Тема: Причини та наслідки революції 1917р. та громадянської війни в Росії. Прихід до влади більшовиків. Політика «воєнного комунізму»

План

1. Лютнева революція: причини, хід, результати.
2. Двовладдя.
3. Встановлення влади більшовиків.
4. Причини, періодизація громадянської війни.
5. Політика «воєнного комунізму».

1. Причинами революції в Росії були:

· протиріччя між відсталою політичною надбудовою (самодержавством) та новими суспільно-економічними відносинами;

· протиріччя між працею і капіталом;

· невирішеність аграрного питання: існування поміщицького господарства, безземелля значної частини селян;

· невирішеність національного питання; загострення всіх проблем Російської імперії в результаті невдалої участі в Першій світовій війні.

Завданнями революції в Росії були:

· ліквідація самодержавної форми правління і перехід до парламентської демократії;

· створення умов для вільного розвитку ринкових відносин;

· вирішення аграрного питання;

· демократизація суспільно-політичного життя країни;

· гарантія захисту соціальних прав трудящих;

· забезпечення вільного розвитку нації, що населяли Росію;

· виведення Росії з війни.

Періодизація російської революції:

Ø 23 лютого - 3 березня 1917р.- повалення монархії;

Ø березень - липень 1917 р.- двовладдя;

Ø липень - жовтень 1917 р.- революційна криза;

Ø жовтень 1917 р.- червень 1918 р.- встановлення диктатури більшовиків;

Ø червень 1918 р. - березень 1921 р. - громадянська війна.

Початок революції. 23 лютого 1917 р. (за старим стилем) на Путиловському заводі розпочався страйк, в якому взяло участь 90 тис. осіб. Поступово страйк охопив основні заводи Петрограду і в суботу 28 лютого вже страйкувало 240 тис. осіб. Страйки були викликані погрозою локауту, погіршенням постачання населення хлібом, падінням реального життєвого рівня. Це був стихійний вибух невдоволення внаслідок накопичення соціальних проблем.

Ні опозиційні партії, ні урядові кола не були готові до такого розвитку подій. Спроби поліції за наказом царя придушити виступи робітників лише загострили становище. Залучення військ для проведення каральних операцій викликало обурення серед солдат. 27 лютого солдати Волинського полку відмовились стріляти в демонстрантів і перейшли на їхній бік. Звістка про це розлетілась столицею. Волинський полк підтримали Преображенський і Московський полки. Гарнізон Петрограду перейшов на бік повсталого народу.

28 лютого опір урядових сил було зламано, повсталі оволоділи ключовими пунктами міста. За прикладом столиці аналогічні події відбулись у Москві.

У той час, як на вулицях Петрограду розгортались революційні події, лідери політичних партій формували політичні структури, щоб перебрати на себе владу. Майже одночасно утворились два центри, що намагались стати на чолі революції. 27 лютого група робітників, меншовиків, анархістів та лідерів інших опозиційних партій утворила виконавчий комітет Петроградської ради, який виступив з відозвою до робітників обрати делегатів до Ради. Того ж дня відбулось перше засідання, на якому були присутні 120 делегатів. Був обраний керівний склад Ради на чолі з меншовиком М.Чхеїдзе. Через деякий час до виконкому було кооптовано кілька представників більшовиків.

Того ж дня депутати Державної думи, що не підкорилися наказу царя призупинити роботу, утворили Комітет Державної думи. Головну роль у ньому відігравали кадети, які відразу проголосили, що беруть владу в свої руки і запропонували Миколі II зректися престолу.

Щоб забезпечити своє керівне становище, Петроградська рада ухвалила ще низку рішень. Було проголошено амністію політичним в'язням; відновлено всі політичні права та свободи, обмежені в умовах воєнного часу; прийнято рішення про необхідність проведення виборів до Установчих зборів; введено самоуправління в армії та виборність командирів.

Тим часом діячі Комітету були зайняті проблемою збереження монархії. Вони переконали імператора в необхідності добровільно відмовитися від престолу на користь свого брата Михайла Олександровича. 2 березня імператор Микола II оголосив рішення про зречення трону за себе і за сина. Текст Маніфесту було підписано 3 березня 1917 р. Микола II мав разом з сім'єю залишити Росію і вирушити до Англії, але 7 березня його було заарештовано.

