаргоні «великою фігурою» (big figure);
г) правильної відповіді немає.
9. Основні види котирування валюти.
10. Це??……??? котирування включає визначення курсу покупця (покупки) і курсу продавця (продажу), згідно з якими банк купує і продає іноземну валюту за національну. За рахунок різниці між цими курсами (маржі) банк покриває свої видатки на здійснення обмінних операцій та одержує прибуток:
а) пряме котирування;
б) повне котирування;
в) непряме котирування;
г) правильної відповіді немає.
11. При??………??.. котируванні курс (вартість одиниці) іноземної валюти висловлюється в національній валюті, тобто валюта, що продається співвідноситься з валютою, що купується:
а) прямому котируванні;
б)повному котируванні;
в) непрямому котируванні;
г) правильної відповіді немає.
12. При прямому котируванні іноземної валюти курс продажу буде … курсу покупки:
а) менше;
б) більше;
в) рівний;
г) протилежний.
13. Банк у Києві встановив наступний курс долара США: покупка – 5,452 грн., продаж – 5,732 грн. Визначити: скільки грн. можна отримати за 250 дол США
а) сума в грн.= 528 грн.;
б) сума в доларах США = 86808,56;
в) сума в доларах США = 93808,63 дол. США;
г) правильної відповіді немає.
14 Банк у Києві встановив наступний курс долара США: покупка – 5,882 грн., продаж – 5.972 грн. Визначити: скільки доларів США можна купити на 200 тис. грн.
а) сума в грн. – 528 грн.;
б) сума в доларах США – 86808,56;
в) сума в доларах США – 93808,63 дол. США;
г) правильної відповіді немає.
15. При використанні непрямого котирування вартість одиниці національної валюти виражається у:
а) дол. США;
б) євро;
в) іноземній валюті;
г) СДР.
16. На валютному ринку банки котирують валютні курси з використанням двох сторін – bid i offer. Якщо подивитись на котировку курсів у газетах, в обмінному пункті або на моніторі Рейтера, можна бачити такий напис:
або

Що він означає?
17. Різниця між правою і лівою стороною котировки валюти називається спред (spread) або маржа (margin). Розмір маржі може змінюватись залежно від декількох причин:
а) статусу контрагента та характеру відносин між контрагентами;
б) ринкової кон’юнктури;
в) валюти, що котирується, і ліквідності ринку та суми угоди;
г) правильної відповіді немає.
18. Операція з купiвлi-продажу валюти з наступною оберненою угодою для отримання прибутку вiд рiзницi валютних курсів:
а) непрямий валютний арбітраж;
б) пряме та непряме котирування;
в) валютний арбітраж;
г) правильної відповіді немає.
19. Валютний арбітраж буває:
а) часовий та просторовий;
б) простий та складний;
в) непрямий арбітраж;
г) правильної відповіді немає.
20. Арбітражні конверсійні операції (валютний арбітраж) пов’язані з відкриттям валютним дилером спекулятивної валютної позиції за рахунок банку з метою отримання прибутку при зміні валютного курсу. Довга позиція відкривається в очікуванні...курсу валюти:
а) зниження;
б) росту;
в) зміни;
г) несприятливої зміни.
21. Арбітражні конверсійні операції (валютний арбітраж) пов’язані з відкриттям валютним дилером спекулятивної валютної позиції за рахунок банку з метою отримання прибутку при зміні валютного курсу. Коротка позиція (тобто продаж) відкривається в очікуванні курсу валюти:
а) зниження;
б) росту;
в) зміни;
г) несприятливої зміни.
22. Для різних видів конверсійних операцій може існувати різний валютний курс. Прийнято виділяти декілька видів валютних курсів:
а) валютний курс із безготівкових міжбанківських угод;
б) обмінний курс валютних бірж;
в) валютний курс готівкових угод;
г) правильної відповіді немає.
23. Овернайт (overnight) – це…
а) касові валютні операції;
б) термінові валютні операції;
в) великий міжнародний банк;
г) правильної відповіді немає.
24. Маркет-мейкери (market makers) – це …
25. Маркет-юзери (market users) – це…
26. Курс обміну між двома валютами, за винятком долара США:
а) спот-курс;
б) своп-курс;
в) крос-курс;
г) правильної відповіді немає.
27. У реальній міжнародній практиці для ліквідних ринків валютні дилери часто розраховують крос-курси простим способом. У чому його суть?
