Правове становище вільновідпущеників

Відпущений на волю раб називався вільновідпуще­ником (libertini). За загальним правилом вільновідпущеник набував правового статусу особи, яка дарувала йому волю, тобто залежно від того, хто був його попереднім власником. Якщо це був пер^грин, латин чи римсь­кий громадянин, то й вільновідпущеник набував статусу, який відповідав становищу перегрина, латина або римського громадянина.

Вільновідпущеники були вільними, але обмеженими в своїй правоздатності. Звільнений з рабства не поривав повністю зв'язки зі своїм попереднім госпо­дарем, який виступав як його патрон, і якщо у вільновідпущеника не було дітей і він не залишав заповіту, то все його майно переходило до патрона.

Вільновідпущеник зобов'язаний був поважати патрона, а прояв неповаги міг призвести до втрати свободи й повернення в рабство. За потребою вільно­відпущеник і далі був зобов'язаний надавати патрону різні послуги, а також матеріальну допомогу. Він також не мав права звертатися до свого патрона з штрафним позовом.

У перші століття нашої ери відпущення на волю рабів набуває значних розмірів, оскільки рабська праця не сприяла прогресивному способу вироб­ництва. Більш вигідною стає праця вільновідпущеників, через яких господар міг мати подвійну вигоду: він. звільнявся від обов'язку утримувати своїх рабів і, навпаки, вільновідпущеники зобов'язані були в разі потреби надавати пат­рону матеріальну допомогу.

У сфері публічних правовідносин вільновідпущеники обмежувалися в праві служити в римських легіонах, а в І ст. втратили право брати участь у роботі народних зборів і голосувати.