Процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника

Отже, можна стверджувати, що провадження у справах про банкрутство складається з процедур установлення факту неплатоспроможності боржника та безспірності вимог кредитора (кредиторів), що ініціює провадження (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлення всіх можливих кредиторів і санаторів, розпорядження майном боржника, санації (коли остання можлива) або визнання боржника банкрутом. Останнім етапом провадження є процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів банкрута. Всі зазначені процедури складають цілісне і практично відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника.

Відповідно до ст. 15 Господарського процесуального кодексу України і ст. 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.1999 р. (далі — Закон) справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника, яке визначається місцем його державної реєстрації (ст. 93 Цивільного кодексу України).

Наступним кроком у вивченні теми є з’ясування питання про сторони у справах про банкрутство.

Право на звернення до господарського суду (далі — Суд) із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник або кредитор.

Заява про порушення справи про банкрутство подається борж­ником або кредитором у письмовій формі, з дотриманням вимог ст. 7 Закону і підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності (його представником).

Окремої уваги заслуговує визначення боржника. Крім загальних умов порушення провадження про банкрутство для боржника і кредитора, Закон встановлює обов’язок боржника звернутися до Суду із заявою в місячний строк у разі виникнення таких обставин: 1) задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; 2) орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду із заявою боржника про порушення справи про банкрутство; 3) у процесі ліквідації боржника не через процедуру банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

Подання до Суду боржником заяви про порушення справи про банкрутство зумовлено певними вимогами, а саме:

наявність рішення власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника про звернення боржника до господарського суду із заявою;

наявність майна, достатнього для покриття судових витрат;

наявність плану санації;

наявність бухгалтерського балансу на останню звітну дату, що підписаний керівником і бухгалтером підприємства-боржника;

перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави;

протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників боржника для участі в арбітраж­ному процесі під час провадження у справі про банкрутство, а в разі неможливості скликання таких зборів — рішення конференції (зборів) представників працівників боржника.

Кредитори (комітет кредиторів).

Заява кредитора до Суду про порушення провадження справи про банкрутство повинна містити такі відомості:

1) розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті;

2) виклад обставин, що підтверджують наявність зобов’язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання;

3) докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в розмірі 300 мінімальних зарплат, якщо інше не передбачено законом;

4) докази обґрунтованості вимог кредитора;

5) інші обставини, на яких ґрунтується заява кредитора.

До заяви кредитора додаються відповідні документи:

1) рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника;

2) копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначен­ням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів;

3) докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника;

4) до заяви кредитора — органу державної податкової служби чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’яз­кових платежів), додаються докази вжиття заходів до отримання заборгованості за обов’язковими платежами у встановленому законодавством порядку.

Заява кредитора може ґрунтуватися на об’єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов’язань перед цим кредитором. Кредитори мають право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Така заява підписується всіма кредиторами, які об’єднали свої вимоги.

Під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляють збори кредиторів, а також комітет кредиторів (у складі не більше семи осіб), створені відповідно до закону.

Кредитори, у тому числі і органи державної податкової служби, інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній 1000 грн. Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника.

Далі необхідно звернути увагу на визначення арбітражного керуючого. Це суб’єкт підприємницької діяльності, фізична особа, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями, не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів та діє на підставі ухвали Суду.

Арбітражний керуючий може мати статус розпорядника майна, керуючого санацією або ліквідатора на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство.

Наступним кроком у вивченні теми є визначення власника майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника.

Одним із наслідків здійснення процедури банкрутства єобмеження повноважень власника (органу, уповноваженого управляти майном) стосовно управління і розпорядження майном.

У процедурі розпорядження майном Суд має право відсторонити керівника боржника від посади та покласти виконання його обов’язків на розпорядника майна. Так само з дня винесення ухвали про санацію керівник боржника відсторонюється від посади, і управління боржником переходить до керуючого санацією. В той самий час припиняються повноваження органів управління боржника-юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією.

Таким чином, власник майна боржника, з одного боку, є учасником провадження у справі про банкрутство, з другого — має досить обмежені повноваження порівняно з іншими учасниками.

Далі з’ясуємо повноваження державного органу з питань бан­крутства.

Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 %, суб’єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених законом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердженого у встановленому порядку.

Повноваження державного органу з питань банкрутства, покладені на Міністерство економіки та з питань європейської інтег­рації України (далі — Мінекономіки).

Особливу увагу потрібно приділити визначенню функцій державної госпрозрахункової установи — Агентства з питань банкрутства.

Основною метою Агентства є надання послуг під час провадження у справах про банкрутство відповідно до закону.