28. Ця валютна операцiя є угодою, при якiй платежі проводяться у встановлений термін (від одного тижня до п’яти років) за курсом, зафіксованим на час укладання угоди контрактом, тобто, це угоди, в яких сторони домовляються про поставку певної суми валюти через конкретний період часу після укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді:
а) форвард-курс (форвардний курс);
б) крос-курс;
в) аутрайт;
г) правильної відповіді немає.
29. Чим відрізняється форвардний курс від курсу спот?
30. Для чого застосовується форвардна валютна угода?
31. У чому різниця між угодами аутрайт і угодами своп?
32. Чи котируються реально форвардні курси валютними дилерами?
33. В Україні у зв’зку з низькою насиченістю ринку інформацією про поточні валютні курси, а також поточні процентні ставки на міжбанківські гривнєві депозити, процес розрахунку форвардних пунктів проводиться самостійно дилерами, і отримані значення можуть суттєво відрізнятись у різних банках.
Для простоти запам’ятовування знаходження форвардного курсу дилери використовують правило «східців»: якщо форвардні пункти ростуть зліва направо (котировка bid менше котировки offer), то для знаходження курсу – аутрайт для дати валютування далі, ніж спот форвардні пункти???………?? спот.

а) додаються до курсу;
б) вираховуються з курсу;
в) множаться на курс;
г) діляться на курс.
34. В Україні у зв’язку з низькою насиченістю ринку інформацією про поточні валютні курси, а також поточні процентні ставки на міжбанківські гривнєві депозити, процес розрахунку форвардних пунктів проводиться самостійно дилерами, і отримані значення можуть суттєво відрізнятись у різних банках.
Для простоти запам’ятовування знаходження форвардного курсу дилери використовують наступне правило «східців»: якщо форвардні пункти зменшуються зліва направо (сторона bid більше сторони offer), то для знаходження курсу аутрайт для дати валютування далі, ніж спот форвардні пункти????……...??? спот.

а) додаються до курсу;
б) вираховуються з курсу;
в) множаться на курс;
г) діляться на курс.
35. Валютна операція, що поєднує купівлю валюти на умовах спот в обмін на національну з наступними викупами (англ. swop – міняти, а на жаргоні валютного ринку – угода «купи-продай):
а) операція опціон;
б) операція ф’ючерс;
в) операція своп;
г) правильної відповіді немає.
36. Репорт (франц. report) – це …
37. Депорт (франц. deport) – це…
38. Структурними елементами національної валютної системи є:
а) національна валюта – грошова одиниця держави;
б) валютний паритет як основа валютного курсу та умови обміну національної валюти на золото та інші валюти;
в) режим курсу національної валюти та національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни;
г) конвертованість валюти та організація валютного ринку.
39. Існує тісна залежність: без конвертованості валюти немає розвиненого ринку, без останнього не може бути повністю конвертованої валюти. Умовою конвертованості національної грошової одиниці є створення елементів власне конвертованості:
а) реального курсу валюти;
б) валютного ринку;
в) свободи експортно-імпортних валютних операцій та використання в них національної валюти;
г) правильної відповіді немає.
40. Валютний ринок є системою сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу:
а) зовнішньої торгівлі та валютних операцій;
б) здійснення інвестицій та надання послуг;
в) різних видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют;
г) правильної відповіді немає.
41. Міжнародний кредит – це…
42. Валютна система – це …
43. Елементами світової валютної системи є:
а) форми міжнародних засобів та уніфікований режим валютних паритетів та курсів;
б) умови взаємної конвертованості валют та уніфікація правил міжнародних розрахунків; режим валютних ринків та ринків золота;
в) міжнародні валютно-фінансові організації та міжнародне регулювання валютних обмежень;
г) правильної відповіді немає.
44. Міжнародний ринок позичкових капіталів та особливості його формування.
45. Місце євроринку на міжнародному ринку позичкових капіталів.
46. Особливості організації офшорних операцій.
47. Особливості організації міжнародних розрахунків.
48. У зовнішньоторгових контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків:
а) валюта ціни, валюта платежу та курс їх переводу;
б) валютні застереження та форми розрахунків;
в) умови платежу і форми платіжних засобів тощо;
г) правильної відповіді немає.
49. Основні форми міжнародних розрахунків.
50. Чим відрізняються платежі – «сконто» і платежі – «інстолмент».
51. Iнкассо – це банківська операція, шляхом якої банк ….
52. Недоліком інкасової форми розрахункiв є ….
