Лекція 10. Джерела та принципи права

Правоутворення ~ це відносно тривалий процес форму­вання юридичних норм, що починається з визнання державою певних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їхнього правового регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних приписів.

Під правотворчістю розуміють організаційно врегульовану, особливу форму діяльності держави або безпосередньо народу, внаслідок якої потреби суспільного розвитку й вимоги справедливості набувають правової форми, що знаходить свій вияв у певному джерелі права (нормативному акті, прецеденті, звичаї тощо).

Для етапів правозакріплення і правотворчості, як особливих форм діяльності компетентних державних органів, уповнова­жених громадських організацій або всього народу по встанов­ленню, зміні чи скасуванню юридичних норм, створенню та роз­витку системи права, характерні певні ознаки. Правозакріплення і правотворчість:

а) є монополією держави, яка в особливих випадках може делегувати ці повноваження громадським організаціям або іншим суб'єктам права, вона також може здійснюватися безпо­середньо громадянами держави на референдумі;

б) має організаційну спрямованість, кожний правотворчий орган санкціонує або видає нормативні акти згідно зі своєю компетенцією;

в) здебільшого відображається у формулюванні правових норм. Це становить її основну функцію, оскільки зміна, скасу­вання норм права і кодифікація правового матеріалу є лише її допоміжними функціями;

г) чітко регламентується нормативними приписами, що зу­мовлено принципом законності, необхідністю суворого дотри­мання кожним правотворчим органом своєї компетенції, з метою запобігання можливим юридичним колізіям, суперечностям та дублюванню норм права в законодавстві.

Постійне удосконалення законодавства, обумовлене законо­мірним розвитком сучасної держави, є необхідною умовою все­бічного врахування в нормативних актах потреб суспільного розвитку, поєднання інтересів окремих прошарків суспільства та індивідів.

Поняття “принцип” у перекладі з латинської мови означає “початок”, “першооснова”, “первинність”. З давніх давен прин­цип вважався підвалиною, фундаментом будь-якої соціальної си­стеми (в тому числі правової), вимоги якого поширювалися на всі явища, що належали до цієї системи. Принципи не формулюють конкретних прав і обов'язків і не завжди забезпечені конкретни­ми законодавчими санкціями, однак від того, на яких принципах заснований правовий порядок, можна значною мірою судити про характер самої держави (демократична, тоталітарна тощо).

Провідна роль принципів забезпечується прямим чи непря­мим їхнім закріпленням у нормах права. Ті засади, що не за­кріплені у правових приписах, можуть вважатися лише ідеями права, і належать вони до сфери правосвідомості, їх іноді назива­ють “правовими принципами”, що передують створенню системи права. У свою чергу, принципи права можуть бути прямо сформу­льовані в законодавстві або ж випливати з його загального смис­лу. При цьому вони стають орієнтиром правотворчої і правозастосовчої діяльності органів держави.

Значення принципів у праві обумовлюється тим, що вони:

мають властивість вищої імперативності, універсальності, загальнозначущості, їм притаманні стійкість і стабільність протя­гом невизначено тривалого часу;

спрямовують розвиток і функціонування всієї правової системи;

зумовлюють напрями правотворчої, правозастосовчої та іншої юридичної діяльності;

виступають найважливішим критерієм законності дій грома­дян, посадових осіб та інших суб'єктів права;

сприяють подоланню прогалин у праві;

впливають на рівень правосвідомості в суспільстві.

Принципи права можна класифікувати за такими підставами:

а) за формою нормативного вираження (тобто за характером нормативного джерела, в якому вони закріплені);

б) за сферою дії (в одній чи в кількох галузях, праві в цілому);

в) за змістом.

За формою нормативного вираження принципи можна роз­поділити на такі, що закріплені в міжнародних та внутрішньодер­жавних деклараціях, конституціях і в поточному законодавстві. За сферою дії вирізняють загальноправові, міжгалузеві, галузеві та принципи правових інститутів. За змістом бувають загально-соціальні (економічні, політичні та ін.) і спеціально-юридичні принципи.

Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права безпосеред­ньо визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (політич­ним, економічним, соціальним, моральним тощо) і повинні висту­пати універсальним критерієм становлення національних право­вих систем. Вони закріплені в міжнародних правових документах і частково у внутрішньому законодавстві окремих держав.

До них належать принципи гуманізму, демократизму, справедливості, свободи, рівноправності та інші, тобто ті, без яких право не може функ­ціонувати. Загальноправові принципи, характерні для права в цілому, визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Вони діють у всіх галузях права, через що їх називають загальними (за обсягом), або основними. До них нале­жать: єдність прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин, гарантованість прав і свобод громадян, принцип відповідальності за вину, принцип законності, поєднання стабільності і динамізму та деякі інші.

Міжгалузевими називаються принципи, що діють відразу 6 кількох галузях права. Більшість принципів мають міжгалузевий характер, бо більш-менш одноманітно виражені в нормах кількох галузей. До них належать принципи судоустрою, судочинства (цивільного, господарського, кримінального) і правового стану осіб, які беруть участь у процесі. Це, зокрема, такі:

незалежність суддів і підкорення їх тільки законам;

здійснення правосуддя тільки судом;

рівність прав учасників судового розгляду;

всебічність, повнота й об'єктивність з'ясування обставин справи;

ніхто не може бути суддею у власній справі;

усність, безпосередність, безперервність, гласність процесу;

національна мова судочинства;

доступність судового захисту та багато інших.

Галузеві принципи підкреслюють особливості конкретної галузі права і нарівні з предметом і методом сприяють індивіду­алізації галузі як самостійної 6 загальній системі права.

Принципи правових інститутів діють у межах однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами окремого інсти­туту.