Поняття та характерні ознаки романо-германської сім`ї права

Романо-германська правова сім`я являє собою сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права і його пристосування (разом із канонічними і місцевими нормами-звичаями) до нових національних умов. Романо-германську сім`ю права в юридичній літературі ще називають сім’єю континентального права.

Характерні для романо-германського права принципи та інститути з'яв­лялися в інших частинах світу і регіонах двома основни­ми шляхами:

o шляхом завоювання та колонізації європей­ськими країнами інших країн. Так, основні ідеї романо-германського права проникають в іспанські, португальські, французькі, голландські, бельгійські, німецькі, італійські колонії в Африці (наприклад, у Сенегал, Малі), в Азії (зокрема, Індонезію та Філіппіни), у країни Ла­тинської Америки (Мексику, Перу, Бразилію тощо);

o шляхом добровільної рецепції країнами інших регіонів основних положень, романо-германського права (йдеться, зокрема, про Туреччину, Японію, Південну Корею).

Романо-германська правова сім'я поділяється на дві групи: романську і германську. До першої групи належать пра­вові системи Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Люксембургу, Голландії та деяких інших країн. До другої групи належать, наприклад, правові системи Німеччини, Австрії, Швейцарії, Греції. Головна відмінність вказаних правових систем романського та германського типу полягає в більшій ролі звичаю в системі джерел права держав германського типу.

Специфічними ознаками романо-германської правової сімї є:

1. Органічний зв'язок з римським правом;
2. Утворення романо-германського права на основі вивчення римського правав італійських, французьких і німецьких університетах;
3. Яскраво виражена доктринальність і концептуальність. Романо-германська правова сім'я активніше сприймає правові теорії і доктрини, ніж англо-американська правова система, а роботи вчених-юристів мають тут більший вплив;
4. Абстрактний характер норм права, які розраховані на невизначене коло суб’єктів та невизначену кількість випадків;
5. Домінуюча роль закону в системі джерел права;
6. Яскраво виражений кодифікований характер;
7. Поділ права на публічне та приватне право.