53. Акредитив є умовним грошовим зобов’язанням банку, що видається ним за дорученням …на користь …, за яким банк, що відкрив рахунок (банк-емiтент), може провести платежі продавцеві або дати повноваження іншому банку проводити такі платежi при наявності документiв, передбачених в акредитиві, та при виконанні інших умов акредитиву. Розрахунки за допомогою акредитива носять ще назву «розрахунки за системою ЛС» (англ. letter of credit – акредитив):
а) продавця;
б) векселедавця;
в) покупця;
г) контрагента.
54. Які бувають види акредитивів?
55. Які особливості має «інкасо» в міжнародних розрахунках:
а) як правило, має документальний характер, тобто банки приймають на інкасо доручення експортерів при наявності комерційних документів;
б) розрахункові документи акцептуються імпортером у попередньому порядку;
в) широко застосовується кредит: експортеру – у вигляді дисконту векселя; імпортеру – у вигляді підтоварних позик;
г) правильної відповіді немає.
56. У чому суть валютного клірингу?
57. Валютний кліринг у міжнародних розрахунках для їх суб’єктів має обов’язковий характер. Міждержавними угодами визначаються:
а) банки, уповноважені вести клірингові рахунки та порядок погашення сальдо з клірингу – без конверсії, з обмеженою або повною конверсією сальдо в іншу валюту;
б) обсяг клірингу (всі платежі з товарообороту чи їх частина) та валюта клірингу;
в) технічний кредит – граничне сальдо заборгованості на кліринговому рахунку;
г) правильної відповіді немає.
58. У чому суть валютної блокади?
59. Істотний вплив на організацію міжнародних розрахунків мають норми валютного законодавства кожної держави, насамперед ті, що стосуються валютних обмежень. Такі норми можуть передбачати:
а) блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами; продаж експортером валютної виручки повністю або частково центральному банку;
б) обмеження продажу іноземної валюти імпортерам та заборону продажу товарів за кордоном за національну валюту;
в) множинність валютних курсів тощо;
г) правильної відповіді немає.
60. Валютні обмеження – це система нормативних правил, які встановлюються в законодавчому та адміністративному порядку і спрямовані на ….
61. Банк у Києві оголосив наступну котировку валют: долар США/гривня – 5,55 – 5,89; німецька марка/гривня – 2,852 – 2,937. Визначити крос-курс долара США до німецької марки.
62. Курс долара США до гривні дорівнює 5,56 гривні за долар. Процентні ставки на грошовому ринку дорівнюють 60 % за операціями в гривнях і 15 % за операціями в доларах США. Визначити теоретично 90-денний і 180-денний форвардний курси долара США. до гривні, якщо тривалість відсоткового року складає за гривнею – 365 днів, а за доларами США – 360 днів.
63. Курс долара США до гривні дорівнює 5,40 гривні за долар. Відсоткові ставки на грошовому ринку дорівнюють 25 % за операціями в гривнях і 10 % за операціями в доларах США. Визначити теоретичні 70-денні та 100-денні форвардні курси долара США до гривні, якщо тривалість процентного року складає за гривнями 365 днів, а за доларами США – 360 днів.

Рекомендована література: /22; 33; 37; 40; 57; 60; 61/

ТЕМА 7. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА РИНКУ КАПІТАЛУ (кредитному)
7.1. Види послуг комерційних банків
7.1.1. Поняття та економічна роль банківського кредиту
Посередницька діяльність комерційних банків на фінансових ринках, яка складається з виявлення тимчасово вільних коштів вкладників, залучення в банк і надання їх у вигляді кредитів особам, що мають потребу в позикових коштах, приносить реальну користь усьому суспільству.
Пунктом 10 Положення НБУ «Про кредитування» передбачено, що основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки, до запитання та строкові міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.
Здійснюючи цілеспрямований вибір майбутніх позичальників і надаючи кредити лише тим, хто може заплатити найбільшу процентну ставку за виданим кредитом, узгоджуючись із загальними умовами ринкової кон’юнктури, банкіри направляють потік грошових коштів у русло інвестицій у реальний капітал, який забезпечує високу віддачу.
Банківські кредити залежно від вибраного критерію можна класифікувати: за строками, предметами кредитування, цілями, забезпеченістю економічної сфери застосування, методами надання та способами погашення, характеру та способу сплати відсотків, числом кредиторів.
