Забезпечення належного виконання господарських договорів

Господарський договір є обов'язковим до виконання його сто­ронами (ст. 193 ГК України, ст. 629 ЦК України).

Сторони господарського договору повинні виконувати свої зо­бов'язання:

• належним чином (відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зо­бов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться) - ч. 1 ст. 193 ГК України;

• реально (в натурі): заміна реального (в натуральній формі) ви­конання грошовим, як правило, заборонена, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмови­лася від прийняття виконання зобов'язання (ч. З ст. 193 ГК України);

• з дотриманням інтересів іншої сторони та загальногоспо­дарського інтересу (кожна сторона зобов'язана вживати заходів, необхідних для належного виконання нею договірних зобов'язань, а у разі порушення контрагентом своїх обов'язків - вжити заходів до зменшення негативних наслідків від цього.

На забезпечення виконання договірних зобов'язань відповідно до згаданих засад спрямовані спеціальні правові механізми. До них належать: і

- порядок укладення договору (а отже - вибір найбільш опти­мального способу вибору найкращого для ініціатора встановлення договірного зв'язку виконавця чи покупця);

- зміст господарського договору (і відповідно - той ступінь ґрун­товності регулювання договірного зв'язку, що відповідає інтересам сторін);

- форма господарського договору (обирається з врахуванням ви­мог закону, важливості договірного зв'язку для сторін, предмета до­говору, договірної ціни, терміновості виконання тощо – сукупності факторів, що визначають найбільш оптимальний спосіб фіксації до­говірного зв'язку між сторонами);

- а також способи забезпечення належного виконання госпо­дарських договорів, доцільність (а в певних випадках - необхід­ність),' застосування яких пов'язане зі складністю договірних від­носин.

Наявність господарського договору, укладеного в передбаче­ній законом формі та з дотриманням вимог щодо змісту, не гаран­тує дотримання сторонами умов договору. Реальному та належ­ному виконанню господарських договорів сприяють різноманітні способи забезпечення виконання договірних зобов'язань. Розріз­няють два основних їх різновиди: (1) цивільно-правові (порука -статті 553-559 ЦК України, гарантія - статті 560-569 ЦК України і ст. 200 ГК України, завдаток - статті 570-571 ЦК України, за­става - статті 572-593 ЦК України, притримання - статті 594-597 ЦК України) та (2) господарсько-правові, до яких належать:

- правова (в т. ч. договірна і претензійно-позовна) робота, від організації якої залежить якість укладеного господарського договору (в тому числі щодо повноти закріплення за контра­гентами договірних зобов'язань, відповідальності за порушен­ня цих зобов'язань) і виконання договором притаманних йому функцій;

- позитивне стимулювання, тобто надання стороні, яка на­лежним або поліпшеним способом виконала покладені на неї до­говірні зобов'язання, певних пільг чи додаткових матеріальних благ (наприклад, залишення у виконавця устаткування, що було передано йому замовником для виконання обумовлених догово­ром робіт);

- негативне стимулювання, тобто заходи відповідальності, що застосовуються до порушника договірних зобов'язань згідно із зако­ном або договором (відшкодування збитків, сплата неустойки, опера­тивно-господарські санкції).