Медіаконструювання реальності соціальними мережами

Засоби масової інформації можна розглядати як політично чи ідеологічно маркований інструмент творення соціальної дійсності, трансформація реальності відбувається за допомогою численних інформаційних контекстів та інтерпретацій, адже доволі часто громадськість звертає увагу не на безпосередньо факт чи подію, а на те, що подають медіа. ЗМІ здатні позараціонально впливати як на індивідуальну свідомість, так і на масову, нав’язувати моделі поведінки, ціннісні орієнтири, ідеологеми тощо, тому багато дослідників соціальних комунікацій звертають увагу на маніпулятивний аспект їхнього функціонування, а також на процес побудови віртуальної реальності.

За визначенням А.Гаврилова, віртуальна реальність – це несубстанційна реальність, що має суспільну природу, і породжена свідомістю суб’єкта на основі образів, які створюються у процесі взаємодії людини з різноманітними системами: медіа, мистецтвом, комп’ютерними технологіями, – й існуюча до того часу, доки ця взаємодія триває [15, с. 45]. Віртуальна реальність базується на принципах поліонтичності та імерсивності. Ідея поліонтичності полягає у тому, що світ є багаторівневим, існує безліч реальностей, це дозволяє розглядати віртуальну реальність як реальність породжену. Імерсивність (заглибленість) – це властивість середовища, яка відображає її здатність залучення у систему відношень, що визначається змістом середовища; властивість технічного сегменту середовища, яка зумовлює психологічний стан людини, в якому її «Я» сприймає себе залученим до взаємодії з певним середовищем [21, 276]. Принцип імерсивності вказує на те, що віртуальна реальність існує тоді (і тільки тоді), коли суб’єкт, занурюючись, стає елементом цієї реальності.

Подія об’єктивної реальності

Трансляція події ЗМІ, створення образу реальності

Сприйняття повідомлення реципієнтом. Опрацювання медіаобразу

Комунікація

Втрата зв’язку з дійсністю, сприйняття викривленої картини реальності, у результаті якого може формуватися деформований світогляд

Занурення у медіареальність

Рис. 2.4. Модель занурення реципієнта у медіареальність

Процес занурення індивіда чи певної групи осіб у медіареальність (рис. 2.4.), на думку А. Гаврилова, можна охарактеризувати наступним чином: існують події об’єктивної реальності, які знаходять своє відображення у ЗМІ, де проходять редакційне опрацювання, у результаті якого виникає медійний образ події, тобто викривлена модель реальності; далі медіаобраз транслюється по каналах комунікації і доходить до споживача (найчастіше без можливості зворотного зв’язку), медіаобраз закріплюється у свідомості реципієнта і впливає на формування його світоглядних установок [15, с. 46].

У галузі філософії, зокрема у працях Ж. Бодріяра, Ж. Дельоза, П. Віріліо, С. Жижека та ін.., проблема віртуальної реальності розглядається як проблема співвідношення видимого і уявного, природного і штучного. Французький філософ, культуролог і публіцист Ж. Бодріяр послуговувався поняттями «гіперреальність» та «симулякр». На його думку, симулякр – це копія того, що насправді не існує, а гіперреальність – це дійсність, яка приховує той факт, що її немає [5, с. 25]. Важливою складовою теорії симуляції є концепція образу, Ж. Бодріяр виділив такі послідовні етапи його розвитку:

- він відображає фундаментальну реальність;

- він маскує і деформує фундаментальну реальність;

- він маскує відсутність фундаментальної реальності;

- він взагалі не має стосунку до будь-якої реальності, а тому є симулякром у чистому вигляді.