У банківській енциклопедії вказується на такі види банківського кредиту: залежно від економічної сфери застосування, кредит можна розділити на внутрішній і міжнародний. В умовах дворівневої банківської системи виділяється кредит центрального банку і кредит комерційних банків.
Кредит комерційних банків обслуговує різні виробничі потреби підприємств і господарських організацій та споживчі потреби населення. Тобто, можна вести мову про такі два види кредиту, як виробничий і споживчий. Кредит комерційних банків надається на поточні капітальні витрати. Виходячи з цього, розрізняються кредити в оборотні фонди і фонди обертання, а також кредити в основні фонди.
Значення комерційних банків у сучасних кредитних системах настільки велике, що необхідно детально розглянути функції цих досить цікавих інститутів. Термін «комерційний банк» виник на ранніх етапах становлення банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю, товарообмінні операції та платежі. Банки кредитували транспортування, зберігання та інші операції, пов’язані з товарним обміном. Основними клієнтами були торговці (звідси й назва «комерційний банк»). З розвитком промислового виробництва виникли операції з короткострокового кредитування виробничого циклу: позички на поповнення оборотного капіталу, утворення запасів сировини та готових виробів, виплати заробітної плати та ін. Строки кредитування поступово збільшувалися для вкладання в основний капітал, цінні папери тощо. Тобто термін «комерційний» у назві банку втратив початковий зміст.
Сьогодні комерційний банк може надати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів та залишатися рентабельними навіть при дуже несприятливій кон’юнктурі ринку. Змінюються форми операцій, методи конкуренції, системи контролю та управління. Різко розширилась сфера діяльності, яка сьогодні охоплює весь світ завдяки формуванню інтернаціональних ринків позичкового капіталу.
Активні операції банків можна розділити на чотири групи:
· обліково-позичкові, в результаті яких формується кредитний портфель банку;
· інвестиційні, що складають основу для формування інвестиційного портфеля;
· касові та розрахункові, що є одним із видів послуг, що надаються банком своїм клієнтам на грошовому ринку;
· інші.
Потрібно мати на увазі, що далеко не всі банківські операції повсякденно присутні та використовуються в практиці конкретної банківської установи. Але існує певний базовий «набір», без якого банк не може існувати та нормально функціонувати. До таких конституційних операцій банку належать:
– залучення депозитів;
– здійснення грошових платежів та розрахунків;
– видача кредитів.
Систематичне виконання вказаних функцій і створює той фундамент, на якому ґрунтується робота банку.
Банківський кредит – це економічні відносини, в процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення. Ці відносини передбачають рух вартості (позикового капіталу) від банку (кредитора) до позичальника (дебітора) і навпаки. Позичальниками виступають комерційні та промислові підприємства, дрібні підприємці, фізичні особи, уряд і місцеві органи влади.
Повернення отриманої позичальником вартості (погашення боргу банку) в масштабах одного підприємства і всієї економіки повинен бути результатом відтворення у зростаючих об’ємах. Це визначає економічну роль кредиту і служить одним з важливих умов отримання банком прибутку від кредитних операцій. Розміщення мобілізованих ресурсів банку з метою отримання доходу і забезпечення ліквідності визначає зміст його активних операцій.
Прибуток банку від посередництва (маржа) складається як різниця між позичковим і позиковим відсотками. Позичковий – це відсоток, стягнений банком з клієнта, а позиковий – відсоток, сплачений банку, у якого отримана позика (куплені кредитні ресурси). Позичкові операції складають основу діяльності банку в розміщенні його ресурсної бази.
Кредитування має дві різновидності: кредитування діяльності господарчого суб’єкта у формі прямої видачі грошових сум (фінансовий кредит) i кредитування як різновидність розрахунків із розстрочкою платежів.
Видача кредитів відноситься до найбільш великої групи статей банківських активів кредитних операцій. В основу їх класифікації можуть бути покладені різні критерії: види позичальників, цілі, характер та строк кредиту, наявність забезпечення позички та ін.
Комерційні банки надають своїм клієнтам різноманітні позички, які можна класифікувати за різними ознаками:
· за типами позичальників – позики підприємствам, уряду, місцевим органам влади, населенню, банкам;
· за сферою застосування i видами позичальників фінансовий кредит має два типи: міжбанківський кредит, при якому позичальником є банк; комерційна позика, тобто кредит з комерційною метою, при якому є підприємство, товариство, акціонерне товариство тощо.
