Інші злочини (статті 134–137 КК)

1. Незаконне проведення аборту (ст. 134 КК).

Особливістю безпосереднього об’єкта цього злочину є те, що ним виступають суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров’я та життя вагітної жінки (і це має бути враховано при кваліфікації вчиненого).

Об’єктивна сторона злочину полягає в активних діях, які виражаються у: 1) проведенні аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (ч. 1 ст. 134 КК); 2) незаконному проведенні аборту, якщо воно спричинило: а) тривалий розлад здоров’я; б) безплідність; в) смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК).

Відповідно до законодавства штучне переривання вагітності (аборт), якщо воно не перевищує 12 тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки, а у випадках, встановлених законодавством, – і при вагітності від 12 до 22 тижнів (перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після 12 тижнів вагітності, встановлюється законодавством). Проведення аборту – це протиправне штучне переривання вагітності жінки за наявності її згоди на проведення операції (для встановлення факту аборту призначається судово-медична експертиза). Способи штучного переривання вагітності можуть бути різними (механічний, операційний, токсичний, вакуум-аспіраторний тощо) і не впливають на кваліфікацію за ст. 134 КК (при цьому не тягне кримінальної відповідальності вчинення аборту самою вагітною жінкою). Незаконне проведення аборту – це переривання вагітності за наявності медичних протипоказань щодо цього незалежно від її строку, здійснене не у спеціально акредитованих закладах охорони здоров’я, за допомогою недозволених або заборонених засобів, при нехтуванні строками вагітності тощо. Тривалим є розлад здоров’я, строком понад 3 тижні або більш як 21 день. Безплідність – це втрата здатності до дітонародження.

Злочин є закінченим з моменту фактичного переривання вагітності (ч. 1 ст. 134 КК) або з моменту настання певних суспільне небезпечних наслідків – тривалого розладу здоров’я, безплідності або смерті потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК).

Суб’єкт злочину спеціальний: за ч. 1 ст. 134 КК – фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку і не має спеціальної медичної освіти (наприклад, як особа, що не має ніякого відношення до медицини, так і представник медичної сфери, але без відповідної підготовки чи повноважень – лікар-офтальмолог, стоматолог, медсестра, акушерка, студент медичного навчального закладу тощо); за ч. 2 ст. 134 КК – особи, зазначені вище, а також особи, які мають спеціальну медичну освіту, тобто лікарі, акушери-гінекологи тощо.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується: за ч. 1 ст. 134 КК – умисною формою вини; за ч. 2 ст. 134 КК – умислом щодо дій і необережністю щодо наслідків.

Санкція статті характеризується: за ч.1 - штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років; за ч.2 - обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Залишення в небезпеці (ст. 135 КК).

Безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що охороняють здоров’я та життя особи. Цьому злочину властивий спеціальний потерпілий від цього злочину – особа, для якої властиві дві ознаки: 1) перебуває в небезпечному для життя стані; 2) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу чи внаслідок іншого безпорадного стану. Небезпечний для життя стан означає, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі заблокована в приміщенні, рибалка опинився у воді, людина, збита автомобілем, залишилася на проїзній частині дороги.

Специфікою об’єктивної сторони злочину (ч. 1 ст. 135 КК), яка впливає на кваліфікацію вчиненого, є те, що вона передбачає два види злочинної бездіяльності:1) так звану “бездіяльність-невтручання”, тобто невиконання особою обов’язків з надання допомоги потерпі­лому, який перебуває в небезпечному для життя стані, і 2) бездіяль­ність, викликану попередніми діями особи, що поставила цим потерпі­лого в небезпечний для життя стан.

Кваліфікація залишення в небезпеці вчиненого буде правильною, якщо особа мала змогу надати допомогу потерпілому. Залишення без допомоги – це невжиття особою заходів, необхідних для відвернення небезпеки для життя потерпілого. Загалом в юридичній літературі пропонується виділяти три умови, при яких може наставати кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці: по-перше, небезпечний для життя стан; по-друге, неможливість вжити заходів для збереження потерпілою особою; по-третє, можливість надати допомогу винною особою.

Злочин є закінченим з моменту залишення в небезпеці, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути допомога потерпілому (формальний склад). Настання суспільно небезпечних наслідків певно­го характеру (матеріальний склад) є підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 135 КК.

Суб’єкт злочину спеціальний, тобто фізична осудна особа з 16-річого віку, яка: 1) первісно зобов’язана була піклуватися про потерпілого та мала можливість надати йому допомогу; 2) саме вона поставила потерпілого в небезпечний для життя стан. Саме за суб’єктом цей злочин переважно й відмежовується від ненадання допомоги особі, котра перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК). Обов’язок надавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя та здоров’я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства.

Із суб’єктивної сторони залишення в небезпеці характеризується прямим умислом. Ставлення винної особи до наслідків, передбачених ч. 3 ст. 135 КК, може характеризуватися непрямим умислом або необережністю.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 135 КК)є завідоме за­лишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини, якщо вона не перебувала в зумовленому пологами стані. Новонародженою вважа­ється дитина, що народилася живою, протягом 28 повних днів після народження.