У ніч з 1-го на 2-е березня відбулось таємне засідання представників виконкому Петроградської ради та Тимчасового комітету Державної думи, на якому було прийнято рішення про утворення Тимчасового революційного уряду.

З березня 1917 р. в ранкових газетах було опубліковано Звернення, в якому проголошувалось утворення Тимчасового уряду, друкувався список його складу та програма дій, яка передбачала повну і термінову амністію, політичні права та свободи для всіх громадян, відміну всіх станових та національних обмежень, проведення роботи по організації та проведенню прямих, рівних, таємних, загальних виборів до Установчих зборів, розгортання виборів до органів місцевого самоврядування, заборону виведення із столиці військових частин, що брали участь у революційних подіях.

Очолив уряд, що складався переважно з кадетів та представників інших правих партій, великий поміщик князь Г.Є.Львов. Важливу роль в уряді відігравав П.М.Мілюков, що зайняв посаду міністра закордонних справ.

Даючи згоду на формування Тимчасового уряду та передачу йому повноти влади, Петроградська рада залишила за собою право підтримувати політику уряду в тій мірі, в якій вона буде сприяти революції.

2.Двовладдя. Утворення рад і Тимчасового уряду створило ситуацію, що отримала назву двовладдя. Адже влада робітників та солдатів була уособлена в радах, а владу ліберальної інтелігенції, промисловців, частини землевласників уособлював Тимчасовий уряд.

Влада зосередилась в руках двох керівних органів, чиє ставлення один до одного було суперечливим і коливалось від суперництва до співробітництва.

Причинами існування двовладдя були стихійність соціального вибуху, неорганізованість політичних партій для взяття ними влади, розрізненість дій політичних партій як правого, так і лівого табору.

Повалення монархії і проголошення демократичних прав і свобод, а, відповідно, вирішення загальнонаціонального завдання революції призвело до розколу в революційному русі: для одних революція вже скінчилась (праві і ліберали), а для інших-вона тільки розпочиналась (соціалісти). Домінування соціалістичних партій у політичному житті і визначило подальшу долю революції. У країні розгорілась гостра політична боротьба.

На початку квітня 1917 р. російські революціонери, що перебували в еміграції, повернулись до Росії. Разом з цією групою прибув лідер більшовиків - Володимир Ілліч Ульянов (Ленін).

Наступного дня Ленін виступив з доповіддю ''Про завдання пролетаріату в даній революції'' (відомою ще під назвою ''Квітневі тези''). В ній він головним завданням ставив перехід мирним шляхом до соціалістичного етапу революції. Така позиція лідера російських соціал-демократів не відразу була підтримана більшістю членів партії. Основним опонентом Леніна виступив Каменєв, який вважав передчасним встановлення влади рад.

Революція в Росії викликала занепокоєння в стані союзників Росії у війні. Тому країни Антанти прагнули ясності від Тимчасового уряду в питанні про подальшу участь Росії у війні. 19 квітня газети надрукували ноту міністра закордонних справ Мілюкова урядам країн Антанти, в якій говорилось, що Росія буде вести війну до переможного кінця.

Ця нота викликала хвилю протестів, яка призвела до урядової кризи. Навколо питання відставки міністрів Мілюкова і Гучкова (військового міністра) розгорілись суперечки, які призвели до зіткнень прихильників і противників уряду. Зрештою кризу було розв'язано шляхом відставки непопулярних міністрів і введення до складу уряду представників соціалістичних партій.

В країні невпинно загострювалось соціально-економічне становище. Народ вимагав реформ і припинення війни. У червні 1917 р. по країні, а особливо в столиці, прокотилась хвиля маніфестацій протесту. Назрівала нова урядова криза. На цей раз її вдалося відвернути, організувавши наступ на фронті. Проте це не вирішило проблеми, а лише відклало її. Провал наступу викликав загострення політичного становища, яким намагались скористатись кадети, щоб позбавити уряд опіки з боку рад, а також більшовики, які спробували дістатись до влади.

4 липня було організовано мирну демонстрацію під гаслом ''Вся влада Радам!''. Урядові сили розстріляли демонстрацію. Двовладдя в Росії скінчилось. Більшовиків було засуджено як шпигунів Німеччини і зрадників інтересів Росії.

Після ліквідації двовладдя було сформовано новий склад Тимчасового уряду на чолі з О.Керенським, який було оголошено ''урядом порятунку революції''.