· за термінами користування – короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 року до 5 (3) років), довгострокові (понад 5 (3) років);
· залежно від сфери функціонування є позики для сфери виробництва і для сфери обігу;
· за галузевою приналежністю позичальника є позики для промисловості, торгівлі, транспорту, сільського господарства тощо;
· за характером забезпечення є заставні, гарантовані, застраховані та незабезпечені (бланкові);
· за методами погашення – погашення одним платежем і частинами.

7.1.2. Методологічні підходи щодо класифікації форм та видів грошових позичок
В усіх країнах у тій чи іншій формі проводиться розділення позичок на дві великі групи: персональні позички фізичним особам для задоволення власних потреб та ділові позички підприємствам та підприємцям, а також для забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції. Це розподілення має важливе значення, тому що у вказаних сферах застосовуються різні форми кредитування, діють різні правила щодо строків, величини вартості та забезпечення позичок, видів фінансових гарантій тощо.
Позички торгово-промисловим підприємствам (ділові позички) – найважливіша категорія банківських позичок. Більша половина цих кредитів – короткострокові позички, які надаються промисловим компаніям для поповнення оборотного капіталу. Частина їх носить сезонний характер і швидко погашається. Інша частина кредитів використовується підприємствами для покриття капітальних затрат, як правило, з перетворенням цих позичок у довгострокові займи шляхом розміщення на ринку облігацій та акцій.
Позички приватним особам стали невід’ємним елементом відтворюваного циклу, який полегшує реалізацію товарів. 80 відсотків споживацьких кредитів призначені для купівлі товарів у позику, а також для покупок у магазинах за допомогою банківських кредитних карток.
Організація кредитування передбачає різні форми видачі позик. Залежно від позичальників та цілей використання кредити підрозділяються на споживчі, промислові, інвестиційні, кредити на операції із цінними паперами, міжбанківські, імпортні та експортні кредити.
Таким чином, надання міжбанківських кредитів є одним з видів банківського кредитування. Одна з особливостей цих угод полягає в тому, що позичальником за кредитним договором є банк або інша кредитна установа.
Другою особливістю усіх міжбанківських договорів є те, що банки-позичальники беруть кредит не для фінансування власних господарчих потреб, а для надання кредиту своїм клієнтам-позичальникам. Тому нерідко такі договори називають договорами про купівлю-продаж кредитних ресурсів.
Традиційно в промислово розвинених країнах застосовуються наступні види короткострокового кредитування підприємств: контокорентний кредит, кредит у вигляді овердрафту (дебетові рахунки), онкольний кредит (до запитання), кредитні лінії (в тому числі сезонні та відновлювані), позики у формі обліку і застави векселів тощо.
Контокорент (iтал. conto coccentte – поточний рахунок) – єдиний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. Контокорент – це є поєднання позичкового рахунку з поточним, яке може мати дебетове та кредитове сальдо. Даний вид кредиту пов’язаний із задоволенням поточної потреби в позикових коштах і характеризується як короткостроковий. За наявності відповідної угоди видача такого кредиту здійснюється ніби автоматично, без аналізу причин виникнення потреби, що забезпечує оперативність її задоволення.
Банки інших країн (Англії, Канади, США та інших) використовують овердрафт як основну форму короткострокового кредитування. Овердрафт – це від’ємний баланс на поточному рахунку клієнта банку. При овердрафті банк надає кредит, видаючи клієнту гроші за чеком або оплачуючи його рахунки з поточного рахунку, понад той залишок, що є на рахунку, в межах встановленого ліміту. У результаті такої операції отримується від’ємний баланс, тобто дебетове сальдо – заборгованість клієнта банку. Онкольний кредит – це короткотерміновий кредит, який погашається за першою вимогою, видається, як правило, під забезпечення цінними паперами та товаром.
Найбільш детальну класифікацію банківських кредитів дає А. Мороз. У якості критеріїв класифікації він вказує: призначення і характер використання позикових коштів; наявність і характер забезпечення; строки використання; методи надання і способи погашення; характер і спосіб сплати процентів; число кредиторів.
Залежно від цих критеріїв банківські кредити діляться
за призначенням і характером використання позикових коштів:
– позики торгово-промисловим підприємствам;
– позики під нерухомість;
– споживчі кредити;
– сільськогосподарські позики;
– контокорентний кредит;
– кредит під цінні папери;
– кредити, пов’язані з вексельним обігом;
– міжбанківські кредити;
– кредити небанківським фінансовим установам;
– кредити органам влади.