Агентство на виконання Положення «Про Агентство з питань банкрутства», 2000 р. (далі — Положення) та згідно зі своїми функціями:

1) готує та подає до Мінекономіки пропозиції щодо вдосконалення організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржників або визнання їх банкрутами;

2) узагальнює практику застосування законодавства з питань банкрутства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення, а також щодо створення умов для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом, подає їх на розгляд Мінекономіки;

3) визначає порядок продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника відповідно до ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»;

4) на підставі укладених угод бере участь у досудовій санації та процедурах банкрутства, виступає організатором торгів, конкурсів з продажу активів платників податку, щодо яких порушено справу про банкрутство;

5) створює та використовує інформаційну базу щодо неплатоспроможних підприємств та організацій, юридичних і фізичних осіб, які провадять експертну діяльність у сфері неспроможності (банкрутства) та фінансового оздоровлення підприємств;

6) здійснює в установленому порядку операції з цінними паперами (пакетами акцій підприємств);

7) надає юридичні, консультаційні, інформаційні та інші послуги підприємствам, установам, організаціям та громадянам;

8) за замовленням розробляє план санації державних підприємств-боржників та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 50 %, інших суб’єктів підприємницької діяльності або проводить їх експертизу;

9) бере участь у проведенні аналізу фінансово-господарського стану суб’єктів підприємницької діяльності, що перебувають у державній власності, з метою виявлення серед них боржників та запобігання їх банкрутству.

Представник працівників боржника — особа, уповноважена загальними зборами, на яких присутні не менш як три чверті від штатної кількості працівників боржника або відповідним рішенням первинної профспілкової організації боржника, представляти їх інтереси під час проведення процедур банкрутства з правом дорадчого голосу. За загальним правилом представник працівників боржника бере участь у зборах кредиторів та в роботі комітету кредиторів з правом дорадчого голосу. В той самий час, вирішуючи питання погашення заборгованості за заробітною платою, зміною умов праці, скороченням кількості працюючих, необхідно враховувати думку представника працівників боржника.

Заінтересовані особи стосовно боржника — це юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) — боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки. За законом заінтересованими особами стосовно керуючого санацією чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Інвестори — фізичні особи та (або) юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника.

Інвестори мають право: здійснювати досудову санацію; брати участь у санації боржника, вносити пропозиції до плану санації; бра­ти на себе борг (частину боргу) боржника; у разі звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації, виплачувати їм вихідну допомогу; набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації.

З’ясуємо також процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника.

У справі про банкрутство судові процедури регламентують порядок застосування до боржника спеціальних заходів, спрямованих на створення необхідних умов для відтворення його платоспроможності або ліквідації.

Відповідно до ст. 212 ГК і ст. 4 Закону щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

1) розпорядження майном боржника;

2) мирова угода;

3) санація (відновлення платоспроможності) боржника;

4) ліквідація банкрута.

Розпорядження майном боржника — це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового стану.

Одним із головних завдань процедури розпорядження майном боржника є створення сприятливих умов для застосування інших судових процедур.

Мирова угода — це домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. В той самий час одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов’язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. У разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються в повному розмірі у незадоволеній частині.

Мирова угода має містити положення про: 1) розміри, порядок і строки виконання зобов’язань боржника; 2) відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

Крім названого вище, мирова угода може містити такі умови про: 1) виконання зобов’язань боржника третіми особами; 2) обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права; 3) задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Далі необхідно з’ясувати, що саме розуміють під санацією (відновлення платоспроможності) боржника.

Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Санація вводиться на строк не більше 12 місяців.

На стадії санації вирішується завдання фінансового оздоровлення боржника шляхом реалізації заходів щодо відновлення його платоспроможності з метою погашення заборгованості перед кредиторами.

Наслідками санації можуть бути: 1) виконання плану санації і відновлення платоспроможності боржника — задоволення вимог кредиторів і припинення провадження у справі про банкрут­ство (відсутність ознак банкрутства); 2) часткове виконання плану санації — можлива мирова угода; 3) часткове виконання чи невиконання плану санації — настання ліквідаційної процедури.

Наступним етапом у вивченні теми є з’ясування поняття «ліквідація банкрута».

У разі неефективності санації (фінансове оздоровлення боржника не відбулося) господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

За ліквідаційної процедури здійснюється реалізація майна борж­ника з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Реалізація майна боржника відбувається на конкурсних засадах і під контролем комітету кредиторів. Ліквідацію здійснює арбітражний керуючий-ліквідатор. За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. До складу ліквідаційної комісії входять предс­тавники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності — також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представники органів місцевого самоврядування.

Всі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені під час ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута лік­відатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у такому порядку (ст. 31 Закону):

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов’язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, — у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати подат­ків і зборів (обов’язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виник­ли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, а також вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.