3.Внутрішньополітичне становище в країні ускладнювалось, соціальна напруга зростала. Такою ситуацією прагнули скористатися як крайні праві сили, що вбачали вихід з становища у встановленні диктатури військових, так і крайні ліві сили. На своєму напівлегальному VI з'їзді у серпні 1917 р. більшовики взяли курс на підготовку збройного повстання з метою повалення Тимчасового уряду і захоплення політичної влади.

Заколот генерала Корнілова (серпень 1917р.). Поразки на фронті, розгул анархії та насилля в країні, самочинне захоплення землі селянами, зростання виступів робітників, вимоги надання автономії Україні, незалежності Польщі та Фінляндії, радикалізація армії, катастрофічний спад виробництва, зростання цін, інфляція, зростання впливу більшовиків, параліч державного управління - все це схиляло правлячі кола до встановлення влади ''сильної руки'' - диктатури.

Серед політичних сил, що прагнули цього, були партія кадетів, Союз земельних власників, Всеросійський союз торгівлі і промисловості, військові.

На зустрічі генералітету з Керенським йому дали зрозуміти, що військові, в разі нерішучості Керенського, візьмуть на себе управління державою.

У серпні в Москві проходила нарада представників промислово-фінансових кіл. На неї генерал Корнілов надіслав проект пропозицій по наведенню порядку в Росії: встановлення військового стану і введення смертної кари в тилу.

Керенський розумів, що такі дії уряду можуть призвести до розриву з Петроградською радою. Тому він не поспішав виконувати рекомендацій генерала.

10 серпня 1917 р. відбулась зустріч між Керенським і Корніловим, після якої генерал вирішив діяти самостійно. Він надіслав ультиматум Керенському про передачу влади і віддав наказ військам наступати на Петроград. Керенський оголосив Корнілова зрадником і закликав всі революційні сили на захист революції.

Для оборони міста створювались ревкоми, робітничі дружини (Червона гвардія), в яких провідну роль відігравали більшовики. На захист столиці виступив гарнізон міста і кронштадтські моряки. В результаті проведених заходів заколот було придушено, а його керівників заарештовано.

Придушення заколоту військових не стабілізувало становище в країні. В цей час почала наростати загроза лівого перевороту.

З березня по листопад 1917 р. було закрито 800 підприємств, 170 тис. чол. стали безробітними. Реальна заробітна плата порівняно з 1913 р. зменшилась вдвічі. Заборгованість країни становила 16 млрд. золотих карбованців.

Погіршення становища вело до зростання невдоволення політикою уряду. Розгорталась страйкова боротьба. Ширився селянський рух. Восени він охопив 9/10 повітів європейської частини Росії.

За таких умов Тимчасовий уряд, щоб підняти свій авторитет, 1 вересня оголосив Росію республікою і призначив вибори в Установчі збори. Для зміцнення виконавчої влади було створено Директорію (''Раду п'яти'') на чолі з О.Керенським.

Ленін (керівник РСДРП(б), знаходячись у підпіллі, звернувся до керівництва і членів партії з листами про необхідність негайної підготовки збройного повстання: ''Беріть владу негайно!'', ''Зволікання смерті подібне!''.

16 жовтня для безпосередньої підготовки повстання при Петроградській раді було створено Військово-революційний комітет. До його складу ввійшов Військово-революційний центр ЦК РСДРП(б). Поступово ВРК встановив свій контроль над військовими частинами, замінюючи комісарів Тимчасового уряду своїми представниками. На бік ВРК перейшов гарнізон Петропавлівської фортеці.

Повідомлення про підготовку більшовиками перевороту переконали Керенського в необхідності перехопити ініціативу більшовиків. Вірні уряду війська намагалися взяти під контроль ключові райони міста. Проте сил не вистачало. Вимога Керенського до Передпарламенту надати йому необмежені повноваження була відхилена.

Протягом 24-25 жовтня військові загони ВРК перейшли у наступ і зайняли важливі об'єкти в столиці. Керенський залишив Петроград і виїхав до Пскова.

Вранці 25 жовтня 1917 р. відбулося засідання ЦК РСДРП(б) за участю Леніна. Він вимагав рішучих дій по захопленню Зимового палацу та поваленню Тимчасового уряду. Ленін написав відозву ''До громадян Росії'', в якій говорилось: ''Тимчасовий уряд скинуто, влада в руках Рад!'' Ленін хотів поставити II з'їзд рад перед фактом переходу влади до більшовиків.