За характером і способом сплати процентів виділяють позики з:
– фіксованою процентною ставкою;
– плаваючою процентною ставкою;
– сплатою процентів у міру використання позичених коштів (звичайні позики);
– сплатою процентів одночасно з отриманими позиченими коштами (дисконтний кредит).
Кредити з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки, однак можуть видаватися на короткий строк і в умовах інфляції.
З метою зменшення ризику недоодержання прибутку або уникнення збитків, особливо в умовах високих темпів інфляції та при видачі кредитів на тривалий строк, банки використовують позики з плаваючою процентною ставкою. У цьому випадку відповідно до кредитного договору процентні ставки періодично переглядаються і, звичайно, співвідносяться з рівнем облікової ставки Національного банку України і темпами інфляції.
У більшості банківських кредитів процент сплачується через певний відрізок часу після їх видачі (як правило, 1 раз у місяць). Це так звані звичайні позички. На відміну від звичайних кредитів, надання дисконтного кредиту передбачає утримання позикового проценту (дисконту) при його видачі. Прикладом такого кредиту є обліковий кредит (покупка банком перевідних векселів у клієнтів векселетримачів).
За кількістю кредиторів кредити комерційних банків можуть підрозділятися на:
– надані одним банком;
– синдиковані (консорціумальні) кредити;
– паралельні.
Найбільш поширеними є кредити, видані одним банком.
За методами надання розрізняють позики, які надані:
– у разовому порядку;
– відповідно до відкритої кредитної лінії (лімітом кредитування, кредити по необхідності);
– гарантовані кредити.
Разові – це позики, рішення про видачу яких приймається банком окремо по кожній позиці на основі заяви й інших документів клієнта.
Гарантовані кредити бувають 2-х видів:
– з попередньо обумовленою датою видачі;
– з видачею позики в міру виникнення потреби. Суть гарантованої (резервної») кредитної операції полягає в прийнятті банком зобов’язання у випадку необхідності видати клієнту суму певного розміру протягом обумовленого строку (кварталу, року).
У більшості країн позики надаються, як правило, у формі відкриття кредитного ліміту (кредитної лінії). Так, у США, Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Японії та інших країнах широко розповсюджена форма встановлення ліміту по контокорентному рахунку, що відкривається позичальнику. Регулювання об’єму кредиту здійснюється за допомогою встановлення величини (ліміту) кредитної лінії. У цьому випадку між банком і клієнтом укладається угода, за якою банк зобов’язаний надати позичальнику кредит на певну суму протягом узгодженого терміну. Кредит видається, як правило, шляхом оплати з позичкового рахунку розрахункових документів позичальника (платіжних документів, чеків і т. д.) без погодження з банком кожного разу умов кредиту. Кредитна лінія відкривається, як правило, на 1 рік. Кредитна лінія застосовується до першокласних позичальників з високим ступенем довіри з боку банку.
За строками використання (терміновості) кредити підрозділяються на:
– строкові;
– безстрокові (до вимоги);
– прострочені;
– відстрочені.
Строкові – це позики, які надані банком на строк, зафіксований в угоді з позичальником. Вони бувають трьох видів:
– короткострокові – до 1 року;
– середньострокові – від 1 до 3 років;
– довгострокові – понад 3 роки.
До безстрокових належать кредити, видані банком на невизначений строк – кредити до вимоги. Позичальник повинен погасити таку позику за першою вимогою банку. Якщо банк не вимагатиме повернення, то кредит погашається за розсудом позичальника.
Простроченими вважаються позики, за якими пройшли строки повернення, встановлені в кредитному договорі між банком та позичальником, а позичені кошти не повернені останнім. Такі суми враховуються на окремому позичковому рахунку.
Відстрочені – це позики, за якими на прохання позичальника банком прийняте рішення про зміну на більш пізній час строку повернення кредиту.
Відстрочка погашення позики оформляється додатковою угодою до основного кредитного договору і супроводжується встановленням більш високої процентної ставки.
Бабічева Ю.А. розрізняє короткострокові кредити і довгострокові, забезпечені та незабезпечені і справедливо вважає, що при наданні кредиту банк повинен здійснювати контроль за цільовим призначенням цього кредиту та орієнтуватися на економічні (якісні), а не на технічні (кількісні) критерії при вирішенні питання про надання кредиту на потреби соціально-економічного розвитку суспільства як єдиного критерію для всіх банківських установ.
