![]() |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
|
Основні етапи механізму розвитку пухлин:
1. Трансформація (ініціація) – перетворення нормальної клітини на пухлинну. Це багатоступеневий процес накопичення змін геному, який включає:
· Активацію протоонкогенів і перетворення їх в активні онкогени та/або
блокаду генів супресорів клітинного поділу, що веде до втрати контролю росту.
· Блокаду апоптозу, що унеможливлює контроль організму за змінами геному клітини.
· Імморталізацію (безсмертність клона пухлинної клітини).
· Втрату здатності клітин до термінальної диференціації (найбільш виражено в злоякісних пухлинах).
· Втрату здатності пухлинних клітин до утворення та експресії молекул клітинної адгезії, що забезпечує інфільтративний ріст і метастазування (найбільш виражено в злоякісних пухлинах).
2. Промоція (активізація) – розмноження пухлинної клітини і утворення пухлинного вузла, що може бути наслідком як мутаційного, так і епігеномного впливу.
3. Прогресія – набуття пухлиною більшої злоякісності завдяки переходу пухлини із моноклонової стадії у поліклонову та відбір найбільш життєздатних і агресивних клітин.
Молекулярні механізми онкогенезу є однаковими для трансформації, промоції та прогресії. Вони поділяються на мутаційні, які змінюють структуру геному, та епігеномні, які змінюють активність генів без зміни їх структури.
Мутаційні механізми:
1. Активація протоонкогенів, генів-блокаторів апоптозу, гену теломерази шляхом переміщення до них промотору, тобто ділянки ДНК, з якою зв'язується РНК-полімераза. В якості промотора можуть виступати або транспозони („пригаючі гени”), або LTR онковіруса.
2. Ампліфікація – збільшення кількості копій певного протоонкогена.
3. Транслокація ділянки з протоонкогеном однієї хромасоми на іншу, де є промотор:
· з 22 на 9 (менша з двох дефектних хромосом – філадельфійська хромосома) при хронічному мієлолейкозі;
· з 8 на 14 при лімфомі Беркітта.
4. Делеція ділянки хромосоми, що містить ген-супресор (репресор) клітинного поділу:
· втрата Rb-гена 13 хромосоми при ретинобластомі;
· втрата гена р53 (ініціатора апоптозу) з 17 хромосоми блокує апоптоз.
5. Точкові генні мутації протоонкогенів, антионкогенів і генів апоптозу.
Епігеномні механізми включають:
1. Вплив вірусних онкогенів та їх онкобілків.
2. Вплив гормонів.
3. Вплив фенолів, жовчних кислот, імунодепресантів тощо.
Ці механізми можуть сприяти активізації поділу вже малігнізованих клітин.
Протоонкогени – нормальні гени клітин, які кодують фактори росту і приймають участь у регуляції росту і диференціації клітин. Кожна клітина містить понад 100 протоонкогенів.
Клітинні онкогени – гіперактивовані або змінені протоонкогени, які не здатні реагувати на контролюючі гормональні та паракринні впливи. Продуктом їх діяльності є онкобілки.
Вірусні онкогени – гени онкогенних вірусів, які за будовою і функціональною активністю ідентичні клітинним онкогенам, а за походженням є клітинними протоонкогенами.
Протионкогени – гени-супресори клітинного поділу.
Онкобілки – продукти гіперактивації чи мутації протоонкогенів. Їх можна поділити на:
І. Білки, що впливають аутокринно на власну клітину:
1. Мембранні білки:
· Фактори росту.
· Рецептори до факторів росту.
· Активатори аденілатциклази і гуанілатциклази.
· Інтегринові рецептори.
· Тирозінкінази, зв'язані з рецепторами.
2. Цитоплазматичні білки (передають сигнал з мембранних рецепторів): Sic, Ras, Mos, Rad.
3. Ядерні білки: теломераза, циклази, фактори транскрипції (Myc, Fos).
ІІ. Білки, що діють на інші клітини: ангіогенін, фактори росту фібробластів, нервів, епідермісу, еритропоетин тощо.
Дата публикования: 2015-09-18; Прочитано: 4205 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!