Правова база сучасної Олімпійської системи

В 1999 році проблеми, пов’язані з допінгом і корупцією. Викрили суттєві недоліки статусу і структури МОК. Негативні наслідки цих проблем для іміджу Олімпійського руху, за який платять гроші спонсори і телевізійні компанії, могли б, нехай і не одразу, привести, не дивлячись на внутрішні реформи. До краху організації, існуючої вже більше 100 років і зумівшої протягом усього цього часу проводити заходи світового значення, якими є олімпійські ігри.

Сьогодні спорт, який часто порівнюють з цивілізованою формою війни, ставить своїх лідерів і кращих спортсменів у становище, яке схоже на становище генералів і солдатів ХІХ ст.., які приймали участь у війнах без будь яких заборон. Будучи одного разу свідком нелюдської різні в битві під Сольферіно ¹ Анрі Дюнан зі Швейцарії в 1863 році заснував Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) для захисту громадян і військових жертв збройних конфліктів. Своїм вчинком він поклав початок міжнародному гуманітарному праву, спрямованому на те, щоб війна стала більш «цивілізованою».

Сьогодні існуючі структури Червоного Хреста і Червоного Півмісяця могли надихнути нову правову базу олімпійської системи. Вони складаються з трьох компонентів, об’єднаних загальними Основоположними принципами: МКЧХ, національні товариства.Червоного Хреста і Червоного Півмісяця і міжнародна федерація цих товариств (МФОЧХ і ЧП; заснована 1919 року).

МКЧХ як і МОК є простою асоціацією, яка діє у відповідності зі швейцарським законодавством, але володіє особливими, офіційно дарованими йому повноваженнями, прописаними в Женевських конвенціях і додаткових протоколах. Всі 15-25 членів МКЧХ є громадянина ми Швейцарії.

Виходячи із побажання, висловленого в 1981 році на олімпійському Конгресі в Баден-Бадені, МОК вступив у переговори з ООН з метою розробити конвенцію, яка стала б захистом для Олімпійських ігор. Процес був призупинений через побоювання, що країни – члени ООН можуть скористатися цим документом, щоб вимагати структурних змін Олімпійської системи, подібних до тих, до яких закликали соціалістичні країни в 1950-1960-хх роках, наприклад призначення членів МОК урядами тих країн, громадянами якої вони є, за принципом – «одна країна – один голос». МОК вирішив задовольнитися обмеженим визнанням, отриманим завдяки послідовним резолюціям про Олімпійське перемир’я і, зокрема, завдяки першій з них, в якій оголошено 1994-й рік на честь сторіччя Комітету Міжнародним роком спорту і Олімпійського ідеалу.

В 1999 році олімпійська система вступила в партнерство з владами різних країн для створення Всесвітнього анти допінгового агентства, яке сьогодні користується більшим міжнародним визнанням, аніж МОК, завдяки конвенції ЮНЕСКО про боротьбу з допінгом у спорті, прийнятої у 2005 році.

По великому рахунку, оновлене партнерство між олімпійською системою і органами державної влади можна було представити собі у вигляді «Лозаннських конвенцій», названих так на знак визнання особливої ролі, яку відіграє це швейцарське місто з часів Кубертена. Вказані документи повинні охопити усі основні проблеми олімпійського спорту: корупцію, допінг і насилля. Вони можуть об’єднати вже наявні Етичний і Всесвітній анти допінговий кодекси. Крім того, вони повинні бути тісно пов’язані з МСФ. Які не мають еквіваленту в моделі МКЧХ, за виключенням. Великої кількості неурядових гуманітарних асоціацій. Прикладом повинні послужити дві європейські конвенції: про запобігання насиллю на спортивних заходах і про боротьбу з допінгом, - що визнають додаткову відповідальність органів влади і добровільних спортивних організацій. Їх підписали близько 40 європейських країн.

Як і МКЧХ, МОК відіграє центральну роль у своїй системі. Його майбутні члени. Однак, не повинні бути громадянами однієї-єдиної країни, як члени МКЧХ, але можуть походити, наприклад, з країн, які приймали Ігри чи тих, які мають своїх громадян на постах керівників МСФ. Всесвітнє представництво було б гарантовано АНОК, яка об’єднує усі НОКи. Розширені олімпійські конгреси, які відбуваються кожні 8 років, об’єднали б делегатів з МОК, НОК, МСФ і країн – учасниць «Лозаннських конвенцій». З часом, наприклад, бути кандидатами на організацію Ігор чи допускатися до участі в них могли б лише країни, котрі підписали зазначені конвенції. Така широкомасштабна реформа, враховуючи досвід МКЧХ, пішла б на користь Олімпійському руху і краще б задовольняла його потреби, аніж нинішні структури, створені ще в кінці ХІХ ст.

Цікаво знати:

¹ Битва під Сольферіно (італ. Batalla de Solferino, нім. Schlacht von Solferino, фр. Bataille de Solférino) - найбільша битва Австро-італо-французької війни 1859 року, яка відбулась 24 червня 1859 року між коаліцією Франції та П'ємонту і Сардинського королівства проти армії Австрійської імперії поблизу Сольферіно в Ломбардії. Військами Франції командував Наполеон III, військами П'емонта та Сардинії — Віктор Емануїл II, австрійською армією — імператор Франц Йосиф I. Битва закінчилась перемогою франко-італійської коаліції.