Фінансування експорту

Види	Звичайні, або традиційні, методи	Нетрадиційні методи
Короткострокове	Незабезпечений овердрафт у національній або інозем­ній валюті. Аванси під інкасо. Врахування або купівля векселів / чеків банком. Акцептні кредитні лінії. Аванси покупця	Експортний факторинг. Кредити експортних посередників. Фінансування через комісійні фірми
Середньострокове	Позичка в національній або іноземній валюті. Кредит спеціальної державної установи	Форфетинг. Лізинг. Міжнародні кредитні спілки. Зустрічна торгівля
Довгострокове	Випуск єврооблігацій. Кредит покупцю. Проектне фінансування	Випуск акцій

Під час вивчення третього питання теми важливо звернути увагу на міжнародні зустрічні угоди, міжнародний лізинг, факторингові та форфетингові операції.

Зустрічна торгівля — це зовнішньоторговельні операції, при здійсненні яких у документах фіксуються тверді зобов’язання експортерів та імпортерів здійснити повний або частковий збалансований обмін товарами.

Сучасна торговельна практика міжнародних корпорацій передбачає використання таких п’яти основних видів зустрічного обміну: бартер, зустрічна закупівля, офсет, продаж через третю сторону, компенсація.

Лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням.

Види лізингових платежів включають:

1) амортизацію фінансованого активу;

2) витрати лізингодавця —

· пов’язані із залученням капіталу, тобто відсоткові платежі з кредиту;

· пов’язані з укладанням й управлінням лізинговим контрактом, тобто операційні;

3) прибуток лізингодавця.

Факторинг — різновид посередницьких операцій, що проводяться банком і спеціальними компаніями, що являє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасацію.

За цієї операції експортер відразу ж отримує готівкою від 70 до 90 % від номінальної вартості рахунків-фактур. Інші 10—30 % після вирахування відсотків за кредит і комісії за послуги зараховуються на блокований рахунок експортера. Таким чином фактор-фірма страхується від ризику неплатежу імпортера. Якщо імпортер оплачує свої зобов’язання у строк, то факторингова ком­панія розблоковує рахунок і повертає залишок клієнту-екс­портеру.

Існує два види факторингу: прихований і відкритий. За відкритого факторингу, купуючи вимоги, фактор-фірма застосовує відкриту концесію, тобто повідомляє покупця (імпортера) про уступ­ку вимог експортером. У разі використання прихованого факто­рингу покупець не інформується про продаж зобов’язань фактор-фірми. Також жодному з контрагентів експортера не повідомляється про кредитування його продажу факторною компанією.

Вартість факторингу включає:

· відсотки за користування кредитом (вище ринкової ставки по кредитах відповідного терміну на 2—3 % пункти);

· плату за обслуговування (бухгалтерія, інкасування боргу та інші послуги): вилучається як відсотки від суми рахунка-фактури, як правило, у межах 0,5—3 % від суми переуступлених рахунків;

· при безоборотному факторингу спеціальну надбавку за ризик у розмірі 0,2—0,5 % від суми кредитування.

Форфетинг — купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникають з товарних поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфейтером) за готівковий розрахунок без права регресу на експортера при наданні останнім достатнього забезпечення.

Форфетер бере на себе всі види ризиків.

Форфетирування надає низку істотних переваг експортеру:

· поліпшує позиції експортера за ліквідністю, оскільки фірма негайно отримує готівку;

· експортер звільняється від валютних, кредитних, відсоткових ризиків;

· зменшуються довгострокові вимоги в балансі фірми, що призводить до зростання її кредитоспроможності;

· зникає необхідність у контролі за погашенням кредиту і роботі з інкасації платежів;

· форфетинг не впливає на ліміти експортера по овердрафту або на інший кредит, наданий банком.

Недоліки форфетинга:

· висока вартість: ставка значно більша за звичайні ставки за кредитами, оскільки форфетер бере на себе всі ризики;

· складний пошук для експортера банку, що забажав би діяти як форфетер.

Співвідношення форфетинга і факторингу. Головні відміннос­ті форфетинга від факторингу полягають у:

1) неможливості регресу відносно експортера, тобто експортер повністю звільняється від ризику неплатежу;

2) здійсненні форфетинга лише за сприяння банку і спеціального фінансового інституту (форфетера);

3) продажу лише однієї вимоги;

4) характері вимог — вони повинні мати середньо- і довгостроковий характер;

5) взятті на себе також політичних ризиків;

6) сплаті повної суми ціни вимоги (при факторингу звичайно заморожується 10 %);

7) необхідності наявності банківських гарантій імпортеру.

Головна увага під час вивчення четвертого питання теми має бути приділена державному страхуванню експорту. Для стимулювання експорту держава часто застосовує страхування експорт­них кредитів, яке здійснюється через державні та напівдержавні організації, а також за допомогою гарантій і доручень уряду. Існування таких форм страхування пояснюється тим, що приватні страхові компанії не в змозі взяти на себе політичні й економічні ризики на тривалий період. Страхування експортного договору залежить від змістовної суті експортної угоди, що лежить в основі цього договору, платоспроможності імпортера та його гарантії (банку чи уряду). У такому разі експортер може застрахувати ризик неплатежу за допомогою державного страхування на 85—95 % суми вимог.

Гарантії видаються при додержанні таких умов:

· заявник — резидент країни-експортера;

· товари і послуги мають походження країни-експортера;

· імпортер згоден сплатити аванс у розмірі 15—20 % від суми поставки;

· графік погашення заборгованості по середньострокових і довгострокових кредитах передбачає кілька дат погашення протягом строку дії кредиту;

· учасники угоди зобов’язуються своєчасно надавати дані про неможливість своєчасного погашення кредиту і як наслідок — можливі збитки;

· дія гарантії починається після сплати збору, що отримує страхова організація.

Послуги з державного страхування експортних кредитів надаються практично у всіх розвинутих країнах, але найбільш активно вони представлені у Швейцарії, Німеччині, США, Франції, де існують спеціальні інститути, коштами яких управляє держава.

Цими організаціями страхуються звичайно види ризиків:

· зовнішньополітичний;

· заборони на переведення коштів, включаючи ризик мораторію;

· кредитний, якщо замовник або боржник є державною установою (кредитні ризики приватних замовників не страхуються).

Способи страхування експортних ризиків. Існують різні способи зниження ризиків, пов’язаних зі здійсненням експортно-імпортних операцій, а саме: банківські інструменти страхування ризиків (акредитив, гарантія і т. ін.) і страховки, особливо спеціальних страхових товариств.

Таблиця 11.2