25 жовтня розпочав роботу II з'їзд рад робітничих та солдатських депутатів. Серед 649 делегатів з'їзду більшовиків було 390. Хоча деякі делегати з'їзди виступали за мирне вирішення питання про владу і були проти збройного повстання, загони ВРК близько другої години ночі 26 жовтня заарештували Тимчасовий уряд.

На вечірньому засіданні з'їзду виступив Ленін і запропонував делегатам Декрет про мир і Декрет про землю.

Декрет про мир проголошував негайне перемир'я на фронті з Німеччиною; початок переговорів з воюючими сторонами; укладення миру без анексій і контрибуцій.

Декрет про землю містив такі положення:

- націоналізація та конфіскація всіх поміщицьких земель та передача їх радам селянських депутатів для зрівняльного розподілу (150 млн. десятин землі);

- передача селянам реманенту та худоби з поміщицьких садиб (на суму 3 млн. крб.);

- скасування боргу селянам на суму 3 млрд. крб.

З'їзд обрав вищі органи державної влади: Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет, Раду Народних Комісарів на чолі з Леніним. Головою ВЦВК обрано Л.Каменєва.

Таким чином, підсумком жовтневого перевороту та роботи II з'їзду рад був прихід до влади в Росії партій ліво-радикального крила соціалістичного табору. Жовтневий переворот став початком революції, яка докорінно змінила соціально-економічне життя країни і справила величезний вплив на розвиток світу в подальші десятиліття.

4.Громадянська війна в Росії включала в себе боротьбу соціалістичних, анархічних, демократичних, реакційно-монархічних, націоналістичних та нейтралістських сил. Загальнолюдські цінності, такі як милосердя, гуманізм, моральність відсуваються на другий план, поступаючись місцем принципу: ''Хто не з нами, той проти нас''.

Громадянська війна - найбільша трагедія в історії народів колишньої Російської імперії. Ця боротьба набрала крайніх форм, несучи з собою взаємну жорстокість, терор, непримириму злобу. Заперечення минулого світу нерідко перетворювалось у заперечення всього минулого та вилилось у трагедію тих людей, які відстоювали його ідеали.

У першій половині 1918 р. озброєна боротьба носила порівняно обмежений характер. З другої половини 1918 р. по 1920 р. війна стала основним змістом життя країни. Противники більшовиків переслідували найрізноманітніші цілі - від ''єдиної та неділимої'' монархічної Росії до Росії радянської, але без комуністів. У ході громадянської війни погляди багатьох людей неодноразово змінювались.

Періодизація громадянської війни:

І. Жовтень 1917 р. - весна 1918 р. - основна боротьба розгорнулась з національно-визвольними рухами і окремими групами антибільшовицьких сил.

II. Весна 1918 р.- кінець 1918 р.- боротьба за владу між соціалістичними партіями. Остаточне встановлення однопартійної системи і більшовицької диктатури.

III. 1919-1920 pp. - боротьба з ''білим рухом'' та інтервенцією держав Антанти.

IV. 1921-1922 pp. - спроба розпалити пожежу світової революції. Завершення війни на окраїнах колишньої Російської імперії. Придушення національно-визвольних рухів і селянських повстань.

Поняття громадянська війна в Росії включає в себе власне і громадянську війну між групами населення, які відстоювали різні класові інтереси, національно-визвольну боротьбу і збройну інтервенцію 14 держав, селянську війну проти більшовицької політики ''воєнного комунізму'', а також проти політики білогвардійських урядів.

Терор у роки громадянської війни. Терор - це політика залякування та насильства, розправа з політичними противниками. Насильство стало універсальним методом пригнічення трудящих Росії та не менш поширеним способом їх боротьби проти пригнічення. Царизм практично позбавив широкі народні маси легальних, ненасильницьких способів боротьби за свої права. Вікова ненависть народу до гнобителів вилилась у пугачовські методи боротьби. Протиставлення класових цінностей загальнолюдським, визнання людського життя класовим привілеєм, розділення світу на червоний та білий, а людей - на ''наших'' та ''чужих'' не могло не вилитись у принцип ''товариша маузера''.

