Оцінка як метод бухгалтерського обліку. Облікові вимірники бухгалтерського обліку

Оцінка як елемент методу бухгалтерського обліку — це спосіб вартісної сумірності активів, зобов'язань, капіталу, витрат і доходів підприємств; оцінка повинна відображати фактичні витрати живої та уречевленої праці.

Усі об'єкти бухгалтерського обліку оцінюються в поточному обліку і звітності в грошовому вираженні в грошовій одиниці держави. Валютні кошти оцінюються в двох вимірниках — в іноземній валюті та в національній.

Оцінка повинна бути такою, щоб не збільшувати активи і не зменшувати зобов'язання (згідно з принципом обачності), бо це призводить до невиправданого збільшення капіталу виходячи з балансового рівняння:

Капітал = Активи - Зобов'язання.

Тому в балансі активи відображуються за найменшою з двох вартостей — історичною або фактичною (чистою вартістю реалізації). Основні засоби відображуються в балансі за остаточною вартістю (з вирахуванням зносу).

У кожному стандарті бухгалтерського обліку наводяться методи оцінки відповідних об'єктів бухгалтерського обліку при їх надходженні, вибутті та на дату балансу.

ВИМІРНИКИ

Натуральні вимірники — це вимірники маси, об'єму (обсягу), площі, потужності, що прийняті в народному господарстві, з допомогою яких обчислюється кількість наявних у господарстві матеріальних цінностей. Використання тих чи інших натуральних вимірників залежить від особливостей обліковуваних об'єктів господарювання. Так, тверде паливо вимірюється в тоннах, деревина—у кубічних метрах, урожай — у центнерах (або тоннах), молоко — у літрах і т. ін.

У деяких випадках застосовуються комбіновані натуральні вимірники. Наприклад, роботу автотранспорту вимірюють у тонно-кілометрах.

Натуральні вимірники відображують обліковувані об'єкти не лише кількісно, а й якісно. Наприклад, сорт (перший, другий, вищий тощо), вміст корисних речовин (дегустація цукру в цукровому буряку, олійність).

Трудові вимірники — це вимірники людської праці. їх виражають в одиницях часу — днях, годинах, хвилинах. Цей вимірник має велике значення в оцінці економічного аспекту виробництва. Користуючись ним, визначають продуктивність праці, її інтенсивність, а обліковують також кількість витраченої на виконання роботи праці.

Трудовий вимірник є різновидом натурального.

Грошовий вимірник — це вимірник вартості. У кожному господарстві застосовують передусім грошовий вимірник своєї країни. Крім того, можуть використовувати, особливо на спільних підприємствах, грошові одиниці інших країн.

Грошовий вимірник зумовлений існуванням вартості та ринкових відносин. На ньому ґрунтується метод оцінювання та калькулювання. Основним мірилом грошової оцінки є ціна.

21. Калькуляція як метод б.о. Рахунки як метоб б.о.

Для керівництва під-ва необхідно знати суму витрат пов’язаних з діяльністю під-ва. Це робиться за допомогою калькуляції. Каль-ція це відрахування собівартості готової продукції або виконаних робіт (послуг)

Калькуляція є елементом бухгалтерського обліку. Вона тісно пов'язана з рахунками, оскільки за їх допомогою забезпечується необхідна інформація для визначення собівартості. На таких рахунках дані відображають відповідно до встановлених вимог стосовно калькуляційних розрахунків. Тому ці рахунки за їхньої класифікації називають калькуляційними. Виділяють декілька класифікацій видів калькуляцій за різними ознаками:

- За призначенням і часом складання — попередні (проектні, планові, кошторисні) і виконавчі (звітні, нормативно-звітні);

- За охопленням витрат або місцем здійснення — галузеві, повні, виробничі, внутрішньогосподарські, змінних витрат, технологічні;

- За характером виробництва — масові (періодичні), індивідуальні, проміжні;

- За властивостями калькуляційного об'єкта — загальні, параметричні;

- За характером вихідних даних — технічні, планові, нормативні, фактичні;

- За методом калькулювання — позамовні, по передільні, попроцесні, нормативні.

). Для того, щоб згрупувати госп. операції, які оформлені відповідними документами, за якісно однорідними ознаками в б.о. використовуюють систему рахунків. Госп. операції спричинюють взаємопов’язані зміни у складі засобів і джерел їх формування. Рахунки бухобліку схематично зображують у вигляді двосторонньої таблиці, лівий бік якої позначають дебет, а правий — кредит.
На рахунку може бути на початок звітного періоду залишок активів, зобов'язань і капіталу. Такий залишок називають початковим сальдо.
На рахунках відображають господарські операції, тобто зміни ресурсів і їхніх джерел. При цьому збільшення об'єкта обліку записують на одному боці рахунку, а зменшення — на іншому. Підсумки записів за дебетом рахунку називають дебетовим оборотом, за кредитом — кредитовим оборотом.