Єфимова Л. підтримує таку класифікацію банківських кредитів. Залежно від строків користування ними кредити поділяються на короткострокові, середньострокові та довгострокові. Під строком користування кредитом потрібно розуміти строк від моменту одержання кредиту позичальником до обумовленого строку повернення його банку. На сьогодні наше законодавство не містить чіткого розподілу кредиту на види залежно від строку користування.
Залежно від строку користування, позики поділяються на короткострокові, середньострокові та довгострокові. Виходячи з практики, що склалася, до короткострокових слід відносити ті позики, термін користування якими не перевищує одного року. Середньострокові – це ті, які надаються до 5 років, а довгострокові – більше 5 років. Середньо- і довгосторокові позики підприємствам надаються під боргові зобов’язання позичальника.
Аналіз структури кредитів показує, що в практиці кредитування промислово розвинених країн здійснюється розмежування між комерційними (діловими) позиками підприємствам і позичками індивідуальним позичальникам. За іншими критеріями, як правило, чіткого розмежування кредитів немає. У США позики під нерухомість (36,8 %), у Франції (50 %) – це в основному середньо- і довгострокові позики. У Франції окремо показують кредити за обліком векселів (8,6 %), тоді як в США ці кредити також надаються, але показуються в числі позик торгово-промисловим підприємствам.
Хоча переважають позики підприємствам, однак позички індивідуальним позичальникам (приватним особам) мають стійку тенденцію росту і займають певне місце у структурі кредитів: у США – 19,3 %, у Франції – 22,8 %.
Банки здійснюють видачу кредитів населенню в межах наявних у нього кредитних ресурсів. Видача кредитів здійснюється на основі кредитних угод між банком та індивідуальними позичальниками за місцем постійного їх місця проживання, за винятком кредитів на придбання і будівництво індивідуального та кооперативного житла, які видаються за місцем його знаходження або забудови.
Надаючи позички індивідуальним позичальникам, банки використовують такі види кредитів: позички під нерухомість («под закладную»), позички під цінні папери, відновлювальні позички (овердрафт, банківські кредитні картки), споживчі позички.
Основними видами кредиту є:
– фiрмовий кредит;
– вексельний кредит;
– факторинг.
Фiрмовий кредит – це традиційна форма кредитування, при якій постачальник пред’являє кредит покупцю у формі відстрочки платежу. Різновидністю фірмового кредиту є аванс покупця, який виплачується постачальнику після підписання договору (контракту).
Банк надає вексельний (обліковий) кредит векселетримачу шляхом покупки (обліку) векселя до настання терміну платежу. Власник векселя отримує від банку суму, вказану у векселі, за мінусом облікової ставки, комісійних платежів та інших видатків. Сторони можуть продовжити термін оплати, тобто здійснити пролонгацію векселя. Пролонгація буває пряма, проста та непряма. При прямій пролонгації векселя робиться відповідний запис на векселi, засвідчений підписами сторін. При простій пролонгації такий запис не робиться. При непрямій пролонгацiї видається новий вексель, а старий знімається з обігу. Облікова ставка за векселем є відсотковою ставкою, що застосовується для розрахунку величини облікового відсотка.
При розрахунках за експортно-імпортні операції застосовуються такi форми кредиту: форфетування, кредит за відкритим рахунком, овердрафт.
Форфетування є формою кредитування експорту банком або фінансовою компанією шляхом придбання ними боргових вимог у зовнiшньо-торгових операціях. Форфетування, як правило, застосовується при постачанні машин, обладнання на великі суми з тривалою відстрочкою платежу. Кредит на відкритому рахунку при експортно-імпортних операціях одночасно означає i розрахунки за відкритим рахунком. Ці кредити надаються в розрахунках між постійними партнерами (контрагентами), особливо при багатократних поставках однорідних товарів. Суть кредитів або розрахунків по відкритому рахунку полягає в тому, що продавець відвантажує товар покупцю i направляє на його адресу товаророзподільчi документи, відносячи суму заборгованості в дебет рахунку, відкритого на ім’я покупця.
Формою організації банківського кредитування в зарубіжних країнах є видача позик з використанням позикового рахунку. При цьому сума кредиту, що надається, перераховується з дебету позикового рахунку на кредит поточного (розрахункового) рахунку клієнта. Можлива пряма оплата розрахунково-платіжних документів позичальника з позикового рахунку.
У практиці англійських і швейцарських банків використовується форма синдикатного кредиту, який видається групою банків (синдикатом), як правило, на значні суми. При цьому один з банків-учасників виконує функції управляючого і платіжного агента.