Терор був і реакцією з боку скинутих класів, адже вони були позбавлені громадянських та політичних прав. Заборонялась діяльність опозиційних партій, не могли видаватись опозиційні газети. В країні була відсутня легальна опозиція. На цю тему один з більшовицьких лідерів Бухарін якось пожартував, сказавши, що «У нас можуть бути лише дві партії - одна при владі, інша - у в'язниці». Духом насильства була пройнята вся суспільно-політична атмосфера революційної Росії. Ось чому навряд чи виправдані пошуки того, хто першим розв'язав терор. Ні антибільшовицькі сили, ні партія більшовиків не заперечували насильства, а терор - не що інше, як насильство. Заклики до громадянської війни лунали з обох сторін, а в країні, подібній до Росії, протиборство класів неминуче повинно було набрати крайніх форм.

В липні 1918 р. в Єкатеринбурзі більшовиками були розстріляні Микола II та члени царської сім'ї, в тому числі діти царя. Розстріляли також велику княгиню Єлизавету Федорівну, що довгий час займалась благодійництвом.

Влітку 1918 р. есери та народні соціалісти вбили І.В.Володарського, М.Урицького, вчинили напад на М.Подвойського. 30 серпня Ф.Каплан поранила В. Леніна.

5 вересня 1918 р. Раднарком прийняв постанову про червоний терор. У вересні було розстріляно не менше 500 заручників. Похорон Урицького вилився в маніфестацію під гаслом: ''Вони вбивають особистості, ми вб'ємо класи!'', ''За кожного нашого вождя - тисячі ваших голів!'' Зінов'єв навіть пропонував надати робітникам право самосуду.

Голова ВЧК східного фронту Лаціс давав такі накази: ''Не шукайте в справі звинувачуючих доказів: чи повстав він проти рад зі зброєю чи на словах. Першим обов'язком ви повинні його запитати, до якого класу він належить, якого він походження, яка у нього освіта і яка його професія''. Це була повсякденна практика. В країні створювались концтабори. В газетах друкували списки заручників. Частіше за все до них потрапляли офіцери, студенти, поміщики, священики, інженери, члени есерівської, кадетської партій.

Головна мета терору - зламати волю до опору у супротивника, і

До кінця року громадянська війна розгорілася з надзвичайною силою.

Білий рух. Під якими гаслами боролись червоні та білі? З одного боку барикад - ''Хай живе світова революція!'', ''Смерть світовому капіталу!'', ''Мир хатинам! Війна палацам!'', з іншого - ''Повернемо Батьківщину!'', ''Вітчизна або смерть!'', ''Краще смерть, ніж загибель Росії!''

Революція для Росії чи Росія для революції? Це питання ставили і по-різному на нього відповідали по обидва боки барикад.

Білий табір був неоднорідним. Там були монархісти та ліберали-республіканці, прибічники пронімецької та проанглійської орієнтації, прибічники Установчих зборів та відкритої військової диктатури, люди без певних політичних поглядів, люди, які прагнули не допустити розколу Росії. В рядах білого руху опинилась і значна частина інтелігенції.

Більшість білих генералів віддавала перевагу конституційній монархії.

В силу різних політичних поглядів у білих не було загальновизнаного лідера. Провідні політичні діячі Росії чи емігрували, чи не і знаходили спільної мови з офіцерами, чи заплямували себе зв'язками з німцями, чи зразу ж зійшли з політичної арени. При всій різнорідності білого руху його прибічників об'єднувала ненависть до комуністів, які хотіли на їхню думку, зруйнувати Росію, її державність та культуру.

Програма білого руху була складена в штабі Добровольчої армії Денікіна. Вона містила такі положення:

- знищення більшовицької анархії і наведення в країні правового порядку;

- встановлення могутньої і неподільної Росії;

- скликання народних зборів на основі загального виборчого права;

- проведення децентралізації влади шляхом встановлення обласної автономії і широкого місцевого самоврядування;

- гарантія громадянських свобод і свободи віросповідання;

- здійснення земельної реформи;

- введення робітничого законодавства, захист робітників від експлуатації державою і капіталом.

Значну частину білого руху складали люди, особисто не зв'язані з інтересами власників. Трагедія цих людей полягала в тому, що їх інтереси об'єктивно збігалися з інтересами експлуататорських верств, з намаганням повернути стару Росію з звичним для них устроєм життя, який заперечувався народними масами. Головна хибність білих полягала не в військовій, а в політичній галузі.