У першому випадку образ – доброякісне відображення: репрезентація має сакраментальний характер; у другому – злоякісне: шкідливий характер; у третьому випадку він лише створює видимість відображення; у четвертому йдеться вже не про відображення чого-небудь, а про симуляцію [5, с. 68]. Під впливом ЗМІ та породжених ними знакових образів-символів, симулякрів суспільна думка відображає не реальність, а гіперреальність. Ще один французький філософ, який розглядає проблему співіснування актуального і віртуального, – П. Віріліо, у праці «Машина зору» він наголошує на тому, що саме розвиток цифрових технологій спричинив стрімке розгортання віртуалізації повсякдення: «Відбулося релятивістське злиття/змішання фактуального (або, якщо завгодно, операціонального) і віртуального, «ефект реальності» взяв гору над принципом реальності, ось у чому, на мій погляд, полягає один з найважливіших аспектів розвитку нових технологій цифрової образності і синтетичного бачення, заснованого на електронній оптиці [11, с. 37]».

Український дослідник соціальних комунікацій Г. Почепцов зауважує, що конструювання інформаційних контекстів відбувається з метою підштовхування (nudge) індивідів до певного біхевіористичного рішення, при цьому створюється ілюзія свободи вибору, але насправді її не існує. Біхевіористичне підштовхування автор ілюструє такими прикладами: «Усі оксамитові і кольорові революції будуються на події-тригері, яка переводить протестність на зовсім інший рівень. У Чехословаччині 1989 р. вбивство студента Шмідта під час розгону антиурядових протестів підняло їх на більш високий рівень, у результаті чого уряд був повалений. Однак, як потім з’ясувалося, студент Шмідт не був убитий, і взагалі не було студента Шмідта, а був співробітник спецслужб. Жорстокий розгін мирної демонстрації студентів у 2013 році привів до наростання протестного руху, який після ще однієї події-тригера – розстрілу протестувальників – призвів до падіння режиму Януковича [44]». Такі події-тригери можна розглядати як різновид симуляції, яка провокує появу «штучної» дійсності.

Соціальні мережі, які стали одним із різновидів мас-медіа, значно сприяють формуванню віртуальної реальності, конструюють альтернативну картину світу і займають одне із найважливіших місць у масовій культурі. Світ соціальних мереж здатен створювати відчуття дійсного життя, а «втеча» у віртуальну реальність супроводжується переідентифікацією, формуванням так званої віртуальної особистості, візуально-графічним втіленням якої є відповідний персональний акаунт. За цих умов актуалізується проблема ідентифікації особистості з її віртуальним двійником, подібне ототожнення може призвести до втрати людиною здатності усвідомлювати чітку межу між реальним та віртуальним. У дослідженні «Psychological Іmpact of Social Networking Sites: A Psychological Theory» Ч. Ласала та Р. Ґаліґао припускають, що поява віртуального світу індукованого в зв’язку з поширенням соціальних мереж спричинює появу користувачів (netizens), які взаємодіють у кіберпросторі, де традиційні стандарти і норми поведінки практично відсутні, а тому Супер-Его більше не відчувається, натомість ID (людські інстинкти) і Его (реальне «Я») поєднуються (Рис. 2.5.) [65, с. 85].

Рис. 2.5. Модель трансформації «Я» під впливом соціальних мереж

Важливою характеристикою кіберсоціуму, яка безпосередньо сприяє формуванню віртуальної реальності, є інтелектуальна рецепція – здатність духу переймати готові думки й судження інших мислячих істот і давати можливість цим судженням впливати на них своєю інтелектуальною дією [65, с. 85]. Інтелектуальна рецепція підкріплюється рецепцією сенсорною, тобто стимулами, які впливають на органи чуття людини й закріплюють у пам’яті яскраві образи. Якнайкраще яскраві образи у свідомості людини здатні закріплювати інтернет-меми, які стали популярною складовою соціальних мереж.

Мем – це ідея, образ, об’єкт культури (частіше нематеріальної), який приймається багатьма членами суспільства. Поняття «мем» було введено у 1976 році Р. Докінзом, який вперше запропонував концепцію реплікатора в додатку до соціокультурних процесів: «Прикладами мемів служать мелодії, ідеї, модні слівця і висловлювання, способи варіння юшки або спорудження арок. Точно так само, як гени поширюються в генофонді, переходячи з одного тіла в інше за допомогою сперматозоїдів або яйцеклітин, меми поширюються в тому ж сенсі, переходячи з одного мозку в інший за допомогою процесу, який в широкому сенсі можна назвати імітацією [20, с. 189]». Інтернет-мем – одиниця інформації, об'єкт, який отримав популярність – як правило, спонтанно – в середовищі, що обслуговується інформаційними технологіями, основна властивість інтернет-мемів здатність до реплікації [61, с. 162]. Різновиди інтернет-мемів: текстовий мем; мем-картинка; відеомем; креолізований мем (поєднує текстову і візуальну частини).