Особливо кваліфікуючі ознаки діянь, передбачених частинами 1 або 2 ст. 135 КК (ч. 3 ст. 135 КК), – спричинення смерті особі, залишеній без допомоги, або інших тяжких наслідків. Під іншими тяжкими наслідками у ч. 3 ст. 135 КК розуміється спричинення потерпілому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зникнення його безвісти тощо.

Санкція статті характеризується: за ч.1 - обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.; за ч.2 - обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк; за ч.3 - позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК).

Безпосередній об’єкт злочину – суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров’я та життя особи, а й спеціальний потерпілий – особа, яка перебуває в небезпечному для життя стані (про це див. роз’яснення до ст. 135 КК).

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 136 КК) характеризується двома формами: 1) бездіяльністю: а) ненаданням допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу; б) неповідомленням про такий стан належним установам чи особам; 2) наслідками у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень 3) причинним зв’язком між згаданими бездіяльністю та наслідками.

Про поняття “ненадання допомоги” (що відповідає поняттю “залишення без допомоги”) та “небезпечний для життя стан” див. роз’яснення до ст. 135 КК, а про поняття “тяжкі тілесні ушкодження” – роз’яснення до ст. 121 КК. Належні установи чи особи – це установи, підприємства та організації, а також їхні представники (службові особи та інший персонал, наприклад, працівники пожежної охорони, швидкої допомоги, аварійних служб, міліції тощо), які зобов’язані за законами чи іншими нормативно-правовими актами надавати допомогу особам, котрі перебувають в небезпечному для життя стані.

Злочин є закінченим з моменту з спричинення тяжких тілесних ушкоджень.

Суб’єкт злочину загальний, тобто фізична осудна особа з 16-річного віку, крім: 1) медичних працівників; 2) службових осіб, на яких законом або іншим нормативним актом покладено обов’язок надавати допомогу особам, які перебувають у небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов’язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу вказаним особам.

Суб’єктивна сторона характеризується непрямим умислом до бездіяльності і необережністю до наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень. Злочин, передбачений ч. 2 ст.136 КК, передбачає прямий умисел щодо бездіяльності, а злочин, передбачений ч. 3 ст. 136 КК, – необережність щодо наслідків.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 136 КК) є ненадання допомоги: 1) малолітньому, який перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу; 2) неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам. Малолітній – це особа, яка не досягла 14-річного віку, а дитина – це особа, яка не досягла 18-річного віку.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 136 КК (ч. 3 ст. 136 КК) є спричинення діянням смерті потерпілого.

Санкція статті характеризується: за ч.1 - штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців; за ч.2 - штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років; за ч.3 - обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років

4. Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137 КК).

У цьому злочині безпосереднім об’єктом також є суспільні відносини, що покликані охороняти здоров’я та життя особи. На кваліфікацію вчиненого діяння впливає його потерпілий, яким виступає дитина (неповнолітній), тобто особа, яка не досягла 18-річного віку.

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 137 КК) включає такі її ознаки: 1) діяння невиконання або неналежне виконання особою своїх професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх; 2) наслідки у вигляді спричинення істотної шкоди здоров’ю потерпілого; 3) причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Особа, що покликана виконувати свої професійні чи службові обов’язки щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх, – це відповідні працівники та службові особи органів і закладів охорони здоров’я, народної освіти, підприємств у сфері туристичної діяльності тощо. Невиконання професійних чи службових обов’язків – це повна бездіяльність таких осіб, тоді як вони повинні були і могли вчинити дії, що передбачені їхніми професійними чи службовими обов’язками (наприклад, ненаправлення дітей, які працюють, на щорічні обов’язкові профілактичні огляди, або ненадання відповідної державної допомоги дітям). Неналежне виконання професійних чи службових обов’язків – це виконання дій такими особами не у відповідності з їхніми професійними чи службовими обов’язками, частково, з порушенням відповідного порядку тощо (наприклад, недодержання санітарно-гігієнічних правил в їдальнях або періодичне зайняття вчителем чи тренером своїми особистими справами під час навчально-виховного процесу). Спричинення істотної шкоди здоров’ю потерпілого – це, зокрема, одержання неповнолітнім легкого тілесного ушкодження.

Злочин є закінченим з моменту з спричинення істотної шкоди здоров’ю потерпілого.

Суб’єкт – спеціальний (особа, на яку покладено професійні чи службові обов’язки щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 137 КК) є спричинення діянням смерті неповнолітньому або інших тяжких наслідків. Сама смерть неповнолітнього може настати через дії інших осіб (наприклад, в результаті бійки з однокласником або недбалих дій будівельників, біля місця роботи яких гралася дитина, поведінку якої мав контролювати вихователь), так і через нещасний випадок (наприклад, утоплення чи падіння з висоти) або самогубство. До інших тяжких наслідків слід віднести заподіяння потерпілому тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, зникнення його безвісті тощо.

Санкція статті характеризується: за ч.1 - штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч.2 - обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.