У Німеччині та Японії отримали розвиток консорціальні кредити, які від синдикатних відрізняються наявністю двох і більше співорганізаторів і співуправляючих за кредитом. Як правило, консорціальні кредити видаються на великі суми (від 300 млн. дол. США). Подібні види позик дозволяють збільшити об’єми кредитів і зменшити кредитний ризик банків.
Синдиковані кредити видаються банківським консорціумом, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму коштів, укладає з ним кредитний договір і видає кредит. Провідний банк займається також розподілом процентів. За операції, пов’язані з синдикованим кредитуванням, банк-менеджер (глава консорціуму) одержує відповідну винагороду.
Паралельні кредити передбачають участь в їх наданні декількох банків. Кредит одному позичальнику видають різні банки, але на однакових погоджених умовах.

7.1.3. Забезпечення кредитів
Виділяються такі два види кредиту – забезпечені (ломбардні) і незабезпечені (бланкові або персональні).
Незабезпечені (бланкові) позички, називаються в банківській практиці довірчими, надаються тільки під зобов’язання позичальника погасити позику. Ці кредити пов’язані з великим ризиком для банку, тому вимагають більш пильної перевірки кредитоспроможності позичальника і видаються під більш високі проценти. Незабезпеченими є кредити банків, які надаються бюджету на покриття державного боргу, а також недостачі фінансових ресурсів окремих господарських комплексів.
Забезпечені кредити допускають наявність тієї чи іншої застави. Більшість кредитів, що надаються банками, мають забезпечення. Головна причина, виходячи з якої банки вимагають забезпечення, – це ризик понести збитки у випадку неспроможності боржника повернути позичку в строк. Забезпечення не гарантує повернення позики, але зменшує ризик, оскільки у випадку ліквідації боржника банк стає кредитором, який має привілеї перед іншими, тобто одержує перевагу перед іншими кредиторами відносно будь-якого майна, яке служить забезпеченням банківського кредиту. Надання незабезпечених кредитів – це виявлення особливої довіри банку до свого клієнта, яка виникає на підставі глибокого знання економічного становища клієнта.
Забезпечення кредиту – це товарно-матеріальні цінності, нерухомість, цiннi папери, витрати виробництва і майбутній випуск продукції, що служить для кредитора заставою повного та своєчасного повернення боржником отриманого: і позики, i сплати ним належних відсотків.
Забезпечення кредиту надається позичальником при оформленні позики та знаходиться в розпорядженні кредитора (банку) повністю або частково до погашення кредиту.
Формами забезпечення зобов’язань при поверненні кредиту можуть бути:
– застава майна;
– гарантія або порука;
– переуступка на користь банку контрактів, вимог і рахунків позивачів до третьої особи;
– шляхові та товарні документи;
– цінні папери;
– поліси страхування життя;
– інші грошові вимоги позичальника до третьої особи;
– страхування кредитного ризику та ризику непогашення кредитів.
Позики iз забезпеченням діляться на вексельні (покупка або застава векселя), фондові (під цінні папери), іпотечні (пiд заставу нерухомості).
Предметом застави виступають речі, цінні папери, інше майно та майнові права. Предметом застави є будь-яке майно, яке відповідно до законодавства може бути відчужене. Боржник має право закласти одне i те ж майно одночасно декільком кредиторам. Існує два види застави:
· застава iз залишенням майна у заставодавача;
· застава з передачею закладеного майна (речi) заставотримачу.
Формою застави можна вважати також передачу цінних паперів (акцій, облігацій, депозитних сертифікатів, векселя, чеків та iн.), що є предметом застави в депозитно- нотаріальній конторі чи банку. До тих пір, поки зобов’язання не буде виконане, цiннi папери будуть знаходитись у зберiгача.
Нерухомість – це земельна ділянка, будівля та споруда, котрі на стільки міцно пов’язані iз землею, що не можуть бути відокремлені від неї без суттєвого збитку. Застава нерухомого майна (нерухомості) для забезпечення грошової вимоги кредитора-заставотримача до боржника називається іпотекою. Застава підприємства також є iпотекою.
Кредит, що надається під заставу майна, яке передається банку – заставоутримувачу, називають ломбардним.
Кредити під заставу нерухомості називають іпотечними, а банки, що їх надають – іпотечними банками.
Кредит під заставу нерухомості називається іпотечним кредитом. У даний час іпотечний кредит видається іпотечними банками. Іпотечний кредит береться для покриття великих капітальних затрат.