У результаті впливу мемів людина пропускає дійсність через призму стереотипних образів, які інколи суперечать реальності, таким чином уявлення про дійсність у свідомості людини є відформатованою мемами. Американський програміст, розробник офісного додатку Microsoft Word Р. Броуді у праці «Психічні віруси» виокремив три групи мемів [ 6, с. 46-53]:

- меми-відмінності – з їх допомогою можна «порізати» світ на шматочки категорій, надавши кожній свій ярлик;

- меми-стратегії – спонукають нас вести себе певним чином, щоб досягти запланованого результату;

- меми-асоціації – формують ставлення до тих чи інших подій у житті, найчастіше асоціації виникають у свідомості на рівні рефлексу.

Чимало мемів у соціальних мережах націлені на побудову негативних образів політиків, саме вони працюють на рівні асоціацій та яскравих образів, тому закріплюються в пам’яті індивідів на довготривалий проміжок часу, прикладом можуть бути такі текстові меми: «Проффесор» – вживається в сенсі «неосвічена людина», зокрема саме так в народі і в мережі називають Віктора Януковича; «Кровосісі» – із вислова Миколи Азарова «в Україні сформувався цілий прошарок кровосісів бюджетних коштів»; «Вона» – мем-нік Юлії Тимошенко після передвиборчої компанії, в якій використовувались біл-борди із гаслами «Вона працює»; «Візитка Яроша» – жаба на пропаганду російських ЗМІ, які за усіма подіями політичної кризи в Україні 2013–2014 бачать «руку правого сектора» [12]. Такі меми значною мірою впливають на загальне інформаційне тло і слугують емоційним компонентом підсилення потрібних смислів, а отже, і формування громадської думки.

Досліджуючи медіа-впливи, Г. Почепцов підкреслює, що соціальні мережі, на приклад Facebook, здатні моделювати щастя і породжувати сум. Науковець пояснює: «Facebook знайшов, що моделлю щастя є не стільки слухання про інших, як розповідь про себе. Сучасні ЗМІ не давали звичайній людині такої можливості, тільки соціальні мережі озброїли її цим інструментом. Тепер кожен може стати зіркою, хоча б в своїй уяві. Чим більше друзів я маю, тим більший у мене зірковий статус [43, с. 138]». Але Facebook здатен генерувати не тільки щастя, а й сум, зокрема це пояснюсться тим, що соцмережа показує щастя одних людей, але тим самим породжує заздрощі й сум інших, відповідно з’являється пропозиція, що сумом можна теж ділитися. Щастя і сум, позитив і негатив є засобами емпатичного впливу, тому часто використовуються як маніпулятивна складова масової інформації, натомість соцмережі надають змогу поширити таку інформацію дуже швидко, адже користувачі практично миттєво підхоплюють емоційні повідомлення і передають їх одне одному.

Отже, так само як і телебачення, радіо, преса, соціальні мережі здатні впливати на формування світу в свідомості людини, вони доповнюють, видозмінюють і навіть конструюють реальність. Соцмережі надали унікальну можливість масштабного поширення інформації практично за лічені секунди, тому перетворилися із платформи міжперсонального спілкування на потужний інструмент масового інформування та маніпулювання. Також особливим є те, що соцмережі штучно стимулюють довіру, адже увесь обмін даними відбувається у дружньому форматі, користувачі знаходять інформацію на сторінках родичів, знайомих, публічних персон, яких поважають, а тому здатні більшою мірою потрапляти під вплив цієї інформації. Емоційні повідомлення, яскраві образи, впливові лідери думок часто є симулякрами, які не мають відображення у об’єктивній дійсності, а є лише засобом впливу на громадськість.