5.Політика ''воєнного комунізму''. Термін ''воєнний комунізм'' вперше був використаний Леніним як сукупність соціальних та економічних заходів періоду громадянської війни. Приводом до надзвичайних заходів було те, що в результаті виступу чехословацького корпусу, конфлікту між Раднаркомом та українською Центральною Радою до Росії перестав надходити хліб.

У травні 1918 р. ВЦВК прийняв ряд декретів, які встановлювали продовольчу диктатуру на селі. Вводилась державна монополія на продаж хліба та його заготівлю. Вона передбачала заборону хлібної приватної торгівлі, дозвіл Наркомату продовольства примусово вилучати хліб у селянських господарствах. Для забезпечення примусового вилучення хліба створювались спеціальні продовольчі загони. їм надавалось право використовувати зброю при вилученні хлібних надлишків.

У січні 1919 р. було введено продовольчу розверстку, яка передбачала вилучення всього запасу хліба, а згодом і всіх сільськогосподарських продуктів.

Поряд з цими заходами, в червні 1918 р. були створені комітети бідноти - комбіди, що складались в основному з сільського люмпен-пролетаріату. З метою стимулювання вилучення ними надлишків продуктів передбачалось, що частину вилученого буде поділено між членами комбідів. Одночасно на селі проходив процес побудови комунізму. На базі поміщицьких господарств створювались зразкові сільськогосподарські комуни та радянські господарства. Фактично це було відмовою від політики, проголошеної більшовиками в Декреті про Землю. Процес ''комунізації'' села здійснювався примусовими методами. Так, у 1918 р. на території РРФСР було створено 3100, а в 1920 р. 4400 радгоспів. Але в основному це були малоефективні господарства, соціальною базою котрих були найбідніші верстви населення.

Така політика більшовиків викликала масові виступи селянства проти радянської влади, жорстоку розправу селянства з її представниками та активістами. Відповіддю радянської влади було придушення невдоволення за допомогою військ. Лише в умовах нової загрози на фронтах громадянської війни більшовики змінили свою тактику і перейшли до співробітництва із селянином-середняком.

Проведення політики ''воєнного комунізму'' в промисловості розпочалось з червня 1918 р., коли було прийнято декрет прі націоналізацію не тільки великої, а й всієї - середньої та малої промисловості. Націоналізації підлягали підприємства навіть з кількістю робітників в 5 осіб, при наявності механічного двигуна та з кількістю 10 осіб, без двигуна. На 1920 р. було націоналізовано 37,2 тис. підприємств. Політика ''воєнного комунізму'' означала встановлення повного державного контролю над управлінням промисловістю, створення вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства (ВРНГ).

Характерною рисою політики ''воєнного комунізму'' було введення безгрошових розрахунків, відміна торгівлі, введення прямого продуктообміну, урівненого розподілу продуктів серед працюючого населення, введення карткової системи. Одним із екстремальних проявів цієї політики було здійснення ''мілітаризації праці''. Вводилась загальна трудова повинність, створювались трудові армії. Троцькому належала ідея створення трудових таборів. Проводились мобілізації деяких груп населення на роботи, особливо так званих ''буржуазних елементів''. Крім мобілізації, на ці верстви було накладено контрибуцію в розмірі 10 млрд.крб.

У політичній сфері ''воєнний комунізм'' проявлявся у безкомпромісній боротьбі з опозицією. Після декрету від 3 вересня 1918 р. основним методом боротьби з опозицією став терор та організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки. За даними західних істориків жертвами ''червоного терору'' за 1918-1922 pp. стали 140 тис. чоловік.

Таким чином, політика ''воєнного комунізму'' виступала не тільки як тимчасова політика, викликана громадянською війною та кризою, але і як цілеспрямована ''лобова атака на капіталізм'' (за словами лідера більшовиків Леніна). Це була спроба реорганізувати державну економіку на комуністичних засадах примусовими методами.

Контрольні питання

1. Які причини та результати Лютневої революції?
2. Що зумовило спалахи політичної кризи в Росії влітку 1917р.?
3. Чи можна вважати прихід до влади більшовиків встановленням їхньої диктатури? Обгрунтуйте.
4. Як ви розумієте поняття «громадянська війна»?
5. Які причини громадянської війни в Росії?
6. Назвіть головні складові політики «воєнного комунізму».
7. Які наслідки мала політика «воєнного комунізму»?

Література