Гонорея

Відома протягом кількох тисячоліть, ще з часів Давнього Єгипту та Китаю. Гіппократ знав, що хвороба пов'язана зі статевими відносинами. Сучасну назву хво­робі дав Гален, а збудник (гонокок) відкритий у 1879 р. А. Нейсером.

Передається з виділенням статевих органів, тому пе­реважає статевий шлях зараження, а також інфікують­ся діти під час пологів хворих матерів. Інколи заражен­ня відбувається побутовим шляхом, через воду та пред­мети туалету, на яких гонокок може зберігати життєз­датність до 2 годин. Після першого ж статевого контак­ту із хворим партнером ризик зараження в чоловіків ста­новить 20%, у жінок до 50%.

Інкубаційний період малий, у чоловіків через 2-5 днів виявляється поліурія, біль і різь при сечовиділенні, а згодом з’являються жовтуваті гнійні виділення з уретри. У 10% чоловіків хвороба протікає приховано. Якщо чоловік не лікується, то через 2-3 тижні розвивається хронічне запалення простати та придатків сім’яників.

У більшості жінок хвороба протікає без ознак, або з незначними жовтуватими виділеннями з піхви та болями при сечовиділенні. За відсутності лікування виникають хронічні запалення статевих органів — шийки матки (90% випадків) та сечовивідних шляхів — уретрит, цистит (у 70% захворілих). Особливо небезпечною є гонорея у вагітних, тому що зумовлює зараження дітей особливо очей (так звана бленорея).

У 60-ті р. XX ст. хвороба набула форми пандемії через появу гонококів, стійких до існуючих антибіотиків. Своєчасне лікування ефективне в разі використання новітніх протимікробних засобів.