Батьківська влада

Сукупність правових установлень, яка забезпечувала владу до-мовладики над членами своєї сім'ї, становила римське батьківське право. Римське право визнавало практично необмежену владу батька над дітьми. Така позиція призводила майже до повної відмови від особистих і майнових прав підлеглих.Мати щодо дітей ніяких батьківських прав не мала і лише з посту­повим визнанням когнатського споріднення її становище щодо своїх дітей набувало деякого правового значення (взаємне утримання і опіка). Виправлення такої односторонності римських правових уста­новлень щодо організації та змісту батьківської влади здійснювалося надзвичайно повільно. Тільки за часів імператора Юстиніана patria potestas багато в чому змінює свій характер.Батьківська влада встановлювалася трьома способами:закононародженістю;узаконенням;усиновленням.Закононародженими визнавались діти, які народились під час існування правильного римського шлюбу, а також ті, що народи­лися не раніше, ніж через 181 день після одруження і не пізніше 300 днів після смерті чоловіка. Діти, що народилися раніше 181 дня, також вважалися закононародженими, якщо чоловік їх матері визнавав їх своїми.Узаконення (legitimatio) — встановлення законної батьківської влади над власними дітьми, народженими поза шлюбом. Узаконення могло бути здійснено:при наступному одруженні, в цьому випадку дітьми вважалися тільки народжені від конкубінату;шляхом отримання імператорського рескрипту за проханням батька, якщо одруження було неможливим або недоречним і за відсутності своїх дітей;зарахування сина у члени муніципального сенату.Усиновлення — встановлення законної батьківської влади над чужою особою. Римське право закріплювало дві форми усиновлення: арогація (arrogatio) та адопція (adoptio).Арогація застосовувалася для усиновлення осіб свого права, тобто повнолітніх і самостійних у правовому відношенні, здійснювалась в стародавньому праві народними зборами, а пізніше — на підставі грамоти імператора. Згода усиновителя була обов'язковою.Адопція застосовувалась для усиновлення осіб чужого права, тобто тих, що знаходилися під владою домовладики. На підставі Законів XII таблиць адопція здійснювалася у формі мансипації шляхом мни­мого триразового продажу сина будь-якій сторонній довіреній особі, після чого син повертався до батька. Потім усиновитель для форми пред'являв віндикаційний позов проти довіреної особи, яка не за­перечувала проти цього. Наслідком цієї процедури була передача претором усиновленого усиновителю.Припинення батьківської влади. Відмітною рисою римського права було те, що батьківська влада тривала до смерті батька і могла припинятися тільки за його волею. Отже, батьківська влада припи­нялася внаслідок:смерті домовладики або підвладного;втрати свободи домовладикою або підвладними;придбання підвладними деяких почесних звань (жрецькихзвань, посади консула, претора, патриція тощо);звільнення сина самим батьком, що має назву емансипації (emancipatio).У законодавстві Юстиніана емансипація могла здійснюватися за заявою домовладики; наданням підвладному протягом тривалого часу самостійного положення; отриманням імператорського рескрипту.

35. Шлюбне законодавство Августа. Занепад сімейних чеснот і руйнівна розкіш римських дам знижували в чоловіках схильність до сімейного життя. Число неодружених і бездітних серед знаті і навіть у середньому стані швидко збільшувалася, а разом з ним знижувалося число дітей. До кінця римської республіки положення настільки погіршився, що Август (лат. Lex Iulia) і наступні імператори намагалися змінити ситуацію шляхом прийняття законів, що обмежували громадянські права неодружених громадян (санкції у разі безшлюбності могли пошкодити cursus honorum і політичній кар'єрі) та надавали деякі привілеї одруженим громадянам, переважно багатодітним.Спочатку сенат не погоджувався прийняти закон, тому Август зачитав слова цензора Квінта Метелла Македонського, який близько століття до того також намагався підвищити народжуваність і говорив про жінок як про «неминуче зло», без якого не може існувати держава. У сенаті вибухнули суперечки про жіночу розбещеність як одну з причин небажання вступати шлюб і моральну поведінку самих сенаторів. Все ж таки закон, спрямований на зміцнення шлюбу і сім'ї в станах вершників і сенаторів, було прийнято. Тим самим, вперше в римській історії імператор позбавив главу сім'ї традиційної влади і поставив шлюб під захист держави.Закони імператора Августа про шлюб передбачали, що чоловік був зобов'язаний одружитися між 25-60 роками, а жінки - між 20-50 роками. У разі порушення закону вони не мали права спадку, відлучалися від громадських ігор і свят (останній пункт скасував сам серпня в 12 році до н. е.).Громадянам також наголошувалось на потребі мати дітей. За законом про безшлюбності і бездітності жінки,які не мали дітей і яким виповнилося 20 років, каралися штрафом, чоловіки платили штраф за бездітність після досягнення 25 років. Після народження третьої дитини жінка більше не платила податків з особистого майна відповідно до закону трьох дітей (лат. ius trium liberorum) і звільнялася від влади чоловіка.

чоловіка, який міг домагатися її від кожної третьої особи, її родичів і проти її волі. Однак жінка отримувала родове ім'я чоловіка і роз­діляла його громадянське становище, місце проживання чоловіка було обов'язковим для неї, вона потрапляла у число спадкоємців після смерті чоловіка нарівні з дітьми.Жінка була позбавлена правоздатності в галузі майнових відносин, тому не могла самостійно укладати цивільно-правові угоди і висту­пати в суді. Все майно, яке жінка мала до шлюбу або набувала будь-яким чином за час шлюбу, автоматично ставало власністю чоловіка.Відносини подружжя у шлюбі без чоловічої влади (sine manu). Шлюби sine manu були типовими у класичний і післякласичний періоди розвитку римського права. Жінка зберігала правовий статус, який мала до вступу в шлюб. Влада чоловіка на неї не поширю­валася. Тому саме укладання шлюбу sine manu не впливало на її правоздатність і дієздатність. При шлюбі sine manu принцип підлег­лості поступився місцем принципу рівності:подружжя було зобов'язане допомагати і поважати одне одного, а також утримуватися від будь-яких дій, які загрожували їхньому союзу;жінка мала ім'я чоловіка;жінка мала одне місце проживання з чоловіком, поділялайого громадянське становище;чоловік повинен був утримувати жінку;чоловік був захисником жінки та її представником в суді;між подружжям не допускалися штрафні позови;чоловік мав право вимагати від жінки ведення домашньогогосподарства.Майно подружжя продовжувало залишатися у роздільній влас­ності. Жінка мала право самостійно володіти, користуватися і роз­поряджатися своїм майном, але вона могла передати чоловікові право управління своїм майном.До майнових відносин подружжя належать придане і дошлюбне дарування.Придане (dos). Майно, яке у зв'язку з укладенням шлюбу жінка віддавала своєму чоловікові для задоволення потреб сумісного життя, мало назву "придане". При припиненні шлюбу у зв'язку зі смертю дружини придане залишалося чоловікові і, навпаки, якщо шлюб припинявся внаслідок смерті чоловіка, придане поверталося жінці. Придане поверталося жінці й тоді, коли шлюб припинявся розлучен­ням за ініціативою чоловіка або з його вини. А якщо жінка вимагала розлучення без будь-якого приводу з боку чоловіка або якщо розлу­чення сталося внаслідок її поведінки, придане залишалося чоловікові.Дошлюбний дар (donatio ante nuptias). Відома заборона дарування між подружжям, яка діяла у римлян із кінця Республіки, не стосу­валася подарунків, зроблених перед шлюбом. Дарування майбутнього чоловіка майбутній жінці увійшло у звичай за часів правління імпе­ратора Костянтина (306—337 pp.). Чоловік виділяв частку майна, що дорівнювала приданому, та дарував майбутній дружині. Спо­чатку майно передавалося перед укладанням шлюбу, за часів правління імператора Юстиніана (527—565 pp.) допускалося дарування і під час шлюбу. Законодавством Юстиніана було встановлено:donatio за своїм розміром мало відповідати dos;батько чоловіка повинен був давати donatio так само, як батько дружини повинен був давати придане;нерухоме майно, яке входило до donatio, не підлягало відчуженню;під час існування шлюбу жінка не могла вимагати видачі дару.Якщо шлюб припинявся з вини жінки, то вона втрачала на ко­ристь чоловіка придане і не могла вимагати передачі donatio. Якщо шлюб припинявся з вини чоловіка, то він повинен був повернути жінці dos і передати їй donatio.